Закон і Бізнес


Якщо відмовив прокурор


№51 (1245) 19.12—25.12.2015
3725

Компетентним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг стосовно заяв і повідомлень про скоєні або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на слуханні кримінальних справ. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 16 вересня 2015 року №21-1666а15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем УкраїниПостанова

16 вересня 2015 року м.Київ №21-1666а15

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду в складі:

головуючого — Кривенди О.В.,

суддів: Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенка В.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом Особи 1 до Генеральної прокуратури про визнання незаконними дій,

ВСТАНОВИЛА:

У лютому 2011 року Особа 1 через свого представника Особу 2 звернувся до суду з позовом, у якому просив визнати незаконними дії Генпрокуратури щодо розгляду його скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м.Києва і прокуратури м.Києва та зобов’язати Генпрокуратуру провести перевірку фактів, викладених у його скарзі.

На обгрунтування позову зазначив, що Генпрокуратура його скаргу направила на розгляд до органів, чиї дії він оскаржує, чим порушила вимоги ст.7 закону «Про звернення громадян» від 2.10.96 №393/96-ВР.

Суди встановили, що Особа 1 5.01.2011 через свого представника Особу 2 в порядку, передбаченому положеннями закону №393/96-ВР, звернувся до Генпрокуратури зі скаргою на дії працівників прокуратури Оболонського району м.Києва та прокуратури м.Києва.

У скарзі порушувалося питання про вжиття заходів щодо припинення зволікань та неправомірних дій працівників прокуратури м.Києва, притягнення осіб, винних у порушенні чинного законодавства, до відповідальності згідно з Дисциплінарним статутом прокуратури та взяття на особистий контроль розгляду скарги на постанову прокуратури Оболонського району м.Києва від 10.11.2010 про відмову в порушенні кримінальної справи.

Генпрокуратура супровідним листом від 19.01.2011 №19-р вищевказану скаргу надіслала до прокуратури м.Києва для організації перевірки та прийняття рішення.

Окружний адміністративний суд м.Києва постановою від 18.05.2011, яку залишено без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012, позов задовольнив частково: визнав незаконними дії Генпрокуратури щодо розгляду скарги на дії працівників прокуратури Оболонського району м.Києва і прокуратури м.Києва; зобов’язав Генпрокуратуру розглянути скаргу Особи 2 в порядку та строки, передбачені законом №393/96-ВР.

Вищий адміністративний суд від 12.03.2015 ці судові рішення залишив без змін.

У заяві про перегляд судового рішення ВС з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.237 Кодексу адміністративного судочинства, Генпрокуратура зазначає, що в доданих до заяви ухвалах ВАС по-іншому, ніж в оскаржуваній ухвалі, застосовано положення закону «Про прокуратуру» від 5.11.91 №1789-XII; Інструкції про порядок розгляду і вирішення звернень та особистого прийому в органах прокуратури, затвердженої наказом Генерального прокурора 28.12.2005 №9гн (чинної на час виникнення спірних відносин); регламенту Генеральної прокуратури, затвердженого наказом Генерального прокурора 30.09.2005 №53 (чинного на час виникнення спірних відносин). Просить скасувати всі судові рішення у цій справі і відмовити у задоволенні позову.

На обгрунтування заяви додано ухвали ВАС від 19.10.2011, 4.10.2012, 16 січня і 13.05.2014, у яких цей суд визнав правомірними дії Генпрокуратури по направленню звернень позивача до підпорядкованої прокуратури для розгляду та вирішення, оскільки вони відповідають п.6.4 регламенту та п.3.11 інструкції, у яких зазначено, що до провадження Генпрокуратури приймаються звернення, по яких прийнято рішення прокурорами обласного рівня.

Перевіривши наведені у заяві доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про таке.

Відповідно до ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 4.11.50 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.

Європейський суд з прав людини у рішенні від 12.10.78 у справі «Zand v. Austria» вказав, що словосполучення «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого
існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Поняття «суд, встановлений законом» у частині першій ст.6 конвенції передбачає «усю організаційну структуру судів, включно з <…> питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів <…>». З огляду на це, не вважається «судом, встановленим законом» орган, котрий, не маючи юрисдикції, судить осіб на підставі практики, яка не передбачена законом.

Відповідно до ч.2 ст.2 КАС до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб’єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами встановлено інший порядок судового провадження.

Вичерпний перелік публічно-правових справ, на які не поширюється юрисдикція адміністративних судів, наведено в ч.3 ст.17 КАС. Це, зокрема, справи, що належить вирішувати в порядку кримінального судочинства.

Розглядаючи справу, суди всіх інстанцій виходили з того, що спір у ній є публічно-правовим та належить до юрисдикції адміністративних судів. На думку колегії суддів Судової палати в адміністративних справах ВС, такий висновок не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права з огляду на нижченаведене.

У справі, що розглядається, спір стосується правомірності дій Генпрокуратури при розгляді скарги на дії працівників районної прокуратури та прокуратури міста, які здійснювали перевірку заяви про злочин і винесли постанову про відмову в порушенні кримінальної справи, що підтверджується наявними у справі матеріалами.

У рішенні Конституційного Суду від 14.12.2011 №19-рп/2011 зазначено, що, здійснюючи перевірку заяв і повідомлень про злочини, прокурор, слідчий, орган дізнання діють до порушення кримінальної справи, однак вдаються до тих же способів і прийомів, що й під час збирання доказів у кримінальній справі. Отже, правовідносини, що мають місце під час розгляду заяв про злочини, за своєю правовою природою є кримінально-процесуальними. Тому перевірка скарг на рішення, дії чи бездіяльність вказаних суб’єктів владних повноважень має відбуватися у тому ж процесуальному порядку і тим же судом, на який відповідно до закону покладені повноваження щодо перевірки й оцінки доказів у кримінальній справі, тобто судом із розгляду кримінальних справ.

Зазначене обумовлює висновок, що компетентним національним судом, до юрисдикції якого належить розгляд скарг щодо прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень стосовно заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини, є суд, який спеціалізується на розгляді кримінальних справ.

Конституційний Суд у цій справі вирішив, що скарги осіб стосовно прийняття рішень, вчинення дій або допущення бездіяльності суб’єктом владних повноважень щодо заяв і повідомлень про вчинені або підготовлювані злочини суди повинні розглядати і вирішувати у кримінальному судочинстві.

Не обговорюючи питання правильності застосування судами норм закону №1789-XII, положень інструкції та регламенту, колегія суддів вважає, що в цьому випадку неоднаково застосовано ст.6 конвенції стосовно «суду, встановленого законом».

З урахуванням того, що суди помилково розглянули справу в порядку адміністративного судочинства, всі ухвалені у справі судові рішення підлягають скасуванню, а провадження в адміністративній справі відповідно до п.«б» п.1 ч.2 ст.243 КАС — закриттю.

Керуючись стст.241—243 КАС, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Генеральної прокуратури задовольнити частково.

Постанову Окружного адміністративного суду м.Києва від 18.05.2011, ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 31.01.2012 та ухвалу ВАС від 12.03.2015 скасувати, провадження в адміністративній справі закрити.

Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.