Діти шукають захисту

Нові правила патронату породжують нові запитання

Одна своєчасна законодавча зміна не здатна нівелювати шкоду від низки нагальних процесуальних проблем. Проілюструвати це можна на прикладі закону «Про внесення змін до деяких законів України щодо посилення соціального захисту дітей та підтримки сімей з дітьми» від 26.01.2016 №936-VIII.

Бюрократичні складнощі

За даними Міністерства соціальної політики, за 5 років кількість маленьких українців, що потребують улаштування, скоротилася зі 101 тис. до 73 тис. Ці підрахунки не охоплюють Крим та непідконтрольні Україні території. Можливо, саме завдяки цьому статистика видається перебільшено позитивною. У будь-якому випадку питання влаштування дітей вразливих категорій залишається актуальним для правників.

Так, ст.1 закону «Про забезпечення організаційно-правових умов соціального захисту дітей-сиріт та дітей, позбавлених батьківського піклування» від 13.01.2005 №2342-IV визначає підстави набуття дітьми відповідного статусу, більшість з яких виявляються проблемними з юридичної точки зору. Зокрема, служба у справах дітей та сім’ї не може самостійно оголосити зниклих батьків у розшук або звернутися до суду щодо визнання їхньої недієздатності. Адже правоохоронці знаходять приводи повернути заяву, а суд вимагає медичного підтвердження факту нездатності забезпечувати батьківське піклування.

Раніше ініціювати експертизу через суд міг державний обвинувач. Однак після скасування прокурорського нагляду виходити із цієї ситуації доводиться самотужки: служба у справах дітей просто подає до суду заяву про позбавлення батьківських прав з іншої передбаченої законом підстави. У результаті дитина втрачає право бути всиновленою.

Незрозуміло також, хто має звертатися із заявою про розшук батьків. Наразі в Національній поліції обмежуються відповідями, що батьків за домашньою адресою не виявлено. Але це не свідчить про те, що їх розшукують скрізь. Усе це призводить до невизначеного статусу залишеної дитини.

Закон допоможе?

Дітям, переміщеним із зони проведення АТО, статус позбавлених піклування дається на підставі акта, складеного представниками органу опіки спільно з міграційною службою. Саме цей документ дає їм право на державні гарантії. Однак цей статус є тимчасовим і діє тільки 1 рік. Що робити далі, якщо у розшук батьків подати не можна, а строк от-от сплине? Це питання було адресоване директору департаменту захисту прав дітей і усиновлення Мінсоцполітики Руслану Колбасі в рамках тематичного круглого столу Асоціації адвокатів України.

В міністерстві вважають, що закон №936-VIII удосконалить процедуру реєстрації дітей віком до 14 років, які є внутрішньо переміщеними особами (діти, старші за 14 років, матимуть можливість самостійно зареєструватися в органах соціального захисту). Це позбавить органи опіки необхідності встановлювати через суд легітимність свідоцтв про смерть батьків, виданих на непідконтрольних територіях країни, для забезпечення дитині державних гарантій.

Документ також пропонує альтернативний шлях урегулювання низки проблем щодо улаштування дітей соціально вразливих категорій — за рахунок розвитку в громаді сімейно орієнтованих послуг. Зокрема, йдеться про патронат, що передбачає тимчасовий догляд та виховання дитини в сім’ї на період подолання дитиною та батьками складних життєвих обставин або прийняття рішення про набуття нею статусу сироти чи дитини, позбавленої батьківського піклування, та визначення форми її влаштування.

Втім, як з’ясувалося під час дискусії, наразі незрозуміло, як на практиці відбуватиметься фінансування патронату. Адже лише набуття відповідного статусу гарантує задоволення потреб знедолених дітей. І чи зможуть діти, які отримали тимчасовий статус рік тому, перереєструватися за новою спрощеною процедурою? Тож закон залишив більше запитань, ніж дав відповідей, що фактично і стало єдиним результатом його обговорення.