Член ВРЮ Андрій Бойко:

«Належна юридична освіта стане додатковою гарантією якості функціонування нашої правової системи»

Із розгортанням кампанії з реформування національної правової системи у колі провідних юристів почастішали припущення, що модернізацію потрібно починати з підвалин, а саме — з юридичної освіти. У спілкуванні з потенційними роботодавцями-правниками «ЗіБ» не раз доводилося чути, що випускники профільних вишів мають слабку теоретичну і тим більше практичну підготовку та не здатні до самостійної роботи у юридичній царині. Частково змінити ситуацію вдалося шляхом прийняття нового закону «Про вищу освіту», яким були закладені підвалини наближення національної освіти до європейських та світових стандартів. Однак самого закону, вважають окремі спеціалісти, недостатньо. Чи дійсно це так, та чого насправді не вистачає сучасній юридичній освіті, розповів член Вищої ради юстиції, колишній декан юридичного факультету Львівського національного університету ім. І.Франка Андрій БОЙКО.

«Юридична освіта має свої особливості, обумовлені величезним значенням права для суспільства»

— Андрію Михайловичу, тож які проблеми юридичних вишів та факультетів були вирішені новим законом «Про вищу освіту», а які — ні?

— Закон не визначає особливостей у регулюванні вищої юридичної освіти, а регламентує всю царину вищої освіти. Певні особливості стосуються тільки медичної, фармацевтичної та ветеринарної спеціальностей. Хоча, як на мене, я до цього переліку відніс би і спеціальність «Право». Але необхідно відзначити, що закон містить цілу низку дійсно позитивних положень, які створюють передумови для подальшого розвитку вищої освіти, у тому числі і юридичної.

Зокрема, істотно розширено автономію вищих навчальних закладів, яка стосується як сугубо академічного життя вишів, так і їхньої фінансової та господарської самостійності. Якраз автономія цих закладів є гарним підгрунтям для формування необхідних інтелектуальних та фінансових ресурсів, які повинні спрямовуватись на запровадження сучасних освітніх програм, покращення наукової діяльності, міжнародної співпраці тощо.

У законі визначено нові вимоги до стандартів освітньої діяльності та освітніх програм вищих навчальних закладів. Ці стандарти повинні втілити у життя систему забезпечення якості вищої освіти, в основу якої покладено, в першу чергу, оцінювання якісних параметрів діяльності вишів.

— Які перспективи відкриває закон для абітурієнтів?

— Законодавчо затверджено цілком інший підхід щодо зарахування на навчання за кошти державного бюджету, який надасть можливість абітурієнтам з високими результатами з ЗНО обрати найкращі вищі навчальні заклади, а провідним вишам — зарахувати більше хороших студентів. Вже у цьому році правничі школи таких університетів, як Київський національний університет ім.Т.Шевченка, Національний університет «Києво-Могилянська академія», Львівський національний університет ім. І.Франка отримали значно більше державне замовлення на навчання за бакалаврським освітньо-професійним рівнем зі спеціальності «Право».

Треба сподіватись, що ці та інші новації закону є поштовхом для реформаторського процесу в цілому і юридичної освіти також.

Інша річ — імплементація закону. Вона вимагає прийняття цілої низки пов’язаних із ним нормативних актів та створення окремих органів, зокрема Національного агентства з забезпечення якості вищої освіти, здатних «запустити» процес змін.

— А чи можемо ми вважати юридичну освіту самостійним сегментом освітнього сектору, який вимагає індивідуального підходу?

— Я в цьому переконаний. Адже юридична освіта має свої особливості, обумовлені величезним значенням права для суспільства — утверджувати добро та справедливість, забезпечувати дотримання прав людини та основоположних свобод.

З огляду на це, в багатьох європейських державах законодавчо закріплені певні особливості регулювання вищої юридичної освіти. Зокрема, у деяких країнах освітні програми не поділяються на рівні «бакалавр» та «магістр», а передбачені наскрізні магістерські програми, є приклади запровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту для випускників, який одночасно є іспитом з доступу до професії, та інші особливості.

«Проект стандарту освітньої програми за бакалаврським рівнем зі спеціальності «Право» визначатиме основні компетентності для випускників»

— Чи є намагання індивідуалізувати підхід до реформування юридичної освіти в Україні?

— Протягом останніх років представниками провідних університетів за підтримки координатора проектів ОБСЄ в Україні та регіональної місії агентства США з міжнародного розвитку (USAID) з залучення експертів з інших держав  реалізовано низку заходів, результатом яких є спільне бачення подальшого розвитку юридичної освіти в Україні. Напевно, можна навіть говорити про проект концепції реформування юридичної освіти.

