Виселення за кредит
Вимога щодо письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише позасудового врегулювання на підставі договору. Такий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 3 лютого 2016 року №6-2947цс15, текст якого публікує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
3 лютого 2016 року м.Київ №6-2947цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:
головуючого — Лященко Н.П.,
суддів: Гуменюка В.І., Романюка Я.М., Сімоненко В.М., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Яреми А.Г.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Банк «Фінанси та Кредит» до Особи 8, Особи 9, Особи 10, Особи 11, треті особи: служба у справах дітей Білоцерківської міської ради Київської області, Білоцерківський міський відділ управління ДМС в Київській області, про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення за заявою ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 9.09.2015,
ВСТАНОВИЛА:
У серпні 2014 року ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до Особи 8, Особи 9, Особи 10, Особи 11 про звернення стягнення на предмет іпотеки та виселення, посилаючись на те, що 13.06.2007 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Особою 8 укладено кредитний договір, за умовами якого останній отримав грошові кошти у розмірі $32100 на строк до 12.06.2027 зі сплатою 13,5% річних.
На забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором цього ж дня між банком та Особою 9 укладено договір поруки, за умовами якого поручитель зобов’язався відповідати за зобов’язаннями Особи 8 перед банком. Того ж дня було укладено іпотечний договір, предметом якого є квартира за Адресою 1 яка на праві власності належить Особі 8. Узяті на себе кредитні зобов’язання відповідачі належним чином не виконують, унаслідок чого утворилася заборгованість.
ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» просило звернути стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості в розмірі 550789 грн. 95 коп. та виселити відповідачів зі вказаної квартири.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2015 у задоволенні позову ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відмовлено.
Рішенням Апеляційного суду Київської області від 4.06.2015 вказане рішення суду першої інстанції скасовано в частині відмови в задоволенні позову про звернення стягнення на предмет іпотеки та ухвалено в цій частині нове рішення про задоволення позову: в рахунок погашення заборгованості Особи 8 перед банком у розмірі 550789 грн. 95 коп. звернуто стягнення на квартиру за Адресою 1 шляхом визнання права власності на цю квартиру за ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» за ціною, визначеною на підставі оцінки майна суб’єктом оціночної діяльності на момент проведення державної реєстрації права власності на зазначене майно, на рівні, не нижчому за звичайні ціни на цей вид майна. У решті рішення суду першої інстанції залишено без змін.
Рішення суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки не підлягає виконанню протягом дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014 №1304-VII.
Ухвалою ВСС від 9.09.2015 касаційну скаргу ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» відхилено, судові рішення у справі в частині позовних вимог про виселення залишено без змін.
У поданій до ВС заяві ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» порушує питання про скасування ухвалених у справі рішень судів апеляційної та касаційної інстанцій у частині позовних вимог про виселення та ухвалення у цій частині нового рішення про задоволення позову з передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах та невідповідності судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права, а саме — ст.40 закону «Про іпотеку» та ст.109 Житлового кодексу Української РСР.
На підтвердження своїх вимог ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» додає ухвали ВСС від 4.03 й 23.09.2015 та постанову ВС від 9.09.2015 року.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з огляду на таке.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у цивільних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями пп.1, 4 ч.1 ст.355 ЦПК, підставами для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
За змістом ст.3604 ЦПК, Верховний Суд скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстав, передбачених пп.1, 4 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.
У справі, яка переглядається, суди встановили, що відповідно до укладеного кредитного договору №22-07-И/05 від 13.06.2007 між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Особою 8 останньому надано кредит у сумі $32100 зі строком повернення до 12.06.2027 та сплатою відсотків за його користування у розмірі 13,5% річних.
Відповідно до п.2.3 кредитного договору кошти, отримані позичальником за цим договором, використовуються для придбання однокімнатної квартири за Адресою 1.
На забезпечення виконання зобов’язань за вказаним кредитним договором того ж дня між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та Особою 9було укладено договір поруки №22-07-П1/05, за умовами якого поручитель зобов’язався перед кредитором солідарно з позичальником відповідати в повному обсязі за своєчасне виконання боржником зобов’язань за кредитним договором.
Крім того, на забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором того ж дня між банком та Особою 8 було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Особою 12 за реєстровим номером 1842.
