Труднощі перекладу
Особливості представництва обвинувачених, зокрема тих, хто не знає державної мови
Обов’язок компетентних органів щодо призначення перекладача у кримінальному процесі може також включати встановлення контролю за належною якістю перекладу.
Апеляційний суд Полтавської області узагальнив практику забезпечення права підозрюваних та обвинувачених на захист у судах Полтавської області у 2015 році. Хоча здебільшого місцеві суди області дотримуються вимог чинного законодавства при вирішенні зазначених питань, без недоліків застосування положень міжнародних актів та практики Європейського суду з прав людини також не обійшлося.
Ініціатива карається
Забезпечення ефективності захисту та створення умов для вільного вибору захисника є важливою складовою права на захист у кримінальному провадженні. Належна реалізація цього права вимагає застосування практики ЄСПЛ, згідно з позицією якого, відображеною, зокрема, у п.262 рішення від 21.04.2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України», «право кожного обвинуваченого у скоєнні злочину на ефективний захист, наданий захисником, є однією з основних ознак справедливого судового розгляду».
Також у п.89 рішення ЄСПЛ від 13.02.2001 у справі «Кромбах проти Франції» вказано: «Хоча право кожної особи, обвинувачуваної у вчиненні кримінального правопорушення, на ефективний захист адвокатом не є абсолютним, воно становить одну з головних підвалин справедливого судового розгляду».
Необхідною умовою реалізації права на захист є забезпечення основних його гарантій на всіх стадіях кримінального провадження.
Так, вироком Семенівського районного суду Полтавської області від 20.07.2015 К. визнано винною у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.115 Кримінального кодексу, та із застосуванням ст.71 КК за сукупністю вироків шляхом часткового складання покарань засуджено до остаточного покарання у вигляді 8 років 2 місяців позбавлення волі. Також визначено, що строк відбування покарання К. необхідно рахувати із часу її затримання — 22.04.2015.
Ухвалою колегії суддів апеляційного суду від 13.10.2015 цей вирок скасовано із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
З матеріалів провадження вбачалося, що обвинувальний акт до суду надійшов 10.06.2015. У супровідному листі було вказано, що запобіжний захід К. у вигляді тримання під вартою закінчується 20.06.2015. Ухвалою колегії суддів від 11.06.2015 обвинувальний акт прийнято до розгляду та на 24.06.2015призначено підготовче засідання. Із зазначенням цієї ж дати направлено повідомлення учасникам провадження.
Попри вимоги ст.314 Кримінального процесуального кодексу, яка не наділяє суд такими повноваженнями, суд першої інстанції з власної ініціативи, без будь-яких клопотань сторін 18.06.2015 провів засідання з метою подовження строку запобіжного заходу. При цьому ні обвинувачена, ні її захисник у судове засідання не викликалися, а тому розгляд відбувся без них.
Хоча в матеріалах провадження зазначається про повідомлення його учасників про розгляд питання щодо доцільності подовження строку тримання під вартою, це повідомлення має формальний характер, оскільки датоване тим же числом, коли відбулося засідання.
При цьому в ухвалі вказано, що обвинувачена та її захисник належним чином повідомлені про день і час слухання справи, але в суд не прибули. Хоча суду було достеменно відомо, що жінка на той час перебувала під вартою в СІЗО м.Полтави. Крім цього, в матеріалах провадження відсутні будь-які дані, які свідчили б про належне повідомлення обвинуваченої та її захисника.
Таким чином, оскільки відповідно до ст.193 КПК розгляд клопотання про застосування запобіжного заходу відбувається за участю прокурора, обвинуваченого та його захисника, судом було порушено право обвинуваченої на захист при обранні запобіжного заходу.
На початковому етапі
Правову позицію ЄСПЛ щодо початкового етапу забезпечення права на захист у кримінальному провадженні викладено, зокрема, в п.63 рішення від 9.06.2011 у справі «Лучанінова проти України», де зазначено, що «для здійснення обвинуваченим свого права на захист йому зазвичай повинно бути забезпечено можливість отримати ефективну допомогу захисника із самого початку провадження» (п.52 рішення ЄСПЛ від 27.11.2008 у справі «Сальдуз проти Туреччини» та пп.90—91 рішення від 12.06.2008 у справі «Яременко проти України»).
За необхідності захисника мають призначати офіційно. Просте призначення національними органами захисника не гарантує ефективної правової допомоги (п.65 рішення ЄСПЛ від 19.12.89 у справі «Камазінскі проти Австрії»).
