Інвалідність після звільнення зі служби

У разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка надається йому з урахуванням виплаченої раніше суми. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 10 березня 2015 року №21-563а14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

10 березня 2015 року                   м.Київ                                                   №21-563а14

Колегія суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Кривенка В.В.,

суддів: Волкова О.Ф., Гриціва М.І., Коротких О.А., Кривенди О.В., Маринченка В.Л., Панталієнка П.В., Прокопенка О.Б., Самсіна І.Л., Терлецького О.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Особи 12 до Міністерства оборони, третя особа — Харківський обласний військовий комісаріат, про скасування пункту протоколу засідання комісії Міноборони та зобов’язання виплатити одноразову грошову допомогу,

ВСТАНОВИЛА:

У серпні 2011 року Особа 12 звернувся з позовом до Міноборони, в якому просив скасувати п.96 протоколу засідання комісії Міноборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби; зобов’язати Міноборони виплатити Особі 12 одноразову грошову допомогу в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку та умов призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб» від 28.05.2008 №499, відповідно до стст.9, 16 закону «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.91 №2011-ХІІ.

На обгрунтування позову Особа 12 послався на те, що відповідно до ст.16 закону №2011-ХІІ він має право на отримання одноразової грошової допомоги військовослужбовцям та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності ІІ групи внаслідок виконання обов’язків військової служби в порядку, встановленому постановою №499.

Ленінський районний суд м.Харкова постановою від 15.05.2012 позов задовольнив.

Харківський апеляційний адміністративний суд постановою від 26.09.2012, залишеною без змін ухвалою Вищого адміністративного суду від 23.09.2014, постанову Ленінського районного суду м.Харкова від 15.05.2012 скасував та прийняв нову, якою в задоволенні позову Особи 12 відмовив.

Не погоджуючись із ухвалою суду касаційної інстанції, позивач звернувся із заявою про її перегляд Верховним Судом з підстави неоднакового застосування ВАС ст.16 закону №2011-ХІІ, п.2 постанови №499.

На обгрунтування заяви додав копії ухвал ВАС від 4.04, 12.06, 19.09.2013 та 6.03, 16 .04.2014 (справи №№К/9991/46195/11, К/9991/75243/12, К/9991/54948/12, К/9991/75467/11, К/800/45865/13 відповідно), які, на його думку, підтверджують неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права в подібних правовідносинах.

В ухвалах, копії яких надано на підтвердження неоднакового застосування норм матеріального права, ВАС дійшов висновку, що особи, яким інвалідність унаслідок захворювання, пов’язаного з виконанням ними обов’язків військової служби, встановлена після 1.01.2007, мають право на виплату одноразової грошової допомоги, оскільки право на її отримання починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги. Тобто з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби.

Ухвалою від 3.11.2014 ВАС допустив цю справу до провадження у ВС.

Перевіривши наведені заявником доводи, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС уважає, що заява підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди встановили, що Особу 12 звільнено з військової служби за станом здоров’я 7.09.2005.

28.12.2005 Особа 12 визнаний інвалідом ІІІ групи з втратою 50% працездатності через отримання травми, пов’язаної з виконанням обов’язків військової служби.

21.04.2008 за наслідками огляду медико-соціальна експертна комісія встановила Особі 12 ІІ групу інвалідності. Повторним оглядом МСЕК від 20.12.2010 інвалідність установлено безстроково, причина інвалідності — травма, пов’язана з виконанням обов’язків військовослужбовця.

Відповідно до довідки Національної акціонерної страхової компанії «Оранта» від 26.05.2008 №1939 Особа 12одержав страхові суми за державним обов’язковим особистим страхуванням у розмірі 6250 грн., у тому числі 2000 грн. 20.05.2003 за 25% втрати працездатності та 4250 грн. 7.09.2005 за 50% втрати працездатності.

Згідно з відповіддю НАСК «Оранта» від 27.10.2011 встановлення Особі 12 21.04.2008 ІІ групи інвалідності з 80% втрати працездатності є окремою страховою подією, яка пов’язана зі страховою подією щодо встановлення ІІІ групи інвалідності з 50% втрати працездатності через те саме захворювання.

