Дитячий кримінал

Неправильне застосування кримінального закону є найбільш поширеною причиною скасування вироків

Як відомо, Вищим спеціалізованим судом з розгляду цивільних і кримінальних справ проведено аналіз судової практики у справах про злочини, скоєні неповнолітніми особами. У цій частині документа автори звертають увагу на підстави скасування вироків, а також і на питання вирішення цивільного позову в даній категорії справ. Нагадаємо, над документом працювали суддя ВСС Наталя Квасневська, начальник управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Єлизавета Чернушенко, головний консультант відділу узагальнення судової практики управління вивчення та узагальнення судової практики і статистики ВСС Анна Гридасова.

Однобічність чи неповнота?

Порушення вимог закону, допущені судами першої інстанції, що виявлені в судах апеляційної та касаційної інстанцій, усуваються шляхом скасування чи зміни рішень. Підставами для цього є сукупність достовірних даних, що вказують на незаконність або необгрунтованість вироку чи постанови суду. До таких підстав належать істотні порушення матеріального або процесуального закону, допущені при розслідуванні чи судовому розгляді справи та постановленні рішення.

Підстави і для скасування, і для зміни вироку (постанови) суду — однакові. Одні й ті самі порушення норм КПК, залежно від конкретних обставин справи, можуть свідчити про необхідність як скасування, так і зміни судового рішення. Винятком є такі істотні порушення кримінально-процесуального закону, при виявленні яких вирок завжди підлягає скасуванню (ст.370 КПК).

Загальними правилами встановлено такі підстави для скасування або зміни вироку чи постанови:

• однобічність чи неповнота дізнання, досудового чи судового слідства;

• невідповідність висновків суду, викладених у вироку (постанові), фактичним обставинам справи;

• істотне порушення норм КПК;

• неправильне застосування кримінального закону;

• невідповідність призначеного покарання тяжкості злочину та особі засудженого.

Відповідно до ст.368 КПК однобічним чи неповним визнається таке дізнання, досудове або судове слідство, у процесі якого не досліджені всі обставини, що підлягають встановленню й доведенню (ст.64 КПК), не встановлені обставини, що виключають провадження у справі (ст.6 КПК), обставини справи не підтверджуються сукупністю доказів, отриманих відповідно до закону. Під однобічністю або неповнотою дізнання, досудового або судового слідства слід розуміти як нез’ясування всіх істотних обставин справи, так і недостатність доказів, їх поверхове дослідження.

У зв’язку з однобічністю та неповнотою судового слідства ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 22.03.2010 скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суду вирок Дніпровського районного суду м.Києва від 14.12.2009, яким засуджено Г. за ч.3 ст.185 КК на 5 років позбавлення волі (на підставі стст.75, 104, 76 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 2 роки); С. за ч.3 ст.85 КК на 3 роки позбавлення волі (на підставі стст.75, 104, 76 КК звільнена від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 1 рік); Ч.(раніше судимий 5.12.2008 Дніпровським районним судом м.Києва) за ч.3 ст.185 КК на 4 роки позбавлення волі (на підставі стст.75, 104, 76 КК звільнений від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 2 роки), за ч.3 ст.185 КК на 5 років позбавлення волі, а відповідно до вимог ст.71 КК за сукупністю вироків Ч. остаточно призначено покарання у виді 6 років позбавлення волі. Обгрунтовуючи рішення про необхідність скасування цього вироку, суд апеляційної інстанції зазначив, що судом першої інстанції неналежним чином перевірено посилання засудженого Ч. на його непричетність до скоєння злочину та обмову з боку Г. і С., на цьому наполягав і Г., оскільки усунути неповноту дізнання в засіданні апеляційної інстанції неможливо, суд вказав, що така неповнота може бути усунена в ході нового судового розгляду справи, в тому числі, за необхідності — і відповідно до положень ст.315¹ КПК.

