Закон і Бізнес


Суддя Деснянського райсуду Києва Ірина Татаурова:

«Якщо керуватися принципами ГПУ, то чи не кожного суддю необхідно притягнути до кримінальної відповідальності»


Ирина Татаурова: Суддя повинен керуватися виключно буквою закону, а не емоціями.

№32 (1226) 08.08—14.08.2015
МАРИНА ЗАКАБЛУК
313600

Служителі Феміди, яким Генеральна прокуратура повідомила про підозру в прийнятті неправосудного рішення, переконані: кожну справу розглядали об’єктивно та неупереджено. Вони готові довести, що їхні мантії — незаплямовані. Про свої кроки в боротьбі за захист чесного імені розповіла суддя Деснянського райсуду м.Києва Ірина ТАТАУРОВА.


«Звинувачення грунтується на штучно створених доказах»

— Ірино Миколаївно, як стало відомо нашому виданню, недавно щодо вас було порушено кримінальне провадження…

— Так, дійсно, 15 травня цього року до Єдиного реєстру досудових розслідувань унесені відомості за ч.2 ст.375 Кримінального кодексу. Органи досудового розслідування вважають: 22 січня 2014-го, під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу, я керувалася особистими інтересами, пов’язаними з намаганням зробити кар’єру, і прийняла завідомо неправосудне рішення. А саме — застосувала до особи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Однак, на мою думку, таке звинувачення є надуманим, абсурдним, воно грунтується на штучно створених доказах.

Знаєте, особливо обурює те, що мене взагалі підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення! Думаю, така обставина здивувала не тільки мене, а й колег, з якими я 11 років пропрацювала у Вінницькому міському суді та з якими працюю вже майже 2 роки в Деснянському райсуді столиці.

— Коли вам вручили повідомлення про підозру?

— Це сталося 16 липня. Його вручили на робочому місці в присутності сторонніх осіб. Утім, якщо керуватися виключно буквою закону, статусу підо­зрюваної я так і не набула. Поясню чому. Всупереч положенням ст.36 Кримінального процесуального кодексу повідомлення про підозру мені вручив не процесуальний керівник, а слідчий (див. №22 «ЗіБ». — Прим.ред.). Відповідно до норм кодексу таку процесуальну дію, як повідомлення про підозру судді, може вчинити лише прокурор — процесуальний керівник. Ним має бути не будь-який прокурор, а тільки Генеральний прокурор чи його заступник. Така норма закріп­лена в ст.49 закону «Про судоустрій і статус суддів» та ст.481 КПК. Таким чином, мене повідомила про підозру неуповноважена особа. Та ще й у присутності сторонніх осіб, що підриває мій авторитет як судді.

До речі, відповідно до ст.83 закону «Про судоустрій і статус суддів»
(у редакції, яка була чинна на той час) скасування або зміна рішення не тягне за собою навіть дисциплінарної відповідальності. Однак Генпрокуратура цю норму проігнорувала. Якщо керуватися принципами ГПУ, то чи не кожного суддю необхідно притягнути до кримінальної відповідальності за скасоване чи змінене рішення.

— Чи наполягають представники правоохоронних органів на обранні щодо вас запобіжного заходу?

— Так, унесено клопотання про застосування до мене запобіжного заходу у вигляді особистого зобов’язання. Простіше кажучи, підписки про невиїзд. Таке клопотання вже задоволене Печерським районним судом м.Києва. Однак я оскаржила це рішення, оскільки не погоджуюся з тим, що набула статусу підозрюваної. Вважаю, що відсутня обгрунтована підозра та будь-які ризики, передбачені ст.177 КПК. Нині відкрито апеляційне провадження.

«Суддя повинен керуватися виключно буквою закону, а не емоціями»

— Чим прокуратура обгрунтовує свою позицію щодо нібито неправосудності ухваленого вами рішення?

— Органи досудового розслідування виходили з того, що застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою був змінений апеляційною інстанцією на інший — домашній арешт. Тому, мовляв, рішення, прийняте мною, є неправосудним. До речі, при зверненні до Апеляційного суду м.Києва адвокати підзахисного не ставили під сумнів наявність обгрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.294 КК, та ризиків, а просили лише про зміну запобіжного заходу на більш м’який. Апеляційна інстанція пішла назустріч стороні захисту, врахувавши додаткові документи, що характеризують особу підозрюваного, які не були надані в суді першої інстанції.

— Чому ви обрали максимальний строк тримання під вартою?

— Прокуратура зверталася з проханням про застосування саме такого запобіжного заходу. Пригадаймо зиму 2014-го: акції протесту, сотні, тисячі людей виходили на вулиці. Все це щохвилини могло перерости в масові заворушення. Втім, навіть вияв людської незгоди має відбуватися в рамках закону. 60 днів тримання під вартою були потрібні правоохоронним органам, аби встановити істину. Моє рішення щодо цього було виваженим і неупередженим. До того ж будь-який захід забезпечення кримінального провадження має тимчасовий характер. Його завжди можна оскаржити. Що, власне, і зробила сторона захисту.

Ця справа для мене як слідчого судді нічим не вирізнялася з-поміж інших. Для судді не має значення, до якої політичної партії, руху чи організації належить учасник процесу. Суддя не може виявляти прихильність до когось із них. Важливі лише норми процесуального та матеріального права. Суддя повинен керуватися виключно буквою закону, а не емоціями. Під час розгляду справи я підкорялася лише закону та принципу верховенства права. Тому і сьогодні переконана, що винесла законне й обгрунтоване рішення.

