Член РСУ, суддя-спікер Володимир Кривка:

«Суддя-спікер має бути своєрідним судовим журналістом»

Рік тому Рада суддів порекомендувала храмам Феміди визначити, хто із володарів мантій відповідатиме за комунікативну політику в установі. За цей час у більшості судів з’явилися, так би мовити, глашатаї, які готові відповісти на всі запитання журналістів та громадськості. Аби дізнатися, хто вони — судді-спікери, яку роботу виконують, які досягнення в інформаційній сфері мають, «ЗіБ» розпочинає серію інтерв’ю з такими законниками. Перший наш гість — представник невеликої установи, Міжгірського районного суду Закарпатської області, якому колеги вже двічі довіряли представляти їхні інтереси в Раді суддів, — Володимир КРИВКА.

«Я сам напросився на крісло спікера»

— Володимире Павловичу, інститут судді-спікера новий для судової системи. На вашу думку, чи дійсно була така нагальна необхідність у його запровадженні? Невже не можна було обійтися без цього нововведення? Чому?

— Так сталося, що в ЗМІ діяльність судової влади найменш висвітлена. Тривалий час уважалося, що відкритість судів до преси, контакти суддів із журналістами негативно впливають на відправлення правосуддя. Певним чином це має сенс. Адже суддя під час розгляду справи має утримуватися від коментарів, аби виконати вимоги щодо неупередженості. Після появи прес-служб у деяких судах виявилося, що цього недостатньо для сучасного інформування суспільства про судову діяльність. РСУ вирішила рекомендувати суддям обрати в кожній установі «найбільш комунікабельного суддю», який зміг би, образно кажучи, перекласти обгрунтування щодо прийняття тих чи інших рішень з юридичної, часто-густо сухої та складної для сприйняття мови на зрозумілу, просту й доступну пересічному громадянину.

Ми живемо у надзвичайно поінформованому суспільстві. На мій погляд, виклики ХХІ ст. у сукупності з останніми подіями в Україні, вимоги громадськості здійснити революційні зміни в країні спричинили появу такого нововведення.

— Минув рік з того часу, як РСУ рекомендувала судам обрати суддів-спікерів. Як уважаєте, чи є вже позитивні результати роботи нового інституту?

— Позитивні результати є. В більшості судів обрано суддів-спікерів, а в деяких і двох. Наприклад, в Апеляційному суді Закарпатської області судді-спікери обрані відповідно до спеціалізації (від кримінальної та цивільної палат), а голова суду теж відповідає за комунікацію. В судів оновилися зміст і форма сайтів. Новини стали більш цікавими. З’явилися прес-релізи про прийняті рішення. Також громадяни можуть ознайомитися з інформацією про внутрішню діяльність суду. Наприклад, про збори суддів, які питання вирішують судді на своїх зібраннях, про судове адміністрування тощо.

— Коли вас обрали суддею-спікером? Ви самі висловили бажання бути відповідальним за комунікаційну політику установи? Чи, можливо, просто більше ніхто не захотів узятися за виконання цієї роботи?

— Так, я сам напросився на «крісло» спікера, і колеги із цим погодилися безальтернативно: тобто більше охочих займатися судовою комунікацією не було. На ХІІ і ХІІІ з’їздах суддів у своїх виступах багато колег констатували: судова влада не просто пасе задніх, а катастрофічно програє в питаннях комунікаційної політики. Тому заклики комітету з питань комунікацій Ради суддів долучитися до цієї важливої справи я сприйняв буквально і без вагань.

— На вашу думку, суддею-спікером необхідно ставати свідомо? Чи може бути гарним спікером суддя, якого обрали на цю посаду, так би мовити, «примусово»?

— Як правило, будь-який «примус» приймається в штики, тому бажано не просто усвідомлювати, чим займається суддя-спікер, а й мати бажання виконувати цю роботу. До спікерства необхідно мати наснагу, тобто творчий настрій. Коли був головою суду, намагався періодично висвітлювати роботу суду в місцевій газеті, яка на той час була єдиним часописом у районі. Крім цього, спробував свої сили й на більш високому рівні.