Через допущені органами досудового слідства однобічність і неповноту дізнання, які не можуть бути усунені в судовому засіданні, ухвалою Апеляційного суду Миколаївської області від 2.03.2010 скасовано з поверненням справи прокурору для організації проведення додаткового досудового слідства вирок Вознесенського міськ­районного суду Миколаївської області від 23.11.2009, яким неповнолітнього Г. засуджено за ст.124 КК до 45 діб арешту. Ухвалюючи таке рішення, колегія суддів посилалася на суперечність між доказами, зібраними у справі, та показаннями Г. щодо обставин конфлікту з потерпілим і механізму спричинення останньому тілесних уш­коджень. Крім того, колегія суддів зазначила, що відтворення обставин події було проведено формально, внаслідок чого в постанові про притягнення Г. до кримінальної відповідальності органи досудового слідства виклали лише ті події, на які вказав сам Г., не перевіривши цієї інформації. Після проведення додаткового досудового слідства вироком Вознесенського міськрайонного суду Миколаївської області від 4.06.2010 неповнолітнього Г. було засуджено за ч.1 ст.115 КК до 7 ро­-ків позбавлення волі. Вказаний вирок ні в апеляційній, ні в касаційній інстанціях не оскаржувався та набрав законної сили.

Помилки суду

Положення ст.369 КПК визначає підстави невідповідності висновків суду фактичним обставинам справи, згідно з якими вирок чи постанова вважаються такими, що не відповідають фактичним обставинам справи, коли висновки суду не підтверджуються доказами, дослідженими в судовому засіданні; у разі якщо суд не взяв до уваги докази, які могли істотно вплинути на його висновки; коли висновки суду, викладені у вироку (постанові), містять істотні суперечності.

Невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи свідчить про помилки, пов’язані з оцінкою доказів у рішеннях. Такі помилки можуть бути підставою для скасування або зміни вироку, постанови лише за умови, що могли вплинути на вирішення питання про винуватість засудженого або відсутність вини виправданого; на правильність застосування кримінального закону; на визначення міри покарання або на застосування примусових заходів виховного чи медичного характеру.

Відсутність оцінки доказів також може свідчити про невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи.

Ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 25.06.2010 скасовано вирок Кіровського районного суду м.Дніпропетровська від 16.03.2010 стосовно Р., засудженого за ч.2 ст.186, ч.1 ст.309, ч.1 ст.70 КК до 4 ро­-ків позбавлення волі. У своїй ухвалі апеляційний суд вказав, що суд першої інстанції в порушення вимог ст.334 КПК не навів доказів на обгрунтування своїх висновків стосовно підсудного, а також вказав у вироку, що Р. визнав вину в повному обсязі, начебто це підтверджено показаннями, хоча в протоколі судового засідання зазначено, що засуджений фактично не визнав своєї вини та наведених у вироку показань не давав. Крім того, суд взагалі не навів у вироку показань свідків та не надав оцінки зазначеним показанням. За таких обставин матеріали справи стосовно неповнолітнього Р. повернуто на новий розгляд до суду першої інстанції.

В іншому випадку ухвалою Апеляційного суду Донецької області було скасовано вирок Ленінського районного суду м.Донецька стосовно Б. із підстав порушення судом першої інстанції вимог ст.334 КПК. Апеляційний суд послався на те, що формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, істотно відрізнялося за фактичними обставинами і кваліфікацією від переданого до суду; суд першої інстанції не дослідив усіх доказів у справі, незважаючи на їх суперечливість, не зазначив у вироку, чому одні з них взято до уваги, а інші — ні. За таких обставин вирок суду першої інстанції скасовано, справу направлено на новий судовий розгляд.

Недотримання вимог КПК

Однією з вагомих підстав для скасування або зміни вироку є істотні порушення вимог кримінально-процесуального закону, які перешкодили або могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу, встановити істину, забезпечити захист прав та інтересів учасників процесу й винести законний, обгрунтований та справедливий вирок (постанову).

За матеріалами, наданими для узагальнення, виявлено випадки порушення вимог КПК. Наприклад, із направленням справи на новий судовий розгляд ухвалою суду апеляційної інстанції від 27.07.2010 було скасовано вирок Снігурівського районного суду Миколаївської області від 26.04.2010, яким неповнолітнього З. засуджено за ч.3 ст.186 КК на 3 роки позбавлення волі. Підставами скасування було те, що зміст вироку суду першої інстанції не відповідав вимогам ст.344 КПК, зокрема мотивувальна частина не містила посилання на докази, які б підтверджували сформульоване судом обвинувачення. Разом із цим колегією суддів було виявлено порушення судом першої інстанції принципу незмінності складу суду при розгляді цієї справи.