Обурює, що мені закидають, нібито під час розгляду справи я знала про незаконне затримання підозрюваного. А також про те, що до протоколу затримання були внесені завідомо неправдиві відомості. Усе це не відповідає дійсності, оскільки будь-яких скарг у порядку ст.206 КПК ні до мене, ні до канцелярії суду в день розгляду клопотання не надходило. Крім того, ні підозрюваний, ні його захисник тоді не зверталися із заявами про незаконне затримання. Отже, я не могла знати про нібито неправомірне затримання.

Мені нема чого боятися, бо кожному учаснику процесу я дала слово (це зафіксовано технічними засобами). Водночас орган досудового розслідування зазначає, що я не допитала свідків захисту. Але ж однією із загальних засад кримінального провадження є змагальність сторін, свобода в поданні ними до суду своїх доказів і доведення перед судом своїх позицій. Тобто обвинувачення доводить свою правоту, сторона захисту — свою. Якщо слідчий суддя ініціюватиме допит свідків або збирання доказів, то в однієї зі сторін виникнуть сумніви в його неупередженості та об’єктивності.

Захисники таких клопотань не вносили. Тому були враховані тільки ті докази, які сторони надали суду. 26 лютого 2014-го кримінальне провадження щодо особи було закрите на підставі ст.36 КК (особа вчинила дії в межах необхідної оборони) та ст.284 КПК (відсутність у діянні складу кримінального правопорушення, про що в підозрі взагалі не зазначено. Виникає запитання: чому?).

«Я боротимуся з проявами тотального тиску»

— Кількість порушених кримінальних проваджень щодо служителів Феміди зростає чи не щодня. Можливо, всі ці справи — ланки одного ланцюжка?

— Всі ці справи певним чином дійсно пов’язані. Те, що відбувається сьогодні, інакше як масованою атакою, спрямованою на повне знищення незалежності суддів, назвати не можна. Якщо третю гілку влади знищать, зламається одна з трьох опор, на яких тримається держава, і ми впадемо в прірву хаосу.

— На вашу думку, порушення кримінального провадження є тиском на вас особисто та судову систему в цілому?

— Вважаю, що так. Улітку минулого року та в січні цього мене викликали як свідка з приводу ухваленого мною рішення про тримання особи під вартою. І лише в липні 2015-го пред’являють підозру. Це стосується того ж питання, з приводу якого я давала показання як свідок. Водночас орган досудового розслідування не може допитувати особу як свідка, якщо в майбутньому він має намір пред’явити їй підозру. Адже відповідно до ст.87 КПК недопустимими є докази, що були отримані з показань свідка, який надалі був визнаний підозрюваним чи обвинуваченим у цьому кримінальному провадженні.

До судової системи питання були завжди. Виникає враження, що хтось намагається приховати свою неспроможність запроваджувати анонсовані реформи, привертаючи увагу громадськості до недоліків у роботі інших.

Звинувачення щодо мене взагалі надумані. Як я вже зазначала, тривалий час працювала суддею у Вінниці, а до столиці перевелася лише восени 2013-го за місцем роботи чоловіка. Тож закиди, що я нібито була частиною системи, нелогічні.

Говорити про кар’єризм теж немає підстав. Звичайно, сказати, що я не хотіла б працювати, наприклад, в апеляційному чи вищому спеціалізованому суді, не можу. Втім, я навіть не подавала заяву про переведення до вищих інстанцій. До того ж у ці суди потрапляють не за чиєюсь протекцією, а за результатами складеного кваліфікаційного іспиту. Більше того, в мене ніколи не виникало бажання отримати адміністративну посаду в Деснянському райсуді м.Києва. То про які наміри «зробити кар’єру» може йтися? Це все — голослівні припущення. Нічим іншим як тиском на мене особисто такі звинувачення прокуратури назвати не можу.

— Коли вам вручили повідомлення про підозру, думали, чому прокуратура «зацікавилася» саме вами?

— Так, виникали різні думки. За останні півроку я винесла 3 виправдувальні вироки. Може, подумала я, це й стало підставою для переслідування. Новий КПК дав більше можливостей суду виносити саме такі вироки. У кодексі зазначено: якщо докази отримано з порушеннями, суд не може їх використати. На жаль, органи досудового розслідування ще не навчилися збирати докази належним чином. Тому, коли вони приходять з ними до суду, сторона захисту розбиває такі аргументи вщент. Суд визнає докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, недопустимими. Він не може стверджувати, що особа не скоїла злочину. Просто органи досудового розслідування не змогли довести участь особи у скоєнні злочину.

Чим швидше ці органи навчаться збирати докази, не порушуючи законів, тим якіснішим стане розгляд справ. Тоді припиняться звинувачення в бік суду, який виправдав ту чи іншу особу.

— Чи зверталися ви по допомогу та захист до Ради суддів?

— Так. Уперше в серпні 2014-го щодо захисту моєї незалежності до РСУ звернувся колектив суду. Це сталося після допиту мене як свідка в згаданій справі. Вдруге — в липні цього року — після пред’явлення підозри я звернулася до ради особисто. Із цього приводу РСУ прийняла рішення: встановила наявність тривалого тиску на мене та намагання вчинити розправу за професійну діяльність. Рада, враховуючи обставини, викладені в моєму зверненні, побачила в діях ГПУ ознаки посягання на незалежність органів судової влади, а тому звернула увагу Генпрокурора на необхідність забезпечення всіма прокурорами поваги до незалежності суддів та дотримання принципу презумпції невинуватості при проведенні досудових розслідувань щодо них.

Знаєте, мені сьогодні боляче спостерігати за руйнуванням судової системи. Кримінальні переслідування суддів, постійний тиск на них з боку політиків та ЗМІ створюють неприязне ставлення до Феміди. Здійснювати свої професійні обов’язки в таких умовах украй складно. Я боротимуся з проявами тотального тиску, бо переконана: всі звинувачення в мій бік надумані.