Закон і Бізнес


Terra incognita

Основною причиною виникнення земельних спорів є недостатня юридична поінформованість їх учасників


№40 (1234) 03.10—09.10.2015
Ірина КОВАЛЕНКО, суддя судової палати з розгляду цивільних справ Апеляційного суду Харківської області; Антон КИРИЧОК, начальник відділу судової статистики та узагальнення судової практики Апеляційного суду Харківської області
13979

Досліджуючи практику розгляду земельних спорів, судді апеляційної інстанції звертають увагу на необхідність установлення правомірності укладення договорів про відчуження паю, правильного визначення суб’єктного складу сторін, урахування законодавчих змін. Основною ж проблемою залишається визначення строків позовної давності.


Причини та наслідки

В Апеляційному суді Харківської області узагальнили практику розгляду цивільних справ, порушених за позовами про визнання права власності на земельну частку (пай). Відповідно до ч.2 ст.14 Конституції та ч.2 ст.1 Земельного кодексу право власності на землю є гарантованим, воно набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно згідно із законом.

Процес приватизації землі розпочинався з передання її у власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, створеним на базі колишніх колгоспів, радгоспів та інших державних підприємств на підставі державного акта на право приватної власності на землю з доданим до нього списком осіб, які мали право на одержання частки землі.

Основними причинами спорів, що виникають із земельних правовідносин, є:

• недостатня врегульованість таких відносин чинним законодавством;

• внутрішня суперечливість норм земельного законодавства, що регулюють однотипні відносини;

• неузгодженість між нормами земельного законодавства та інших актів, які регулюють близькі за змістом відносини;

• розбіжності в тлумаченні положень законодавства та недостатня правова поінформованість учасників земельно-правових спорів.

Відповідно до п.15 «Перехідних положень» ЗК до набрання чинності законом про обіг земель сільськогосподарського призначення, але не раніше 1 січня 2016 року, не допускається купівля-продаж земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної та комунальної власності, крім вилучення (викупу) їх для суспільних потреб, а також купівля-продаж або іншим способом відчуження земельних ділянок і зміна цільового призначення (використання) земельних ділянок, які перебувають у власності громадян та юридичних осіб для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, земельних ділянок, виділених у натурі (на місцевості) власникам земельних часток (паїв) для ведення особистого селянського господарства, а також земельних часток (паїв), крім передання їх у спадщину, обміну земельної ділянки на іншу земельну ділянку відповідно до закону та вилучення (викупу) земельних ділянок для суспільних потреб, а також крім зміни цільового призначення (використання) земельних ділянок з метою їх надання інвесторам — учасникам угод про розподіл продукції для здійснення діяльності за такими угодами.

Згідно із ч.4 ст.81 ЗК землі сільськогосподарського призначення, прийняті у спадщину іноземцями, а також особами без громадянства, протягом року підлягають відчуженню.

Правила спадкування

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на неї в порядку спадкування має місце за наявності сукупності юридичних фактів. Зокрема це рішення компетентного органу про передання у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності, виготовлення технічної документації, визначення меж ділянки в натурі, погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами, одержання державного акта на землю, реєстрація права власності. Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано — право власності на конкретні земельні ділянки не виникає та відповідно до ст.1216 Цивільного кодексу не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком установлених випадків, на які поширюється дія п.1 розд.Х «Перехідні положення» ЗК.

Згідно з п.24 постанови Пленуму Верховного Суду «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» від 16.04.2004 №7, член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК. Це правило діє і у випадку, коли з різних причин указана особа не отримала сертифіката на право на земельну частку (пай).

Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передання в колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.

При неможливості надання такій особі земельної частки (паю) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі, остання відповідно до п.7 указу Президента «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» від 8.08.95 №720/95 має бути виділена із земель запасу, створеного місцевою радою.

За статистичними даними, позови стосовно вирішення спорів, пов’язаних із паюванням землі, подають в основному такі категорії громадян:

• колишні члени колгоспів, інших сільськогосподарських підприємств;

• члени КСП — про визнання права на земельну частку (пай);

• спадкоємці — про визнання права на земельну частку (пай) у порядку спадкування.

Виключення зі списків

Розглядаючи справи цієї категорії, суддям необхідно досліджувати списки членів КСП.

Згідно з п.2 вищезгаданого указу Президента право на земельну частку (пай) мають члени КСП, СК, САТ, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишаються членами цього підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.

