Закон і Бізнес


Інвестиції під арештом


№42 (1236) 17.10—23.10.2015
9110

Припинення зобов’язання з попереднього договору унеможливлює спонукання до укладення основного договору як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 2 вересня 2015 року №6-226цс14, текст якої публікує "Закон і Бізнес".


Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

2 вересня 2015 року                          м.Київ                                                                   №6-226цс14

Судова палата у цивільних справах Верховного Суду України у складі:

головуючого — Яреми А.Г.,

суддів: Гуменюка В.І., Охрімчук Л.І., Сеніна Ю.Л., Лященко Н.П., Романюка Я.М., Сімоненко В.М.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 12 до Приватного акціонерного товариства «Трест Київміськбуд-1», відділу державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м.Києві, Державної виконавчої служби, третя особа — Товариство з обмеженою відповідальністю «Віта Верітас», про визнання права власності та звільнення майна з-під арешту за заявою ТОВ «Віта Верітас» про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 25.09.2014,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2013 року Особа 12 звернувся до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 14.10.2010 між ним і ПАТ «Трест Київміськбуд-1» укладено попередній договір, за умовами якого сторони домовились у термін до 1.10.2011 укласти договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1, загальною площею 145,4м2. Повну вартість квартири позивачем було сплачено 3.11.2010. 14 жовтня 2010 року аналогічний попередній договір щодо зобов’язання укласти договір купівлі-продажу квартири 8 загальною площею 378,7м2, що розташована за цією ж адресою, укладено між Особою 13 та ПАТ «Трест Київміськбуд-1». Особа 13 сплатила повну вартість квартири у термін до 1.10.2011, а 14.12.2012 відступила Особі 12 право вимоги за укладеним попереднім договором.

Позивач зазначив, що є фактичним користувачем спірних квартир, його право володіти і користуватися спірним майном не заперечується ПАТ «Трест Київміськбуд-1», однак останнє не вчиняє будь-яких дій щодо оформлення за ним права власності та укладення основних договорів купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Станом на 17.10.2013 спірні квартири описані та арештовані за актом опису й арешту майна державним виконавцем при примусовому виконанні наказу Господарського суду м.Києва щодо стягнення з ПАТ «Трест Київміськбуд-1» на користь ТОВ «Віта Верітас» боргу в сумі 539640547 грн. 84 коп.

Під час розгляду справи позивач збільшив позовні вимоги та, посилаючись на зазначені обставини, просив визнати за ним право власності на квартири за Адресою 1; звільнити зазначені квартири з під-арешту та виключити їх з акту опису й арешту майна, складеного 13.08.2013 державним виконавцем відділу ДВС Оболонського районного управління юстиції у м.Києві.

Рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 15.01.2014 в задоволенні позову Особі 12 відмовлено.

Рішенням Апеляційного суду м.Києва від 27.05.2014 рішення Оболонського районного суду м.Києва від 15.01.2014 скасовано та ухвалено нове рішення про задоволення позову: визнано за Особою 12 право власності на квартиру за Адресою 1; зазначені квартири звільнено з під-арешту та виключено з акту опису й арешту майна; вирішено питання розподілу судових витрат.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.09.2014 касаційні скарги ДВС, ПАТ «Трест Київміськбуд-1» та ТОВ «Віта Верітас» відхилено, рішення Апеляційного суду м.Києва від 27.05.2014 залишено без змін.

У жовтні 2014 року до Верховного Суду звернулось ТОВ «Віта Верітас» із заявою про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.09.2014, посилаючись на неоднакове застосування судами касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме стст.203, 328, 635 і 642 Цивільного кодексу, внаслідок чого ухвалено різні за змістом судові рішення в подібних правовідносинах.

У заяві ТОВ «Віта Верітас» просить скасувати ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.09.2014, а справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ухвалою колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 8.12.2014 зазначену вище справу допущено до провадження ВС.

За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12.02.2015 №192-VIII заяви про перегляд Верховним Судом рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження Верховного Суду та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників ТОВ «Віта Верітас» Гембари О.Ю. і Бойко О.С., представника ПАТ «Трест Київміськбуд-1» Веничука Є.В. та представника Міністерства юстиції Шевченка Д.В., дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.355 Цивільного процесуального кодексу заява про перегляд судових рішень у цивільних справах може бути подана з підстави неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За змістом ст.360-4 ЦПК суд задовольняє заяву про перегляд справи Верховним Судом і скасовує судове рішення у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 цього кодексу, якщо встановить, що судове рішення є незаконним.

