Знайди відмінності

У чому різниця між юридичним і фактичним шлюбом?

Юридичне закріплення шлюбних відносин має вирішальне значення для немайнових наслідків таких взаємин, а от спільно нажите подружжям майно поділити важко, навіть перебуваючи в законному шлюбі. Такого висновку дійшли правники під час обговорення альтернативних форм шлюбних відносин в Україні та світі.

Немайновий аспект

«Фактичні шлюбні стосунки мають чимало недоліків порівняно із зареєстрованими відносинами. Зокрема, фактичний шлюб не дає права змінювати своє прізвище на прізвище коханого, стає на заваді усиновленню й ускладнює процес установлення походження дитини», — резюмувала своє дослідження немайнового аспекту фактичних шлюбних відносин адвокат та медіатор Ганна Гаро в рамках тематичного круглого столу комітету сімейного права та майнових спорів Асоціації адвокатів України.

Стаття 35 Сімейного кодексу дає молодятам право вибору прізвища при реєстрації шлюбу. Прикметно, що у Швеції, так само як і в Україні, ті, хто не зареєстрував шлюбні відносини, не мають права на спільне прізвище. Однак допускається так звана спільна опіка співмешканців над дітьми одне одного. При цьому забороняється усиновлення парами, які не перебувають у шлюбі.

В Україні, якщо дитина має лише матір, вона не може бути всиновлена чоловіком, з яким її мати не уклала шлюбу. Аналогічно, якщо дитина має тільки батька, вона не може бути всиновлена жінкою, з якою той не оформив офіційно стосунків. Хоча, якщо такі особи проживають однією сім’єю, суд може постановити рішення про всиновлення ними дитини. Так само як і при поділі спільного сумісного майна фактичного подружжя, першочергове значення має встановлення факту проживання однією сім’єю, яке потребує відповідного судового рішення.

При цьому згідно із ч.6 ст.211 СК, якщо дитина має лише матір або батька, які у зв’язку з усиновленням втрачають правовий зв’язок з нею, всиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка. Водночас Г.Гаро наголосила на складності всиновлення іншим з фактичного подружжя, адже таке подружжя потрапляє в чергу потенційних усиновителів на загальних засадах. Альтернатива такому всиновленню — витратна процедура встановлення батьківства, яка передбачає дорогу експертизу. А от у Великій Британії дозволено встановлювати батьківську опіку над дитиною партнера.

Особливості правового регулювання

В Україні регулювання у медичній сфері поширюється хіба що на право одного з подружжя знати інформацію про стан здоров’я іншого. Причому йдеться виключно про зареєстрований шлюб. Так, відповідно до ст.30 СК наречені зобов’язані повідомити одне одного про стан свого здоров’я.

«На практиці це відбувається в РАЦСі, — підкреслила Г.Гаро. — Ви ставите підпис про те, що маєте це зробити, але на практиці цього ніхто не контролює. Однак на це треба звертати увагу, оскільки непоодинокі випадки, коли один з подружжя психічно хворий, і це є підставою для визнання шлюбу недійсним».

У разі психічного захворювання відповідна відмітка матиме правові наслідки, а от перебування у фактичних шлюбних відносинах не створює для осіб обов’язку повідомляти одне одного про стан здоров’я. З другого боку, коли нема шлюбу, не треба визнавати його недійсність — роз’їхалися та й по всьому.

Таким чином, різниця між зареєстрованим союзом та фактичними шлюбними відносинами щодо наслідків особистих немайнових та майнових відносин є несуттєвою, вважають фахівці.

Водночас, якщо зареєстрований шлюб передбачає право на матеріальне утримання іншого з подружжя, то у фактичних шлюбних відносинах цього немає. Допомога у зв’язку із втратою годувальника при неоформлених стосунках також не виплачується.

Та й отримати інформацію про стан здоров’я фактичного чоловіка чи жінки в лікарні може бути непросто.

«Якщо людина перебуває в лікарні та її фактична дружина чи чоловік просять пропустити до неї, лікарі мають законне право не допускати таку особу до пацієнта, якщо виявляється, що вони не перебувають у зареєстрованому шлюбі», — зауважила Г.Гаро.

В європейських країнах та США таке недопущення також цілком поширене. При цьому існують унікальні обмеження прав фактичного подружжя. «Що стосується міжнародного досвіду, то практика інтернаціональних шлюбів і укладання шлюбних договорів з іноземцями зараз досить активна, і зазвичай клієнти намагаються продумати все наперед. Тож раджу колегам звертати увагу на громадянство іншого з подружжя й визначати ті правові аспекти щодо майнових та немайнових наслідків такого шлюбу, з якими клієнту доведеться стикатися в майбутньому», — наголосила наприкінці свої доповіді Г.Гаро.

Про сталість практики

Член ради комітету сімейного права та майнових спорів ААУ, адвокат Олег Простибоженко звернув увагу колег на майнові наслідки фактичного шлюбу, які Верховний Суд у своїх правових позиціях поділив на ті, які виникли до 2004 року, тобто до набрання чинності СК, і ті, які, на думку ВС, повинні регулюватися попереднім законодавством, виходячи з положень про зворотність правових актів у дії, а також на правовідносини, які виникли після 1.01.2004 і передбачають застосування СК.

Цікавими є справи про поділ спільного сумісного майна фактичного подружжя, придбаного із залученням коштів інших осіб. «Лише кілька місяців тому було прийняте рішення, де ВС сказав, що участь інших осіб, батьків, родичів у набутті майна не надає їм права на частку в цьому майні, — зауважив доповідач. — Водночас справи, коли фактичне подружжя отримує гроші від батьків, не рідкість. Потім вони знаходять якісь розписки, згідно з якими невведений в експлуатацію будинок, наприклад, перейшов до одного з подружжя. Придбала його одна особа, розписка написана іншою, а право власності на це нерухоме майно взагалі оформлене на дитину».

І от подружжя розійшлося, поділили будинок навпіл, і сторона втратила половину земельної ділянки, придбаної на гроші її родичів разом з будинком. Яку пораду може дати правник у такій ситуації?

«Згідно з правовим висновком ВС такі особи максимум мають право на компенсацію внесених коштів, на право власності на майно ці обставини не впливають, — уважає адвокат. — Тобто ВС не визнає трансформації зобов’язальних правовідносин у відносини власності».

Як рудимент відмерлого радянського процесу правовий режим поділу спільного сумісного майна подружжя, що існував до 2004 року, викликає багато запитань. Якщо суди нижчих інстанцій згідно з правовою позицією ВС повинні застосовувати закон «Про власність» від 7.02.91, п.1 ст.17 якого визначає випадки, коли майно може бути визнане спільним, зокрема, коли воно набуте в результаті спільної праці членів сім’ї, то чи непотрібно при цьому враховувати, що радянське законодавство не визнавало членами сім’ї фактичне подружжя? А якщо таке подружжя — чужі люди, то чи не повинні відносини між ними регулюватися тогочасним загальним цивільним законодавством?

Відповіді на ці запитання адвокати очікують від суддів. При цьому правники розраховують на дотримання принципу змагальності сторін у цивільному судочинстві, адже цивільне законодавство, яке втратило чинність, нічого не говорить про необхідність застосування принципів неактуального процесу до актуальних обставин справ.