Батогом та пряником

Визначаючи міру відповідальності злочинця, володарі мантій ідуть на компроміс між його покаранням та вихованням

Навіть отримавши покарання, не пов’язане з позбавленням волі, порушники намагаються оскаржити судові вердикти у вищій інстанції.

Призначаючи покарання за злочини проти життя і здоров’я, суд оцінює обставини справи через призму виховної функції кримінального процесу та уникає ув’язнення порушників, якщо їх виправлення можливе на волі. Однак деяким злочинцям цього виявляється мало.

Думка потерпілого

В Інгулецькому районному суді м.Кривого Рогу узагальнили практику розгляду справ та проваджень про скоєння злочинів проти життя та здоров’я за минулий рік.

Такі злочини є посяганням на особистість і пов’язані з грубим порушенням норм суспільної моралі, тому кримінальним законодавством за їх скоєння передбачене доволі суворе покарання.

Торік у суді перебувало 52 кримінальні провадження, порушені щодо 52 осіб, які надійшли з обвинувальним актом, з яких було закінчено 44. З них 30 розглянуто з винесенням вироку в справі, 10 — із закриттям провадження у справі, 4 обвинувальні акти повернуто прокурору на дооформлення.

За вироками та ухвалами, що набрали законної сили, засуджено 28 чоловік. Стосовно 10 осіб кримінальні провадження закриті. Їх було відкрито за фактом скоєння злочинів, передбачених ст.118 («Умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони»), ст.121 («Умисне тяжке тілесне ушкодження»), ст.122 («Умисне середньої тяжкості тілесне ушкодження»), ст.125 («Умисне легке тілесне ушкодження»), ст.126 («Побої і мордування») Кримінального кодексу.

Торік за згадані злочини суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі 4-м особам (ч.1 ст.121 КК). Покарання із застосуванням ст.69 КК судом не призначалось.

Від відбування покарання з випробуванням (за ст.75 КК) звільнено 11 чоловік. До виправних робіт засуджено 3 особи, 7 — до громадських робіт. До покарання у вигляді штрафу на користь держави засуджено 3 особи.

Призначаючи покарання, суд ураховував щире каяття, сприяння розкриттю злочину, неправильну поведінку потерпілих осіб, відсутність тяжких наслідків та добровільну компенсацію завданої шкоди. При встановленні виду та розміру покарання суди враховували також думку потерпілих.

Із урахуванням обставин

Так, засуджена за скоєння кримінального правопорушення, передбаченого ст.118 КК, за ознаками умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони, Особа 1, котрій призначене покарання у вигляді позбавлення волі на 2 роки, на підставі ст.75 КК звільнена від його відбування з випробуванням строком на 3 роки. Суд, призначаючи покарання відповідно до ст.65 КК, урахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винної та обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. Також були враховані вимоги ст.337 Кримінального процесуального кодексу. Тож, аргументуючи своє рішення, суд виходив з такого.

Відповідно до ч.2 ст.12 КК злочин, який скоїла Особа 1, належить до злочинів невеликої тяжкості. Засуджена має постійну реєстрацію і постійне місце проживання, за яким характеризується позитивно, має на утриманні неповнолітнього сина, проживає разом з ним та матір’ю, на обліку в лікаря-психіатра не перебуває, хоча з грудня 2012 року перебуває на обліку в лікаря-нарколога. Жінка раніше судима, судимості не погашені, має рецидив злочину, не працює, свою вину визнала повністю, у вчиненому проступку щиро розкаялася, сприяла слідству в його розкритті. Обставинами, які пом’якшують покарання, згідно з вимогами ст.66 КК названо визнання вини та щире каяття, а також утримання неповнолітнього сина та сприяння слідству при розкритті злочину. До обставин, які обтяжують покарання, віднесено рецидив злочину та скоєння злочину в стані алкогольного сп’яніння. З урахуванням ставлення обвинуваченої до вчиненого суд дійшов висновку про необхідність призначення достатнього для її виправлення покарання у вигляді позбавлення волі в межах строку, передбаченого санкцією ст.118 КК. Оскільки виправлення жінки можливе і без ізоляції від суспільства, суд застосував звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням зі встановленням іспитового строку на підставі ст.75 КК. Вирок суду не оскаржувався.

Не більше, не менше

В іншій справі Особу 2 засуджено за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК, за ознаками умисного тяжкого тілесного ушкодження, тобто умисного тілесного ушкодження, небезпечного для життя в момент заподіяння. Остаточне покарання призначене у вигляді 6 років позбавлення волі.

Проаналізувавши в сукупності зібрані у справі докази, суд уважав, що поясненнями потерпілого, всіх допитаних свідків, письмовими матеріалами кримінального провадження обставини скоєння злочину доведені.

Виносячи вирок, суд урахував ступінь тяжкості скоєного злочину, який відповідно до ст.12 КК належить до категорії тяжких, особу обвинуваченого, обставини, які пом’якшують та обтяжують покарання. Зокрема, була звернена увага на те, що це кримінальне правопорушення вчинене обвинуваченим у період іспитового строку відбування покарання за попереднім вироком. Тож суд призначив покарання у вигляді позбавлення волі із застосуванням ст.71 КК, при цьому частково приєднавши невідбуте покарання. Підстав застосування до обвинуваченого стст.75 або 69 КК суд не вбачав.

