Закон і Бізнес


Несувора заборона

Допомога держави тим, хто має кредити у валюті, виявиться короткостроковою та малоефективною


№48 (1242) 28.11—04.12.2015
Ігор КІПЕНКО, суддя судової колегії судової палати у цивільних справах Апеляційного суду Харківської області Антон КИРИЧОК, начальник відділу судової статистики та узагальнення судової практики Апеляційного суду Харківської області
23115

Мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів у валюті, не передбачає втрати кредитором права на звернення до суду. Захистити свої інтереси у вказаний спосіб позикодавець зможе після закінчення дії мораторію.


Мораторій на стягнення

В Апеляційному суді Харківської області узагальнили практику вирішення спорів про звернення стягнення на предмет іпотеки при застосуванні закону «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».

В пояснювальній записці до акта його метою та завданням визначено забезпечення конституційних прав громадян та відновлення довіри до банків та інших фінансових установ. При розгляді справ суди не тільки зобов’язані врахувати норму права, а й тлумачити і застосовувати її в контексті тих завдань та очікувань, які стали підставою для прийняття конкретного нормативного акта.

Вказаний закон передбачає, що не може бути примусово або в безспірному порядку, на підставі виконавчого напису нотаріуса, стягнуте нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави, якщо воно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина за споживчими кредитами, наданими у валюті, та за умови, що таке майно використовується як місце постійного проживання позичальника й не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.

Тобто однією з умов застосування цього положення є саме споживчий кредит, наданий у валюті. Згідно з положеннями закону «Про захист прав споживачів» споживчий кредит — це кошти, що надаються кредитодавцем на придбання продукції. Гроші, отримані у вигляді кредиту для інших цілей, не охоплюються терміном «споживчий кредит», а забезпечення таких зобов’язань іпотекою не захищене законом про мораторій.

До певного часу

Крім того, кредитна установа не може уступити (продати, передати) заборгованість або борг на користь (у власність) іншої особи. Виникає запитання: що робити з тими кредитами, які вже були переуступлені колекторським фірмам?

Конституція передбачає, що закони не мають зворотної дії в часі, але не виключене визнання факторингових угод недійсними.

Протягом дії закону про мораторій інші акти щодо майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.

Дія документа не поширюється на територію України, визнану тимчасово окупованою, та на осіб, які є суб’єктами закону «Про засади запобігання і протидії корупції».

Отже, позовні заяви про звернення стягнення на предмет іпотеки, якою забезпечено споживчі кредити у валюті, що перебувають на час дії закону в судах, розглядаються, а в задоволенні позовів відмовляється у зв’язку із дією відповідного мораторію.

Важливо звернути увагу, що в таких випадках у задоволенні згаданих позовів відмовляється не з мотивів безпідставності позовних вимог. Така відмова має тимчасове правове значення, і позичальник може звернутись із позовом після закінчення дії мораторію.

Відповідно до ст.3 закону про мораторій він втрачає силу з дня набрання чинності законом, який регулює питання щодо погашення основної суми заборгованості, вираженої у валюті, порядок погашення курсової різниці, котра виникає у бухгалтерському та/або податковому обліку кредиторів та позичальників, а також порядок списання пені та штрафів, які нараховуються на основну суму заборгованості.

Помилкова позиція

З огляду на складні питання, що виникли у місцевих судах, слід зазначити таке. З узагальнення Орджонікідзевського районного суду м.Харкова вбачається, що при ухваленні рішення суд уважає, що мораторій на примусове відчуження житлових приміщень, які є предметом іпотеки за валютними кредитами, не може бути підставою для відмови у позові про звернення стягнення на предмет іпотеки, залишення позовної заяви без розгляду, зупинення чи закриття провадження за такою позовною заявою, оскільки дія мораторію поширюється лише на виконання рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки — його примусову реалізацію з прилюдних торгів у ході виконавчого провадження.

Однак така позиція є помилковою, оскільки закон є обов’язковим для всіх органів державної влади, а не тільки для органів виконавчої служби. Крім того, Верховний Суд в аналізі практики застосування законодавства, яке регулює іпотеку як заставу нерухомого майна, наголошує на тому, щоб суди звертали увагу на закон про мораторій та при наявності умов, передбачених у ньому, застосовували його при ухваленні рішень (гл.7, стор.58).

Прикладом правильної судової практики у справах, які підпадають під дію закону про мораторій, є така цивільна справа.

Рішенням Харківського районного суду Харківської області відмовлено в задоволенні позову ПАТ «Дельта Банк» до Особи 1, третя особа Державна реєстраційна служба, про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передання, набуття у власність та виселення. Суд послався на те, що житловий будинок, на який позивач просив звернути стягнення, використовується Особою 1 як місце постійного проживання, а загальна площа будинку не перевищує встановлених меж.