Харківський окружний адміністративний суд у постанові від 28.05.2009, залишеній без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009, у справі за позовом Особи 12 до Міноборони про визнання бездіяльності неправомірною, стягнення сум, відшкодування моральної шкоди встановив, що Особа 12 
відповідно до ст.16 закону №2011-ХІІ набув право на отримання одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою №499.

11.06.2009 Особа 12 звернувся до військкомату з проханням виплатити йому частину одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою №499.

Листом від 17.06.2009 №ФХ-114000/1391-С військкомат повідомив позивачу, що Міноборони не має можливості виплатити йому частину одноразової грошової допомоги, виходячи з того, що відповідно до ст.16 закону №2011-ХІІ (у редакції, що діяла до 1.01.2007) було передбачено державне обов’язкове особисте страхування, зокрема на випадок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів). З 1.01.2007 припинено ліцензування діяльності НАСК «Оранта» з державного обов’язкового особистого страхування військово­службовців та інших категорій громадян, унаслідок чого стало неможливо проводити зазначені виплати.

Пунктом 3 постанови №499 визначено порядок виплат страхових сум за страховими випадками, що сталися до 1.01.2007, відповідно до Умов державного обов’язкового особистого страхування військовослужбовців і військовозобов’язаних, призваних на збори, і порядок виплат їм та членам їх сімей страхових сум, затверджених постановою КМ від 19.08.92 №488.

30.10.2009 Особа 12 знову звернувся до військкомату з проханням виплатити йому частину одноразової грошової допомоги в порядку, встановленому постановою №499, у зв’язку зі встановленням йому МСЕК II групи інвалідності та набранням законної сили постановою Харківського апеляційного адміністративного суду від 19.10.2009.

Листом від 3.03.2010 №ФХ-114000/342-П військкомат направив Особі 12 копію витягу з протоколу від 20.01.2010 №1 засідання комісії Мін­оборони з розгляду питань, пов’язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), каліцтва або інвалідності військовослужбовців та інвалідності осіб, звільнених з військової служби. Пунктом 96 протоколу визначено, що комісія відмовила в призначенні одноразової грошової допомоги Особі 12, який був звільнений з військової служби 7.09.2005 та визнаний інвалідом ІІІ групи 28.12.2005, оскільки на день його звільнення діяла ст.16 закону №2011-ХІІ, яка передбачала державне обов’язкове особисте страхування та не передбачала виплати одноразової грошової допомоги.

Задовольняючи позов, Ленінський районний суд м.Харкова виходив з того, що відповідно до ст.16 закону №2011-ХІІ, постанови №499 та порядку право на отримання одноразової грошової допомоги у зв’язку з інвалідністю, що настала після звільнення з військової служби внаслідок захворювання, пов’язаного з її проходженням, починається саме з моменту настання підстав для отримання цієї допомоги. Тобто в цьому випадку — саме з моменту настання інвалідності, а не з моменту звільнення з військової служби, як уважало Міноборони.

Позиція Харківського апеляційного адміністративного суду, з якою погодився ВАС, грунтувалася на тому, що зміни до закону №2011-ХІІ набули чинності після отримання позивачем страхової суми й не мають зворотної дії в часі. Позивач скористався передбаченим ст.16 закону №2011-ХІІ правом на отримання коштів у випадку часткової втрати працездатності. Тому колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду вважає правомірною відмову призначити позивачу одноразову грошову допомогу в разі інвалідності з посиланням на те, що на день його звільнення діяла ст.16 закону №2011-ХІІ, яка передбачала державне обов’язкове особисте страхування та не передбачала виплати одноразової грошової допомоги.

На думку ВС, позиція касаційного суду у справі, що розглядається, грунтується на неправильному застосуванні ним норм матеріального права.

Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції ст.16 закону №2011-ХІІ, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС виходить із такого.

Правове регулювання відносин між державою та громадянами України у зв’язку з виконанням ними конституційного обов’язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до закону «Про військовий обов’язок і військову службу» від 25.03.92 №2232-ХІІ.