Пригадую, на початку суддівської кар’єри вперше надіслав свою статтю про недоліки кримінального закону в газету «Урядовий кур’єр». У статті була й критика законотворців. Із секретаріату Верховної Ради дуже швидко опублікували відповідь, анонс якої розпочинався так: «Суддя Межигірського районного суду звинуватив законотворців у всіх гріхах несвоєчасних змін до Кримінального кодексу, але це не відповідає дійсності…». Далі йшло виправдання. Мої колеги відреагували на це песимістично: мовляв, бачиш, це нічого не змінило. Натомість знайомі журналісти зауважили: публікацію помітили, є реакція. Коли в цій же газеті на другу мою публікацію (пропозицію внести зміни до поштових правил у частині вручення судових повісток відповідно до нових вимог у зв’язку із введенням у дію нового Цивільного процесуального кодексу) теж з’явилася відповідь, я зрозумів: ініціатива не завжди карається і юристи-практики мають приділяти особливу увагу контактам зі ЗМІ, що й підтверджує сьогодення.

— Які риси характеру мають бути притаманні судді-спікеру? Яка його основна місія?

— Безумовно, суддя-спікер повинен бути комунікабельним, поінформованим про роботу суду, проблеми суддів і суду щодо забезпечення відправлення правосуддя, про розглянуті справи. Як на мене, суддя-спікер має бути своєрідним судовим журналістом. Основна його місія — донести до громадськості інформацію про роботу суду в доступний спосіб, у жодному разі не нашкодивши відправленню правосуддя та не порушивши права осіб під час такої комунікації. Адже зрозуміло: інформація є позитивною і негативною, її поширення має наслідки, в тому числі юридичні. Натомість суддя-спікер, поширюючи відомості, зобов’язаний забезпечити баланс приватного і суспільного інтересу.

«І в маленьких містечках справи все частіше мають ознаки великих судових воєн»

— Зрозуміло, що у великих судах, тих, які часто розглядають резонансні справи, потрібні судді-спікери. А чи мають вони бути в невеликих установах, наприклад, таких, як ваша, — 3-складових? Чому?

— Гарне запитання. На мій погляд, так звані резонансні справи є в кожному суді. Великі суди (за кількістю суддів), розташовані в столиці та обласних центрах, розглядають більше справ, у тому числі щодо політиків, відомих і публічних людей, юридичних осіб великого бізнесу, до яких прикута увага відомих і потужних ЗМІ. У таких судах судді-спікери (прес-служби) будуть змушені частіше пояснювати чи коментувати інформацію про резонансні справи. Натомість місія суддів-спікерів кожної установи — інформувати про діяльність суду в цілому. І в маленьких містечках справи все частіше мають ознаки «великих судових воєн» щодо захисту майнових, немайнових, сімейно-шлюбних, спадкових, соціальних, трудових, земельних прав тощо. А жорстокі за наслідками кримінальні правопорушення, на жаль, стали нормою чи не в кожному регіоні України.

Переконаний, що суддя-спікер має донести до суспільства й проблеми відповідного суду в питаннях матеріально-технічного забезпечення, відправлення правосуддя, судового адміністрування. Наприклад, про труднощі суду із фінансуванням поштових відправлень слід проінформувати не тільки Державну судову адміністрацію чи її теруправління, а й громадян. Адже такий стан стає причиною тривалого розгляду справ, порушення термінів призначення їх до розгляду. Аналогічно громадяни мають бути своєчасно повідомлені про надмірне навантаження суддів через неукомплектування штатів, закінчення строку повноважень суддів. По суті, суд надає суспільству послуги й утримується за рахунок платників податків, і саме останні як споживачі послуг повинні забезпечуватися інформацією.

— Які обов’язки ви виконуєте як суддя-спікер? Чекаєте, коли вас попросять щось прокоментувати та пояснити, чи самостійно ініціюєте спілкування?

— Свою роботу я розпочав з оновлення веб-сторінки нашого суду, урізноманітнення відомостей, наповнення розділу «Новини» більш «живою» та цікавою інформацією. Зокрема, особисто готую прес-релізи про розглянуті справи чи допомагаю відповідальному працівнику апарату суду їх складати.

