Гуманізація в ретроспективі

Штраф зменшується до меж санкції ч.3 ст.212 КК, яка зазнала змін унаслідок прийняття закону №4025-VI, без урахування ч.2 ст.53 КК у новій редакції, якщо злочин скоєно до набрання цим актом чинності. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 5 березня 2015 року №5-2кс15, текст якої друкує "Закон і Бізнес".

Верховний Суд України

Іменем України
Постанова

5 березня 2015 року                     м.Київ                                                            №5-2кс15

Судова палата у кримінальних справах Верховного Суду у складі:

головуючого — Редьки А.І.,

суддів: Вус С.М., Глоса Л.Ф., Гошовської Т.В., Заголдного В.В., Канигіної Г.В., Ковтюк Є.І., Короткевича М.Є., Кузьменко О.Т., Пивовара В.Ф., Пошви Б.М., Скотаря А.М., Таран Т.С., Школярова В.Ф.,

 

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за заявою захисника Особи 16 про перегляд ухвали колегії суддів судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 23.10.2014 щодо Особи 17,

УСТАНОВИЛА:

Скадовський районний суд Херсонської області вироком від 22.08.2013 засудив Особу 17, Інформація 1, раніше не судимого: за ч.2 ст.222 Кримінального кодексу — до штрафу в розмірі 249500 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 1 рік; за ч.2 ст.366 КК — до позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів Особі 17 визначено остаточне покарання — позбавлення волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки.

На підставі ст.75 КК Особу 17 звільнено від відбування призначеного основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням на нього обов’язків, передбачених пп.3 і 4 ч.1 ст.76 цього кодексу.

Апеляційний суд Херсонської області ухвалою від 29.04.2014 вирок місцевого суду щодо Особи 17 змінив, перекваліфікував дії засудженого з ч.2 ст.366 КК на ч.1 зазначеної статті та постановив уважати його засудженим за цією нормою кримінального закону до обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки, за ч.2 ст.222 КК — до штрафу в розмірі 249500 грн. з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на 1 рік. На підставі ст.70 КК за сукупністю злочинів суд визначив Особі 17 остаточне покарання у вигляді обмеження волі на строк 3 роки з позбавленням права обіймати посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих та адміністративно-господарських функцій, на строк 2 роки і на підставі ст.75 КК звільнив засудженого від відбування основного покарання з випробуванням з іспитовим строком 2 роки та з покладенням обов’язків, передбачених пп.3 і 4 ч.1 ст.76 цього кодексу. У решті вирок залишено без зміни.

ВСС від 23.10.2014 вирок місцевого суду та ухвалу апеляційного суду щодо Особи 17 залишив без змін.

Особу 17 визнано винним у тому, що він, обіймаючи посаду директора Фермерського господарства «Валерія», будучи службовою особою, у грудні 2010 року, усвідомлюючи, що згідно з п.7 Порядку використання у 2010 році коштів Стабілізаційного фонду, що спрямовуються на часткову компенсацію вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва, затвердженого постановою Кабінету Міністрів від 28.07.2010 №647, одним з основних критеріїв визначення переможця конкурсу є рівень забезпеченості сільськогосподарського виробника технікою, особисто надав до конкурсної комісії завідомо неправдивий розрахунок навантаження та рівня забезпеченості зернозбиральними комбайнами ФГ «Валерія», відповідно до якого очолюване ним господарство не мало зернозбиральної техніки, приховавши факт наявності у власності зазначеного суб’єкта господарювання двох комбайнів. На підставі цих завідомо неправдивих відомостей конкурсною комісією було прийнято рішення про визначення одним з переможців конкурсу ФГ «Валерія», яке придбало у 2010 році два зернозбиральні комбайни вітчизняного виробництва, та встановлено право на отримання ним часткової компенсації їх вартості у сумі 499000 грн., які було переказано на розрахунковий рахунок ФГ «Валерія» та частина яких у сумі 249500 грн. одержана ним неправомірно через заниження Особою 17 показників рівня забезпеченості господарства сільськогосподарською технікою.

У заяві про перегляд судового рішення Верховним Судом захисник Особа 16 порушує питання про скасування ухвали ВСС від 23.10.2014 щодо Особи 17 та направлення справи на новий касаційний розгляд. Вважає, що суд касаційної інстанції неоднаково застосував одні й ті самі норми кримінального закону щодо його зворотної дії в часі, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.