Так, рішенням Вовчанського районного суду Харківської області позов Особи 1 до Різниківської сільської ради Вовчанського району про поновлення порушеного права та визнання права на земельну частку (пай) задоволено. Позивачка просила подовжити процесуальний строк, передбачений на звернення до суду по захист порушеного земельного права, поновити її порушене право на отримання земельної частки (паю) та визнати за нею право на земельну частку (пай) для ведення товарного сільськогосподарського виробництва із земель запасу на території Різниківської сільської ради. Свої вимоги вона обгрунтовувала тим, що працювала на різних посадах КСП «8 Березня», але помилково не була внесена до списків, які додавалися до державного акта на право колективної власності на землю. Так, позивачка в 1994 році була прийнята до згаданого КСП, де продовжувала працювати до 1997-го. У 1996 році підприємство отримало державний акт. У 1997-му позивачку включили до додаткового списку членів КСП, що мали право на отримання паю. Однак через тяжкі сімейні обставини Особа 1 не змогла взяти участі в жеребкуванні. В 1998 році змінилося керівництво і їй повідомили про відсутність документів, згідно з якими підприємство визнавало за нею право на земельний пай.

Виходячи з викладеного, суд правомірно задовольнив позовні вимоги, оскільки Особа 1 була включена до додаткового списку членів КСП, що мали право на отримання паю.

Дарунок від померлого

Іншим аспектом розгляду цієї категорії справ є встановлення правомірності укладення договорів про відчуження паю. Відповідно до ст.2 закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» документами, що посвідчують право на земельну частку, є свідоцтво про право на спадщину та посвідчені у встановленому законом порядку договори купівлі-продажу, дарування.

Рішенням Борівського районного суду Харківської області позов прокурора Борівського району Харківської області в інтересах Особи 2, Особи 3 до Особи 4, Особи 5 задоволено. Ухвалою апеляційного суду рішення суду першої інстанції залишено без змін. Визнано недійсним укладений між Особою 6 та Особою 5 договір дарування права на земельну частку (пай), скасовано державну реєстрацію державного акта на право власності на земельну ділянку, зобов’язано Особу 4 повернути земельний пай. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, посилаючись на стст.9, 48, 203, 215, 228 ЦК, виходив з того, що договір дарування права на земельну частку (пай) порушує право неповнолітніх Особи 2, Особи 3 на спадкування за законом права на вказану земельну частку, оскільки цей договір від імені їхнього батька укладено вже після його смерті. Згідно зі ст.9 ЦК УРСР в редакції 1963 року правоздатність громадянина, тобто здатність мати цивільні права і обов’язки, виникає в момент його народження і припиняється зі смертю.

Тобто правоздатність і дієздатність дарувальника була припинена, і особа не могла вчиняти будь-яких дій, спрямованих на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків, оскільки на час укладення договору дарування Особа 6 помер. Також у цьому випадку відсутнє його волевиявлення на здійснення правочину.

Втрата — не аргумент

Відповідно до ст.2 зазначеного закону основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є відповідний сертифікат, виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Так, рішенням Шевченківського районного суду Харківської області позов Особи 7 до Шевченківської райдержадміністрації, Березовської сільської ради Шевченківського району про визнання права на земельну частку (пай) задоволено. Позивач зазначив, що, працюючи в акціонерному товаристві «Дружба», отримав сертифікат на право на земельну частку (пай). Однак отримати державний акт на право власності на земельну ділянку не зміг, оскільки сертифікат за невідомих обставин було втрачено. Із довідки Держземагентства у Шевченківському районі Харківської області вбачається, що позивачу належить сертифікат на право земельної частки (паю), таким чином, позовні вимоги обгрунтовані й підлягають задоволенню.

За положеннями ст.392 ЦК, власник майна може пред’явити позов про визнання права власності, якщо це право не визнається іншою особою, а також якщо втрачено документ, котрий посвідчує право власності.

Отже, вивчивши докази в їх сукупності, давши їм належну правову оцінку, а також враховуючи той факт, що Особа 7 є власником земельної частки (паю) і визнання за ним права на неї не порушує чиїхось інтересів, суд правомірно дійшов висновку, що позовні вимоги є доведеними та такими, що підлягають задоволенню.

Незайві особи

Суду необхідно правильно визначати суб’єктний склад сторін, а також сприяти всебічному і повному з’ясуванню обставин справи: роз’яснювати особам, які беруть участь у справі, їх права та обов’язки, попереджати про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і забезпечувати їхні права у випадках, установлених Цивільним процесуальним кодексом.

