Закон і Бізнес


Подбати про розвиток

Адвокати, нотаріуси, аудитори та інші самозайняті особи повинні отримати преференції нарівні із ФОП


Намагаючись сформувати новий середній клас, нотаріуси та інші самозайняті особи не відчувають підтримки держави.

№33-34 (1227-1228) 15.08—31.08.2015
СВІТЛАНА ДУНАЄВСЬКА, юрист, м. Вінниця
69172

Як правило, фіскальна несправедливість у нашій державі стає помітною в умовах протистояння окремих груп платників податків із владою під час реалізації реформ чи інших заходів. Водночас залишаються, так би мовити, непомітні групи осіб, які гучно про себе не заявляють, але хочуть бути почутими. Одна з таких груп — особи, які займаються незалежною професійною діяльністю.


Забуті, бо «негучні»

В умовах кризової економіки державна підтримка, зокрема у формі сприятливого законодавства та податкового регулювання осіб, здатних сформувати так званий середній клас, є одним з «містків» переходу країни до нормальних економічних показників. Однак, на жаль, в Україні фіскальні потреби для керманичів держави пріоритетніші за перспективи розвитку. До будь-яких відчутних заходів підтримки вразливих груп платників податків влада починає вдаватися, як правило, після масштабного висвітлення проблеми у ЗМІ. Наприклад, доволі відомим є тернистий шлях малого підприємництва до гнучкої системи оподаткування, яка б врахувала його особливості. Мається на увазі спрощена система оподаткування, податкові канікули.

З огляду на домінування у вітчизняному економічному полі великого підприємництва та незначний, порівняно зі світовими стандартами, сегмент малого бізнесу такий підхід законодавця бачиться виправданим та раціональним. Але, на жаль, держава почула лише «гучних».

В Україні існує інша категорія платників податків, які залишилися поза увагою держави, хоча у Податковому кодексі вони об’єднані в одну категорію із підприємцями — самозайняті особи. Йдеться про людей, які займаються незалежною професійною діяльністю.

«Незалежні професіонали» як клас

Згідно з пп.14.1.226 п.14.1 ст.14 ПК незалежна професійна діяльність — участь фізичної особи в науковій, літературній, артистичній, художній, освітній або викладацькій діяльності, діяльність лікарів, приватних нотаріусів, адвокатів, аудиторів, бухгалтерів, оцінювачів, інженерів чи архітекторів, особи, зайняті релігійною (місіонерською) діяльністю, іншою подібною діяльністю за умови, що така особа не є працівником або фізичною особою — підприємцем та використовує найману працю не більш як 4-х фізичних осіб.

Як і малий бізнес, ця група платників насамперед вирішує проблему працевлаштування та заробітку для мільйонів пересічних громадян. Також вони формують групу людей, котрі мають стабільні доходи, достатні для задоволення широкого кола матеріальних і соціальних потреб, — середній клас. До нього, як правило, відносять осіб, які мають високий рівень освіти й кваліфікації, та займають у суспільстві проміжне становище.

Також особи, котрі здійснюють незалежну професійну діяльність, як і суб’єкти малого підприємництва, забезпечують багатоукладність економіки, працюють у сферах, в яких великий капітал не представлений. Це освіта, наука, охорона здоров’я тощо, котрі нині перебувають у глибокій кризі й потребують значного фінансування. Тому розвиток цих сфер шляхом стимулювання сторонніх ресурсів має бути пріоритетним для влади.

Знехтувана єдність

Таким чином, автори ПК, відштовхуючись від зазначених економічних та соціальних ознак, згрупували суб’єктів підприємницької діяльності та осіб, які займаються незалежною професійною діяльністю, в одну правову категорію — самозайняті особи. Це, у свою чергу, зумовлює необхідність єдності правового податкового регулювання щодо даних суб’єктів.