Результатом цих напрацювань є підготовлений проект стандарту освітньої програми за бакалаврським рівнем зі спеціальності «Право», який буде визначати основні  компетентності для випускників цього освітнього рівня. У Львівському національному університеті ім.І.Франка та Чернівецькому національному університеті ім.Ю.Федьковича за допомогою західних експертів проведено зовнішнє оцінювання якості вищої освіти зі спеціальності «Право». По суті, в цих університетах апробована методологія зовнішнього оцінювання якості вищої освіти для правничих шкіл.

Доброю ініціативою координатора проекту ОБСЄ в Україні, в ме­жах реформування вищої юридичної освіти, стало структурування освітніх, зокрема бакалаврських, навчальних програм на відповідні компетентності, якими обов’язково має володіти випускник у межах прослуханих ним навчальних дисциплін. З цих навчальних дисциплін (їх — близько 12) підготовлені відповідні програми та навчальні посібники, а також започатковані літні школи з кримінального, кримінального процесуального права, теорії та філософії права тощо.

Наступною ідеєю, яку підтримує професійне середовище, є запровадження єдиного державного кваліфікаційного іспиту. Ми бачимо, що кількість правничих навчальних закладів надзвичайно велика, а якість знань їхніх випускників дуже різна. Щоб уніфікувати вимоги до майбутніх правників, пропонується запровадити єдиний державний кваліфікаційний іспит для всіх випускників за програмою магістра. До речі, закон передбачає можливість запровадження такого іспиту за переліком спеціальностей, визначених Кабінетом Міністрів.

Зараз представниками окремих університетів також ініціюється запровадження єдиного вступного фахового іспиту на навчання за магістерськими програмами з нашої спеціальності за прикладом ЗНО. Якщо ця ідея буде реалізована, то можна сподіватися на впровадження об’єктивних критеріїв добору на навчання за магістерськими програмами. Певний досвід проведення фахових випробувань з використанням тестових технологій з права вже є у Львівському національному університеті ім.І.Франка.

— Ви сказали, що на сьогодні вже підготовлений проект стандарту освітньо-професійної програми за бакалаврським рівнем зі спеціальності «Право». Який статус матиме цей документ, і чи буде він обов’язковим для усіх вишів?

— Стандарт освітньо-професійної програми за бакалаврським рівнем зі спеціальності «Право» — це надзвичайно важливий документ. Адже саме він повинен визначати, якими компетентностями має володіти випускник за освітнім рівнем «бакалавр» і якою має бути система забезпечення якості вищої освіти  у навчальному закладі, щоб відповідати вимогам цього освітнього рівня. Сьогодні проект стандарту проходить експертизу у зарубіжних фахівців із США, Польщі та Німеччини. Після експертної оцінки він буде доопрацьований і переданий у Міністерство освіти і науки для подальшого розгляду. Але попередньо погодити стандарт зобов’язано Національне агентство з забезпечення якості вищої освіти, яке ще не сформоване.

— До речі, про вартість. А хто ж фінансує українські освітні реформи?

— У частині тих проектів, про які розказував, починаючи з роботи над проектом концепції реформування юридичної освіти, найбільшу підтримку надають координатор проектів ОБСЄ в Україні та проект USAID «Справедливе правосуддя». Фінансування в основному стосується проведення конференцій, круглих столів, оплати експертам тощо.

— А що вклала у розробку проекту Україна?

— Це спільна праця над реформуванням юридичної освіти в Україні. Таке партнерство, яке, до речі, активно підтримується Міністерством освіти і науки, на моє переконання дасть добрі результати.

«Сьогодні штучно створена ситуація, коли кожен, незалежно від його інтелектуальних здібностей, може отримати вищу освіту на платній основі»

— Якщо реформи підтримуються міжнародними організаціями, чи не висувають вони додаткових вимог до українського освітянства? Наприклад, щодо подолання корупції?

— На моє переконання, реформування юридичної освіти має локалізувати і цю проблему. Хоч освітянська спільнота не любить публічного обговорення цього питання, воно все ж існує і дійсно є складним і багатоаспектним.

Найперше, треба усвідомити, що викладацька праця повинна належно оцінюватись суспільством, у тому числі і достойною оплатою праці. Ми маємо практично найнижчу заробітну плату науково-педагогічних працівників з-поміж європейських країн. Відтак талановиті і перспективні випускники не завжди прагнуть працювати в університеті.

З іншого боку, ми маємо відверто визнати, що юридична освіта в Україні є широкодоступною. Відповідно, не всі студенти здатні належно навчатись, а дехто не соромиться «домовлятись» із окремими поступливими викладачами. Сьогодні штучно створена ситуація, коли кожен, незалежно від його інтелектуальних здібностей, може отримати вищу освіту на платній основі. Особливо це стосується приватних навчальних закладів, коли фінансове становище вишів доводить цю ситуацію до абсурду: явно слабкі студенти не відраховуються тільки тому, що їхня оплата забезпечує виживання навчального закладу.

— І як же визначити «зайві» виші?