Відповідно до п.1 іпотечного договору предметом іпотеки є квартира за Адресою 1 і належить відповідачу Особі 8 на праві власності; обумовлена сторонами цього договору ціна предмета іпотеки дорівнює 170690 грн.
Рішенням Білоцерківського міськрайонного суду від 8.04.2013 з Особи 8 та Особи 9 стягнуто солідарно на користь ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» заборгованість за кредитним договором №22-07-И/05 від 13.06.2007 в сумі 272864 грн. 91 коп., рішення набрало законної сили, проте не виконане.
У справі, про перегляд якої подано заяву, відмовляючи в задоволенні позову банку в частині позовних вимог про виселення відповідачів, суд першої інстанції, з висновками якого погодилися й суди апеляційної та касаційної інстанцій, виходив із того, що в матеріалах справи відсутні відомості отримання письмової вимоги іпотекодержателя про добровільне звільнення квартири, а наявність такої вимоги є обов’язковою умовою для звернення за позовом про примусове виселення в разі відмови особи добровільно виселитися з приміщення, на яке звернуто стягнення.
Разом з тим у судових рішеннях, наданих заявником як приклад неоднакового застосування судом норм матеріального права, суд касаційної інстанції за аналогічних обставин дійшов протилежних висновків.
Зокрема, в ухвалах ВСС від 4.03 та 23.09.2015 суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду.
Аналогічні висновки викладено в постанові ВС у справі №6-455цс15 від 9.09.2015.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, та невідповідність судового рішення суду касаційної інстанції викладеному у постанові ВС висновку щодо застосування у подібних правовідносинах норм матеріального права.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить з такого.
Згідно із ч.3 ст.33 закону «Про іпотеку» звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
Звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду здійснюється відповідно до ст.39 закону «Про іпотеку».
Так, за змістом чч.1, 2 ст.39 цього закону, в разі задоволення судом позову про звернення стягнення на предмет іпотеки одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя виносить рішення про виселення мешканців за наявності підстав, передбачених законом, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення.
Частиною 1 ст.40 закону «Про іпотеку» передбачено, що звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться в порядку, встановленому законом.
Нормою, яка встановлює порядок виселення із займаного житлового приміщення, є ст.109 ЖК УРСР, у ч.1 якої передбачені підстави виселення.
За змістом ч.3 ст.109 цього кодексу, громадянам, яких виселяють з житлових приміщень, одночасно надається інше житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту банку, повернення якого забезпечено іпотекою відповідного житлового приміщення.
Відповідно до ч.2 ст.40 закону «Про іпотеку» після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення шляхом позасудового врегулювання на підставі договору всі мешканці зобов’язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
Зі змісту зазначених норм убачається, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, і не застосовується в порядку звернення стягнення за рішенням суду. Задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем ч.2 ст.40 закону «Про іпотеку». Відповідно до ч.2 ст.39 цього закону таке рішення може бути прийняте судом (за заявою іпотекодержателя) одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Отже, ураховуючи встановлені фактичні обставини, зокрема придбання квартири за рахунок кредитних коштів та передання її в іпотеку, а також з огляду на те, що вимога письмового попередження про добровільне звільнення житлового приміщення стосується лише такого способу звернення стягнення на предмет іпотеки, як позасудове врегулювання на підставі договору, суди дійшли помилкового висновку про відсутність передбачених законом підстав для виселення мешканців із зазначеного житла без надання їм іншого постійного жилого приміщення, а тому рішення судів у цій частині підлягають скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову.
Разом з тим, ураховуючи, що 7.06.2014 набув чинності закон «Про мораторій» та судом апеляційної інстанції зроблено правильний висновок, що його дія поширюється і на правовідносини сторін, у зв’язку із чим не підлягає виконанню рішення в частині звернення стягнення на предмет іпотеки, не підлягає виконанню й рішення в частині виселення на час дії цього закону.
Керуючись п.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА :
Заяву ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 9.09.2015, рішення Апеляційного суду Київської області від 4.06.2015 та рішення Білоцерківського міськрайонного суду Київської області від 10.02.2015 в частині виселення Особи 8, Особи 9, Особи 10, Особи 11 без надання іншого постійного житлового приміщення скасувати, а позов у цій частині задовольнити: виселити Особу 8, Особу 9, Особу 10 та Особу 11 з квартири за Адресою 1.
Постанова не підлягає виконанню на час дії закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» від 3.06.2014 №1304-VII.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.