Закон і Бізнес


Голова Господарського суду м.Києва Валерій Князьков:

«Я звертаюся та звертатимусь до органів державної влади щодо недопущення колективної відповідальності суддів»


Валерій Князьков: питання покращення фінансування судової системи повинно стати одним із ключових під час проведення судової реформи.

№46 (1240) 14.11—20.11.2015
ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ
7116

В умовах досить швидких змін законодавства та підготовки чергової судової реформи «ЗіБ» вирішив дізнатися, з якими проблемами стикаються судді «на місцях» та на які труднощі в їхній діяльності мали б звернути увагу органи влади. З очільником Господарського суду м.Києва Валерієм Князьковим ми говорили про підготовку нових кадрів, фінансування судової системи і, звичайно, випадки тиску на неї.


«Зміна очільників вищих судів пов’язана з більш тісним їхнім контактом із керівниками держави»

— Ви очолювали суд ще до внесення змін до законодавства, відповідно до яких керівників установи почав обирати сам колектив. Чи змінились після нововведень відносини між вами та іншими суддями? Ви відчуваєте, що стали «ближчими до народу»?

— Посада голови Господарського суду м.Києва є надзвичайно відповідальною, зокрема, у зв’язку зі статусом столичного суду. Після нововведень така відповідальність не тільки не зменшилась, а й стала ще більшою.

Очільник суду завжди ніс відповідальність перед державою і суспільством, а нові зміни суттєво посилили відповідальність голови суду перед колегами. На мою думку, надання суддям можливості самостійно обирати очільника установи — «першого серед рівних» стало позитивним моментом. Адже кому як не колективу обирати людину, яка представляє суд у відносинах з органами державної влади, місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами та виконує інші повноваження щодо забезпечення діяльності суду.

Відповідаючи на ваше друге запитання, зазначу, що, на мій погляд, «близькими до народу» як я, так і інші наші судді були завжди, незалежно від нововведень. Адже такий обов’язок покладений на нас самою суттю правосуддя від самого початку діяльності, а не останніми законодавчими новелами.

— Після внесення змін до закону з'явились інші очільники всіх вищих судів. Натомість у першій інстанції попередні керівники, як правило, залишились на посадах. В чому, на вашу думку, причина такої розбіжності?

— Зміна очільників вищих судів, на мою думку, пов’язана із більш тісним їхнім контактом із керівниками держави у період 2010—2014 рр. Натомість суди першої інстанції, як господарської, так і інших видів юрисдикції, як правило, були далекі від політики та виконували свої прямі обов’язки зі здійснення правосуддя. Тому, вважаю, і підстав для їх зміни було набагато менше.

«Говорити, що матеріальне забезпечення покращилось, було б лукавством»

— Одна із ключових проблем, на яку нарікають судді, недостатнє фінансування. Якщо взяти тенденцію останніх років, матеріальне забезпечення впродовж цього періоду покращується чи погіршується?

— Дійсно, фінансове забезпечення є однією з найбільших проблем для судової гілки влади. На цю ситуацію безпосередньо впливає важка економічна ситуація в країні. Незважаючи на це, судді та працівники апарату з розумінням сприймають нинішній стан справ і працюють в умовах, далеких від задовільних.

Восени цього року суддям та працівникам апарату збільшили заробітну плату. Втім, враховуючи значний ріст цін, інфляційні процеси, підвищення вартості проживання, зокрема, у столиці, говорити, що матеріальне забезпечення покращилося, було б лукавством. Проте мені відомо, що Президент, Верховна Рада та Державна судова адміністрація вживають необхідних заходів для покращення ситуації, і, сподіваюся це дасть необхідні результати.

— На скільки відсотків забезпечено бюджетний запит вашого суду? Які реальні фінансові потреби установи?

— Наразі суд забезпечений на 40% від бюджетного запиту. Зверну увагу, що у кошторисі видатків Господарського суду м.Києва на цей рік не враховано потреби на проведення капітального ремонту приміщення та підтримання його у належному експлуатаційному стані.

Вочевидь, за таких умов питання покращення фінансування судової системи повинно стати одним із ключових під час проведення судової реформи.

— Одне з найслабших місць у фінансовому забезпеченні судової системи — заробітна плата працівників апарату. Напевне, ще гостріше це питання відчувається в столиці, де дорожче життя. Як вдається заповнювати вакансії у суді?

