Закон і Бізнес


Війна світоглядів

Робочі групи Конституційної комісії не домовилися, хто має редагувати статтю про право на захист у суді


№47 (1241) 21.11—27.11.2015
ВІЛЕН ВЕРЕМКО
3488

Право на судовий захист — одне з основоположних прав людини. Тому зміни до відповідної статті Основного Закону має готувати робоча група Конституційної комісії саме з прав людини, а не з питань правосуддя. В цьому переконані члени першої групи, засідання якої відбулося 13 листопада.


Зайшли на чуже поле

«Робоча група з питань правосуддя щодо деяких статей улізла в розд.ІІ Конституції «Права людини», — обурювався голова робочої групи КК з прав, свобод та обов’язків людини і громадянина, суддя Європейського суду з прав людини у відставці Володимир Буткевич. Зокрема, йдеться про ст.55 Основного Закону, в якій закріплено, що «права і свободи людини і громадянина захищаються судом».

В.Буткевич наполягає, що не можна плутати права людини з проблемами діяльності суду. Інакше, на його думку, буде порушена структура Основного Закону. Також у робочій групі з прав людини є претензії щодо професійності формулювань відповідних положень «судовою» групою.

Річ у тім, що проект змін до Конституції в частині правосуддя вже схвалений КК та отримав висновок Венеціанської комісії. А проект поправок до розд.ІІ акта найвищої юридичної сили ще остаточно не затверджений. Водночас перший документ передбачає зміни у ст.55, яка входить до розд.ІІ. Власне, йдеться про незначні поправки, а також додано норму про гарантування кожному права на звернення до Конституційного Суду.

Натомість у проекті робочої групи з прав людини відповідна стаття змінила нумерацію й значно розширилася. Так, у ст.54 Конституції (за проектом) закріплюється право громадян саме на справедливий суд, а не просто говориться про можливість звернення до нього. На переконання В.Буткевича, чинна норма, яка в проекті змін у сфері судочинства майже не зазнала трансформацій, сформульована «відверто погано». «Це стаття радянської Конституції, — вважає експерт. — Коли людині давалася можливість звернутися до суду, а суд що хоче, те й робить».

Хто перший здав, того і правки

Доктор юридичних наук, професор Олег Марцеляк побачив певні загрози прийняттю ст.54 в редакції, створеній групою з прав людини. Адже зміни до Конституції в частині правосуддя вже передані Президенту, і найближчим часом цей документ може потрапити до Верховної Ради, а потім — до КС. Як наслідок, проект робочої групи з прав людини фактично буде заморожений. Адже відповідно до ст.158 Основного Закону проект змін до Конституції, який уже розглядався ВР, може бути поданий до парламенту вдруге не раніше, ніж через рік з дня прийняття рішення щодо нього. О.Марцеляк запропонував робочій групі звернутися до секретаря Конституційної комісії з проханням, аби він переконав главу держави взяти до уваги їхні напрацювання, поки є така можливість.

У свою чергу В.Буткевич повідомив, що вже звертався до керівника робочої групи з питань правосуддя Олексія Філатова з проханням, аби ця група не чіпала «не свій» розділ Конституції, й отримав згоду. За його словами, якщо колегам необхідно зрозуміти суть змін до згаданого розділу, вони можуть узяти участь у роботі групи з прав людини. Крім того, В.Буткевич повідомив, що їхній проект направлений і Президенту, і Верховній Раді ще в липні. «Як у Конституції пріоритет мають права людини перед усіма іншими, так само і цей законопроект має бути пріоритетним щодо інших», — переконаний він.

Проте на сайті КК розміщений текст проекту змін до Конституції в редакції саме робочої групи з питань правосуддя. Його аналізувала й Венеціанська комісія. Тож у робочій групі з прав людини сподіваються, що врешті-решт народні депутати виключать спірну статтю з відповідного проекту. Тим часом В.Буткевич пообіцяв: «Я ще раз вийду на робочу групу і ще раз скажу, що ми категорично проти того, аби розд.ІІ було викладено в їх розумінні прав людини».

Кожен зі своєї дзвіниці

Втім, дискусія, яку розробники проектів прагнуть перенести у стіни парламенту, може привести до несподіваного результату.

Так, ст.54 проекту групи з прав людини деталізує право на справедливий суд. Зокрема, зазначено, що «кожен має право на ефективний захист судом своїх прав, на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку». Також закріплено право на провадження судом присяжних й основні права обвинуваченого. Крім того, гарантуються оскарження дій чи бездіяльності органів державної влади, звернення до Конституційного Суду тощо.

З одного боку, всі ці права й без того закріплені в чинних законах, передусім у законі «Про судоустрій і статус суддів». Гарантовані вони й Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод, яку Україна ратифікувала. Але це не рятує громадян від їх порушень. Навряд чи ситуація кардинально зміниться після закріплення цих положень на конституційному рівні. Однак нерозв’язання проблеми щодо нехтування законами, звісно, не означає, що немає сенсу приводити їх у відповідність з вимогами часу.

Щоправда, відсутність узгодженості між розробниками проектів зменшує шанси не тільки на схвалення тих чи інших положень, а й на проведення через парламент ключових новел. Адже в нинішньому складі єдиного законодавчого органу політики переважають над правниками. Тож перші використовуватимуть будь-яку нагоду, аби втягнути фахівців у дискусію.

Цей ризик посилюється тим, що проектом робочої групи з питань правосуддя пропонується закріпити у ст.59 Конституції право на «професійну правову допомогу». Необхідність такої поправки, очевидно, випливає з іншої норми проекту: «Для надання професійної правової допомоги в України діє адвокатура» (ст.1312). І відразу зазначено, що «виключно адвокат здійснює представництво в суді, а також захист від обвинувачення».

Натомість група з прав людини дотримується іншої позиції в цьому питанні. Стаття 62 її проекту визначає: «Кожен має право на правову допомогу. Кожен є вільним у виборі свого представника або захисника своїх прав». Ухвалення такої норми може поставити хрест на адвокатській монополії на представництво в судах. Мабуть, такі розбіжності також мають бути узгоджені перед тим, як проекти направлять до Конституційного Суду.

Зрештою, розбіжності в одних і тих самих нормах проектів різних робочих груп мали б бути усунуті ще до остаточного затвердження документів і направлення їх до Венеціанської комісії. Тим більше що робочі групи не є самостійними суб’єктами, а лише підрозділами КК. Але на якомусь етапі між ними виникла певна конкуренція — на рівні наукових доктрин чи адміністративних амбіцій. Як наслідок, шанси на прийняття змін зменшуються з кожною спірною нормою.