Тобто правовідносини, які склалися між позивачем та відповідачем, підпадають під дію закону про мораторій, тому рішення прийнято правомірно.

Різна практика

Потрібно звернути увагу на те, що у Вищому спеціалізованому суді з розгляду цивільних і кримінальних справ склалася різна практика стосовно можливості скасування рішень судів попередніх інстанцій, ухвалених до набрання чинності законом про мораторій.

Для прикладу наводимо практику касаційного суду щодо можливості такого скасування.

Так, в ухвалі ВСС зазначено, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції про звернення стягнення на предмет іпотеки та рішення суду апеляційної інстанції суд касаційної інстанції звернув увагу на таке.

Оскільки на час перегляду справи в суді касаційної інстанції закон про мораторій є чинним і підлягає застосуванню, судові рішення потрібно скасувати, оскільки з матеріалів цивільної справи вбачається, що Особа 4 отримав кредит у валюті.

В іншій ухвалі ВСС, постановленій за позовом ПАТ «КБ «ПриватБанк» до Особи 5 про звернення стягнення на предмет іпотеки, виселення та зняття з реєстрації, за касаційною скаргою на рішення Апеляційного суду Харківської області зазначено, що закон про мораторій містить як норми матеріального права, так і процесуальні норми, які необхідно застосовувати на будь-якій стадії розгляду справи, враховуючи, що мораторій є відстроченням виконання зобов’язань, котрі встановлюються на певний термін. Відповідно до п.4 ч.1 ст.214 Цивільного процесуального кодексу під час ухвалення рішення суд установлює, яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Тобто, визначивши галузь або інститут права, що регулюють спірні правовідносини, суд має перейти до конкретного правозастосування.

Набрання чинності законом про мораторій після прийняття рішення судом першої інстанції зобов’язує суд апеляційної інстанції застосувати його норми при перегляді відповідного рішення.

Однак існує інша практика щодо цього питання.

Ухвалою ВСС скасовано рішення Апеляційного суду Харківської області та передано справу на новий апеляційний розгляд. При цьому зазначено, що, застосувавши на стадії апеляційного провадження закон про мораторій, суд апеляційної інстанції не звернув уваги на те, що сам по собі закон не може бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції, оскільки на час ухвалення останнього закону не існувало. Адже апеляційний суд перевіряє законність і обгрунтованість рішення з огляду на те законодавство, яке існувало на час його ухвалення.

Таким чином, питання стосовно можливості скасування рішення суду, ухваленого ще до набрання чинності законом про мораторій, залишається відкритим.

Відкрите питання

Слід підкреслити, що в законодавстві України мораторій сприймається як тимчасове відстрочення виконання зобов’язань або заборона вчинення певних дій, що вводиться уповноваженим органом державної влади в певній частині або на всій території країни, для певної категорії або для всього населення країни з підстав, що прямо передбачені законом та пов’язані з настанням надзвичайних обставин. Таким чином, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від нього, у зв’язку із цим обставини, передбачені мораторієм, не підпадають під дію ст.57 закону «Про заставу», якою визначено компенсацію шкоди державою в разі прийняття законодавчих актів, котрі припиняють заставне майно.

З тих самих підстав не підлягає застосуванню ст.56 закону «Про заставу», оскільки мораторій не змінює правил застави та умов договору, а тимчасово зупиняє їх дію (відстрочує).

У зв’язку з прийняттям закону про мораторій вважаємо за потрібне звернути увагу на деякі складні питання, пов’язані з набранням ним чинності.

Наприклад, якщо родина має кілька об’єктів нерухомості, однак вони зареєстровані на іншого з подружжя, а іпотечне майно перебуває у власності особи, за якою іншого майна не зареєстровано. В цьому випадку фактично все майно є сумісно нажитим майном подружжя, однак юридично за іпотекодавцем зареєстровано тільки одне нерухоме майно, яке перебуває в іпотеці.

Або інше. Невирішеним залишається питання стосовно можливості виселення осіб з іпотечного житла, на яке вже звернуто стягнення до набрання законом чинності.

Так, Верховною Радою прийнято закон «Про внесення змін до Закону України «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті» щодо посилення захисту прав позичальників» від 24.12.14 №1610. Ним передбачено зміни до п.1 закону про мораторій щодо неможливості в будь-якому порядку виселення осіб, які підпадають під дію цього мораторію. Однак Президент наклав вето на вказаний закон і повернув його до ВР на повторний розгляд. Таким чином, питання про можливість виселення таких осіб залишається відкритим.