Закон і Бізнес


Конституційний зв’язковий

Омбудсмен може стати сполучною ланкою між громадянами й КС


Подання до КС — інструмент, яким В.Лутковська поки що не скористалася, але, можливо, ще надолужить згаяне.

№38 (1077) 22.09—28.09.2012
АРТЕМ ЯНЧУК
3444

Усі звикли до того, що уповноважений Верховної Ради з прав людини реагує на факти порушення цих прав. Разом з тим у руках омбудсмена є інструмент, який дозволив би ліквідувати самі причини цих порушень, — подання до Конституційного Суду. Проте так склалося, що ця можливість фактично не використовується.


Красиві слова

«Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави». Ці слова не є якимось гаслом, черговою передвиборною обіцянкою чи нездійсненною мрією. Це всього-на-всього цитування ч.2 ст.3 Конституції, яка до того ж є нормою прямої дії.

Загалом в Основному Законі досить багато норм, присвячених правам і свободам людини та громадянина, недопустимості їх протиправного обмеження чи звуження. При цьому, крім розд.ІІ «Права, свободи та обов’язки людини і громадянина», цими положеннями пронизана вся Конституція. Гуманістичний сам її зміст. Тому недарма наш Основний Закон визнається з-поміж інших конституцій таким, що містить чи не найбільший відсоток положень, присвячених правам і свободам людини та громадянина.

Після цих слів може виникнути закономірне запитання: а чому ж при такому рівні конституційного закріплення прав і свобод людини та їх гарантій абсолютно неспівмірним є становище з їх дотриманням? Відповідь досить проста, а то й зовсім банальна: проблема — у низькому рівні реалізації цих прав.

Така проблема рано чи пізно поставала перед будь-якою державою. При цьому одні країни вміло подолали розходження між рівнем виконання та закріплення прав і свобод, в інших — так і залишається величезна прірва між деклараціями й реальністю.

Єдиного, універсального способу подолання цих тенденцій не існує. Кожна держава виробляє власний «рецепт» дотримання прав і свобод людини. Однак усі країни тією чи іншою мірою створювали ефективний механізм контролю за цією сферою.

Гарант захисту

Саме заради цієї мети і створено інститут омбудсмена. Вперше посаду парламентського уповноваженого запроваджено у Швеції на початку ХХ ст. Відповідні кроки зроблені й в Україні. Уповноважений Верховної Ради з прав людини відповідно до ст.101 Основного Закону здійснює парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Був ухвалений і закон «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини».

За роки свого існування цей інститут пройшов етап становлення і перетворився на важливий чинник захисту прав і свобод людини та громадянина. Серед повноважень омбудсмена варто виділити одне, яке можна вважати найголовнішим, — відповідно до ст.150 Основного Закону за зверненням уповноваженого КС вирішує питання про відповідність Конституції законів та інших правових актів парламенту, актів Президента й Уряду, правових актів ВР Криму. При цьому це єдине конституційно закріплене право омбудсмена.

Наявність парламентського уповноваженого серед обмеженого переліку суб’єктів конституційного подання цілком доцільна. Тим паче що рядові громадяни такого права не мають.

Тому омбудсмен є своєрідним засобом комунікації між громадянами та їхнім правом на належне законодавче регулювання, яке має здійснюватись у відповідності з Конституцією.

Необхідно також звернути увагу на той факт, що уповноважений має право і на подання щодо офіційного тлумачення Конституції та законів, а громадяни та інші фізичні та юридичні особи — тільки право на звернення, при якому необхідність у тлумаченні довести значно важче.

Серед науковців, правозахисників та юристів-практиків почала все частіше лунати думка про необхідність запровадити інститут конституційної скарги. Проте, якщо уповноважений ефективно реалізовуватиме своє право в інтересах людей, запровадження таких нововведень не буде нагальним.

З великою імовірністю можна припустити, що здійснення права на конституційне подання омбудсменом є значно ефективнішим за здійснення цього права самими громадянами та іншими особами як з організаційної, так і з практичної точок зору. Адже посадова особа має відповідний секретаріат, здатний фахово підготувати подання. Крім цього, секретаріат КС фізично не зможе опрацьовувати велику кількість конституційних скарг, яких може надходити сотні або й тисячі. Отже, уповноважений може стати своєрідним фільтром, допускаючи до розгляду в КС тільки ті подання, які дійсно потребують розгляду єдиним органом конституційної юрисдикції для захисту прав і свобод людини.

Нереалізоване право

Єдине, що потребує з’ясування: чи достатньо ефективно призначена парламентом особа здійснює своє право на конституційне подання? Статистика із цього питання не досить утішна: за роки існування КС ухвалив 6 рішень за поданнями омбудсмена. Для порівняння: за поданнями Президента ухвалено 49 рішень, народних депутатів — 123, Верховного Суду — 17. Найменше ухвалено рішень за поданнями ВР Криму — лише 3, але це можна пояснити регіональним характером її діяльності, а отже, і предметом відповідних подань. Таким чином, уповноважений був найменш активним серед суб’єктів права на подання щодо конституційності законів та інших правових актів.

При цьому ситуація кардинально не змінилась і з призначенням 24 березня на посаду уповноваженого з прав людини Валерії Лутковської. Наприклад, за інформацією, розміщеною на офіційному сайті КС, за період з 1.01 до 31.08.2012 до Суду надійшло 16 конституційних подань. З них жодного від омбудсмена. Очевидно, ці дані свідчать про недостатню увагу уповноваженого до свого права на конституційне подання як інструменту перевірки законодавства на відповідність проголошеним правам і свободам людини.

Така ситуація призводить до ухвалення актів, які часто йдуть усупереч гуманістичній спрямованості держави, призводить до порушення прав людини, з чим потім і доводиться боротись омбудсмену. Проте можна припустити, що ефективнішим було б боротися з причинами порушень, а не з їх наслідками, тобто з актами, що загрожують правам людини, а не з правозастосуванням, яке здійснюється на їх підставі.

Для ефективнішого використання омбудсменом зазначеного конституційного права та зростання ефективності захисту прав людини, доцільно було б створити інститут представника уповноваженого в КС (на кшталт інституту представництва Президента та Верховної Ради в єдиному органі конституційної юрисдикції).

Крім цього, варто було б проводити постійний моніторинг актів ВР, Президента й Кабіну з погляду їх конституційності, гуманізму, дотриман­ня проголошених прав і свобод. У разі виявлення такої невідповідності слід звертатися до КС. Так само можна аналізувати й чинні акти.

Очевидно, що такі дії зроблять омбудсмена активним учасником конституційного судочинства, виведуть захист прав і свобод людини та громадянина на новий рівень.