Правники поділилися секретами примусового стягнення заборгованостей
Краще наполягти на підписанні договору керівником організації, вивчивши при цьому установчі документи.
Чимало українських бізнесменів уважають, що борги віддають лише боягузи. І поки це так, примусове стягнення заборгованостей залишатиметься вельми затребуваним і забезпечуватиме роботою тисячі юристів.
Не доводь до конфлікту
Справедливості заради зауважимо, що відносини боржника з кредитором розвиваються не одну тисячу років. Завжди існувала можливість того, що гроші не буде повернено. А тому критерій цінності (а відповідно, й ціни) роботи юриста визначається його вмінням ефективно захистити інтереси свого клієнта. Секретами теорії і практики примусового стягнення заборгованостей в українських реаліях експерти ділилися на практикумі, організованому компанією «Ліга:Закон». Як спікерів запросили партнера ЮФ «Ілляшев та партнери» Максима Копейчикова й суддю Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ Галину Юровську.
Як відомо, будь-яку проблему краще попередити. Тому грамотна робота повинна починатися ще до підписання угоди. Її мета — виявити ризики кредитора й мінімізувати їх. І якщо ризики будуть надто великі, можливо від договору краще відмовитися.
Тому передусім роботу доцільно починати з пошуку інформації про контрагента. Для цього доведеться докласти зусиль і вивчити його як загальновідомі, так і приховані активи, звернути увагу на наявність у майбутнього партнера судових спорів через борги, з’ясувати, чим вони закінчилися, і яка тактика захисту застосовувалася. Не варто нехтувати репутацією, хоча це поняття в нашому бізнес-середовищі чомусь недооцінене.
Договір дорожче ...
Якщо фактів про контрагента, що насторожують, виявлено не було, подальші зусилля слід спрямувати на вивчення й коригування умов договору. Бути в курсі судової практики — значить орієнтуватися в деталях, які допоможуть правильно скласти договір і вибудувати свою стратегію відносин з боржником з урахуванням можливих способів ухилення від сплати боргу. Зазвичай, якщо якась схема спрацювала два-три рази на рівні апеляційних судів, утворюється ціла черга охочих потрапити до лав щасливчиків.
Необхідно також подбати і про забезпечення виконання зобов'язань. Найбільш дієвим способом експерти називають гарантію банку з іноземним капіталом, який дорожить своєю репутацією. Однак почуття впевненості коштує недешево. Не варто забувати про іпотеку і поруку. З останньою потрібно бути особливо уважним і перевіряти поручителя так само, як і свого безпосереднього контрагента.
А ось повноваженням особи, що підписує документи, слід приділити особливу увагу. Випадки оскарження договорів на тій підставі, що вони укладені особами, які не мали на це права, непоодинокі. І краще все ж наполягти на підписанні договору керівником організації, а не представником фірми за дорученням, вивчивши при цьому установчі документи, протоколи обрання директора чи наглядової ради щодо дотримання законності таких процедур. Отриману інформацію необхідно звірити з даними Єдиного реєстру юросіб та фізосіб-підприємців. Незайвою буде виписка, яка може стати гарним доказом правомочності підписанта в разі виникнення будь-яких спорів.
Якщо конфлікту не уникнути
За французькою приказкою, обличчя позикодавця завжди неприємне. Тому відносини, доведені до суду, будуть погіршуватись і далі. Тільки тепер боржник матиме змогу використовувати ще й свої процесуальні права для максимального затягування розгляду справи, який може тривати роками. За таких умов перспектива побачити свої гроші стає все більш примарною.
І справжня проблема полягає в тому, що схем протидії активному затягуванню справи з боку опонентів не існує. Представнику кредитора залишається лише переконливо доводити свою позицію, не випускати з уваги дрібні деталі й розраховувати на компетенцію судді.
Також не додає оптимізму стан виконання в Україні судових рішень. У чому сходяться майже всі юристи — це в тому, що державні виконавці перевантажені роботою. Зацікавленій стороні необхідно постійно нагадувати про себе й в міру сил допомагати інформацією про активи боржника. Походження такої інформації — теж досить цікаве питання, але судова практика розвивається цілком лояльно до кредиторів. «Є інформація — добре!», «Кажете, підкинули в поштову скриньку? Буває!», «Ах, прочитали в новинах? Яке цікаве журналістське розслідування!».
У найгіршому випадку справа доходить до кримінального переслідування боржника. Ініціюючи його, потрібно завжди пам'ятати про те, що в цьому випадку процес може вийти з-під вашого контролю. Він перестане бути інструментом тиску на боржника, і прогнозувати кінцевий результат стане вельми складно.
***
Розглянуті на практикумі проблеми вчергове переконали, що універсальних стратегій примусового стягнення заборгованостей не існує. Отже, ті з учасників, хто прийшов по готовий рецепт розв’язання своїх проблем, можливо, були розчаровані. Єдиний висновок, який, напевно, зробив кожен: позитивний результат може гарантувати лише копітка робота.