Крім цього, ми домовились із адміністратором найбільш популярного в районі інформаційного сайту «Міжгір’я — он-лайн», на якому відображаються події в районі, про розміщення на ньому «віконечка» «Справи, призначені на сьогодні в Міжгірському райсуді». Таке невеличке нововведення одержало схвальні відгуки не тільки відвідувачів суду. Я зауважив: ті, хто не звертався до суду, однак заглядав у це «віконечко», ділилися враженнями, що в суді багато справ, звертають увагу на категорії справ, наприклад про кредитні заборгованості, пенсійні спори. Ці відгуки мали позитивний характер на кшталт «Судді працюють, у них багато справ».

Потім я запропонував районній газеті публікувати прес-релізи суду під рубриками «Із залу суду», «Райсуд інформує». Цікаво, що редактор газети просив не надавати або ж надавати пізніше такі відомості конкуруючому місцевому тижневику. Тоді я зрозумів: судова інформація впливає і на рейтинг часопису, який її друкує, а отже, є читабельною. Плануємо запровадити рубрику «З архіву суду». Однак поки що не буду ділитися деталями цього задуму: як виглядатиме формат цих судових заміток у сучасній інтерпретації. Через те, щоб забезпечити успіх ідеї.

«Представники всіх видів юрисдикції зрозуміли: судова влада має однакові проблеми для всіх»

— Уже двічі на з’їздах суддів вас обирали до складу РСУ. В Закарпатській області є більші храми Феміди (за штатною чисельністю володарів мантій), ніж Міжгірський райсуд. Чим відома ваша установа та ви особисто, що вже двічі вдавалося заручатися підтримкою колег?

— Я працюю в суді майже 23 роки. До обрання до РСУ я був членом Ради суддів Закарпатської області (такі органи суддівського самоврядування діяли до липня 2010-го). Особисто знайомий з усіма суддями області, систематично спілкуюсь з головами всіх судів, а також представниками апеляційної установи. Тому двічі поспіль мене обирали делегатом з’їздів суддів, а серед делегатів інших регіонів були судді, які свого часу навчалися зі мною у вузі. Крім цього, я активно спілкуюся з багатьма суддями щодо проблем судової системи. Видається, це й стало запорукою підтримки.

— Часто на засіданнях РСУ її голова Валентина Сімоненко наголошує: члени ради повинні представляти не себе особисто, навіть не інституцію, в якій працюють, а всю область. Чи вдається вам забезпечити таке представництво? Як саме?

— У багатьох питаннях, які розглядаються на раді, я узгоджую свою позицію з колегами, майже з усіма головами судів, з представниками апеляційного суду. Звичайно, навантаження, певні труднощі матеріально-транспортного характеру не дають можливості зробити такі зустрічі частими. Допомагає телефонний зв’язок, обмін інформацією через електронну пошту. Що стосується питань бюджетних та судового адміністрування, то підтримую постійний тісний зв’язок з керівництвом ТУ ДСАУ в Закарпатській області. Оскільки делегація суддів Івано-Франківської області на останньому з’їзді суддів активно підтримувала мене як кандидата до РСУ, представляю й ці суди.

— Ви єдиний представник Закарпатської області в РСУ. Чи вдається відстоювати інтереси суддів із судів як загальної юрисдикції, так і господарської, адміністративної?

— Відверто кажучи, під час першої каденції в РСУ я рідше спілкувався із суддями господарської та адміністративної юрисдикції. Тепер у цих установах я частий та бажаний гість. Представники всіх видів юрисдикції дуже стурбовані долею анонсованої судової реформи, проблемами судів, кваліфікаційним оцінюванням, питаннями професійного і соціального захисту суддів, їх незалежності. Якщо раніше (в 2015-му) я сам ініціював зустрічі для обговорення проблем, то в цьому році мені телефонують щотижня з багатьох судів з приводу різноманітних питань. Видається, що представники всіх видів юрисдикції зрозуміли: судова влада має однакові проблеми для всіх. Тому намагаюся відстоювати інтереси всіх судів регіону.

— Яка ваша основна мета перебування у складі РСУ?

— Я вбачаю її в здійсненні професійного і соціального захисту суддів, донесенні до широкого загалу проблем передусім місцевих судів. Вони, образно кажучи, щодня перебувають на передовій, вирішуючи нелегкі суспільні конфлікти, безліч серйозних спорів, малих суперечок, що судовою мовою називається розглядом справ. Щорічно їх розглядається кілька мільйонів. Цей конвеєр ніхто не зупинить, а тому судді як кваліфіковані працівники такого процесу повинні мати гідні умови праці із наданими законом правами та обов’язками.