Вироком Сімферопольського районного суду АРК від 2.08.2010 неповнолітнього А. звільнено від відбування покарання за ч.1 ст.185 КК та передано під нагляд матері Л. Колегія суддів судової палати в кримінальних справах Апеляційного суду АРК скасувала вирок стосовно А., а справу направила на новий судовий розгляд з таких підстав. Відповідно до ст.447 КПК, якщо суд при розгляді кримінальної справи, що надійшла з обвинувальним висновком, матиме переконання щодо можливості виправлення неповнолітнього, який скоїв злочин невеликої або середньої тяжкості, без застосування кримінального покарання, він виносить ухвалу, а суддя — постанову про закриття кримінальної справи і вирішує питання про застосування до неповнолітнього одного з примусових заходів виховного характеру, передбачених ч.2 ст.105 КК. Однак суд першої інстанції не взяв до уваги вищезазначені вимоги законів та необгрунтовано постановив стосовно неповнолітнього вирок. Крім того, на порушення вимог ч.3 ст.105 КК, приймаючи рішення про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру, місцевий суд не визначив їх тривалості, яка не може бути менше 1 року та встановлюється з урахуванням конкретних обставин справи й мети виправлення неповнолітнього.

До істотних порушень кримінально-процесуального закону відносять такі, що позбавляють обвинуваченого права на захист або обмежують це право.

Так, ухвалою Апеляційного суду Житомирської області від 7.09.2010 скасовано вирок Овруцького районного суду Житомирської області від 22.06.2010 стосовно неповнолітнього С. із поверненням справи на новий судовий розгляд. На обгрунтування такого рішення зазначено, що всупереч вимогам ст.318 КПК, суд першої інстанції в судових дебатах не надав підсудному С. права на виступ, чим істотно порушив його право на захист.

Неухильне дотримання процесуальних норм є неодмінною умовою повного, всебічного та об’єктивного дослідження обставин справи, встановлення істини у справі та прийняття законного рішення.

Істотне порушення кримінально-процесуального закону є підставою тільки для скасування вироку (постанови) з направленням справи прокурору на додаткове розслідування або новий судовий розгляд.

Неправильне застосування КК

Невірне тлумачення закону, здебільшого, є причиною порушень, зазначених у ст.371 КПК.

Порушення правил призначення покарання; неправильна кваліфікація діяння; призначення покарання, що не відповідає ступеню тяжкості скоєного злочину та особі винного; неправильне застосування норм, які визначають поняття злочину, строків давності та інших норм, що може спричинити необгрунтоване покарання, засудження або виправдання підсудного тощо — усе це є неправильним застосуванням закону, що полягає в неналежному застосуванні норм як «Особливої частини», так і «Загальної частини» КК.

Ухвалою Апеляційного суду Полтавської області скасовано вирок Гадяцького районного суду Полтавської області стосовно неповнолітнього П., засудженого за ч.4 ст.296 КК із закриттям провадження у справі на підставі ст.49 КК. Відповідно до цього вироку суду Б. визнано винним у тому, що ввечері 30.09.2010 в приміщенні кафе на грунті особистих неприязних стосунків у ході сварки умисно завдав удару ножем у живіт потерпілому Х., спричинивши тяжкі тілесні ушкодження. Після цього з метою умисного вбивства завдав 4 удари ножем в область тулуба його брату М., внаслідок чого настала смерть останнього. У цей час до кафе зайшов зведений брат засудженого Б. — неповнолітній П., і, як зазначено у вироку, діючи з хуліганських спонукань, порушуючи громадський порядок із мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжувалось особливою зухвалістю, підбіг до Х., застосувавши заздалегідь приготовлений кастет, умисно завдав йому удар в область голови, спричинивши легкі тілесні ушкодження, що призвели до короткочасного розладу здоров’я. У ході проведення судового слідства в апеляційній інстанції встановлено, що цим подіям передували протизаконні дії братів Х. та М., які цього ж вечора побили в кафе батька засуджених — Б. Таким чином у суді апеляційної інстанції було встановлено, що саме повідомлення батька про конфлікт із братами Х. та М. у цей вечір стало причиною такої їхньої поведінки. Тому висновок суду першої інстанції про те, що П. діяв із хуліганських спонукань, порушуючи при цьому громадський порядок, не грунтувався на фактичних обставинах справи. Колегією суддів дії П. перекваліфіковано з ч.4 ст.296 на ч.2 ст.125 КК. При цьому за згодою П. відповідно до положень ст.49 КК та на підставі п.5 ч.1 ст.7¹ КПК він був звільнений від кримінального покарання із закриттям кримінальної справи у зв’язку із закінченням строків давності.

