Блукання в трьох юрисдикціях

Суди «позмагалися» за повноваження в новому процесуальному законодавстві

Загальні та господарські суди порозумілися щодо основних принципів розподілу юрисдикції, передбачених проектами змін до процесуального законодавства. Водночас «адміністративники», текст проекту змін до кодексу яких ще не оприлюднено, побоюються, що в підсумку їм залишаться тільки спори щодо виборчого законодавства.

Конкуренція неприпустима

Днями відбулася перша із запланованої серії експертних дискусій, яку ініціювала Рада з питань судової реформи спільно з комітетом процесуального права Асоціації правників України та Київським національним університетом ім.Т.Шевченка.

Ідея обговорення профільних законодавчих змін сподобалася представникам суддівської спільноти. Зокрема, секретар пленуму Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Дмитро Луспеник відзначив, що з 2004 року, коли було прийнято Цивільний процесуальний кодекс, до нього 68 разів уносилися зміни, і при цьому дуже рідко враховувалася думка науковців, а представників судової влади взагалі не слухали.

Д.Луспеник зауважив, що судова влада доклала чимало зусиль для вирішення питання щодо розмежування юрисдикції. Зокрема, певні позиції викладені в листах Верховного Суду, постановах пленумів вищих спеціалізованих судів і навіть у рішенні Конституційного Суду щодо земельних відносин 2010 року. Втім, напрацьовані критерії розмежування не дають відповідей на всі питання. Щоправда, на думку секретаря пленуму ВСС, навіть шляхом законодавчих змін усі суперечності усунути неможливо, але принаймні в проектах змін мінімізуються ризики юрисдикційної конкуренції між судами.

З предметним принципом погоджуються і у Вищому господарському суді. Секретар пленуму ВГС Лариса Рогач одним із завдань нового Господарського процесуального кодексу бачить спрощення доступності правосуддя. «Щоб людина в найкоротший строк і без додаткових матеріальних витрат отримала те рішення, по яке вона прийшла до суду», — пояснила вона. Отже, під час підготовки своїх пропозицій до проекту ВГС виходив, зокрема, з того, що розмежування юрисдикції має бути зрозумілим, «щоб особа, коли візьме кодекс, чітко бачила, до якого суду їй слід звернутися».

«Єдиний офіс»

Інший принцип, який заклали розробники в проекти кодексів, полягає в тому, що похідні позови мають розглядатись у тому ж суді, в якому вирішується основний спір. За словами Д.Луспеника, ВСС підтримує таку позицію, адже основний спір та похідні мають бути вирішені в найстисліші строки для ефективного захисту порушеного права. Натомість сьогодні виникають ситуації, наприклад, коли в земельних спорах спочатку оскаржується рішення місцевої ради за правилами адміністративного судочинства, а потім — державний акт або свідоцтво, тобто право власності. А із цим треба йти вже до цивільної юрисдикції. «На нашу думку, якщо є спір про право і похідні вимоги, то він має розглядатися в тому суді, до компетенції якого він віднесений», — зазначив законник.

Л.Рогач додала, що, крім іншого, така можливість дозволить значно зменшити навантаження. Адже один суд розглядатиме справу щодо всіх питань, що стосуються предмета спору. Це буде корисно й для особи, чиї права порушені: їй не доведеться тричі сплачувати судовий збір. Та головне — в такий спосіб розв’язуватиметься проблема конкуренції рішень. Наприклад, як це було щодо справ, пов’язаних з діяльністю Антимонопольного комітету, які слухались і адміністративними, і господарськими судами, а рішення могли суперечити одне одному.

Також вона звернула увагу, що передбачається прибрати необхідність скасування державної реєстрації в судовому порядку. Натомість це має відбуватись автоматично за наслідками судового рішення. Таким чином, буде спрощено та прискорено процес відновлення порушених прав осіб.

Хто перший — того й справа?