— Які плани удалося реалізувати за час перебування у складі вищого органу суддівського самоврядування?

— Під час роботи в бюджетному комітеті попереднього складу РСУ разом нам удалося не допустити масового скорочення працівників апарату судів. До наших аргументів дослухалися, і небезпечну норму закону було змінено. Я зрозумів глибше питання фінансування судів, необхідність розроблення єдиного нормативу навантаження на суддів. А вже відповідно до цього — формування штатів, вирівнювання навантаження по всій системі. Це дуже важлива складова судової реформи.

Що стосується первинного кваліфікаційного оцінювання суддів, то я послідовно відстоював позицію стосовно черговості його етапів. Зокрема, вважав: оцінювання варто розпочинати з дослідження суддівського досьє, співбесіди за результатами цього дослідження, а в разі явно критичних показників скасованих і змінених рішень та наявності даних про необхідність підтвердження кваліфікації останнім етапом визначити кваліфікаційний іспит. Рішенням ради така позиція не була підтримана. За неї проголосували тільки 7 членів.

Перші відгуки про роботу Вищої кваліфікаційної комісії суддів підтверджують: вона проводить оцінювання ретельно, відповідально, організовано та відкрито. Однак попередній аналіз цієї роботи показує, що в такій послідовності оцінювання суддів усієї системи проводитиметься тривалий час. Експерти говорять про 2—3 роки й більше. Власне, громадськість і автори закону «Про забезпечення права на справедливий суд» більше акцентували увагу на перевірці суддів на доброчесність. На мій погляд, переважна більшість суддів має достатній і високий рівень знання права. Втім, критика громадськістю реформи судочинства в цій частині не вщухає.

Отже, напрацьований попереднім складом ради варіант первинного кваліфоцінювання діючих суддів із зазначеними особливостями мав право на існування. Напевно, в разі його прийняття так звана переатестація суддів могла відбутися швидше.

«Тенденція до зменшення кількості справ не привід для ліквідації судових установ»

— Як ми вже згадували, ви працюєте в 3-складовому суді. З якими проблемами найчастіше стикаються такі установи? Складнощі виникають під час розгляду цивільних чи кримінальних справ? Як шукаєте виходи з непростих ситуацій?

— У більшості випадків проблеми великих, середніх, малих і дуже малих судів за кількістю суддів є однаковими: недостатність фінансування (умови праці, погані приміщення, відсутність охорони), перенавантаження справами, кадрові проблеми (сплив строку повноважень суддів через закінчення 5-річного терміну чи у зв’язку з досягненням граничного віку), відставка суддів.

І в малих судах є складні кримінальні та цивільні справи. На мою думку, для кожного представника місцевого загального суду, де не має спеціалізації суддів, найбільш складно щодня застосовувати чотири процедури для розгляду цивільних, кримінальних, адміністративних справ і справ про адмінправопорушення. Сьогодення вимагає від такого судді досконало знати закон, практику, зокрема правові висновки Верховного Суду, рішення Європейського суду з прав людини. Крім цього, жорсткими є вимоги до строків розгляду справ, посилено відповідальність суддів за їх порушення, а це впливає на кваліфоцінювання суддів, адже такі відомості вносяться до суддівського досьє. Тому представники таких судів мають стати «універсальними доками» в усіх галузях права та працювати в інтенсивному режимі. Вихід із цієї ситуації один — пекельна до знемоги праця.

— Як захищаєте інтереси малих судів у РСУ?

— При обговоренні багатьох питань мій виступ часто розпочинається словами: «Дозвольте замовити слово за маленькі суди». Насправді малих установ зі штатом 3 судді — 117, 4 судді — 156, 5 суддів — 72 установи, 6 суддів — 42. Тобто суди зі штатом від 3 до 6 осіб становлять 58% усіх місцевих загальних судів у державі. Вони розташовані в районних центрах і невеликих містах, мають різне навантаження: як вище від середнього по Україні, так і нижче від цього умовного показника.

— На вашу думку, чи мають право на існування в Україні 3—5-складові суди? Чому?