На думку заявника, за скоєний Особою 17 у грудні 2010 року злочин, передбачений ч.2 ст.222 КК, розмір штрафу повинен визначатися в ме­жах санкції цієї статті в редакції закону від 15.11.2011 №4025-VI «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо гуманізації відповідальності за правопорушення у сфері господарської діяльності» без урахування положень ч.2 ст.53 КК в редакції цього закону про те, що за скоєння злочину, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

На обгрунтування неоднакового правозастосування захисник посилається на ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 15.07.2014. У ній касаційний суд зробив висновок про правильність призначенняОсобі 6 штрафу в межах санкції ч.3 ст.212 КК в редакції закону №4025-VI з урахуванням положень ст.53 КК, чинної на час скоєння злочину, тобто до внесення до неї змін указаним законом.

Судова палата у кримінальних справах ВС заслухала суддю-доповідача, думку прокурора про задоволення заяви з наведених у ній підстав, перевірила матеріали кримінальної справи та матеріали, додані до заяви, обговорила викладені в ній доводи й дійшла висновку про зазначене нижче.

Згідно з ст.400¹¹ Кримінально-процесуального кодексу 1960 року Верховний Суд переглядає судові рішення в кримінальних справах виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.400¹² КПК 1960 року підставою для перегляду судових рішень ВС, що набрали законної сили, є неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь (крім питань призначення покарання, звільнення від покарання та від кримінальної відповідальності), що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.

Предметом перегляду є неоднакова правова позиція суду касаційної інстанції щодо зворотної дії в часі закону про кримінальну відповідальність.

В оспорюваній ухвалі суд касаційної інстанції погодився з рішенням нижчих судів про призначення Особі 17 за злочин, передбачений ч.2 ст.222 КК, скоєний ним до 17.01.2012, тобто до набрання чинності законом №4025-VI, основного покарання у вигляді штрафу в розмірі заподіяної внаслідок злочину шкоди. Приймаючи таке рішення, суд касаційної інстанції виходив з положень ч.2 ст.53 КК в редакції цього закону про те, що за скоєння злочину, за який передбачене основне покарання у вигляді штрафу понад 3 тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, розмір штрафу не може бути меншим за розмір майнової шкоди, завданої злочином.

Водночас в ухвалі, наданій для порівняння, касаційний суд визнав правильним рішення суду апеляційної інстанції, який з огляду на ч.3 ст.5 КК знизив розмір призначеного Особі 6 покарання у вигляді штрафу до межі санкції ч.3 ст.212 КК, яка зазнала подібних змін унаслідок прийняття закону №4025-VI, без урахування положень ч.2 ст.53 КК у редакції вказаного закону, оскільки злочин Особа 6 скоїла до набрання цим законом чинності.

Висновок про правильне застосування норми кримінального закону з приводу порушеного питання викладено в рішенні ВС у справі №5-6кс14.

Відповідно до цього висновку в контексті фактичних обставин даної справи при вирішенні питання про караність діяння (у частині основного покарання), передбаченого ч.2 ст.222 КК, скоєного особою до набрання чинності законом №4025-VI, слід було керуватися положеннями ч.3 ст.5 цього кодексу і визначатись у межах санкції ч.2 ст.222 КК в редакції закону №4025-VI 
з урахуванням положень ч.2 ст.53 КК в редакції, яка діяла на момент скоєння зазначеного злочину.

Згідно з ст.400²⁵ КПК 1960 року рішення ВС, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм кримінального закону щодо подібних суспільно небезпечних діянь, є обов’язковим для всіх суб’єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності зазначену норму/норми закону, та для всіх судів.

Погодившись в оскаржуваній ухвалі з правозастосуванням ч.2 ст.222 КК в редакції закону №4025-VI з урахуванням положень ч.2 ст.53 КК у редакції цього закону, суд касаційної інстанції не дотримався вищевказаних вимог процесуального закону, не врахував висновку ВС про правильне застосування норми кримінального закону та постановив незаконне рішення, яке належить скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Керуючись п.15 розд.XI «Перехідні положення» КПК, стст.400¹², 400²⁰, 400²¹, 400²² КПП 1960 року, Судова палата у кримінальних справах ВС

ПОСТАНОВИЛА:

Заяву захисника Особи 16 задовольнити.

Ухвалу колегії суддів судової палати у кримінальних справах ВСС від 23.10.2014 щодо Особи 17 скасувати, а справу направити на новий касаційний розгляд.

Постанова є остаточною й не може бути оскаржена, крім як на підставі, передбаченій п.2 ч.1 ст.400¹² КПК 1960 року.