Закон і Бізнес


Венеціанський калейдоскоп

Реформа української Феміди може провалитися через різночитання її оцінок


№44 (1238) 31.10—06.11.2015
ЛЕВ СЕМИШОЦЬКИЙ
1768

Венеціанська комісія оприлюднила свій висновок щодо проекту змін до Конституції в частині правосуддя. Головний месидж: тотальне звільнення суддів не має нічого спільного з європейськими стандартами незалежності Феміди. Прикметно, що в Адміністрації Президента та Міністерстві юстиції позицію «венеціанців» зрозуміли по-різному. Чи то знову через проблеми перекладу, чи то через небажання визнавати очевидне.


Повторення мати навчання

Власне, нічого принципово нового у висновку Венеціанської комісії №803/2015, що був схвалений на 104-му пленарному засіданні 23 жовтня, не міститься. Як і 2 роки тому, коли аналізувався проект змін до Конституції №2522а, експерти як позитив відзначили скасування інституту першого призначення, вилучення «порушення присяги» як підстави для звільнення та формування більшості складу Вищої ради юстиції (правосуддя) з представників самих суддів, котрих вони ж і обирають.

Відповідно, Верховна Рада усувається від обрання суддів, а церемоніальні функції Президента обмежуються їх обранням безстроково. Відмінністю пропозицій Конституційної комісії від проекту №2522а є передання питання суддів до компетенції ВРП. Натомість визначення суб’єкта призначення на адмінпосади залишено на розсуд законодавця. Хоча проектом №2522а передбачалося закріпити і це повноваження за ВРЮ. До речі, Венеціанська комісія також рекомендує записати безпосередньо в Конституції, що ВРП має повноваження як щодо переведення суддів, так і їхнього просування по службі (п.16 висновку).

Сама ж ВРП після врахування липневих рекомендацій ВК балансуватиме на межі дотримання європейських стандартів незалежності правосуддя. Адже лише 10 із 21 її члена обиратимуть самі судді, Голова Верховного Суду входитиме за посадою. Два місця віддано Верховній Раді, аби «збалансувати» вплив Президента на цей орган. Так само двох постпредів матимуть науковці, прокурори та адвокати. Причому жоден із цих п’яти суб’єктів призначення навіть не повинен дотримуватися будь-якої «суддівської» квоти, встановленої чинним законом. У той час як проект №2522а бронював за суддями 12 з 20 місць у ВРЮ (плюс Голова ВС), а глава держави і парламент узагалі позбавлялися впливу на формування складу цього конституційного органу.

Експерти ВК радять, аби парламент призначав членів ВРП, а також суддів Конституційного Суду кваліфікованою більшістю, щоб враховувалася й думка опозиції. Також комісія звертає увагу на доцільність указати в Конституції, що лише грубі дисциплінарні проступки можуть потягнути за собою звільнення суддів КС.

Фактично левова частка змін, що пропонувалися 2 роки тому чи сьогодні, є не що інше, як реалізація рекомендацій самої ВК, висловлених під час аналізу законопроектів стосовно реформування судоустрою чи прокуратури. Однак певні нюанси нового проекту наштовхують на роздуми щодо кінцевої мети судової реформи.

Один висновок — дві думки

Перша реакція українських чиновників на оприлюднені висновки ВК була якщо не діаметрально протилежна, то принаймні з різними акцентами. Заступник глави АП і секретар Конституційної комісії Олексій Філатов зосередив увагу на п.37 висновку: «Звільнення всіх суддів, крім виняткових випадків, таких як зміна конституційного ладу, не відповідає європейським стандартам і принципу верховенства права». Щоправда, залишаючи поле для маневру, додав: «Це не виключає оновлення суддівського корпусу через механізми реорганізації окремих судів, а також оцінювання всіх суддів на їх відповідність критеріям професіоналізму, етичності та доброчесності».

Натомість міністр юстиції Павло Петренко зрозумів висновок «венеціанців» таким чином, що нібито «ВК підтвердила право України провести повне оновлення суддів... Вони відзначили, що Україна може провести повне оновлення судової системи через прийняття змін до Конституції».