— Ліквідація малих і невеликих судів та укрупнення установ однозначно порушать принцип доступності правосуддя. За приклад можна взяти ті ж закарпатські суди. В області переважає сільське населення. У нас великі та густонаселені села. Міжгірський райсуд обслуговує 50 тис. населення. Сьогодні відстань від найбільш віддаленого населеного пункту до райцентру, де розташований суд, сягає не більш як 30—35 км. У разі укрупнення ця відстань зросте втричі.

Новоcтворені суди потребуватимуть нових сучасних приміщень, а це величезні кошти. На мій погляд, автори відомого проекту «Про внесення змін до деяких законів України щодо удосконалення окремих положень законодавства з питань судоустрою і статусу суддів» (№4180), де така ідея закладена, ні в пояснювальній записці, ні в самому законопроекті не обгрунтували доцільності такої реформи. Немає відповіді на запитання: чи погоджуються на ліквідацію судів та їх укрупнення територіальні громади. Незрозуміло, як в укрупнених судах з дотриманням чинного законодавства розглядатимуться невідкладні справи, зокрема виборчі, про затримання правопорушника за кримінальною підозрою (обрання суворих запобіжних заходів), про правопорушення, де застосоване адміністративне затримання, тощо. Якщо ці питання залишаться неврегульованими, то прогнозую зростання звернень громадян до ЄСПЛ зі скаргами на порушення права на справедливий суд. Подібне законодавче реформування місцевих прокуратур поки що не принесло жодного позитивного результату. Адвокати теж виступають проти ліквідації малих судів і акцентують увагу на тому, що фінансовий тягар, як завжди, ляже на плечі споживачів їхніх послуг. Правосуддя стане дорожчим, отже, менш доступним.

Тенденція до зменшення кількості справ не привід для ліквідації судових установ. Поверховий аналіз цього явища показує, що на такий стан впливають соціально-економічні проблеми в державі, частково це пояснюється збільшенням розміру судового збору, зміною законодавства (в частині виключення підвідомчості судам усіх справ про адмінправопорушення у сфері дорожнього руху, зменшення масових соціальних позовів).

Сьогодні правники відзначають більш ретельний розгляд справ, і тривалість засідань збільшується в усіх категоріях спорів. За підтримки проекту USAID РСУ спільно з ДСАУ започаткувала розроблення науково обгрунтованого нормативу середньомісячного навантаження на одного суддю, тобто спроможність судді, на виконання вимог процесуальних законів, вирішити справи, передані йому на розгляд, протягом одного місяця. Після запровадження цього нормативу доцільно внормувати штати судів різних видів юрисдикції та інстанцій, визначитися з кількістю суддів та працівників апарату судів.

Не погоджуюся з позицією, висловленою В.Сімоненко (див. «ЗіБ» №17/2016), що в 3-складових судах є проблеми з організацією судового процесу. По-перше, відсоток кримінальних справ, в яких особу обвинувачують у злочині, де санкція передбачає позбавлення волі на більш як 10 років, у малих судах є мізерним. По-друге, ефективніше внести зміни до Кримінального процесуального кодексу, зокрема щодо створення колегіального суду першої інстанції за заявою обвинуваченого. А якщо така заява подана, то формуються колегії у складі одного чи двох осіб з того ж суду, якому підсудна справа, та суддів сусідніх установ.

Така норма вже існувала в КПК 1963 р. (колегія створювалась за постановою голови міжрайонного суду). Це положення можна «реанімувати» із застосуванням чинних засад вірогідного визначення судді для розгляду таких справ. Невиправдана статистично й законодавчо закріплена обов’язкова спеціалізація суддів з розгляду кримінальних справ щодо неповнолітніх. Наша судова система повинна мати найкращі положення для відправлення правосуддя, визначені європейськими стандартами, але варто враховувати й національні особливості.

Врешті-решт ця проблема не може бути причиною ліквідації судів, на створення яких державою витрачено сотні мільйонів. Адже збудована й переоблаштована значна кількість приміщень цих судів, і така робота триває. Видається, внесення змін до процесуальних законів є більш ефективним та економним розв’язанням проблем. Логічно із цього приводу вирішувати питання шляхом зменшення штатів судів, скорочення кількості суддів, де це необхідно й обгрунтовано та підтверджено статистикою. Порушена проблема ще раз підтверджує необхідність виважено підходити до ліквідації судів та проведення судової реформи на конституційному рівні.