Відповідно до ст.41 цього акта (у редакції, чинній на час виникнення спірних відносин) виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті) або каліцтва військовослужбовців, військовозобов’язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов’язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку й на умовах, установлених законом №2011-ХІІ.

Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців визначені законом №2011-ХІІ.

Статтею 16 закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час звільнення позивача з військової служби та встановлення йому ІІІ групи інвалідності) передбачалося, що військовослужбовці, а також військовозобов’язані, призвані на збори, підлягають державному обов’язковому особистому страхуванню на випадок загибелі або смерті в розмірі 100-кратного мінімального прожиткового рівня населення України на час загибелі або смерті, а також у разі поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі, залежному від ступеня втрати працездатності, що визначається у відсотковому відношенні від загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті. Умови страхування й порядок виплат страхових сум військово­службовцям і військовозобов’язаним, призваним на збори, та членам їхніх сімей встановлюються КМ.

Підпунктом «б» п.6 умов передбачено, що НАСК «Оранта» виплачує страхові суми в разі втрати застрахованим працездатності, що сталася внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання, одержаних у період проходження служби (зборів), у розмірі залежно від ступеня втрати працездатності, що визначається в процентному відношенні до загальної суми страхування на випадок загибелі або смерті.

Частиною 2 ст.16 закону №2011-ХІІ (у редакції, чинній на час установлення позивачу ІІ групи інвалідності) передбачалося, що в разі поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю під час виконання ним обов’язків військової служби, а також інвалідності, що настала в період проходження військової служби або не пізніше ніж через 3 місяці після звільнення зі служби чи після закінчення цього строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження військової служби, залежно від ступеня втрати працездатності йому виплачується одноразова грошова допомога в розмірі до 5-річного грошового забезпечення за останньою посадою в порядку та на умовах, визначених КМ.

Пунктом 2 постанови №499 установлено, що призначення й виплата одноразової грошової допомоги в разі загибелі (смерті), поранення (контузії, травми або каліцтва) чи інвалідності військовослужбовців, військовозобов’язаних і резервістів, призваних на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та інвалідності звільнених з військової служби (зборів) осіб, що сталися після 1.01.2007, здійснюється згідно з порядком.

Відповідно до пп.2 п.2 порядку (в редакції, чинній на час установлення позивачу ІІ групи інвалідності) військовослужбовцям (окрім військовослужбовців строкової служби) у разі настання інвалідності в період проходження військової служби та особам, звільненим з військової служби, у разі настання інвалідності не пізніше ніж через 3 місяці після звільнення з такої служби чи після закінчення зазначеного строку, але внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період її проходження, у разі настання інвалідності внаслідок виконання обов’язків військової служби одноразова грошова допомога інвалідам ІІ групи виплачується в розмірі 54-місячного грошового забезпечення.

У п.2 порядку також зазначено, що в разі встановлення більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.

Таким чином законодавством визначені однакові умови для виплати військовослужбовцям як страхових сум, так і одноразової грошової допомоги.

Проаналізувавши положення зазначених редакцій ст.16 закону №2011-ХІІ 
та зміст постанов №№488, 499, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС дійшла висновку про те, що «обов’язкове особисте державне страхування» та «одноразова грошова допомога» є двома рівнозначними компенсаційними механізмами соціального захисту військовослужбовців, які спрямовані на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.

Тому в разі встановлення військовослужбовцю більшого відсотка втрати працездатності або в разі встановлення групи інвалідності, яка дає право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, у нього виникає право на отримання відповідної допомоги, яка виплачується йому з урахуванням виплаченої раніше суми обов’язкового особистого державного страхування або одноразової грошової допомоги.

Отже, висновок суду касаційної інстанції у справі, що розглядається, не грунтується на правильному застосуванні норм матеріального права, у зв’язку з чим ухвала ВАС від 23.09.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.

Ураховуючи наведене та керуючись стст.241—243 Кодексу адміністративного судочинства, колегія суддів Судової палати в адміністративних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву Особи 12 задовольнити.

Ухвалу ВАС від 23.09.2014 скасувати, а справу направити на новий судовий розгляд до суду касаційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає, крім випадку, встановленого п.2 ч.1 ст.237 КАС.