Закон і Бізнес


Зміни відкладаються

Що означає для країни і світу перемога консерваторів на Туманному Альбіоні


№19-20 (1213-1214) 15.05—22.05.2015
3274

Всупереч всім прогнозам Консервативній партії вдалося отримати переконливу перемогу на парламентських виборах. Проте розслаблятися торі та їхньому лідерові Девіду Кемерону не треба, — партії належить вирішити цілу низку складних завдань. Серед них і необхідність повернути собі електорат, що поступово йде до малих партій (зокрема євроскептичної UKIP), і повернення Лондону колишнього впливу на міжнародній арені. Про те, які ще питання стоять перед Д.Кемероном і його соратниками, читайте в статті, підготовленій агентством «Зовнішня політика».


Які тільки прогнози не робилися напередодні виборів. Одні передбачали коаліційний уряд, як це було останні п’ять років. Інші казали, що максимум, на що можуть розраховувати британці, — це уряд меншості, зазвичай украй нестабільний і нежиттєздатний. Нарешті, були і ті, які стверджували, що можливе утворення коаліції проти торі, з тим щоб не дати їм сформувати новий уряд і призначити нові вибори.

Яке ж було загальне здивування, коли спочатку екзит-поли, а потім і офіційні результати віддали торі абсолютну більшість місць у парламенті (331 з 600). Проте якщо сьогодні Д.Кемерон ще може витрачати час на такі приємні церемонії, як візит до королеви і сповіщення майбутніх членів кабінету, то вже завтра йому прийдеться зіткнутися з необхідністю виконувати обіцянки, дані під час виборчої кампанії.

Прем’єр-міністр, по-перше, пообіцяв не пізніше 2017 року провести референдум про вихід Великої Британії з ЄС. Щоб, як він сам сказав, «повернути додому» перебіжчиків до UKIP. При цьому прем’єр-міністр не раз заявляв, що все-таки хоче бачити Велику Британію у складі єдиної Європи, але із застереженням, що умови членства в ЄС необхідно реформувати. Таким чином фактично він експлуатує тему виходу для отримання додаткових преференцій від Брюсселя (таких як обмеження міграції і посилення ролі уряду).

По-друге, маніфест партії помітно «полівішав». Називаючи себе «істинною партією робочого класу», торі пообіцяли поліпшити можливості для підвищення кваліфікації, створити безкоштовні дитячі садочки, знизити податки для тих, хто отримує мінімальну зарплату. По правді кажучи, необхідно визнати, що у британців, які відносяться до цієї категорії, є підстави йому довіряти. Хоча за останні п’ять років становище трудящих не стало кращим (з урахуванням інфляції зарплати по країні зменшилися), основний тягар скорочення дефіциту бюджету все ж таки ліг на найбагатших.

Нарешті, перед Д.Кемероном стоїть завдання не допустити розпаду країни. Результати опитування громадської думки, проведеного YouGov на замовлення The Economist, показали, що майже половина британців (48%) уважають, що в найближчі 20 років Шотландія все-таки стане незалежною (протилежної думки дотримуються лише 34%). Ще більш показова інша цифра: 70% респондентів сказали, що не поворушили б і пальцем, аби утримати шотландців. А це означає, що Д.Кемерону доведеться докласти всіх зусиль, аби переконати співвітчизників, що Королівство повинне залишатися Сполученим. Судячи з усього, треба буде лавірувати між парламентом Шотландії, що вимагає більшого, і здатними образитися на це парламентами інших адміністративних частин країни.

Саме про це прем’єр-міністр і заявив в одному зі своїх перших виступів: «У Шотландії в наші плани входить створення найсильнішого і найрозвиненішого уряду у світі, що має важливі повноваження в сфері оподаткування, але не буде укладено жодної конституційної угоди, якщо вона буде несправедливою стосовно Англії».

Підтримувати таку справедливість буде складно, і все через вражаючий успіх Шотландської національної партії, що стала на виборах третьою і такою, що зуміла провести до парламенту 56 своїх представників. Хоча на сьогодні, за словами лідера партії Ніколи Стерджен, суверенітет Шотландії не є пріоритетом, потрібно добитися максимальної автономії, а в перспективі — ще одного референдуму.

Відцентрові сили у Великій Британії можуть бути не тільки ознакою, а й прямим наслідком слабкості країни на міжнародній арені. Це означає, що Д.Кемерону, крім вирішення внутрішніх проблем, треба буде приділяти час справам міжнародним. В умовах, коли військовий бюджет скорочується, а населення, з одного боку, боїться бути втягнутим в іще одну непотрібну авантюру (за прикладом Тоні Блера в Іраку), а з другого — не задоволено тим, що Д.Кемерон пропустив Мінську зустріч, прем’єр-міністру треба дуже обережно визначати ступінь залученості Лондона в загальносвітову політику.

7 травня британці стояли перед вибором: вони могли віддати свій голос за вихід з ЄС (тобто за UKIP), за розпад Сполученого Королівства (тобто за SNP), за кардинальні, але необхідні економічні реформи (тобто за лейбористів). Проте вважали за краще утриматися від вибору і проголосували за Д.Кемерона — політика, який уміє лавірувати, обіцяючи всім по трохи. Але це не відміняє того факту, що рано чи пізно розв’язувати проблеми все-таки доведеться, а Д.Кемерон може опинитися недостатньо самостійним для ухвалення жорстких рішень.