Заступник голови Апеляційного суду Вінницької обл. В.Вавшко:

«Людина, яка має знання в галузі права, вже захищена на 50%»

Розрахуватися зі своїми боргами вдається не всім. Особливо, якщо ці борги валютні. Політична ситуація в країні, відтік інвестицій, очищення банківської системи, фінансова криза і, як наслідок, всюдисуще скорочення кадрів, що призводить до безробіття та неплатоспроможності громадян, — сучасні українські реалії щільно пов’язані із перспективами кредитного спору. Однак не тільки економічні чинники приводять сторони у боргових правовідносинах до суду. Про маловідомі факти взаємин із банками «ЗіБ» розповів заступник голови Апеляційного суду Вінницької області Валерій ВАВШКО.

«Якщо встановили, що людина не зможе погасити кредит, повинні їй відмовити»

— Фінансова криза та різке подорожчання валюти спровокували жорстке протистояння між кредиторами й позичальниками. Чи відчувається цей антагонізм в Апеляційному суді Вінницької області?

— З кожним роком кількість справ у спорах щодо кредитно-банківських відносин зростає приблизно на 10—15%. Для прикладу, в 2014-му в Апеляційному суді Вінницької області їх розглянули майже 400, а торік — близько 450. Цікаво, що за один день суд може вирішити близько десятка конфліктів між позичальниками та кредиторами. Це не лише позови про повернення кредитних коштів.

Після того як рішення ухвалене, наприклад на користь банку, запускається механізм його виконання. Це може бути звернення стягнення на іпотечне майно чи позови до поручителів, реалізація іпотечного майна, коли воно вже передане до державної виконавчої служби на торги. Таких позовів багато. Якщо в 2013 році суди Вінницької області розглянули їх приблизно 4000, то в 2015-му — 6000.

— Чи ускладнює економічна складова кредитних спорів судовий розгляд? Адже банки надають складні розрахунки, проведені спеціальною програмою, і розібратися в них пересічним громадянам непросто.

— Дійсно, громадяни не забезпечені спеціальними програмами для того, щоб довести правильність того чи іншого розрахунку. До того ж перед ними постає дуже багато правових колізій: застосування Цивільного кодексу чи законів, наприклад «Про захист прав споживачів», які дають особам досить великі гарантії під час розгляду таких справ. Мало хто знає:

• якщо є підстави вважати, що банк неправильно зараховував кошти, то боржник має право надати суду свої обчислення;

• збільшення строку позовної давності повинно бути прописане в тексті кредитного договору, а не в умовах кредитування, розміщених на сайті банку;

• за одне й те ж порушення не можуть застосовуватися різні види неустойок (штраф і пеня);

• суд застосовує наслідки спливу строку позовної давності лише за заявою сторони (боржника), поданою під час судового засідання.

Заяву потрібно подати до суду першої інстанції: апеляційний суд не має права застосовувати позовну давність, якщо заяву не було подано до суду першої інстанції.

Чимало проблем виникає й через низьку правову культуру українців, через банальну неуважність та нетерплячість. Бажаючи отримати омріяний кредит якнайшвидше, люди квапливо підписують договір з фінустановою, а згодом, коли вчитуються в документ, нерідко хапаються за голову.

Щоб уникнути непорозумінь, перед підписанням договору логічно було б звернутися до адвоката, який допоможе правильно прочитати угоду. Умови кредитних договорів дуже складні для розуміння. На жаль, тільки тоді, коли приходить повістка в суд, людина починає читати, що ж вона підписала. Хоча має право отримати примірник договору, уважно вивчити його вдома, а не слухати працівника банку, який за дві хвилини розкаже те, що суддя іноді за рік не може розібрати. Безумовно, аби суд допоміг якісно, легко й швидко розв’язати конфлікт, позичальникам слід залучати адвокатів, юристів, представників правозахисних організацій.

Якщо в громадян немає можливості скористатися послугами адвоката, я раджу звертатися в центри безоплатної вторинної правової допомоги. Там допоможуть малозабезпеченим, ветеранам війни, людям з обмеженими можливостями. Правники перевірять, чи банк правильно нарахував борг, а також знайдуть підстави вважати договір із фінансовою установою недійсним. Цікаво, що таким цей документ визнається навіть тоді, коли працівник банку не надав позичальнику повну інформацію про кредит.

А от чи чули ви щось про безпроцентний характер кредиту? Ні? Це й не дивно, адже в Україні такої «опції» немає, однак впровадити її цілком реально, якби на те була воля законодавчої влади. За кордоном існує така практика захисту прав споживачів фінансових послуг, зокрема в Греції та Італії. Якщо кредитор порушує вимоги щодо форми чи змісту договору, то людина має право звернутися, наприклад, до суду й просити чи вимагати, щоб кредит набув безпроцентного характеру.

— Тобто наявних в Україні способів захисту прав споживачів фінансових послуг сьогодні недостатньо?

— Захист українських споживачів базується на ЦК та законі «Про захист прав споживачів». Спеціальних засобів захисту мало. Немає норм, наприклад, щодо адміністративної відповідальності та санкцій за порушення прав споживачів фінансових послуг. Проблема полягає ще й у тому, що банки донедавна не були зобов’язані перевіряти кредитоспроможність осіб. Якщо встановили, що людина не зможе погасити кредит, повинні їй відмовити. Це вберегло б споживача від боргової ями.