Згідно із ч.1 ст.52 КПК участь захисника є обов’язковою у кримінальному провадженні щодо особливо тяжких злочинів. У цьому випадку участь захисника забезпечується з моменту набуття особою статусу підозрюваного. Разом з тим траплялися випадки, коли суди не дотримувалися вимог щодо обов’язкової участі захисника в кримінальному провадженні.
Так, у зв’язку з порушенням права особи на захист ухвалою апеляційного суду від 25.11.2015 скасовано вирок Кременчуцького районного суду від 30.09.2015, яким затверджено угоду про визнання вини та засуджено К. за ч.2 ст.249 КК із призначенням узгодженого покарання у вигляді штрафу в розмірі 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тобто 3400 грн.
Як було встановлено під час апеляційного розгляду, захисник не брав участі в судовому засіданні, хоча це було обов’язковим. У зв’язку із цим вирок було скасовано із призначенням нового розгляду в суді першої інстанції.
Щодо особливо тяжких злочинів
Обов’язкова участь захисника залежить від тяжкості правопорушення, щодо якого здійснюється кримінальне провадження. Відповідно до ч.5 ст.12 КК особливо тяжким злочином є злочин, за який передбачено покарання у вигляді штрафу в розмірі понад 25000 н.м.д.г., позбавлення волі на строк понад 10 років або довічного позбавлення волі.
Як засвідчує практика, у 2015 році місцеві суди вирішували питання щодо обов’язкової участі захисника у таких провадженнях, але фактично в усіх випадках мала місце заміна захисника. У низці випадків обвинувачені заявляли клопотання про відмову від попереднього захисника та призначення їм захисника за рахунок держави.
Так, ухвалою колегії суддів Кобеляцького районного суду від 21.09.2015 було прийнято відмову обвинуваченого К. від захисника та задоволено його клопотання про призначення захисника за рахунок держави, оскільки він не має коштів на оплату послуг адвоката. Так само ухвалою колегії суддів Ленінського районного суду м.Полтави від 7.07.2015 прийнято відмову обвинуваченого Ж. від захисника через те, що позиція захисту не збігалася з позицією обвинуваченого, та задоволено його клопотання про призначення захисника за рахунок держави.
Ухвалою колегії суддів Октябрського районного суду м.Полтави від 7.10.2015 були відведені за клопотанням обвинувачених С. та М. їхні захисники, які, на думку обвинувачених, не здійснювали їх належного захисту, та прийнято рішення про призначення адвокатів за рахунок держави. Втім, було подане клопотання про відмову від одного захисника та залучення іншого, з яким укладався договір. Відповідне рішення було прийняте під час підготовчого засідання колегією суддів Кобеляцького районного суду в кримінальному провадженні за обвинуваченням С., який відмовився від захисника, залученого слідчим для захисту за призначенням, на користь захисника, з яким рідні обвинуваченого уклали договір.
Також в одному випадку мала місце заміна захисників регіональним центром вторинної правової допомоги.
Так, ухвалою колегії суддів Полтавського районного суду від 25.11.2015 для захисту обвинуваченого З. було залучено до участі в кримінальному провадженні захисника, призначеного наказом РЦВПД на підставі ухвали цього ж суду від 5.11.2015, замість іншого захисника через його систематичну неявку.
Згідно із ч.1 ст.412 КПК істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону є такі порушення, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обгрунтоване рішення. Відповідно до ч.2 цієї статті здійснення судового провадження за відсутності захисника, якщо його участь є обов’язковою, входить до переліку істотних порушень кримінального процесуального закону, який вимагає в такому разі скасування рішення.
Отже, судам необхідно враховувати необхідність дотримання вимог КПК щодо обов’язкової участі в кримінальному провадженні захисника, якщо особу обвинувачують у скоєнні особливо тяжкого злочину. Залучення захисника за призначенням у передбачених ст.52 КПК випадках є обов’язком суду, що обумовлений не тільки інтересами самого обвинуваченого, а й публічними інтересами, які полягають у вирішенні завдань кримінального провадження, визначених ст.2 КПК.
Мовне питання
Відповідно до ст.29 КПК провадження здійснюється державною мовою. Сторона обвинувачення, слідчий суддя та суд складають процесуальні документи державною мовою. Слідчий суддя, суд, прокурор, слідчий забезпечують учасникам кримінального провадження, які не володіють чи недостатньо володіють державною мовою, право давати показання, заявляти клопотання і подавати скарги, виступати в суді рідною або іншою мовою, якою вони володіють, користуючись у разі необхідності послугами перекладача в порядку, передбаченому КПК, зокрема ст.68.
