Оскарження не змінює статусу
Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною. Такого висновку дійшов Верховний Суд України у своїй постанові від 21.04.2015 №21-91а15, текст якої друкує газета "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
21 квітня 2015 року м.Київ №21-91а15
Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах Верховного Суду у складі:
головуючого—Кривенка В.В.,
суддів: Барбари В.П., Берднік І.С., Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Гуля В.С.,
Ємця А.А., Жайворонок Т.Є., Колесника П.І., Коротких О.А.,
Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Потильчака О.І.,
Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О., Шицького І.Б.,
розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовом управління Пенсійного фонду в м.Суми до Публічного акціонерного товариства «Сумихімпром» про стягнення заборгованості,
ВСТАНОВИЛА:
У листопаді 2012 року управління ПФУ звернулося до суду з позовом про стягнення з ПАТ заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені на загальну суму 975073 грн. 78 коп.
Свої вимоги обгрунтувало тим, що на момент виникнення спірних відносин відповідач згідно з п.1 ч.1 ст.14 закону від 9.07.2003 №1058-VI «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування» не сплатив у повному обсязі та у передбачений цим законом строк страхові внески.
15 грудня 2010 року управління ПФУ прийняло рішення №605 про застосування до ПАТ фінансової санкції у вигляді штрафу за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків за березень 2010 року та одночасно на суми своєчасно не сплачених (не перерахованих) страхових внесків і фінансових санкцій нарахувало пеню на загальну суму 975073 грн. 78 коп.
Це рішення ПАТ оскаржило до Сумського окружного адміністративного суду, який постановою від 7.02.2011, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 17.11.2011 та ухвалою Вищого адміністративного суду від 14.11.2012, в задоволенні позову відмовив.
Під час апеляційного та касаційного переглядів цієї справи Господарський суд Сумської області ухвалою від 24.10.2011 порушив провадження у справі №5021/2509/2011 про банкрутство ПАТ, увів мораторій на задоволення вимог кредиторів, який згідно зі ст.1 закону від 14.05.92 №2343-XII «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) передбачає зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
Відкриття справи про банкрутство, на думку ПАТ, унеможливлює стягнення заборгованих страхових внесків і застосування фінансових санкцій відповідно до положень закону №1058-VI.
Сумський окружний адміністративний суд постановою від 18.01.2013 позов задовольнив.
Своє рішення обгрунтував тим, що відповідно до ст.1 закону №2343-XII рішення управління ПФУ щодо сплати фінансових санкцій та нарахованої пені на момент порушення провадження у справі про банкрутство не набрало законної сили через оскарження його в судовому порядку, такі вимоги є поточними й підлягають сплаті відповідачем у встановлений строк.
Харківський апеляційний адміністративний суд ухвалою від 5.06.2013 та Вищий адміністративний суд ухвалою від 30.10.2014 постанову суду першої інстанції залишили без змін.
Не погоджуючись із рішенням суду касаційної інстанції, ПАТ звернулось із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС одних і тих самих норм стст.1, 14 закону №2343-XII у подібних правовідносинах.
На підтвердження неоднаковості у правозастосуванні послалося на ухвали ВАС від 28.10.2014 (справа №К/800/36429/13) та Вищого господарського суду від 10.12.2014 (справа №920/934/14), у яких вказано, що вимоги органу ПФУ про стягнення заборгованості, яка в часі виникла до початку процедури банкрутства, є вимогами конкурсного кредитора, а тому до них застосовуються правила їх заявлення до боржника, передбачені ст.14 закону №2343-XII.
Зіставлення правових висновків, наведених у судовому рішенні, про перегляд якого подано заяву, і в судових рішеннях, наданих для порівняння, дає підстави стверджувати, що суди касаційної інстанції неоднаково застосували норми матеріального права, які регулюють умови та порядок застосування фінансових санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату страхових внесків у зв’язку з порушенням провадження у справі про банкрутство.
В аспекті зазначеного правозастосування колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС дійшла висновку про таке.
Відповідно до абз.6 ст.1 закону №2343-ХІІ кредитор — це <…> органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів). Конкурсні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та вимоги яких не забезпечені заставою майна боржника. До конкурсних кредиторів відносяться також кредитори, вимоги яких до боржника виникли внаслідок правонаступництва за умови виникнення таких вимог до порушення провадження у справі про банкрутство. Поточні кредитори — це кредитори за вимогами до боржника, які виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.
Згідно з абзацом двадцять четвертим цієї самої статті закону мораторій на задоволення вимог кредиторів — це зупинення виконання боржником грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов’язань та зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.
За ст.5 закону №2343-ХІІ провадження у справах про банкрутство регулюється цим законом, Господарським процесуальним кодексом, іншими законодавчими актами.
Згідно з ч.1 ст.6 закону №2343-ХІІ, п.2 ст.12 ГПК справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місцезнаходженням боржника.