— Думаю, що, коли впровадимо стандарти освітньої діяльності та освітніх програм і забезпечимо їхнє дотримання, багато вищих навчальних закладів, які готують правників, не зможуть надалі існувати. Деякі не будуть акредитовані, інші ж закриються, втративши студентів, які не забажають навчатись у закладі, не здатному забезпечити належний рівень підготовки.

«Освітянська спільнота не має рішучості позбавитись від хабарників»

— А поки йтиме процес селекції, чи може студент захиститись від хабарництва?

— Сьогодні академічне середо­вище, як і інші сфери суспільства, потребує очищення. На жаль, освітянська спільнота не має рішучості позбавитись від хабарників. Факти порушень визнаються неохоче, тому що це впливає на репутацію вищого навчального закладу. Проблема, напевно, вирішиться, коли сформується конкурентне професійне середовище і прагнення до навчання буде обумовлюватись майбутньою професійною перспективою. Впровадження кваліфікаційних іспитів для окремих посад (кандидатів у судді, прокурори тощо) вже формує розуміння, що, окрім диплому, необхідні ще й знання.

З іншого боку, у навчальних закладах необхідно впроваджувати систему внутрішнього забезпечення якості освітніх програм. Це і обов’язкове оцінювання викладачів студентами та колегами, і прозорі процедури оцінювання студентів, і етичні стандарти тощо. Сьогодні такі механізми або відсутні, або працюють надзвичайно неефективно.

Іншим прикладом може слугувати досвід Польщі, при навчальних закладах якої працюють так звані дисциплінарні комісії. Якщо студент має підстави звинувачувати викладача у будь-яких порушеннях, він може звернутись у таку комісію. Якщо скаржник не отримує належної сатисфакції, він може апелювати до центральної комісії при міністерстві освіти. Маю надію, що подібний механізм з часом буде запроваджений і в Україні. У царині освітянства повинен запрацювати механізм самоочищення.

— До речі, у коментарях до одного з матеріалів, розміщених на сайті «ЗіБ», викладачів ЛНУ та вас особисто звинувачують у хабарництві…

— Перебуваючи на посаді декана юридичного факультету Львівського національного університету ім.І.Франка, я приділяв багато уваги вирішенню проблеми зловживань серед викладачів. Найуспішнішим нашим проектом стало впровадження тестування на іспитах. Щоправда, були випадки, коли окремі винахідливі молоді люди, користуючись сучасними технологіями, а іноді і «мовчазною» лояльністю викладачів, складали іспити на комп’ютері в режимі он-лайн.

Щодо мене особисто, то вся інформація про мої статки оприлюднена під час добору кандидатів на посаду члена ВРЮ. Більше того, ще у Львові я потрапив під пильне око журналістів-розслідувачів, і навіть у них не було претензій до моєї репутації. Тому не бачу сенсу виправдовуватись у тому, чого не робив. Але, оскільки нарікання на зловживання окремих викладачів мають місце, відчуваю і свою вину саме як колишній декан, на якого лягає весь тягар того негативного, що пов’язано з факультетом. 

«Необхідно покращити рівень і вимоги до підвищення кваліфікації суддів»

— А як щодо суддів, питання про відповідальність яких ви розглядаєте як член ВРЮ? Яким чином вони отримали свої дипломи?

— Якщо ви маєте на увазі якість їх знань, то це питання не можна розглядати поза контекстом освітньої проблематики, яка формувалась не одне десятиліття. Наразі чинне законодавство передбачає, що, окрім базової університетської освіти, кандидати на посади суддів проходять і спеціальну підготовку, завданням якої є сформувати безпосередні навички та вміння, необхідні для виконання цих важливих функцій. Діючий механізм доступу до професії судді передбачав спеціальну підготовку протягом
6 місяців. У наших умовах цього недостатньо, особливо щодо практичної підготовки. Потрібно збільшити термін спеціальної підготовки хоча б до одного року. Також необхідно покращити рівень і вимоги до підвищення кваліфікації суддів.

Однак вказане аж ніяк не применшує значення базової освіти, адже дійсно якісна вища школа дає не лише знан­ня, а й формує світогляд майбутнього правника, прививаючи йому загальнолюдські цінності та моральні якості, які необхідні для нашої професії. До того ж належна юридична освіта, високий рівень наукових досліджень університетів стануть додатковою гарантією якості функціонування нашої правової системи.

— А коли ж нам очікувати на кінцевий результат?

— Це не просте запитання. Реформи в освітянській царині не відбуваються миттєво. Мине досить тривалий час, доки і у викладацького складу, і у студентства сформуються новий світогляд і мотивації, доки й ті і інші сприймуть нові виклики та вимоги. Однак вважаю, що на перші істотні зміни можна буде розраховувати вже за 5—7 років, якщо буде добра воля тих, від кого залежать ці реформи.