— Відсутність належного фінансування також в частині заробітної плати працівникам апарату є великою проблемою в організації роботи установи. З урахуванням вартості життя в Києві рівень зарплати працівників апарату не відповідає потребам талановитої молоді. Наразі ми стикнулися з проблемою швидкоплинності кадрів. А тому серед тих, хто вирішив працювати у судовій системі, залишаються лише ті, для кого ця мрія найважливіша.

— Чи немає у вас побоювання, що через недостатній рівень матеріального забезпечення свою роботу можуть залишити не лише працівники апарату, але й значна частина суддів?

— Така ситуація є цілком імовірною, оскільки на ринку праці завжди користувались та користуються попитом юристи з досвідом роботи в судових органах, а тим більше — з суддівським. Переваги таких пропозицій включають у себе не лише менший обсяг роботи та нижчий рівень відповідальності, а й високий рівень заробітної плати. Тому виключати можливість відтоку кваліфікованих кадрів у приватну сферу я не можу. Однак на даний час такі тенденції серед суддів нашої установи відсутні.

— Однією із форм «компенсації» для працівників апарату могло б бути спрощення для них доступу до суддівської професії. Ви підтримали б таку ініціативу чи вважаєте, що в цьому виявилася б дискримінація інших кандидатів?

— Сама суть поняття «конкурс» виключає надання переваг одним конкурсантам над іншими. Я вважаю, що ніяких законодавчо визначених привілеїв для працівників апарату у спрощеному доступі до суддівської професії не має бути. Фактично робота на посаді помічника судді чи секретаря судового засідання вже дає певні привілеї відносно інших конкурсантів, оскільки ці люди бачать зсередини роботу суду, мають можливість отримувати знання та досвід, опановують судовий процес на практиці.

«Наявність досвіду роботи у суді не є гарантією кваліфікованості відповідної особи»

— Скільки суддів було призначено вперше за останні роки до вашої установи? За вашими оцінками чи виправдовує себе досить тривала процедура кваліфікаційного добору та навчання майбутніх суддів? Чи навіть після неї доводиться вчитися на практиці?

— В 2014—2015 рр. до Господарського суду м.Києва не призначено жодного судді, а за 2012 та 2013 роки  їх було 9. Таким чином, у нас наразі немає суддів, які проходили відбір згідно з процедурами, встановленими законом «Про забезпечення права на справедливий суд».

Разом з тим, нова процедура призначення суддів на посаду вперше докорінно не змінилася порівняно з 2012—2013 рр. Ці 9 чоловік також складали іспити, проходили спеціальну підготовку, за результатами якої складали кваліфікаційні іспити. На мою думку, тривалість процедури викликана, в першу чергу, намаганням держави забезпечити входження в професію кваліфікованих кадрів. З цією метою перевірка кандидатів здійснюється на кожному з етапів, що передують призначенню.

На мій погляд, спеціаліст будь-якої професії, виконуючи завдання, які він достеменно знає в теорії, доволі часто стикається з проблемами застосування отриманих знань на практиці. В цьому наша професія не відрізняється від інших. Тому і після призначення молоді судді продовжують вчитися. Хоча, звичайно, необхідність вдосконалювати свої знання є і в суддів, які вже багато років працюють на посаді. Динамічне законодавство, мінлива судова практика — все це виклики часу, адекватно реагувати на які можна, лише постійно навчаючись та вдосконалюючись.

— Чи є потреба в ускладненні кваліфікаційного добору? Можливо, варто було б запровадити обов’язкове стажування в суді перед призначенням?

— Нинішня система добору, на мій погляд, є достатньою. Разом з тим, ні вона, ні будь-яка інша не зможуть перешкодити потраплянню до суддівських лав недостойних осіб у разі неналежного або формального виконання передбачених законом механізмів. Але це вже проблема людського фактору, який в даному випадку повністю виключити неможливо.

Стажування ж законодавством не передбачено, і думаю, що здійснення такої процедури не повинно бути обов’язковим. Адже наявність досвіду роботи у суді не є гарантією кваліфікованості відповідної особи. Разом з тим, на мій погляд, було б доцільно внести зміни до процедури підготовки кандидатів, збільшивши час, проведений у судових засіданнях та використаний для подальшого аналізу проблемних питань судочинства.