Вирок суду щодо Особи 2 був оскаржений в апеляційному порядку прокурором та засудженим. Останній в апеляційній скарзі просив скасувати вирок суду першої інстанції й закрити кримінальне провадження у зв’язку з відсутністю доказів його винуватості. Прокурор просив скасувати вирок суду першої інстанції через невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості кримінального правопорушення та ухвалити новий вирок, яким Особу 2 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК, та призначити йому покарання у вигляді позбавлення волі на 6 років. На підставі ст.71 КК за сукупністю вироків остаточно призначити покарання у вигляді 7 років позбавлення волі. Колегія суддів апеляційного суду вказала в ухвалі, що рішення суду першої інстанції ухвалене згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог кримінального процесуального закону, тобто є законним, обгрунтованим і вмотивованим, тому підстав для його скасування немає. Вирок щодо Особи 2 залишено без змін.

Покарання за угодою

Відповідно до ст.468 КПК в кримінальному провадженні може бути укладена угода між потерпілим та пі­дозрюваним чи обвинуваченим про примирення. Згідно з приписами ч.4 ст.469 КПК угода про примирення між потерпілим та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена в провадженні щодо кримінальних проступків, злочинів невеликої чи середньої тяжкості та в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Так, у кримінальному провадженні Особу 3 засуджено за вчинення правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК, за ознаками умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. На підставі ч.1 ст.474 КПК до суду разом з обвинувальним актом надійшла угода про примирення. Вона містила посилання сторін на усвідомлення ними наслідків її укладення і затвердження, передбачених ст.473 КПК, а також наслідків невиконання, визначених ст.476 КПК. У підготовчому судовому засіданні обвинувачений свою провину визнав повністю, просив суд затвердити угоду та призначити йому узгоджену міру покарання, розуміючи, що умисне невиконання угоди є підставою для притягнення його до кримінальної відповідальності за ст.389¹ КК. Потерпілий також просив суд затвердити угоду, ніяких претензій до обвинуваченого не мав, оскільки всі матеріальні та моральні потреби задоволено. Прокурор проти затвердження угоди не заперечував та просив призначити Особі 3 узгоджену міру покарання.

Розглядаючи питання про затвердження угоди, суд виходив з такого. Кримінальне правопорушення, у вчиненні якого обвинувачували Особу 3 відповідно до ст.12 КК, є злочином середньої тяжкості. Права обвинуваченого та потерпілого при укладенні угоди повністю дотримані, сторони примирились, укладення угоди є добровільним, її умови не порушують прав, свобод чи інтересів сторін або інших осіб, не суперечать вимогам закону та інтересам суспільства. Особа 3
визнав себе винним у скоєнні вказаного злочину. Угода була підписана сторонами добровільно. Будь-які підстави вважати, що при цьому було застосовано насильство, примус, погрози чи обіцянки, відсутні. Судом також не встановлено підстав, передбачених ч.7 ст.474 КПК, для відмови в затвердженні угоди. Суд уважав правильною кваліфікацію дій обвинуваченого за ч.1 ст.122 КК. Також було враховано, що покарання, обране з урахуванням загальних засад призначення покарань, передбачених стст.65—67 КК, відповідає покаранню, визначеному санкцією ч.1 ст.122 КК, та буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження скоєння ним нових злочинів.

Вироком суду угоду затверджено. Особу 3 визнано винним за ч.1 ст.122 КК і призначено йому узгоджене між сторонами покарання у вигляді 1,5 року обмеження волі. На підставі ст.75 КК Особу 3 звільнено від відбування призначеного покарання з випробуванням, якщо протягом іспитового строку (1 рік) він не скоїть нового злочину та виконає покладені на нього обов’язки. Вирок суду не оскаржувався та набрав законної сили.

В 2014 році у справах про скоєння злочинів проти життя та здоров’я було постановлено 2 вироки із затвердженням угоди про примирення.

Приватне обвинувачення

Торік у таких справах було винесено 10 ухвал про закриття кримінального провадження на підставі п.7 ч.1 ст.284 КПК — у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення. Відповідно до ст.477 КПК в редакції 2012 року таким є провадження, яке може бути розпочате слідчим, прокурором лише на підставі заяви потерпілого щодо кримінальних правопорушень, передбачених статтями КК, у тому числі й деяких злочинів, скоєних проти життя і здоров’я особи.

Так, за обвинуваченням Особи 4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КК, провадження закрито у зв’язку з відмовою потерпілого від обвинувачення в кримінальному провадженні у формі приватного обвинувачення.

Органом досудового розслідування Особі 4 було повідомлено про підозру у вчиненні правопорушення за ознаками спричинення умисного середньої тяжкості тілесного ушкодження. В судовому засіданні потерпіла заявила клопотання про закриття кримінального провадження у зв’язку з примиренням та, як наслідок, її відмовою підтримувати обвинувачення.

