Закон і Бізнес


Обмеження на благо

Яким чином прописати в Конституції зміни, що звузять «паперові» права громадян


№35-36 (1229-1230) 01.09—11.09.2015
КАТЕРИНА ОМЕЛ’ЯНЕНКО, юрист
4123

Низка конституційних пересторог блокує внесення до Основного Закону змін, які відкоригували б ті положення, що нібито захищають права громадян, але насправді не виконуються і не виконуватимуться в майбутньому. Зокрема, потужна захисна система може зупинити запровадження загальної страхової медицини.


Три рівні захисту

Згідно з Конституцією Україна є правовою державою, що передбачає верховенство закону в усіх сферах життя та реалізацію прав людини і основоположних свобод відповідно до міжнародних стандартів. Обраний нашою країною європейський шлях розвитку потребує принципового переосмислення положень Основного Закону та формування нових конституційних засад. Один з головних напрямів реформ — удосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина. Проте це непроста справа, оскільки Конституція унікальна щодо можливих посягань навіть на незабезпечені конституційні права наших громадян і містить кілька механізмів обмеження.

Так, чч.2 та 3 ст.22 Основного Закону передбачають, що конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані, а при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.

Крім цього, ч.1 ст.64 встановлює, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені. Виняток — випадки, визначені Конституцією. А відповідно до ч.1 ст.157 Основний Закон не може бути змінений, якщо зміни передбачають скасування чи обмеження прав і свобод людини і громадянина або якщо вони спрямовані на ліквідацію незалежності чи на порушення територіальної цілісності України.

З одного боку, те, що акт найвищої юридичної сили стоїть на варті конституційних прав наших громадян, є позитивним. Приклад запропонованих змін стосовно децентралізації та вдосконалення конституційних принципів правосуддя показує, що квапливе реформування за принципом «революційної доцільності» неоднозначно сприймається в суспільстві з точки зору можливих наслідків.

Водночас життя вимагає змінити норми щодо прав і свобод людини, які формально їх звужують. Це стосується передусім соціально-економічних прав. Адже вони не є штучними і у своїй більшості відповідають вимогам Загальної декларації прав людини, Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права та Європейської соціальної хартії.

За нинішніх умов Україна неспроможна забезпечувати всі проголошені конституційні соціально-економічні права. Така ситуація виникла як через об’єктивні — фінансова криза, проведення АТО, так і суб’єктивні фактори — корупція, відсутність реальних реформ тощо.

Тому було озвучено деякі пропозиції щодо скорочення конституційних гарантій соціально-економічних прав громадян і приведення їх до рівня можливостей держави. Водночас є спроби здійснити об’єктивно необхідне уточнення суб’єктів соціально-економічних прав, конкретизувати певний обсяг конституційних прав тощо.

Вирішувати народу?

Класичним прикладом є необхідність змін ст.49 Конституції, яка встановлює загальне право на медичну допомогу. Більшість її положень перетворилися на фікцію, а тому в країні необхідна реформа системи охорони здоров’я, яка має включати запровадження страхової медицини. Водночас відповідно до позиції Конституційного Суду запровадження обов’язкового медичного страхування суперечитиме Основному Закону. Також прихильники медичної реформи виступають за реорганізацію мережі закладів охорони здоров’я, що на практиці означає їх скорочення.

Теоретично вирішити дуалізм означених проблем міг би «толерантний» висновок КС, за яким усі запропоновані сучасними реформаторами зміни відповідали б Конституції. Аналогічні непоодинокі приклади таких неоднозначних висновків ми вже маємо. Проте знову виникне запитання: чи будуть підтримані подіб­ні законопроекти двома третинами нардепів навіть за умови наданої на вул. Жилянській згоди?

Видається, що в правовій державі необхідно обрати альтернативний шлях для внесення змін до присвяченого правам, свободам та обов’язкам людини і громадянина розд.ІІ Основного Закону. Наприклад, через отримання згоди народу на всеукраїнському референдумі. Зразком може бути порядок, передбачений для законопроектів про внесення змін до розділу I «Загальні засади», розділу III «Вибори. Референдум» і розділу XIII «Внесення змін до Конституції України». Щоправда, в цьому випадку знадобляться зміни до Основного Закону, які також вимагають затвердження на всеукраїнському референдумі.

Хоча можна було б обмежитися й доповненням ст.22 Конституції новою ч.4 такого змісту: «У випадку вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина пропозиції щодо уточнення суб’єктів прав і свобод людини та конкретизація їх певного обсягу, якщо вони підтримані в установленому порядку на всеукраїнському референдумі, не можуть вважатися звуженням змісту та обсягу існуючих прав і свобод».

Проте в будь-якому випадку потрібна згода не менше двох третин від конституційного складу ВР і КС. Досягти її буде непросто. Але запровадження подібного механізму вдосконалення конституційного регулювання прав, свобод і обов’язків людини і громадянина вивело б ситуацію з глухого кута та більшою мірою відповідало б засадам правової держави. А головне — залишило б останнє слово за народом.

Довідка

Стаття 49 Конституції:

Кожен має право на охорону здоров’я, медичну допомогу та медичне страхування.

Охорона здоров’я забезпечується державним фінансуванням відповідних соціально-економічних, медико-санітарних і оздоровчо-профілактичних програм.

Держава створює умови для ефективного і доступного для всіх громадян медичного обслуговування. У державних і комунальних закладах охорони здоров’я медична допомога надається безоплатно; існуюча мережа таких закладів не може бути скорочена. Держава сприяє розвиткові лікувальних закладів усіх форм власності.

Держава дбає про розвиток фізичної культури і спорту, забезпечує санітарно-епідемічне благополуччя.