Закон і Бізнес


Олександр Кравець

Запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців


Олександр Кравець - суддя Одеського ААС

4291

Критерії, які застосовуються при вирішенні судових адміністративних справ у ФРН, із урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людин, співпадають із критеріями визначеними у ст. ч.3 ст. 2 КАСУ.


24.11.2015 року за участю судді Федеративної Республіки Німеччина, члена Союзу суддів адміністративних судів Йорга Пуделка, суддів Вищого адміністративного суду України Наталії Блажівської ,Тетяни Стрелець та Антона Лосєва - секретаря другої судової палати Вищого адміністративного суду України ,заступника начальника відділу забезпечення роботи Голови та заступників Голови Вищого адміністративного суду України Антона Поляшичко, асоційованого партнера адвокатської компанії «Соколовський і Партнери» Кирила Номінаса, партнера адвокатського об'єднання «СК Груп» Юлії Курило, експерта Комітету АПУ з податкового та митного права, старшого партнер адвокатської компанії «Соколовський і Партнери» Тетяни Лисовець та голови Комітету АПУ з податкового та митного права, керуючого партнера адвокатської компанії «Соколовський і Партнери» Владислава Соколовського  та моєю  участю відбувся  Круглий стіл Комітету з податкового та митного права «ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ СУДОВОГО КОНТРОЛЮ ДИСКРЕЦІЙНИХ ПОВНОВАЖЕНЬ ОРГАНІВ ДЕРЖАВНОЇ ВЛАДИ», який  безперечно надав поштовху до професійного розвитку та вирішення проблеми застосування дискреційних повноважень суб'єктів владних повноважень(СВП) через напрацювання критеріїв поведінки суб’єктів владних повноважень  та понять (невизначеного правового поняття та розсуду)

Суддя ФРН Йорг Пуделка вказав, що невизначене правове поняття (наприклад, надійність або безпечність життя) може бути підставою для прийняття рішень в межах дискреційних повноважень у разі його відповідного тлумачення (граматичного, систематичного, історичного або телеологичного), в той час як розсуд, який застосовується за повноваженнями визначеними у Законі, застосовується за критеріями :діяти чи не діяти , а якщо діяти, то із якими засобами, за яким адресатом . Засоби застосовуються за критеріями прийнятності, необхідності та співрозмірності.

Відповідно до ст.8 Конституції України, ст.8 КАС України та ч.1 ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» від 23.02.2006 року ,суд  при вирішенні справи керується принципом верховенства права,  відповідно до якого зокрема людина,  її права  та  свободи визнаються    найвищими   цінностями   та   визначають   зміст   і спрямованість діяльності держави. застосовує цей принцип  з  урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

Під час обговорення   Юлія Курило  в обґрунтування позицій слушно послалася на Постанову ЄСПЛ по справі Олссон против Швеции (Olsson v. Sweden)  від 24 березня  1988 года (скарга  N 10465/83).

Вказана Постанова ЄСПЛ  щодо порушення статті 8 Конвенції, зазначає у п.61 ,що серед вимог, які Суд визначив як випливають з фрази "передбачено законом", є наступні:

a) Яка-небудь норма не може вважатися "законом", якщо вона не сформульована з достатньою точністю так, щоб громадянин самостійно або, якщо знадобиться, з професійною допомогою міг передбачити з часткою ймовірності, яка може вважатися розумною в даних обставинах, наслідки, які може спричинити за собою конкретну дію. Проте досвід показує, що абсолютна точність недосяжна і що необхідність уникати надмірної жорсткості формулювань і слідувати за обставин, що змінюються веде до того, що багато законів неминуче викладені в термінах, які більшою чи меншою мірою є невизначеними (див., Наприклад, Рішення у справі " Санді таймс "від 26 квітня 1979 Серія A, т. 30, с. 31, п. 49).

b) Фраза "передбачено законом" не просто відсилає до внутрішнього права, але має на увазі і якість закону, вимагаючи, щоб останній відповідав принципом верховенства права. Таким чином, мається на увазі, що у внутрішньому праві повинні існувати певні заходи захисту проти свавільного втручання публічних властей у здійснення прав, охоронюваних inter alia п. 1 статті 8 (див. Рішення у справі Мелоуна від 2 серпня 1984 Серія A, т. 82 , с. 32, п. 67).

c) Закон, який передбачає дискреційні повноваження, сам по собі не є несумісним з вимогами передбачуваності за умови, що дискреційні повноваження та спосіб їх здійснення вказані з достатньою ясністю для того, щоб з урахуванням правомірності мети зазначених заходів забезпечити індивіду належний захист від свавільного втручання властей (див. Рішення у справі Гіллоу від 24 листопада 1986 Серія A, т. 109, с. 21, п. 51).

Крім того , згідно п.65 вказаної Постанови  втручання повинно бути заумовленно досягненням правомірної цілі.

П.67 Постанови вказує, що у відповідності зі сформованою практикою Суду, поняття необхідності увазі, що втручання відповідає якій-небудь нагальною суспільної потреби і що воно пропорційно законній меті. При визначенні того, чи є втручання "необхідним у демократичному суспільстві", Суд враховує, що за державами - учасницями Конвенції залишається певна свобода розсуду (див. Серед багатьох джерел вищезазначене Рішення у справі W. проти Сполученого Королівства. Серія A, т. 121, с. 27, п. 60 "b" і "d").

Також п.68 Постанови стосовно питання про "необхідність" каже,що підхід, якого послідовно дотримувався Суд що  контроль не обмежується встановленням того, чи здійснює держава - відповідач своє діскреціонное право розумно, обережно і сумлінно (див. Inter alia вищезазначене Рішення у справі "Санді таймс". Серія A, т. 30, с. 36, п. 59 ). Далі, здійснюючи свою наглядову юрисдикцію, Суд не може обмежитися розглядом оспорюваних рішень як таких, поза контекстом даної справи в цілому; має бути встановлено, чи є мотиви, наведені для обгрунтування розглянутого втручання, "відповідними і достатніми" (див. серед інших джерел mutatis mutandis Рішення у справі Лінгенса від 8 липня 1986 Серія A, т. 103, с. 25 - 26, п. 40).

Таким чином критерії , які застосовуються при вирішенні судових адміністративних  справ у ФРН, із  урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людин, співпадають із критеріями визначеними у ст. ч.3 ст. 2 КАСУ, але системно розширюють їх тлумачення та корелюються із  висновками зробленими в межах виступу на ІV Судовому форумі АПУ, що запорукою вірного застосування дискреційних повноважень є високий рівень правової культури державних службовців. Обсяг цих повноважень СВП повинен мати читки межі застосування, рішення органу має бути визнано протиправним, у разі, коли істотність порушення процедури потягнуло його неправильність , а за наявністю правової можливості (якщо ідеться про прийняття органом одного з двох рішень надати чи ні певну можливість здійснювати певні діі) суди повинні відновлювати порушене право шляхом зобов'язання СВП (у т.ч. колегіальний орган) прийняти конкретне рішення про надання можливості, якщо відмова визнана неправомірною , а інших підстав для відмови не вбачається.