«Турбує наростання тенденції до добровільного звільнення суддів»

— Ви розпочали свою суддівську кар’єру в Міжгірському суді й вже багато років працюєте в установі. Ніколи не виникало бажання перевестися, наприклад, до апеляційного суду? Чому?

— Як я вже згадував, у травні цього року мій суддівський стаж становитиме 23 роки, 13 з яких я обіймав посаду голови Міжгірського райсуду. В нашій установі всі судді досвідчені: один суддя 26 років відправляє правосуддя, а нинішній голова суду — майже 20. Після 5 років суддівської кар’єри мені вперше запропонували працювати в Апеляційному суді Закарпатської області. Я відмовився, оскільки забезпечити житлом обіцяли не раніше ніж через 3—5 років. Тому проблема облаштування сім’ї з двома малолітніми дітьми спинила бажання перевестися. Років 10 тому були пропозиції працювати в одному з апеляційних судів Львова і Києва. Однак з тих же причин відмовився. Не останню роль у цьому питанні зіграло й те, що дуже люблю свій рідний край.

— У вас уже є право на відставку. В нинішніх умовах (мається на увазі проведення судової реформи) багато хто вирішує зняти мантію. Яке ваше бачення цього питання? Не виникало бажання піти у відставку? Чи хочете продовжувати кар’єру?

— Мене турбує наростання тенденції до «добровільного» звільнення суддів: за власним бажанням, у зв’язку із закінченням строку, на який призначено, у зв’язку з відставкою. З інформації, яка є на сайті Вищої ради юстиції, видно: щомісячно кілька десятків суддів з наведених підстав покидають судову систему. Це тривожний сигнал, який пояснюється і можливою зневірою в судову реформу. Якщо «добровільне» звільнення триватиме, судова влада може втратити велику кількість кваліфікованих і доброчесних кадрів. Знаю багатьох суддів, і не тільки в області, які готові подати у відставку.

Знімати мантію поки що не бажаю, але зізнаюсь: думки про це закрадаються. Я став суддею у 28 років, маючи за плечима, крім навчання у вузі, певний життєвий досвід (строкову військову службу, роботу на промисловому підприємстві, 3 роки юридичного стажу в органі місцевої влади). Відчуття професійної інтуїції з’явилося нещодавно. Я прихильник збільшення вікового цензу для судді до 30 років. У деяких країнах такий вік є ще вищим і сягає 40 років. Судді з великим досвідом роботи не є якимось злом, їх присутність у судовій системі в різних інстанціях бажана, як і досвідчених фахівців у будь-якій іншій галузі (медицині, освіті тощо).

— І наостанок узагальнююче питання: як уважаєте, яку роль відіграють судді-спікери та РСУ в реформуванні судової системи?

— Інститут суддів-спікерів запроваджений у судах недавно. Доцільність такого нововведення проаналізується через певний час. Сьогодні ми бачимо, що судді стали бажаними гостями на рейтингових каналах, у пресі почали частіше з’являтися інтерв’ю з ними. Це гарний знак. Дуже швидко це стане нормою в громадянському суспільстві.

РСУ своєю діяльністю і прийнятими в 2014—2016 роках рішеннями довела свою важливість. З огляду на законодавче врегулювання діяльності ради й обмежені повноваження цього органу суддівського самоврядування не можна поки що стверджувати про вирішальний вплив РСУ на реформування судової системи. Моя особиста позиція: зважаючи на рівноправність гілок державної влади та елементів стримувань і противаг, у питаннях судоустрою, статусу суддів, процедури розгляду справ судова влада має бути наділена правом законодавчої ініціативи. Цей обов’язок міг би бути закріплений на конституційному рівні за вищим органом суддівського самоврядування. Демократичне суспільство повинно мати альтернативу та вибір, тобто суддівське бачення суспільних проблем, а не тільки певних політичних сил.

P.S. Пропонуємо суддям-спікерам інших установ долучитися до започаткованої «ЗіБ» справи та попрактикуватися в застосуванні комунікативних навичок на сторінках нашого видання.