(Де)офшоризація по-українськи,

або Особливості національного податкового та корпоративного планування

У рамках боротьби з ухиленням великих компаній від сплати податків у багатьох розвинених країнах світу розпочато процес деофшоризації. Втім, економічно слабкі держави створюють максимально зручні умови для залучення капіталу: вводять низькі податки, зводять до мінімуму валютне регулювання, закривають доступ до реєстрів.

Правильна чи приваблива?

Тенденції у цій сфері обговорювали експерти під час міжнародної конференції з податкового та корпоративного права, що відбулася днями в Києві за організаційної підтримки ЛІГА:ЗАКОН та ICF Legal Service. Участь у конференції взяли спикери з Чехії, Естонії, Нідерландів, РФ, а також представники ДФС, Держфінмоніторингу, ВАСУ.

Головна думка більшості доповідей зводилася до того, що майже всі визнають: з офшорами потрібно боротися. Підтвердженням цьому є програма Організації економічного співробітництва та розвитку Base Erosion Profit Shifting, спрямована проти розмивання транснаціональними компаніями оподатковуваної бази й виведення прибутку з-під оподаткування. Водночас від офшорів не поспішають відмовлятися. Їх цінність пояснюється двома основними аспектами: ефективністю інструментів забезпечення корпоративної безпеки бізнесу та розширеними можливостями для податкової оптимізації. Причому солодкі плоди цього пожинають не тільки офшори, а й окремі види юрисдикції в Європі, США, країнах Африки.

Що стосується України, то у нас вирішили стати на шлях багатовекторності: з одного боку, політики на форумах розхвалюють інвестиційну привабливість країни, з другого — імплементуються рекомендації ОЕСР щодо деофшоризації: податкова та антикорупційна реформа, запровадження інституту бенефіціара-контролера, трансфертне ціноутворення, валютні обмеження на виведення капіталу... Тож сьогодні вельми важко визначити, до якої юрисдикції (правильної чи привабливої) відноситься вітчизняне законодавство.

Боротьба чи імітація?

Так, у рамках реалізації рекомендацій в Україні імплементовано правила тонкої капіталізації. Для платника податку, в якого сума боргових зобов’язань, що виникла за операціями з пов’язаними особами-нерезидентами, перевищує суму власного капіталу більш ніж у 3,5 раза, фінансовий результат до оподаткування збільшується на суму перевищення нарахованих у бухгалтерському обліку відсотків за кредитами, позиками та іншими борговими зобов’язаннями понад 50% суми фінансового результату до оподаткування.

Також реалізовано такі правила: витрати, понесені платником податків за операціями з нерезидентами з «низькоподаткових» спеціалізацій відносяться на витрати з метою оподаткування в розмірі 70%. Крім цього, введено обмеження щодо виплати пасивних доходів (роялті, відсотків і дивідендів) на користь нерезидентів з «низькоподатковим» статусом.

Утім, реформи в країні традиційно половинчасті, і суворість українських законів, спрямованих на ускладнення використання офшорних переваг, часто компенсується необов’язковістю їх виконання. Так, у рамках правил трансфертного ціноутворення (закон від 4.07.2013 №408-VII) вводиться поняття «контрольована операція», а також дається список «низькоподаткових» спеціалізацій, операції з якими визнаються контрольованими. Проте сьогодні немає практики використання цих правил, і їх досить легко уникати.

Обов’язок розкрити структуру власності й кінцевого бенефіціара (закон від 14.10.2014 №1701-VII) також має слабкі місця. Керівник компанії повинен надати державному реєстратору інформацію про кінцевого бенефіціарного власника (контролера) компанії, у тому числі про кінцевого вигодонабувача її засновника (якщо засновник — юридична особа). Також він зобов’язаний дати інформацію про структуру власності засновників — юридичних осіб, яка дає змогу встановити фізичних осіб — власників істотної участі в цих юридичних особах.

Неподання такої інформації начебто тягне за собою накладення адміністративного штрафу на керівника в розмірі до 8500 грн... Однак це не така вже й велика плата за безпеку бізнесу. До того ж за надання недостовірної чи неповної інформації відповідальність не передбачена, що робить ці вимоги декларативними.

***

Таким чином, бурхлива антиофшорна діяльність українських законодавців часто не забезпечена механізмами реалізації та притягнення до відповідальності порушників. І хоча, з одного боку, політики зобов’язані імплементувати європейські стандарти, з другого — у них є свій бізнес, що успішно користується офшорними благами. Така невизначеність перетворює Україну на чарівне задзеркалля із сумнівними перспективами для бізнесу і безмежними можливостями (або, як сьогодні говорять, корупціогенними чинниками) для політиків, правоохоронців та суддів.

КОМЕНТАР «ЗіБ»

— Необхідно враховувати, що в податковому законодавстві у всьому світі відбуваються безперервні трансформації. В Україні це податкова реформа, орієнтація на антиофшоризацію. Все це тягне за собою тісну співпрацю фіскальних та інших регуляторних структур різних країн. У таких умовах бізнесу необхідно вибудовувати абсолютно нові взаємини із зарубіжними партнерами.

На мій погляд, оптимальним рішенням для ведення торгівлі в Україні є створення структури іноземних компаній, яка дозволить узяти під контроль усі ризики, пов’язані з антиофшоризацією.