У справі, яка є предметом перегляду, спір виник у зв’язку з укладенням попередніх договорів, за умовами якого сторони домовились у визначений термін укласти основні договори (купівлі-продажу квартир).

Покупець за попереднім договором Особа 12 звернувся до суду з вимогами про визнання за ним права власності на спірне житло, посилаючись на те, що він в установлений попереднім договором строк здійснив 100%-ну сплату вартості квартир та фактично ними користується, однак продавець за попереднім договором ПАТ «Трест Київміськбуд-1» не вчиняє будь-яких дій на укладення договорів купівлі-продажу.

Скасовуючи рішення місцевого суду та ухвалюючи нове рішення про задоволення позовних вимог Особи 12, апеляційний суд, з висновками якого погодився й суд касаційної інстанції, виходив з того, що сплата повної вартості квартир, передання ПАТ «Трест Київміськбуд-1» спірних квартир Особі 12, прийняття і фактичне отримання права володіння та користування останнім спірним майном є підставою для задоволення позовних вимог.

ТОВ «Віта Верітас» зазначає, що суд касаційної інстанції під час розгляду більш ніж двох справ за подібних предметів спору, підстав позову, змісту позовних вимог та встановлених судом фактичних обставин і однакового матеріально-правового регулювання спірних правовідносин дійшов неоднакових правових висновків, покладених в основу цих судових рішень.

Для прикладу заявник надав ухвали ВСС від 27.07.2011, 6.03.2012 та 14.03.2014; ухвали ВС від 11.03 й 10.04.2009 та рішення ВС 18.04.2007 й 12.05.2010, ухвалені ним як судом касаційної інстанції, а також постанови ВС від 24.10.2012 та від 13.12.2013.

Постанови ВС від 24.10.2014 та 13.12.2013 не є рішеннями суду касаційної інстанції, ухваленими в порядку касаційного провадження, а прийняті за результатами розгляду заяв про перегляд Верховним Судом судових рішень суду касаційної інстанції з мотивів неоднакового застосування одних і тих самих норм матеріального права у порядку, визначеному гл.3 розд.V ЦПК, тому не можуть бути підтвердженням підстави, визначеної пунктом першим ч.1 ст.335 ЦПК (в редакції, що діяла до набрання чинності закону №192-VIII).

В ухвалах ВСС від 27.07.2011 (справа за позовом про визнання недобросовісним набувачем та повернення майна законному власнику), від 6.03.2012 (справа за позовом про стягнення авансу та зустрічним позовом про відшкодування збитків і стягнення штрафу), від 4.03.2014 (справа за позовом про стягнення завдатку за договором купівлі-продажу земельної ділянки), в ухвалі ВС від 10.04.2009 (справа за позовом про визнання права власності на половину квартири та зустрічним позовом про визнання недійсним договору відступлення права вимоги), в рішеннях ВС від 18.04.2007 (справа за позовом про зобов’язання виконати умови попереднього договору, а саме — укласти основний договір купівлі-продажу квартири на умовах, установлених попереднім договором, і відшкодувати збитки й моральну шкоду) та від 12.05.2010 (справа про визнання дій незаконними, а договору купівлі-продажу акцій недійсним) встановлені інші фактичні обставини, ніж у справі, яка переглядається, що не є неоднаковим застосуванням судами касаційної інстанції однієї й тієї самої норми матеріального права.

В ухвалі ВС від 11.03.2009 суд установив, що між сторонами укладено нотаріально-посвідчений попередній договір купівлі-продажу нерухомого та рухомого майна, за яким покупець сплатив кошти, а продавець передав майно. Також сторони узгодили укласти та нотаріально посвідчити договори купівлі-продажу цього майна у визначений строк. Покупець за попереднім договором, посилаючись на ухилення відповідачем від нотаріального посвідчення основного договору купівлі-продажу майна, просив визнати договір купівлі-продажу таким, що відбувся на умовах попереднього договору, та визнати за ним право власності на спірне майно. Суди першої та апеляційної інстанцій дійшли висновку, що між сторонами був укладений договір купівлі-продажу, визнали такий договір укладеним та визнали за позивачем право власності на рухоме та нерухоме майно, що було предметом попереднього договору.

Верховний Суд не погодився з такими висновками судів попередніх інстанцій та висловив правову позицію, що примушування до угоди, яка ґрунтується на попередньому договорі, чи визнання її укладеною за відсутності згоди зустрічної сторони законом не передбачено, оскільки за порушення умов попереднього договору ч.2 ст.635 ЦК передбачені інші правові наслідки — відшкодування збитків. Крім того, ч.3 ст.635 цього ж кодексу передбачено, що зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

Таким чином, існує неоднакове застосування касаційним судом одних і тих самих норм матеріального права, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.

