Відстрочка не звільняє від стягнення
Мораторій не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 27 травня 2015 року №6-57цс15, текст якої друкує «Закон і Бізнес».
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
27 травня 2015 року м.Київ №6-57цс15
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Охрімчук Л.І., Сімоненко В.М., Гуменюка В.І.,
Романюка Я.М., Лященко Н.П., Сеніна Ю.Л.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «УкрСиббанк» до Особи 9, Особи 10, Особи 11 про стягнення заборгованості за договором про надання споживчого кредиту і звернення стягнення на предмет іпотеки за заявою ПАТ «УкрСиббанк» про перегляд ухвали Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 19.12.2014,
ВСТАНОВИЛА:
У травні 2014 року ПАТ «УкрСиббанк» звернулося до суду із зазначеною позовною заявою, посилаючись на те, що 18.06.2008 між акціонерним комерційним інноваційним банком «УкрСиббанк», який у подальшому перейменований у ПАТ «УкрСиббанк», та Особою 9 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого Особі 9 надано кредит у розмірі $55075, а остання зобов’язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16.06.2023.
Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14.01.2010 між ПАТ «УкрСиббанк» та Особою 9, сторони домовились, що в період з 18.06.2008 до 13.01.2011 Особа 9 сплачує за користування кредитом 9,5% річних, а в період з 14.01.2011 до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту — 15% річних.
З метою забезпечення виконання Особою 9 зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту 18.06.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та:
Особою 11 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього;
Особою 10 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру за Адресою 1 площею 38,5 м2.
У зв’язку з невиконанням Особою 9
своїх зобов’язань за договором станом на 21.05.2014 в неї перед банком утворилась заборгованість у розмірі $60076,36, що за курсом НБУ становить 704 тис. 287 грн. 79 коп., яку ПАТ «УкрСиббанк» просило солідарно стягнути з Особи 9 та Особи 11, а також звернути стягнення на предмет іпотеки — квартиру за Адресою 1, встановити спосіб реалізації квартири у межах процедури виконавчого провадження та встановити початкову ціну квартири, стягнути з відповідачів судовий збір.
Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 26.09.2014, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Львівської області від 26.11.2014, позов задоволено частково: ухвалено стягнути солідарно з Особи 9 та Особи 11 на користь ПАТ «УкрСиббанк» заборгованість за договором про надання споживчого кредиту в розмірі $60076,36, що за курсом НБУ станом на 21.05.2014 становить 704 тис. 287 грн. 79 коп.; у задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Ухвалою ВСС від 19.12.2014 відмовлено ПАТ «УкрСиббанк» у відкритті касаційного провадження у справі за його касаційною скаргою на вказане рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду.
У заяві про перегляд ПАТ «УкрСиббанк» порушує питання про скасування ухвали ВСС від 19.12.2014 і направлення справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції з підстав неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, а саме положень закону від 3.06.2014 №1304-VII «Про мораторій на стягнення майна громадян України, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті».
Для прикладу наявності зазначеної підстави подання заяви про перегляд судового рішення ПАТ «УкрСиббанк» посилається на ухвали колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.12.2014 (№6-42477св14) та 21.01.2015 (№6-45190св14) у справах про звернення стягнення на предмет іпотеки.
Так, у справах №6-42477св14 та №6-45190св14 суд касаційної інстанції залишив рішення судів апеляційної інстанції про задоволення позову без змін, якими звернуто стягнення на предмет іпотеки у рахунок погашення заборгованості за кредитними договорами; зупинено виконання рішень у цій частині на час дії закону «Про мораторій». Крім того, у справі №6-45190св14 суд касаційної інстанції додатково зазначив, що закон «Про мораторій» має тимчасовий характер, а відмова в задоволенні позову на підставі цього закону порушуватиме право позивача на отримання коштів від повернення кредиту, сплати процентів та інших платежів.
У справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанцій, які виходили з того, що Особа 9 не виконала належним чином умови договору про надання споживчого кредиту, внаслідок чого в неї перед ПАТ «УкрСиббанк» виникла заборгованість, яка підлягає солідарному стягненню з Особи 9 та Особи 11. Наявність іншого майна у відповідачів не встановлено, а Особа 10 постійно проживає і зареєстрований у квартирі за Адресою 1, тому позов у частині звернення стягнення на квартиру, що є предметом іпотеки, задоволенню не підлягає, оскільки законом «Про мораторій» встановлено, що не може бути примусово стягнуте нерухоме житлове майно, яке є предметом іпотеки.
Отже, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме закону «Про мораторій».
За змістом п.2 розд.ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» закону від 12.02.2015 №192-VIII «Про забезпечення права на справедливий суд» заяви про перегляд ВС рішень судів, що надійшли до судів касаційних інстанцій для вирішення питання про допуск справи до провадження ВС та рішення за якими не було прийнято на день набрання чинності цим законом, розглядаються у порядку, що діяв до набрання чинності цим законом.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи заявника, Судова палата у цивільних справах ВС вважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.