Якщо спробувати звести до одного знаменника обидві оцінки, то проводити повне очищення судової системи влада збирається шляхом завуальованого відтворення в Конституції положень із закону «Про забезпечення права на справедливий суд» стосовно обов’язкового індивідуального оцінювання кожного служителя Феміди та/або повного перелицювання судової системи. Йдеться про нову підставу для звільнення, яка, за оцінками експертів, сформульована настільки неоковирно, що допускатиме різночитання. Тож за бажання під «вчинення суддею дисциплінарного проступку, грубе чи систематичне нехтування своїми обов’язками, що є несумісним зі статусом судді або виявило його явну невідповідність займаній посаді» можна підвести й результати кваліфікаційного оцінювання. А його всеосяжна обов’язковість згідно з пп.4 п.19 «Перехідних положень» проекту КК «має бути встановлена законом».

Цей маневр не залишився поза увагою ВК. Однак, як відзначено у висновку, українські чиновники запевняли європейських експертів, що це положення покликане боротися із корупцією в суддівських лавах. Втім, у п.38 висновку комісія відзначила, що їй залишилося незрозумілим, чи цей пункт має на меті тотальне оцінювання суддів, чи процедури, передбачені законами «Про відновлення довіри до судової влади в Україні» та «Про очищення влади». Якщо ж ідеться про оцінювання, то експерти наполегливо рекомендували застосовувати таку процедуру визначення «професіоналізму, етичності та доброчесності» суддів, як винятковий захід (п.44 висновку).

Якщо вже у ВК не зрозуміли, що мали на увазі розробники проекту, то, очевидно, вітчизняні правники так само можуть на свій лад тлумачити висновки експертів у цій частині. Що й було продемонстровано вже наступного дня після його схвалення.

Конкуренція реформ

Також впало в око, що керівники відомств відстоюють власну доктрину судової реформи. Міністр юстиції намагається просувати озвучену Прем’єром Арсенієм Яценюком мету: позбутися всіх законників, яких було призначено чи обрано до 2014 року. В той час як на вул.Банковій, схоже, схиляються до того, що простіше й швидше за допомогою різних процедур перетягти на свій бік діючих суддів, обмежившись вибірковими чистками.

Наприклад, шляхом перейменування, об’єднання чи ліквідації судових установ та проведення конкурсів на всі формально нові посади в них. Причому, за проектом КК, ця функція залишатиметься за Президентом до 1 січня 2017 року й не потребуватиме будь-якого погодження.

Перекрити шлях до нових установ «старим» суддям законом не вдасться. ВК заздалегідь указала у висновку, що «заперечує заборону суддям брати участь у конкурсі на посади в нових судах, коли вони будуть створені». Але є й інші механізми організації такого відбору — скарги, співбесіди, дисциплінарні провадження тощо, які здатні забезпечити перемогу конкретним «старим» суддям і позбавити мантій менш податливих.

Щоправда, прихильників «реанімаційного» очищення такий підхід навряд чи влаштує. Адже втрачається сенс вкладатися у тривалу за часом і вельми витратну процедуру, якщо її результатом з великою ймовірністю стане збереження мантій за більшістю чинних законників. Та й не факт, що врешті-решт цей відбір не посилить їх залежність від певних високопосадовців, які триматимуть руку на пульсі такого відбору.

Наявність двох паралельних течій у баченні деталей судової перебудови, на думку багатьох експертів, фактично перекреслює саму можливість досягнення компромісу між конкуруючими за звання «головного реформатора» відомствами. Недарма О.Філатов закликав «припинити змагання в популiзмi» стосовно того, як розуміти висновок ВК.

Утім, навряд чи це врятує реформений проект від нищівної критики у стінах парламенту. І, відповідно, — від бажання подивитися на висновок ВК під власним кутом зору. А за таких умов зібрати не те що 300, а й 226 голосів стає вельми проблематичним.

Колись дуже популярною іграшкою в дітей був калейдоскоп: трошки повернув трубку — бачиш іншу картинку в окулярі. Із висновками ВК щодо різних ініціатив влади відбувається щось схоже: кожен намагається повернути документ таким чином, аби побачити бажану для себе оцінку. Однак, насправді, як не крути, рекомендації європейських експертів залишаються не менш прозорими, ніж венеціанське скло. Для тих, хто бачить за ними головне, — зміцнення незалежності судової влади.