«Сама посада судді вже є певним заохоченням для юриста»

— Зміни до закону «Про судо-устрій і статус суддів» передбачають розширення можливостей для дисциплінарної відповідальності суддів. На ваш погляд, такий метод застосування «батога» може підвищити якість судочинства? Чи потрібен навпаки якийсь «пряник»?

— Вважаю, що збільшення кількості підстав та видів дисциплінарної відповідальності для суддів при формальному застосуванні навряд чи підвищить якість судочинства. Водночас цей метод спрацює у випадку, якщо орган, котрий має притягати суддів до дисциплінарної відповідальності, виконуватиме свої функції зважено та неупереджено. Зокрема, у випадку, коли стосовно судді через ЗМІ навмисно формується негативна суспільна думка.

Що стосується заохочень, то сама посада судді вже є певним заохоченням для кваліфікованого юриста, тому він має прикладати всіх зусиль, щоб відповідати цій посаді. Держава, в свою чергу, очевидно, мала б встановити належний та гідний розмір матеріального забезпечення, який відповідав би соціальному статусу та значенню посади судді в правовій державі. Це ж стосується і пенсійного забезпечення судді. Нестабільність та непослідовність законодавства є досить серйозною загрозою для незалежності суддів та не створює підстав для посилення їх дисциплінарної відповідальності.

— За час перебування на посаді виникало у вас бажання звернутись до ВРЮ чи ВККС для притягнення когось із колективу до відповідальності? Як ви загалом намагаєтесь боротись із випадками порушень під час розгляду справ чи надмірно тривалим розглядом?

— Ні законом «Про судоустрій і статус суддів», ні іншими законодавчими актами я, як голова суду, не наділений такими повноваженнями. Більше того, звернення особи, яка перебуває на адміністративній посаді, до відповідних органів для притягнення судді до відповідальності за своєю суттю може розцінюватись як презюмування вчинення правопорушення та може впливати на об’єктивність оцінки дій судді та його мотивів компетентними органами.

До того ж, можливо, у зв’язку з розумінням суддями нашої установи свого статусу та необхідності підтримувати бездоганну репутацію за час моєї роботи у мене не виникало сумнівів у неупередженості, справедливості та законності дій колег.

Щодо порушення строків розгляду справи, то, звісно, законодавством на нас покладено обов’язок дотримання визначеного процесуальним законом строку. Втім, інколи трапляються досить складні спори, які об’єктивно неможливо розглянути впродовж 2 місяців і прийняти законне та справедливе рішення. Тому чи може бути порушення строку розгляду справи безумовною підставою для притягнення судді до відповідальності, на мою думку, необхідно вирішувати залежно від конкретного випадку.

Однак я як голова суду звертаюся та буду звертатися до парламенту та інших уповноважених органів державної влади у сфері правосуддя щодо неможливості допущення колективної відповідальності суддів. Йдеться, зокрема, про неправомірність звільнення суддів, в яких закінчився п’ятирічний строк перебування на посаді.

Наразі існує велика проблема із призначенням суддів на посаду безстроково. В нашому суді таких понад 20% від кількості, передбаченої штатом. Тобто п’ята частина суддів не можуть приступити до виконання своїх обов’язків через відсутність повноважень.

На мою думку, така ситуація є вкрай негативною як для суддів без повноважень, так і для колективу в цілому, оскільки непомірно збільшилось навантаження з розгляду справ, що, звісно, не може не вплинути на дотримання строків розгляду справи. Тому вкрай важливо, щоб органи державної влади, зокрема ВР, якомога швидше вжили необхідних заходів для вирішення даної проблеми.

«Приватний сектор дуже чутливий до будь-яких змін, тим більше негативних»

— Впродовж кількох останніх років кількість справ у господарських судах невпинно зменшувалась, а в першому півріччі цього року з'явились тенденції до зростання. На вашу думку, з чим це може бути пов’язано?

— Так, статистичні дані, дійсно, вказують на тенденції до зростання кількості справ у господарських судах у І півріччі 2015 р. в цілому по Україні. На мою думку, такий стан речей спричинений економічною ситуацією в державі, оскільки в умовах ринкової економіки приватний сектор дуже чутливий до будь-яких змін, тим більше негативних.