Так, рішенням Первомайського міськрайонного суду Харківської області позов Особи 8 до Первомайської районної державної адміністрації, Ржавчицької сільської ради Первомайського району про визнання права на земельну частку (пай) задоволено. Апеляційний суд рішення суду першої інстанції скасував, у задоволенні позову відмовив. Позивачка звернулася з позовом, в якому послалася на те, що була членом колгоспу ім.Леніна, котрий реорганізували в КСП ім.Леніна, і просила визнати як за членом цього КСП право на земельну частку (пай). Під час розгляду справи з’ясовано, що підприємство перереєстровано у СТОВ «Ржавчик», звідки й була звільнена позивачка, але його вона не притягнула до участі у справі як відповідача.

Суд першої інстанції на вказане уваги не звернув і не роз’яснив позивачці положення ст.33 ЦПК, згідно з якою за клопотанням позивача (без припинення розгляду справи) відбувається заміна первісного відповідача, якщо позов пред’явлено не до тієї особи. Тому такі процесуальні порушення стали підставою для скасування рішення суду першої інстанції й відмови в задоволенні позову.

Треба зазначити, що відмова в позові не позбавляє позивача права знову звернутися з ним до суду, правильно визначивши суб’єктний склад сторін.

Проблемна давність

Одним зі складних питань є застосування строку позовної давності до вимог про визнання права на земельний пай та виділ його в натурі. Практика у цій частині не є уніфікованою.

Так, в ухвалі Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 27.08.2014 у справі №6-12823св14 сказано, що право особи на земельну частку (пай) виникає з моменту отримання сільськогосподарським підприємством державного акта про право колективної власності, в якому ця особа вказана як така, що має право на земельну частку (пай). Це право є непорушним та підлягає захисту без строку позовної давності. Однак в ухвалі від 6.08.2014 у справі №6-21680св14 ВСС зазначив, що позивача внесли до списку співвласників землі, який було долучено до державного акта на право колективної власності на землю від 24.10.95.

При цьому Верховний Суд уже висловлювався із цього приводу. Так, в узагальненні практики вирішення земельних спорів щодо справ, розглянутих судами в 2001 році та І півріччі 2002-го, сказано, що відповідно до стст.71, 75, 76, 80 ЦК суди неоднаково вирішували питання стосовно дотримання строків звернення спадкоємців до суду з позовами про визнання права на земельну частку. У більшості випадків суди, задовольняючи позовні вимоги, не перевіряли і, відповідно, не вирішували питання про наявність чи відсутність підстав для захисту порушеного права внаслідок пропуску строку для звернення до суду, не враховували, що згідно зі ст.80 ЦК закінчення строку позовної давності є підставою для відмови в позові.

Таким чином, питання застосування строків позовної давності в цій категорії справ залишається відкритим.

Висновки

Необхідно звернути увагу на те, що сам факт членства у колгоспі та тривалий термін роботи в інших організаціях до створення КСП й отримання державного акта на право колективної власності на землю не є підставою для отримання земельної частки в новоствореному підприємстві. До вручення зазначеного акта власником землі була держава, а після передання КСП земля стала належати на праві спільної часткової власності тим особам, які працювали на ній і були членами цього КСП, та працівникам інших сільськогосподарських організацій. Всі працівники колишніх господарств, у тому числі й пенсіонери, котрі залишилися членами нових підприємств і були живі на час отримання державного акта про передання землі в колективну власність, стали її власниками в рівних частках.

Якщо трудові відносини осіб виникли на підставі трудового договору, а не членства в колективі, то вони не передбачають права на одержання у власність земельної частки (паю). Право на одержання частки землі мають лише члени колективів, які залишались у них на час приватизації землі.

Аналіз ст.14 закону «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» та пп.3, 5 Рекомендацій щодо обміну земельними ділянками, затверджених наказом Державного комітету по земельних ресурсах від 17.11.2003 №288, дає можливість дійти висновку про те, що обмінюватись земельні ділянки можуть тільки за схемою «пай на пай».

Судам потрібно брати до уваги зміни до ЗК, унесені законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що посвідчують право на земельну ділянку, а також порядку поділу та об’єднання земельних ділянок» від 5.03.2009, яким спрощено порядок реєстрації зміни власника земельної ділянки без заміни державного акта про право власності на підставі свідоцтва про право на спадщину чи судового рішення із унесенням відповідних змін до державного акта.