Панове в’язні

Чи дійсно за кордоном сидіти добре?

Існує немало легенд про те, що європейські тюрми більше схожі на будинки відпочинку, ніж на російські пенітенціарні установи. Кореспондентка "Ленты.ру" відвідала берлінську в’язницю Тегель і особисто переконалася, що ці уявлення небезпідставні.

Право на приватне життя святе

Прозорі металеві декоративні грати. Широко відчинені ворота. Вільний вхід і в’їзд для автомобілів. Так виглядає вхід на територію чоловічої тюрми закритого типу Тегель федеральної землі Берлін.

Ця пенітенціарна установа була побудована ще в 1898 році. Зараз буцегарня налічує 935 камер, арештантів трохи менше, близько 830 чоловік. Іноземців приблизно 32%. Але якщо додати до них німецьких громадян іноземного походження, то вийде більше від половини. Серед останніх найбільше турок. Багато арабів, поляків і вихідців з країн колишнього Радянського Союзу.

У Німеччині налічується приблизно 80 в’язнів на кожні 100 тис. населення. Це в самому кінці світового статистичного списку. Менше тільки в країнах Скандинавії, там 73 арештанти на тих же 100 тис. На другому місці в цьому списку Росія із 475 засудженими, а лідирують США, у них 716 чоловік на 100 тис.

Зсередини старий корпус виглядає досить передбачувано, за винятком однієї деталі: в коридорі на стіні на видному місці висить телефон. Виявилося, що користуватися ним можуть усі в’язні. Можна дзвонити в будь-яку країну і розмовляти, скільки дозволяють кошти. Більше того, за словами директора тюрми Мартіна Рімера, в установах нового зразка апарати розміщені навіть усередині камер і арештанти можуть дзвонити кому і куди завгодно в будь-який час доби. І ці розмови не прослуховуються! Це заборонено законом, що охороняє право в’язня на приватне життя.

Є, щоправда, деякі винятки. Якщо, наприклад, насильник з тюрми погрожуватиме своїй жертві, такі дзвінки будуть заблоковані. У решті — жодних обмежень, окрім грошей. А їх у німецькій буцегарні в’язні заробляють самі.

Довічно засуджених у Тегелі приблизно 80 чоловік. Їх тримання передбачає переміщення з одного корпусу в іншій. Довічний строк поділено на три фази, які ці люди проводять у різних приміщеннях, переїжджаючи в належний час із місця на місце. Робиться це в рамках спеціальної терапії, яка визначає, що подібні переміщення, хай і всередині тюремного комплексу, добре впливають на психіку людини, яка до кінця життя перебуватиме за гратами.

Страта з ухваленням конституції ФРН у 1949 році в Німеччині скасована.

Спроби втечі з тюрми траплялися, і не раз. Остання, причому успішна, сталася в 1993 році. Тоді в’язням вдалося перелізти через шестиметрову стіну. І хоча набагато простіше не повернутися у тюрму зі звільнення, такі випадки тут надзвичайно рідкісні: приблизно 0,12% від загальної кількості звільнень у рік.

У відносно нових корпусах камери по 10 м2 з туалетом і раковиною. Душ на поверсі. В камері — кнопка комутатора. Арештант у будь-який момент може зв’язатися із черговим постом у випадку нездужання, або, навпаки, його самого попереджають про те, що, наприклад, прийшов адвокат і треба спуститися.

На тюремних вікнах грати, але самі вікна можна відчиняти. Відповідно до європейських норм уважається, що у в’язня повинна бути можливість провітрювати свою камеру. Хоча така конструкція виходить значно дорожчою й при будівництві, й при опалюванні приміщення, і всім було б зручніше й дешевше, якби вікна не відчинялися, але дотримання встановлених судами норм тут святе.

Ще одна деталь, яка справляє сильне враження. Виявилося, що всі вічка у дверях камер, через які наглядачі могли б спостерігати за тим, що відбувається всередині, перекриті.

Під час відвідин комісією з прав людини хтось звернув увагу на вічка, і цю деталь визнали неприпустимою. Хай людина й проштрафилася перед суспільством, але вона має право залишатися наодинці із собою за зачиненими дверима. В результаті комісія наполягла на тому, щоб будь-яке стеження було виключене, вічка перекрили, і тепер відеомоніторинг у в’язниці ведеться тільки по зовнішньому периметру.

444 хвилини трудового перековування

Осібно на території в’язниці стоїть споруда, більше схожа на непоганий готель чи будинок відпочинку. Це новий корпус, відкритий у жовтні 2014 року. В ньому 60 камер площею по 20 м2, в яких є туалет, душ, телефон, персональна кухня й міні-холодильник. Кухні є й на поверсі. Все приміщення кліматизоване.

Нині тут тримають 42 не зовсім звичайні арештанти. Це злісні рецидивісти, особи, засуджені за заподіяння тяжких тілесних ушкоджень і всі види сексуальних злочинів. Формально вони вже відбули покарання, але за рішенням суду вважаються все ще небезпечними для суспільства. Їм призначається міра превентивного ув’язнення, і цей строк вони відбувають на особливих умовах: у будівлі, в якій немає навіть грат на вікнах.

Проте це не означає, що корпус ніяк не захищений. Навпаки. Скло в спецблоці куленепробивне, а художня вставка у вікні — елемент декору зроблена з надміцного спецсплаву, який неможливо розпиляти чи деформувати. Але, коли ви стоїте напроти будівлі з кактусами і фікусами у вікнах, в голові не вкладається, що це теж буцегарня.

На території в’язниці Тегель розташовано 12 майстерень, і в арештантів досить великий вибір. У середньому засуджені тут заробляють близько €250 у місяць. Якщо з якихось незалежних від людини причин вона не працює, наприклад, адміністрація тимчасово не може її працевлаштувати, то отримує приблизно €30 в місяць. Враховуючи, що за гроші тут можна купити продукти, солодощі й сигарети, а так само оплатити телефонні дзвінки, сума, звичайно, мізерна. Ніяких передач «з волі», щоб уникнути контрабанди, тут немає, проте є триразове харчування.

З німецькою скрупульозністю підраховано, що в день в’язні працюють 444 хв., що становить 37 год. у тиждень. Звичайна тривалість роботи в німецьких держустановах дорівнює 40 год. у тиждень, але в тюрмі досить багато часу йде на контроль та огляд до і після роботи, тому робочих годин тут менше, ніж на волі.