Наприклад, у зв’язку зі скрутним економічним становищем на даний час понад 90 банків перебувають у ліквідаційній процедурі. Відтак кількість осіб, які мають майнові вимоги до них, обраховується мільйонами, що, звісно, зумовило зростання кількості справ даної категорії, в тому числі в господарських судах.

— Передбачалося, що із внесенням змін до закону «Про судовий збір» збільшиться кількість справ, які надходять до господарських судів. Ви поділяєте таку точку зору?

— Наразі об’єктивно прогнозувати кількісну зміну надходження справ у бік збільшення чи зменшення неможливо. Пройшов лише незначний період з набрання законної сили цими змінами. До того ж попри зменшення відсоткової ставки судового збору за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру, його максимальний розмір збільшився майже у 2,5 раза.

Крім цього, значно зменшився перелік пільгових категорій суб’єктів, які звільнені від сплати збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях. Наприклад, виключено з переліку: органи прокуратури, Антимонопольний комітет та його територіальні відділення, уповноважених Фонду гарантування вкладів фізичних осіб тощо.

— На вашу думку, яким чином слід розподіляти доходи від судового збору — кожній установі стільки, скільки вона «заробила»? Чи кошти мають розподілятись незалежно від того, за звернення до яких судів їх найбільше сплачували?

— З огляду на статистичні спостереження за подання позовних заяв, скарг для розгляду нашим судом, до спеціального фонду держбюджету надходить значна сума збору, яка щорічно зростає. Разом з тим, вважаю, що розподіл цих коштів має грунтуватися на об’єктивних потребах судів, які б враховували кількість справ, що розглядаються, та витрати на утримання цих установ.

«Кількість мітингів із закликами до прийняття певного рішення зросла у кілька разів»

— У багатьох судах скаржаться на спроби тиску на суддів. Чи стикались у вашій установі з такими випадками?

— Мені важко відповісти на дане запитання, оскільки, як правило, із проблемою тиску зіштовхується не весь колектив, а окремий суддя чи колегія, які розглядають певну справу. На їхній розсуд і залишається, чи повідомляти про такі випадки.

Однак відзначу, що в останній час дедалі частіше в судові засідання в якості вільних слухачів приходять люди у військовій уніформі, постійно відбуваються мітинги, на яких, крім певних політичних закликів, лунають заклики прийняти те чи інше рішення. Наведені факти в сукупності є свого роду тиском на суд. Однак, наскільки мені відомо, дані чинники лише ускладнюють роботу судді, але не впливають на законність та справедливість вирішення спору.

— Чи почастішали, або можливо навпаки зменшились випадки тиску на суддів після зміни влади в країні?

— На це питання я частково надав відповідь, відповідаючи на попереднє, а тому лише зазначу, що кількість мітингів із закликами до прийняття певного рішення, зокрема шляхом оголошення в гучномовець під час судового засідання,  що інше вирішення спору є завідомо незаконним та спрямоване на задоволення інтересів «певного олігархічного клану», зросла у кілька разів порівняно з 2013 роком.

— Що зі свого досвіду ви порадили б робити суддям, на яких намагаються тиснути? Які методи боротьби є найефективнішими?

— Чинним законом передбачено обов’язок суддів повідомляти про здійснення на них тиску до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів. Разом з тим, за моєю інформацією, таких повідомлень небагато. Чи означає це, що тиску немає або що протягом останнього часу тиск на суддів зменшився. Очевидно, що ні.

Більше того, доволі часто певні політики, громадські організації та навіть учасники судових процесів з трибун, телебачення, у друкованих та інтернет-ЗМІ коментують судові рішення, присвоюючи їм направо і наліво ярлики «заангажованих» та «завідомо неправосудних». Такі висновки майже завжди пов’язані із незнанням суті справи та правових позицій сторін у справі.

На моє переконання, покращити ситуацію покликані органи суддівського самоврядування, які спільно з органами державного управління повинні сприяти зміцненню авторитету суддів та суду в цілому. Завдання держави — забезпечити судді право прийняття законного і неупередженого рішення, що уможливить незалежність від будь-якого суб’єктивного сприйняття його роботи.