Проте цього не відбувається: податкове законодавство передбачає пільговий режим тільки для фізичних осіб — підприємців. Окрім податкових канікул, згідно з ст.291 ПК, лише ФОП можуть бути платниками єдиного податку. Це унеможливлює твердження про єдність правового регулювання щодо самозайнятих осіб.

Вказане не відповідає меті ПК, закріпленій у пояснювальній записці до нього: створення правового підґрунтя для реалізації сучасної та справедливої фіскальної політики, встановлення податкової справедливості для відновлення рівних умов конкуренції в економіці. Це також не узгоджується із принципами податкового законодавства, передбаченими в ст.4 ПК: єдиний підхід до встановлення податків і зборів, рівність усіх платників податків, соціальна справедливість.

Також це, певною мірою, супере­чить ч.8 ст.10 Господарського кодексу, суть якої можна екстраполювати й на інші відносини. Так, серед основних напрямів економічної політики, що визначаються державою, є: податкова політика, спрямована на забезпечення економічно обґрунтованого податкового навантаження на суб’єктів господарювання, стимулювання суспільно необхідної економічної діяльності суб’єктів, а також дотримання принципу соціальної справедливості та конституційних гарантій прав громадян при оподаткуванні їхніх доходів.

Крім того, принцип податкової та соціальної справедливості порушується з огляду на те, що система оподаткування осіб, які проводять незалежну професійну діяльність, тотожна оподаткуванню найманих працівників. Однак останні, як правило, не витрачаються на комплекс організаційних та інших заходів для провадження своєї діяльності, скажімо, на забезпечення засобами виробництва, пошук шляхів реалізації власної продукції та послуг тощо.

На відміну від найманих працівників, діяльність таких осіб не стимулюється державою й іншими механізмами.

З акцентом на майбутнє

Як показує досвід розвинутих країн, установлення тією чи іншою державою пільгового режиму оподаткування має на меті підвищення не фіскальної, а соціальної та економічної ефективності оподаткування. Саме в цьому виявляється регулювальний вплив податкової політики на соціальну та економічну сферу.

Встановивши пільговий режим оподаткування, держава заохочує участь приватного сектору в соціальних програмах, зменшує надмірний державний контроль за приватними коштами, а також сприяє диференційованому розподілу податкового тягаря між суб’єктами господарювання, економічні показники яких значно різняться.

Податкові пільги покликані не просто збільшувати прибуток, який залишається в розпорядженні суб’єкта права, а стимулювати його до реінвестування та розширення сфери діяльності, вкладання таких коштів у соціальні та економічні ініціативи.

Також важливим питанням, що дозволяє вирішити пільгова система оподаткування, є перерозподіл ВВП на рівні, котрий здатний стимулювати економіку. Так, нині його показники в нашій державі перевищують середній рівень перерозподілу ВВП не тільки флагманів економічного прогресу, але і країн колишнього соцтабору — Польщі, Чехії, Словаччини, ВВП яких на душу населення за паритетом купівельної спроможності набагато більший за відповідний показник в Україні. Це один із наслідків перевищення рівня перерозподілу ВВП через податкову систему України, що є одним із серйозних чинників негативного впливу на темпи економічного зростання.

З огляду на всі зазначені обставини та аргументи цілком закономірно виходимо на єдино можливий шлях вирішення питання: «Як держава має ставитися до осіб, що займаються незалежною професійною діяльністю, у фіскальному сенсі?». Цим шляхом є застосування до цієї категорії платників пільгових систем оподаткування — спрощеної системи та податкових канікул.

Закономірно, що нині, в період державного безгрошів’я, центральна влада намагається «потягнути» в казну кошти «звідки тільки можна». І така ідея, швидше за все, не буде цікавою для Уряду. Але тут постає інше запитання: «Ми маємо розвиватись чи виживати»? Зрозуміло, яка відповідь прийнятна для свідомої людини, а тому цілком логічним буде сприйняття владою названої пропозиції.