При розгляді кримінального провадження, учасник якого не володіє чи недостатньо володіє державною мовою, суд повинен враховувати правові позиції ЄСПЛ. Право на безоплатну допомогу перекладача стосується не тільки до усних виступів під час розгляду, а й документальних матеріалів та досудового провадження. Так, кожен, кого обвинувачують у вчиненні кримінального правопорушення, хто не розуміє мову, яка використовується в суді, або не розмовляє нею, має право на отримання безоплатної допомоги перекладача, котрий здійснює письмовий та усний переклад усіх документів чи заяв у провадженні проти нього, розуміти які йому необхідно або які потрібно оголосити на суді мовою, що там використовується, для того, щоб реалізувати своє право на справедливий судовий розгляд (п.48 рішення ЄСПЛ від 28.11.78 у справі «Лудіке, Белкасем і Коч проти ФРН»).
Однак не можна вважати, що п.3 (e) ст.6 конвенції вимагає письмового перекладу всіх письмових доказів чи офіційних документів, що є у провадженні. Допомога перекладача має бути такою, щоб забезпечити розуміння підсудним справи проти нього і ведення захисту, зокрема, завдяки тому, що через перекладача він може висувати свою версію подій (п.74 рішення ЄСПЛ від 19.12.89 у справі «Камазінскі проти Австрії»).
Також з огляду на необхідність забезпечення реальності та ефективності права, гарантованого п.3 (е) ст.6 конвенції, обов’язок компетентних органів не обмежується призначенням перекладача, а у випадку попередження їх за конкретних обставин може також розширюватися, включаючи встановлення певного контролю за належною якістю перекладу (пп.33 і 36 рішення від 30.05.80 у справі «Артіко проти Італії»).
Водночас обов’язковим є й залучення у таких провадженнях захисника (п.4 ч.2 ст.52 КПК).
Як убачається з наданої місцевими судами інформації, в минулому році виконувалися вимоги КПК стосовно обов’язкової участі захисника для осіб, котрі не володіють мовою, якою ведеться кримінальне провадження.
Так, ухвалою Великобагачанського районного суду від 24.06.2015 РЦВПД у Полтавській області було доручено призначити захисника для захисту обвинуваченого К., який раніше навчався та проживав у Молдові, через ускладнене розуміння ним української мови.
Щодо осіб із вадами
Особами, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалізувати право на захист, є, зокрема, особи з істотними дефектами мови, зору, слуху тощо, а також особи, які хоча й визнані осудними, але мають психічні вади, що не дозволяють їм самостійно захищатися від обвинувачення. Потрібно враховувати, що питання наявності психічних вад, які перешкоджають самостійній реалізації своїх прав, має вирішуватися суддею в кожному конкретному випадку.
Так, слід ураховувати, що для здатності особи самостійно здійснювати своє право на захист потрібен такий стан психічних функцій та емоційно-вольової сфери, що забезпечить правильне сприйняття дійсності й створить передумови для повноцінної інтелектуальної діяльності.
Обставини, які впливають на здатність особи здійснювати право на захист, можуть бути встановлені з документально підтверджених відомостей, наприклад, що:
• особа інвалід певної групи, призначеної щодо психічного захворювання;
• особа перебуває на обліку в психоневрологічному диспансері або навчається в школі для розумово відсталих дітей;
• особа визнана медичною установою такою, що страждає від хронічного алкоголізму, наркоманії, а тому має певні розлади поведінки та психіки.
Так, ухвалою Полтавського районного суду від 8.05.2015 за ініціативою суду РЦВПД у Полтавській області доручено призначити захисника для захисту обвинуваченого Т., який через фізичні вади позбавлений можливості повноцінно розмовляти.
Так само за ініціативою суду ухвалою Автозаводського районного суду м. Кременчука від 12.11.2015 було доручено призначити захисника обвинуваченому Б., який у зв’язку з лікуванням у Кременчуцькому обласному протитуберкульозному диспансері почав погано чути. Обвинувачений уважав, що йому не потрібен захисник, хоча й погоджувався з наявністю в нього вад слуху.
Однак не завжди місцеві суди вказували, які саме вади ставали підставою для прийняття такого рішення. Так, ухвалою Полтавського районного суду від 1.10.2015 було призначено захисника обвинуваченому Н., але місцевий суд лише зазначив, що таке рішення прийняте, «… враховуючи фізичні вади мови та руху обвинуваченого…».
Водночас в одному випадку мало місце й незабезпечення права на захист. Саме через це ухвалою колегії суддів від 11.02.2015 скасований з направленням справи на новий розгляд вирок Миргородського міськрайонного суду від 17.06.2014 стосовно Ж., який згідно з висновком амбулаторної судово-психіатричної експертизи хоча й не мав будь-якого психічного захворювання чи тимчасового розладу психічної діяльності, однак виявляв ознаки вродженого недоумства у вигляді легкої розумової відсталості.