За ч.2 ст.6 цього закону право на звернення до господарського суду із заявою про порушення справи про банкрутство мають боржник, кредитор.
Відповідно до ч.10 ст.7 закону №2343-ХІІ до заяви кредитора — органу державної податкової служби чи інших державних органів, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов’язкових платежів), додаються докази вжиття заходів до отримання заборгованості по обов’язкових платежах у встановленому законодавством порядку.
За ч.1 ст.11 закону №2343-ХІІ суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, <…> виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду <…>, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.
Згідно з ч.5 цієї статті з метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов’язує заявника подати до офіційних друкованих органів у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство.
За ч.15 названої вище статті після опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство в офіційному друкованому органі всі кредитори незалежно від настання строку виконання зобов’язань мають право подавати заяви з грошовими вимогами до боржника згідно зі ст.14 цього закону.
Положення ст.12 закону №2343-ХІІ встановлюють, зокрема, заборону нараховувати протягом дії мораторію неустойку (штраф, пеню), інші фінансові (економічні санкції) за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов’язань і зобов’язань щодо сплати податків і зборів (обов’язкових платежів).
Відповідно до вимог абзаців 1, 3 чч.1, 2, 3 ст.14 закону №2343-ХІІ конкурсні кредитори за вимогами, які виникли до дня порушення провадження у справі про банкрутство, протягом 30 днів від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство зобов’язані подати до господарського суду письмові заяви з вимогами до боржника, а також документи, що їх підтверджують. Копії зазначених заяв та доданих до них документів кредитори надсилають боржнику та розпоряднику майна. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі — не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним і поновленню не підлягає. Боржник разом з розпорядником майна за наслідками розгляду зазначених вимог повністю або частково визнає їх або відхиляє, з обгрунтуванням підстав відхилення, про що розпорядник майна повідомляє письмово заявників і господарський суд. Рішення боржника про невизнання вимог може бути оскаржене до господарського суду, що порушив провадження у справі про банкрутство.
З нормативного підходу до розуміння зазначених норм права випливає, що критерієм поділу кредиторів на конкурсних та поточних є час виникнення вимоги щодо грошового зобов’язання боржника відносно рішення господарського суду про порушення провадження у справі про банкрутство. Якщо вимоги до боржника виникли до порушення провадження у справі про банкрутство та їх вимога не забезпечена заставою майна боржника, такий кредитор набуває статусу конкурсного, якщо після — поточного. При цьому положення закону №2343-ХІІ не містять умов (підстав), за яких вид кредитора може змінитися залежно від певних обставин, зокрема за наявності адміністративного судового провадження, розпочатого боржником раніше — ще до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора, яке на час порушення справи про банкрутство тривало або було завершене, але судове рішення щодо вимог кредитора не набрало законної сили.
Оспорення боржником в окремому судовому провадженні вимоги кредитора, зокрема заборгованості зі сплати штрафних санкцій та нарахованої пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, до порушення провадження у справі про банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора (кредиторів), не звільняє кредитора, вимога якого оспорена, від обов’язку подати до господарського суду заяву про визнання і включення вимоги до реєстру вимог кредиторів.
Заявлення вимог конкурсних кредиторів після закінчення строку, встановленого для їх подання або незаявлення їх взагалі, тягне наслідки, передбачені ч.2 ст.14 закону №2343-ХІІ.
Як убачається з фактичних обставин цієї справи, вимоги щодо сплати штрафних санкцій та пені, які нараховані на підставі рішення управління ПФУ від 15.12.2010, виникли до дати порушення провадження у справі про банкрутство ПАТ, а упродовж 30-денного строку від дня опублікування в офіційному друкованому органі оголошення про порушення провадження у справі про банкрутство (21.02.2012) управління ПФУ не подало до господарського суду письмову заяву про визнання та включення їх до реєстру вимог кредиторів.
Трактування зазначених вище норм права у контексті фактичних обставин цієї справи дає підстави дійти такого висновку.
Вимога сплатити штрафні санкції та нараховану пеню за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхових внесків, яка була сформована і надіслана боржнику до порушення провадження у справі про банкрутство, визнається конкурсною і не змінює своєї юридичної природи на поточну незалежно від того, що боржник ще до порушення провадження у справі про його банкрутство за заявою іншого (ініціюючого) кредитора оскаржив її (вимогу) до адміністративного суду, судовий розгляд якої на дату порушення провадження у справі про банкрутство не був завершений ухваленням судового рішення, що набрало законної сили.
Оскільки у цій справі суд касаційної інстанції неправильно застосував норми матеріального права, ухвалу ВАС від 30.10.2014 слід скасувати, а справу — направити на новий касаційний розгляд.
Керуючись пп.2 п.2 «Прикінцевих та перехідних положень» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд», стст.241—43 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах і Судової палати у господарських справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Сумихімпром» задовольнити частково.
Ухвалу ВАС від 30.10.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.3 ч.1 ст.237 КАС.