Водночас країни ЄС та Україна мають подібні способи захисту прав таких споживачів. Наприклад, у тій же Греції споживач має право розірвати договір. Там, як і в Італії, умови договору, які обмежують або скасовують права, визнають недійсними або зміненими. В Німеччині як санкцію до банків застосовують відшкодування збитків, що притаманно й нашому законодавству. А от в Австрії за ненадання повної інформації про реальну відсоткову ставку договору до банку можуть застосувати таке стягнення, як зменшення кредитної ставки до рівня облікової ставки Національного банку.

«Позичальники мають тримати ніс за вітром»

— Кредитні спори спричиняють велике навантаження на українські суди. Чи можлива альтернатива їх урегулювання?

— Якщо кредитний спір із банком уже виник, лише суд допоможе його вирішити. Важелів впливу на банки немає, тобто простого громадянина не можуть захистити ні Державна інспекція з питань захисту прав споживачів, ні Нацбанк, ні Національна комісія з регулювання ринків фінансових послуг.

Громадяни не можуть сперечатися з банком щодо тих умов, які їм пропонують. Скажуть: «Шукайте інший банк». Чому так має бути, якщо людина готова підписати з банком договір, але її не влаштовує якийсь пункт? Чому тоді за це банки не повинні нести відповідальності? За кордоном із цим інша ситуація. Якщо людині відмовили в кредиті, вона може поскаржитися у відповідні органи. В Україні це питання законодавчо не врегульоване.

Що стосується медіації як досудового врегулювання спору, то за кордоном це теж звична справа. Скажімо, канадські судді в порядку медіації вирішують значну частину спірних питань, оскільки, спілкуючись зі сторонами, розкладають усе по поличках: роз’яснюють суть спору, наслідки розгляду справи в суді, а також наслідки врегулювання в позасудовому (добровільному) порядку, коли сторони ідуть на поступки один одному. В Україні ж медіація лише на стадії зародження. Якби вона працювала в нас на повну потужність, то вдалося б зберегти час, нерви й гроші. Вона також допомогла б суду легше й швидше розглядати справи. І, звичайно, якісніше, бо людина, яка має знання в галузі права, вже захищена на 50%. Решта — за судом.

— Існує низка міжнародних документів, якими повинна керуватися Україна, змінюючи своє законодавство щодо захисту прав споживачів: «Керівні принципи для захисту прав споживачів», прийняті резолюцією 39/248 Генеральної Асамблеї ООН 9.04.85, директива 2008/48/ЄС «Про кредитні угоди для споживачів», директива 2014/17/ЄС «Про кредитні угоди для споживачів, які стосуються житлової нерухомості». Чи працюють ці норми на практиці?

— Із виконанням директив в Україні справді існують проблеми: вимоги до реклами фінансових послуг недостатньо жорсткі. У більшості випадків реклама споживчого кредиту не містить інформації про сукупну вартість кредиту, як-то річні (щомісячні) відсотки за кредитом, плата за обслуговування кредитної заборгованості та суму переплати. Про ці показники людина може дізнатися лише на стадії підписання кредитного договору, якщо, звісно, уважно прочитає запропонований договір.

Також доволі часто фінансові установи підкуповують людей заманливими пропозиціями про безпроцентний кредит, про кредит за 20 хв. без довідки про доходи, тобто без підтвердження фінансового становища позичальника. До чого  така практика фінансових установ призвела, ми бачимо через призму кількості кредитних спорів, що розглядаються судами. До цього слід додати ще й несправедливі умови договорів кредиту, за якими в позичальника існує мінімум способів захисту своїх прав унаслідок якихось несприятливих життєвих обставин чи зміни економічної ситуації в країні, тобто тих ситуацій, які прямо не передбачені законодавцем. Крім того, в судовому порядку довести, що умови договору є несправедливими, досить важко, про що свідчить неоднозначна судова практика.

— Як саме законодавець може покращити цю ситуацію?

— Аби спорів між споживачами фінансових послуг та банками поменшало, на державному рівні потрібно зобов’язати кредиторів детально розкривати відомості про сукупну вартість кредиту, обов’язково оцінювати кредитоспроможність споживача і, якщо вона сумнівна чи недостатня, відмовляти у видачі кредиту, або встановити для банків певні фінансові санкції за видачу незабезпечених кредитів. Також законодавцю терміново слід вносити зміни в процесуальне законодавство та надати судам більше дієвих механізмів для захисту споживачів, в тому числі шляхом посилення незалежності суддів від зовнішніх факторів впливу, а ще змінити принцип «верховенство закону» на «верховенство права», яким керується суд під час вирішення спорів.

Як кажуть, тримати ніс за вітром мають і самі позичальники. Тобто перед тим, як підписати кредитний договір, їм слід уважно прочитати закон «Про захист прав споживачів», особливо стст.11 та 18 — «Про права споживача у разі придбання ним продукції у кредит» та «Визнання недійсними умов договорів, що обмежують права споживача». А ще не завадить згадати народну мудрість, яка вчить сім разів відміряти та один — відрізати. Тоді, швидше за все, вдасться вберегтися від фінансової пастки чи боргової ями.