У стст.3, 6, 203, 626, 627 ЦК визначено загальні засади цивільного законодавства, зокрема поняття договору і свободи договору, та сформульовано загальні вимоги до договорів як різновиду правочинів (вільне волевиявлення учасника правочину).

Відповідно до ч.1 ст.626 ЦК договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків.

Частина 1 ст.628 ЦК передбачає, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов’язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

За змістом укладеного між Особою 12 та ПАТ «Трест Київміськбуд-1» попереднього договору сторони зобов’язались у майбутньому, в строк до 1.10.2011, укласти договір купівлі-продажу квартири за Адресою 1 (п.1 попереднього договору).

Сторони також узгодили, що покупець має право здійснювати авансові платежі в готівковій або безготівковій формі в рахунок загальної ціни продажу квартири, зазначеної у п.2.3 цього попереднього договору, які враховуються на виконання зобов’язання покупця сплатити загальну ціну купівлі-продажу квартири основного договору купівлі-продажу квартири (п.3); сторони повинні виконати свої взаємні обов’язки за основним договором купівлі-продажу квартири, зокрема: продавець повинен продати зазначене нерухоме майно, а покупець — сплатити відповідну грошову суму на момент укладення основного договору в термін до 1.10.2011 (п.7); сторона, яка необґрунтовано ухиляється від укладення основного договору повинна відшкодувати іншій стороні збитки, завдані простроченням (п.11).

Аналогічні умови містяться в попередньому договорі, укладеному між Особою 13 та ПАТ «Трест Київміськбуд-1».

Положення ч.2 ст.635 ЦК містять спеціальну норму, якою передбачено перелік правових наслідків порушення попереднього договору.

Цією нормою встановлено обов’язок сторони, яка необґрунтовано ухиляється від укладення договору, відшкодувати другій стороні збитки, завдані простроченням, якщо інше не встановлено попереднім договором або актами цивільного законодавства.

Положеннями ЦК й інших актів цивільного законодавства, прямо не передбачено такий правовий наслідок невиконання попереднього договору, як відшкодування збитків у спосіб визнання права власності на річ, що мала бути придбана в майбутньому за договором купівлі-продажу.

За змістом ст.328 ЦК право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Зазначеною нормою закріплено презумпцію законності набуття права власності, тобто право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або якщо незаконність набуття права власності встановлена рішенням суду, а також встановлено відкритість переліку підстав набуття права власності з обмеженням їх виключно тими, що прямо передбачені в законодавстві.

Примусове виконання зобов’язання в натурі суперечить вимогам ст.635 ЦК про правові наслідки порушення зобов’язання за попереднім договором і положенням ст.321 ЦК про непорушність права власності.

Стаття 635 ЦК не передбачає такого правового наслідку порушення взятого на себе в попередньому договорі зобов’язання щодо укладення основного договору, як спонукання до його укладення в судовому порядку.

Зазначене узгоджується з вимогами ч.3 ст.635 ЦК, згідно з якою зобов’язання, встановлене попереднім договором, припиняється, якщо основний договір не укладений протягом строку, встановленого попереднім договором.

За таких обставин інша сторона попереднього договору може претендувати на відшкодування збитків відповідно до ч.2 ст.635 ЦК.

Саме до цього зводяться правові висновки ВС, викладені в ухвалі від 11.03.2009, наданій заявником як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах.

Припинення зобов’язання з попереднього договору внаслідок неукладення основного договору протягом встановленого попереднім договором строку унеможливлює спонукання до укладення основного договору в судовому порядку, виконання обов’язку в натурі чи виникнення основного договірного зобов’язання як правової підстави для виникнення в набувача права власності на майно.

Крім того, відповідно до стст.512, 514 ЦК кредитор у зобов’язанні може бути замінений іншою особою, у тому числі внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). При цьому до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов’язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, згідно з нормами чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися тільки відносно чинної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.

Судовою палатою у цивільних справах ВС встановлено неоднакове застосування стст.328 та 635 ЦК, що потягло ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

За таких обставин ухвала колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.09.2014 не може залишатись у силі, а підлягає скасуванню на підставі п.1 ст.355 ЦПК з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Керуючись стст.355, 3605 ЦПК (в редакції, що діяли до набрання чинності закону №192-VIII) та ст.3603 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву ТОВ «Віта Верітас» задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.09.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки з підстави, передбаченої п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.