Монополія на азарт

Новий закон розділив ринок лотерей між кількома приватними компаніями

Всупереч усталеній думці випуском державних лотерей займається зовсім не держава, а кілька приватних компаній. Новий закон лише закріплює цю ситуацію і фактично закриває ринок для нових компаній.

Особливості лотерей

У червні 2009 р. набрав чинності закон «Про заборону грального бізнесу в Україні», згідно з яким на території нашої держави не дозволяється ведення грального бізнесу та участь в азартних іграх. Відповідно до закону гральний бізнес — це діяльність, пов’язана з організацією, проведенням та наданням можливості доступу до азартних ігор у казино, на гральних автоматах, комп’ютерних стимуляторах, у букмекерських конторах, в інтерактивних закладах та електронному казино незалежно від місця розташування сервера. Основною ознакою азартної гри є її оплатність, а також залежність можливості отримати виграш тільки від випадковості.

По своїй суті лотерея повністю підпадає під зазначені ознаки азартних ігор, однак згідно із законом до них не належить, а тому діяльність з організації та проведення лотерей не є забороненою. Здавалося б, законодавець залишив для суб’єктів господарювання, що раніше займались гральним бізнесом, широке поле для діяльності у сфері лотерей. Однак 6 жовтня поточного року набув чинності закон «Про державні лотереї в Україні», який заборонив проведення будь-яких інших лотерей, крім державних.

Провадити таку діяльність мають право лише оператори державних лотерей, котрі отримали відповідні ліцензії. Тут починається найцікавіше. Операторами державних лотерей згідно із ст.6 закону можуть бути юридичні особи, зареєстровані на території України. Крім цього, вони мають відповідати низці вимог: мінімальний розмір їх статутного капіталу не може бути меншим від встановленого НБУ для банків (120 млн грн.), мають бути створені постійно діючі відокремлені підрозділи в кожному населеному пункті, де мешкає понад 500 тис. чоловік, а також точки розповсюдження державних лотерей у кожному населеному пункті з кількістю жителів понад 5 тис., але не менше 5 тисяч пунктів розповсюдження тощо.

Нових тут не чекають

Жодних обмежень стосовно того, що оператори повинні бути підприємствами державної форми власності або державі має належати хоча б частина компанії, закон не містить. Тобто фактично під прикриттям держави монопольно працюють на ринку бізнесмени, які заробляють на цьому шалені гроші.

Основною вимогою до операторів державних лотерей, яка блокує вихід нових суб’єктів господарювання на цей ринок, є необхідність мати 10-річний досвід випуску та проведення державних лотерей в Україні на момент звернення за отриманням ліцензії (ч.6 ст.6 закону).

Варто відзначити, що з 2.06.2005 і аж до 6.10.2012 (дати набуття чинності законом «Про державні лотереї в Україні») діяв мораторій на видання ліцензій на провадження господарської діяльності з випуску та проведення лотерей, що, всупереч вимогам чинного законодавства, обмежувало конкуренцію у провадженні цього виду господарської діяльності. Таким чином, тео­-ретично претендувати на отримання ліцензії оператора державної лотереї наразі можуть тільки ті особи, що отримали відповідні ліцензії до червня 2005 р. Відповідно до ч.4 ст.14 закону «Про ліцензування певних видів господарської діяльності» ліцензія на провадження певного виду господарської діяльності видається на необмежений строк. Разом з тим Кабмін за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування може обмежити строк дії ліцензії на провадження певного виду господарської діяльності, але цей термін не може бути меншим 5 років. Постановою Кабміну визначено, що строк дії ліцензій на провадження діяльності з випуску та проведення лотерей становить 12 років.

Згідно з інформацією, розміщеною на офіційному сайті Мінфіну, на сьогодні ліцензію на діяльність з випуску та проведення лотерей мають чотири суб’єкти господарювання — підприємство з 100%-ми іноземними інвестиціями «Українська Національна Лотерея», ТОВ (!) «М.С.Л.», ПрАТ «Патріот», ПАТ «Державний ощадний банк України». При цьому Ощадбанк не випускає лотерей, тож фактично на ринку залишається 3 гравці.

Термін дії ліцензій усіх зазначених суб’єктів закінчується в лютому — березні 2013 року, що й обумовило необхідність прийняття закону про державні лотереї, який фактично й продовжив монополізм діючих операторів. При цьому споживачів лотерейних послуг введено в оману законодавцем, оскільки вони, купуючи державну лотерею, вважають, що її випускає саме держава, у той час як насправді це приватний бізнес обмеженого кола осіб, що перекрив дорогу всім іншим займатися такою ж діяльністю. При цьому нівелюються норми Конституції, які гарантують забезпечення з боку держави захисту конкуренції в підприємницькій діяльності, встановлюють заборону неправомірного обмеження конкуренції та право кожного зай­матись незабороненим видом підприємництва.

Законом встановлено, що розмір призового фонду державної лотереї, який підлягає розігруванню між учасниками гри для визначення переможця, повинен становити не менше 50% від сум доходів, отриманих від прийняття ставок. Таким чином інші 50%, за вирахуванням витрат на сплату податку та інших обов’язкових платежів, є чистим прибутком зазначених компаній. Держава з такої діяльності отримує лише відрахування до бюджету у вигляді податку на прибуток, що сплачують оператори лотерей, та податку з доходів фізичних осіб — переможців лотерей.

Підсумовуючи, слід зазначити, що, встановлюючи правила гри, законодавець має забезпечити хоча б номінальну рівність гравців. В іншому випадку сподіватись на дотримання цих правил як мінімум нелогічно.