У Вищому адміністративному суді також підтримують позицію, що всі похідні спори мають вирішуватися в одному суді. Але вбачають у цьому й загрозу правам громадян. Ідеться про те, що адміністративна юрисдикція є специфічною, вона створена саме для захисту людей від протиправних дій влади. «Адміністративні суди є активними учасниками процесу, вони не виступають арбітрами, що притаманно цивільному та господарському процесам», — звернув увагу представник ВАС Вадим Демченко. Він пояснив, що суддя може сам витребувати докази, якщо їх не надала сторона, бо, наприклад, не знає, яку інформацію слід подавати.

Крім того, ВАС виступає проти уніфікації всіх процесів, що задекларовано розробниками проектів. Оскільки таким чином можна дійти до того, що в адміністративних судах буде встановлена звичайна змагальність сторін, а суддя виступатиме арбітром. І тоді рішення залежатиме від того, які докази подав громадянин, що судиться з державним органом, наскільки він обгрунтував свою позицію. А це невластиве адмін’юстиції.

В «адміністративників» є ціла низка зауважень і до віднесення певних спорів до компетенції господарських судів (ст.21 проекту ГПК). За словами В.Демченка, ВАС надав свої пропозиції, але вони «жодним чином не враховані». Отже, вважає він, всі претензії, що виникають до реєстраційних органів, відійдуть господарським судам. Проте саме орган державної влади має доводити, що діяв у законний спосіб, тобто на нього повинен покладатися тягар доказування. «Отже, в адміністративній юрисдикції залишиться тільки виборче право?» — обурився суддя ВАС.

Утім, представник ВС Тетяна Жайворонок звернула увагу, що нині адмінсуди, визнаючи незаконною реєстрацію, можуть визнати нікчемними всі договори. «Втручання адмін’юстиції в розгляд майнових спорів набрало таких масштабів, що майже немає жодної справи, де не було б якогось рішення адмінсуду», — зазначила вона.

Однак Т.Жайворонок також уважає, що через зміни до ЦПК у частині похідних позовів можемо отримати ще більше проблем, ніж є. На її думку, питання реєстрації, що є технічним, не повинно розглядатись окремо від права власності. Інакше виникає багато казусів. Вона навела приклад, коли шляхом визнання незаконними дій РАГСу було розірвано шлюб.

О.Філатов запевнив, що в сторони залишатиметься вибір. Так, якщо після вирішення майнового спору в цивільному або господарському суді сторона захоче оскаржити ще й певні дії реєстратора, вона може звернутися до адмінсуду. Проте очевидно, що дискусії з приводу розмежування адміністративної юрисдикції з іншими виникатимуть і надалі. Можливо, розбіжності в думках вдасться мінімізувати вже після презентації та обговорення проекту комплексних змін до КАС.

Коментар «ЗiБ»

— Дійсно, немає потреби ділити спори залежно від складу їх учасників. Підхід до визначення юрисдикції за предметним принципом ідеологічно правильний. Але в текстах проектів він реалізований не зовсім оптимально. Поряд із визначенням предметної юрисдикції як додаткового критерія застосовується і суб’єкт правовідносин. Проект ГПК містить дуже багато винятків: «крім осіб, що не є підприємцями». Мені здається, якщо вже обрали шлях предметного критерію, то всі ці «крім» зайві.

Можна в матеріальному законі визначити, що таке господарські відносини. Це відносини з обов’язковою участю одного або двох суб’єктів господарювання. Якщо це однозначно господарські відносини, тоді вони потрапляють під юрисдикцію господарських судів. Це питання треба доопрацювати.

Я виходжу з того, що чим менше буде винятків, тим міцніше буде правило. А в нас їх дуже багато. Питання юрисдикції повинно бути визначено досить чітко. Що стосується врегулювання певних питань судовою практикою, то має бути написаний такий закон, щоб ніхто з вищих судів, навіть якщо хотів би, не міг його спотворити й перетягнути справу до себе.