«Не минайте ані титли, ніже тії коми»
або Користь з прочитання поезій Т.Шевченка
Великий поет не був юристом. Проте його заповітні слова «Якби ви вчились так, як треба, то й мудрість би була своя, а то залізете на небо: «І ми не ми, і я не я» є важливими і для нас, сьогоднішніх юристів. Ось є стаття 374 Кримінального процесуального кодексу, яка визначає зміст вироку. Якби районні судді та судді вищих судів читали її уважно, то не порушувались би права громадян, а держава не виплачувала б сотні тисяч гривень за рішеннями Європейського суду.
«І ми не ми, і я не я...»
Здавалося б, скільки разів можна ставати на одні й ті ж граблі. Було рішення Європейського суду «Харченко проти України», де зверталася увага на порушення прав людини за старим Кримінально-процесуальним кодексом. Україна заявила, що в новому КПК все виправлено і наші громадяни не сидять у СІЗО без судових рішень. Тоді довелося ЄСПЛ приймати рішення у справі «Чанєв проти України», де було зазначено, що і за новим КПК допускаються такі ж порушення. Добре, що суму моральної шкоди оцінили всього в €4500.
Як заявив один із суддів касаційного суду, тепер проблема порушення прав людини під час тримання під вартою після справи «Чанєв проти України» подолана. Як би не так! Ось суддя вищого суду Д. подовжує строк тримання під вартою підозрюваному більш як на 9 місяців, на що не мав права, оскільки цю особу не звинувачували в особливо тяжкому злочині. Невже суддя вищого суду не прочитав відповідної статті, яка вказує, що подовження строку арешту понад 9 місяців допускається тільки стосовно осіб, яких звинувачують в особливо тяжкому злочині? Мабуть, не читав або може, і не вчився так, як треба, а тому і ухвалив незаконне рішення, яке за нашими процесуальними правилами й оскаржити неможливо...
Ось так на суддівському Олімпі й відписують: «І ми не ми, і я не я...». Мовляв, законодавець так вирішив, а тому помилку виправити неможливо... Ну що ж, законодавець тут дійсно щось наплутав...
Але ось вищезгадана ст.374 КПК. Законодавець установив, що у випадку, коли постановляють виправдувальний вирок, суд управі вказати, що тримання під вартою можливе до набрання вироком законної сили. Якщо ж вирок обвинувальний, то такої норми не передбачено. Тут повинні діяти загальні норми, що містяться в стст.197, 203, 331 КПК. Це означає, що запобіжний захід не може встановлюватись на більш ніж 60 днів, та згідно зі ст.331 КПК суд з власної ініціативи повинен кожні 2 місяці перевіряти, чи не з’явились підстави для зміни запобіжного заходу і припинення тримання під вартою.
Своєрідний оксюморон
Який обвинувальний вирок не візьмеш, у кожному судді пишуть, що тримати під вартою слід до набрання вироком законної сили, тобто так, начебто цей вирок виправдувальний... І тут маємо своєрідний оксюморон. Те, що суддя написав у резолютивній частині рішення, вступає в силу з моменту набрання вироком чинності. Отже, до вступу останнього в силу і правило щодо тримання під вартою не є обов’язковим... Ці логічні конструкції ігнорують… І ось до чого це призводить.
Щодо гр. С. постановили обвинувальний вирок. А тримання під вартою записали так, ніби це був виправдувальний вирок, тобто до вступу рішення в законну силу. Була подана апеляційна скарга, яка розглядалась 1,5 року. І весь цей час С. тримали під вартою, а суд, усупереч ст.331 КПК, не вирішував питання ні про зміну запобіжного заходу, ні про його подовження.
Трапляються випадки, коли особу тримали під вартою, суд виніс вирок, призначивши покарання у вигляді позбавлення волі, залишивши до вступу вироку в законну силу запобіжний захід у вигляді арешту. Через тривалість тримання в СІЗО строк покарання закінчився до набрання вироком законної сили (наприклад у зв’язку з поданням апеляційної скарги). Особу звільняють тільки після вступу вироку в законну силу та надходження до пенітенціарної установи повідомлення про це. Отже, людину тримають під вартою понад призначений їй строк.
Закон потрібно читати
Суди і прокуратура визнають таку практику правильною. Але вона суперечить ст.374 КПК, оскільки для обвинувального вироку ця стаття не передбачає призначення запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до вступу вироку в законну силу. Суд допускає помилку, обираючи такий спеціальний запобіжний захід, визначений тільки для виправдувальних вироків. Тобто суди вчергове недочитали закону — ст.374 КПК.
Скажу більше. Зараз триває конкурсний відбір прокурорів, і це запитання передбачене для конкурсантів. Відповідь уважається правильною, якщо претендент відповів, що засуджений підлягає звільненню не тоді, коли закінчився визначений термін тримання під вартою, а тоді, коли вирок вступив у силу і в пенітенціарну установу надійшло повідомлення про це. В результаті особа сидить понад установлений судом строк 6 місяців і більше. Так що в Генпрокуратурі, яка готувала конкурсні запитання, добре знають про цю проблему...
Через якийсь час Європейський суд постановить стягнути з України кілька тисяч євро та нагадає, що закон потрібно читати так, як писав поет: од слова до слова, не минаючи ані титли, ніже тії коми. І тільки тоді і суди, і Верховна Рада знайдуть спосіб виправити ситуацію. А доти, як писав поет, «Братія мовчить собі, витріщивши очі!»