Цивільний позов

До сьогодні проблемним залишається питання щодо вирішення цивільного позову в справах про злочини, скоєні неповнолітніми.

Відповідно до вимог ст.1179 ЦК, неповнолітній у віці від 14 до 18 років відповідає за завдану ним шкоду на загальних підставах; лише в разі відсутності в нього майна, достатнього для відшкодування завданої шкоди, остання відшкодовується в частці, якої не вистачає, або в повному обсязі його батьками (усиновлювачами), піклувальником чи закладом, який за законом здійснює функції піклувальника, якщо вони не доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. У таких випадках зазначені особи можуть визнаватися цивільними відповідачами.

Ухвалою Апеляційного суду м.Києва від 30.09.2010 в частині вирішення цивільного позову скасовано вирок Дніпровського районного суду м.Києва, яким Б. засуджено за ч.1 ст.296 КК до 1 місяця арешту, стягнуто на користь потерпілого М. 53717 грн. 66 коп. матеріальної шкоди та 9000 грн. моральної шкоди. Скасовуючи вирок у частині вирішення цивільного позову, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не дотримано вимог закону щодо з’ясування характеру й розміру матеріальної шкоди, заподіяної злочином, наявності причинного зв’язку між скоєним і шкодою, що настала, на основі всебічного, повного та об’єктивного дослідження обставин справи. Суд обмежився лише посиланням на необгрунтованість вимог потерпілого і не вказав мотивів прийнятого рішення із зазначенням доказів, якими це підтверджується, не навів відповідних розрахунків сум матеріальної шкоди та обставин, на які він зважав при визначенні грошового відшкодування моральної шкоди. Крім того, апеляційний суд зазначив, що судом першої інстанції не дотримано вимог закону про цивільно-правову відповідальність батьків неповнолітнього засудженого за заподіяну ним шкоду — вони не є цивільними відповідачами у справі, їм не було роз’яснено їхні права, участі в дебатах ці особи не брали.

В іншому випадку вироком Сакського міськрайонного суду АРК від 21.01.2010 неповнолітнього С. засуджено за скоєння злочину, передбаченого ч.3 ст.185 КК, до 3 років позбавлення волі. На підставі стст.75, 104, 76 КК С. звільнено від відбування покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 1 рік. Ухвалою Апеляційного суду АРК від 16.03.2010 вирок суду в частині вирішення цивільного позову скасовано з направленням справи у цій частині на новий судовий розгляду в порядку цивільно-процесуального судочинства. Відповідно до вимог ст.323 КПК вирок суду має бути законним та обгрунтованим. Ця вимога стосується вироку суду в цілому, в тому числі й у частині вирішення цивільного позову. Як вбачається з матеріалів справи, суд першої інстанції не з’ясував усіх обставин, які впливали на правильність вирішення цивільного позову потерпілого П., оскільки останній у своїй заяві від 26.10.2009 зазначив, що викрадений велосипед, який йому повернуто дільничним, до експлуатації непридатний, у своїй позовній заяві просив стягнути з неповнолітнього С. 600 грн. матеріальної шкоди. Суд першої інстанції не звернув уваги на ці обставини, у зв’язку з чим вирок суду скасовано в частині вирішення цивільного позову.

Вирок Зарічного районного суду м.Суми стосовно засудженого за ч.3 ст.296 КК Г. та інших за апеляцією прокурора й потерпілого було скасовано в частині вирішення цивільних позовів про відшкодування матеріальної і моральної шкоди та відшкодування витрат на стаціонарне лікування потерпілого з направленням справи на новий судовий розгляд у порядку цивільного судочинства, оскільки, частково задовольнивши позовні вимоги потерпілих, суд належним чином не дослідив доказів щодо розміру заподіяної шкоди, не навів переконливих мотивів зменшення розміру стягнень на відшкодування моральної шкоди потерпілим, не вирішив питання про порядок стягнення моральної шкоди із засуджених, у солідарному порядку стягнув із засуджених витрати на стаціонарне лікування потерпілого без урахування ступеня їх вини та майнового стану.

Неправильним застосуванням закону слід визнати відсутність у резолютивній частині вироку посилання на статтю Кримінального кодексу, застосовану судом.

Ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 23.02.2010 задоволено апеляцію прокурора про скасування вироку Залізничного районного суду м.Львова від 13.10.2009 стосовно Ш. та направлення справи на новий судовий розгляд. Ш., який скоїв злочини в неповнолітньому віці, засуджено за ч.2 ст.186 до покарання у виді штрафу в розмірі 2550 грн., за ч.1 ст.189 — до покарання у виді штрафу в розмірі 850 грн. та на підставі ст.70 КК — до остаточного покарання — 3400 грн. штрафу. Враховуючи можливість застосування ст.69 КК — призначення покарання нижче від найнижчої межі, передбаченої санкцією статті, суд фактично перейшов до іншого, більш м’якого виду покарання, а в резолютивній частині вироку, призначаючи покарання, не передбачене законом за такі злочини, суд не послався на застосування ст.69 КК.

Невідповідність покарання

Неправильне застосування кримінального закону може полягати в недотриманні правил призначення покарання за сукупністю злочинів або сукупністю вироків.

Вироком Апеляційного суду Львівської області від 12.10.2010 вирок Жовківського районного суду Львівської області від 11.12.2009 стосовно неповнолітнього Д., засудженого за ч.1 ст.309, ч.2 ст.309, ч.3 ст.185, ст.70 КК на 4 роки позбавлення волі, скасовано в частині призначеного покарання. Суд першої інстанції не застосував положення ст.71 КК, оскільки Д. скоїв злочин, не відбувши покарання за попереднім вироком суду, яким до нього застосовано покарання у виді штрафу. Вироком Апеляційного суду Львівської області Д. засуджено за ч.1 ст.309, ч.2 ст.309, ч.3 ст.185, стст.70, 71 КК на 4 роки позбавлення волі та штрафу, які визначено виконувати самостійно.

Неправильно було застосовано закон у кримінальній справі, розглянутій Енергодарським міським судом Запорізької області. Вироком суду від 19.10.2009 було виправдано за відсутністю складу злочину, передбаченого ч.2 ст.190 КК, громадянина Р., оскільки на момент скоєння злочину Р. не був суб’єктом такого злочину. Апеляційний суд Запорізької області апеляцію прокурора на цей вирок суду задовольнив частково, вирок суду скасував, а справу направив прокурору для організації додаткового розслідування, оскільки згідно з п.20 постанови Пленуму ВС №2, у разі необхідності застосування таких заходів до особи, яка скоїла суспільно небезпечне діяння у період від 11 років до досягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, слідчий відповідно до ст.7³ КПК виносить постанову про закриття кримінальної справи та про застосування до неповнолітнього зазначених заходів, після чого направляє справу разом із постановою прокурору, а прокурор — до суду, який і постановляє рішення про застосування цих заходів. Таким чином, місцевий суд, виправдавши Р. за відсутності в його діях складу злочину, тим самим необгрунтовано звільнив Р. від застосування до нього примусових заходів виховного характеру, передбачених ч.2 ст.97 та ч.2 ст.105 КК за скоєння суспільно небезпечного діяння, передбаченого «Особливою частиною» кодексу.

Серед підстав для скасування вироків виділяють невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості злочину та особі засудженого. Ця причина може бути самостійною підставою для скасування або зміни вироку у випадку, якщо відсутні підстави, передбачені пп.1—4 ч.1 ст.367 КПК.

Із цієї причини з винесенням нового вироку скасовано вирок Заводського районного суду м.Миколаєва від 16.12.2009, яким Є. засуджено за ч.2 ст.185, ч.2 ст.187, ч.3 ст.296, ст.70 КК до 4 років позбавлення волі, на підставі ст.75 КК звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням — іспитовим строком тривалістю 2 роки з покладенням на Є. обов’язків, передбачених ст.76 КК. Підставами скасування вироку стало те, що, призначаючи засудженому покарання, суд не взяв до уваги наявність обставини, яка обтяжує покарання Є. (скоєння ним злочинів у стані алкогольного сп’яніння), і на порушення вимог ч.2 ст.67 КК мотивів цього не навів. Також не відповідає дійсності посилання у вироку суду на те, що засуджений Є. характеризується сусідами позитивно, оскільки ніяких окремих характеристик сусідів на Є. суд не досліджував. На думку колегії суддів, наведених обставин не було достатньо для пом’якшення покарання та застосування положень ст.75 КК.

Із матеріалів, наданих для узагальнення, вбачається, що найбільш поширеною причиною скасування вироків у справах про злочини, скоєні неповнолітніми, є неправильне застосування кримінального закону.