Вислухавши прокурора, обвинуваченого та його захисника, які підтримали клопотання, суд визнав його обгрунтованим та таким, що підлягає задоволенню, виходячи з таких підстав. Відповідно до ст.477 КПК кримінальне провадження за обвинуваченням Особи 4 є кримінальним провадженням у формі приватного обвинувачення. Згідно з п.7 ч.1, ч.6 ст.284 КПК, якщо під час судового провадження потерпілий відмовився від обвинувачення в такому провадженні, суд постановляє ухвалу про його закриття. Відповідна ухвала не оскаржувалась і набрала законної сили.

Незгода із вироком

В кримінальних провадженнях про скоєння злочинів зазначеної категорії в апеляційному порядку торік оскаржено 6 вироків. 5 — ухвалами апеляційного суду залишено без змін, 1 — скасовано з направленням справи на новий судовий розгляд.

Так, у кримінальному провадженні Особу 5 було визнано винним у скоєнні злочину за ч.1 ст.122 КК та призначено покарання у вигляді 2-х років позбавлення волі. На підставі ст.75 КК засудженого звільнено від відбування покарання з випробувальним терміном 1 рік. Також частково задоволено цивільний позов потерпілого до Особи 5 про компенсацію матеріальної та моральної шкоди, завданої злочином, та стягнення з нього в рахунок відшкодування матеріальної шкоди 855 грн. 68 коп., моральної шкоди — 5000 грн.

Обговорюючи питання про міру покарання, суд урахував характер і ступінь суспільної небезпеки скоєного, те, що Особа 5 скоїв злочин середньої тяжкості, дані про особу обвинуваченого, який посередньо характеризується за місцем проживання та роботи. На обліку в психіатра та нарколога не перебуває, одружений, не має на утриманні неповнолітніх дітей, працює, пенсіонер, освіта професійно-технічна, раніше не судимий. Страждає від ІХС (ішемічної хвороби серця).

Відповідно до ст.67 КК обставиною, що обтяжує покарання, суд визнав скоєння злочину проти особи похилого віку. Пом’якшувальною обставиною називався стан здоров’я обвинуваченого. Суд уважав необхідним призначити Особі 5 покарання у вигляді позбавлення волі та звільнити його від відбування покарання з іспитовим строком, що відповідало б обставинам справи, особі обвинуваченого та сприяло б його виправленню. Запобіжний захід стосовно обвинуваченого не обирався, підстави для обрання відсутні. Цивільний позов потерпілого до Особи 5 про компенсацію матеріальної та моральної шкоди суд визнав таким, що підлягає частковому задоволенню, а в частині стягнення матеріальної шкоди — повністю обгрунтованим та підтвердженим наданими квитанціями. Моральну шкоду в сумі 20000 грн. суд уважав завищеною, необгрунтованою.

На вирок суду обвинувачений подав апеляційну скаргу. В ній просив вирок скасувати, а кримінальне провадження щодо нього — закрити.

Колегія суддів Апеляційного суду Дніпропетровської області вказала, що скарга обвинуваченого підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до п.2 ч.3 ст.374 КПК в разі визнання особи винною в мотивувальній частині вироку вказуються, крім іншого, докази на підтвердження встановлених судом обставин, а також мотиви неврахування окремих доказів. Згідно з п.15 постанови Пленуму Верховного Суду «Про виконання судами України законодавства і Постанов Пленуму Верховного Суду України з питання судового розгляду кримінальних справ і постановлення вироку» від 29.06.90 №5 з подальшими змінами мотивувальна частина обвинувального вироку має містити насамперед формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, з обов’язковим зазначенням місця, часу, способу скоєння та наслідків злочину, його мотивів та форми вини. В цій частині вироку визначають ступінь винності кожного з підсудних, їх роль у скоєнні злочину, а після цього — докази, покладені судом в обгрунтування своїх висновків. Крім того, суду належить дати аналіз усіх зібраних у справі доказів, тобто всіх фактичних даних, які містяться в показаннях свідків, потерпілих, підсудних, у висновку експерта та інших джерелах доказів. З показань підсудного, потерпілого, свідка у вироку слід наводити лише ті, в яких мова йде про фактичні дані, що стосуються доказуваної обставини.

Висновки суду щодо оцінки доказів належить викласти у вироку в точних і категоричних судженнях, які виключали б сумніви з приводу достовірності того чи іншого доказу. Прийняття одних і відхилення інших доказів судом повинно бути мотивовано. Вказаних вимог кримінального процесуального законодавства суд першої інстанції не дотримався. Так, мотивуючи своє рішення про доведеність вини обвинуваченого за ч.1 ст.122 КК, суд послався на пояснення потерпілого та свідків, однак навів нечітке та неконкретне формулювання їх пояснень, даних ними під час судового розгляду, фактично не зазначивши, які саме показання вони давали під час допиту.

З огляду на вищевикладене колегія суддів уважала, що доводи апеляційної скарги обвинуваченого підлягають частковому задоволенню, вирок суду від 28.05.2014 — скасуванню, а справа — направленню на новий розгляд.

Ухвалою апеляційного суду вирок районного суду скасовано, а справу направлено на новий розгляд до того ж суду в іншому складі суддів.