Судами у справі, яка переглядається, установлено, що 18.06.2008 між АКІБ «УкрСиббанк», який у подальшому перейменований у ПАТ «УкрСиббанк», та Особою 9 укладено договір про надання споживчого кредиту, відповідно до умов якого Особі 9
надано кредит у розмірі $55075, а остання зобов’язувалась сплачувати проценти за користування кредитом та повернути кредит у повному розмірі не пізніше 16.06.2023.
Додатковою угодою до вказаного договору про надання споживчого кредиту, укладеною 14.01.2010 між ПАТ «УкрСиббанк» та Особою 9, сторони домовились, що в період з 18.06.2008 до 13.01.2011 Особа 9 сплачує за користування кредитом 9,5% річних, а в період з 14.01.2011 до кінця терміну дії договору про надання споживчого кредиту — 15% річних.
З метою забезпечення виконання Особою 9 зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту 18.06.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та:
Особою 11 укладено договір поруки, а в січні 2010 року додаткову угоду до нього;
Особою 10 укладено договір іпотеки, згідно з яким останній передав в іпотеку належну йому квартиру за Адресою 1 площею 38,5 м2.
Особа 9 не виконала своїх зобов’язань за договором про надання споживчого кредиту, унаслідок чого в неї перед ПАТ «УкрСиббанк» виникла заборгованість.
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.
Згідно зі ст.526 ЦК зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.
Частинами 1 та 3 ст.33 закону від 5.06.2003 №898-ІV «Про іпотеку» передбачено право іпотекодержателя задовольнити свої вимоги за основними зобов’язаннями шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов’язання. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.
7.06.2014 набув чинності закон «Про мораторій», згідно з п.1 якого не може бути примусово стягнуте (відчужене без згоди власника) нерухоме житлове майно, яке вважається предметом застави згідно із ст.4 закону «Про заставу» та/або предметом іпотеки згідно із ст.5 закону «Про іпотеку», якщо таке майно виступає як забезпечення зобов’язань громадянина України (позичальника або майнового поручителя) за споживчими кредитами, наданими йому кредитними установами — резидентами України в іноземній валюті, та за умови, що:
таке нерухоме житлове майно використовується як місце постійного проживання позичальника/майнового поручителя або є об’єктом незавершеного будівництва нерухомого житлового майна, яке перебуває в іпотеці, за умови, що у позичальника або майнового поручителя у власності не знаходиться інше нерухоме житлове майно;
загальна площа такого нерухомого житлового майна (об’єкта незавершеного будівництва нерухомого житлового майна) не перевищує 140 м2 для квартири та 250 м2 для житлового будинку.
Поняття мораторій у цивільному законодавстві визначається як відстрочення виконання зобов’язання (п.2 ч.1 ст.263 ЦК), що повною мірою відповідає лексичному значенню відповідного слова, яке розкривається в тлумачному словнику української мови.
Отже, мораторій є відстроченням виконання зобов’язання, а не звільненням від його виконання. Відтак установлений законом «Про мораторій» мораторій на стягнення майна, наданого як забезпечення кредитів в іноземній валюті, не передбачає втрату кредитором права на звернення стягнення на предмет іпотеки (застави) у випадку невиконання боржником зобов’язань за договором, а лише тимчасово забороняє примусово стягувати (відчужувати без згоди власника).
Крім того, згідно з п.4 закону «Про мораторій» протягом дії цього закону інші закони з питань майнового забезпечення кредитів діють з урахуванням його норм.
Оскільки вказаний закон не зупиняє дію решти нормативно-правових актів, що регулюють забезпечення зобов’язань, то й не може бути мотивом для відмови в позові, а є правовою підставою, що унеможливлює вжиття органами і посадовими особами, які здійснюють примусове виконання рішень про звернення стягнення на предмет іпотеки та провадять конкретні виконавчі дії, заходів, спрямованих на примусове виконання таких рішень стосовно окремої категорії боржників чи іпотекодавців, які підпадають під дію його положень на період чинності цього закону.
Рішення ж суду в частині звернення стягнення на предмет іпотеки на час дії закону «Про мораторій» не підлягає виконанню.
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалах колегії суддів судової палати у цивільних справах ВСС від 25.12.2014 (№6-42477св14) та 21.01.2015 (№6-45190св14), які надані як приклади неоднакового застосування судом касаційної інстанції норм матеріального права в подібних правовідносинах.
Разом з тим суд касаційної інстанції, погоджуючись із висновками судів першої та апеляційної інстанцій, у справі, яка переглядається, не врахував, що закон «Про мораторій» не є підставою для відмови в захисті порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів кредиторів.
Ураховуючи наведене, Судова палата у цивільних справах ВС встановила, що ухвала суду касаційної інстанції у справі, яка переглядається з підстави, передбаченої п.1 ч.1 ст.355 ЦПК (в редакції, що діяла до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд»), — неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що спричинило ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах, є незаконною.
За таких обставин відповідно до пункту 1 частини першої ст.355 і чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК (в редакціях, що діяли до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд») ухвала ВСС від 19.12.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, п.1 ч.1 ст.3603, чч.1 та 2 ст.3604 ЦПК (в редакціях, що діяли до набрання чинності законом «Про забезпечення права на справедливий суд»), Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «УкрСиббанк» задовольнити.
Ухвалу ВСС від 19.12.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.3 ч.1 ст.355 ЦПК.