Закон і Бізнес


Без зайвих слів

Підприємці зможуть оскаржити вимогу документів, які не мають стосунку до ліцензійних умов


№17 (1211) 25.04—01.05.2015
КОСТЯНТИН КАРЧЕВСЬКИЙ кандидат юридичних наук, доцент
3591

Прийняття нового закону щодо ліцензування господарської діяльності принесло низку змін, які зможуть полегшити життя підприємців. Головне — знати про них і вміти вчасно скористатися. Проте, хоча нардепи й обмежили вимоги щодо документів для отримання ліцензії, в деяких випадках суб’єктам господарювання доведеться самостійно захищати свої права.


Від старого до нового

Верховна Рада ухвалила, а Президент підписав закон «Про ліцензування видів господарської діяльності» (№222-VIII), який фактично став новою редакцією акта з майже такою ж назвою (№1775-III). Новації набувають чинності з 28 червня, у зв’язку із цим слід визначити, чим саме відрізняються документи. Окремі найбільш істотні моменти нового закону вже висвітлювалися в юридичних виданнях. Це, зокрема, скорочення видів господарської діяльності, які підлягають ліцензуванню.

Позитивною є зміна підходу до переліку документів, які подаються для отримання ліцензії. Згідно з ст.10 закону №1775-III заявник подає заяву, в якій зазначаються відомості, передбачені цією ж статтею. Для окремих видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню, до відповідної заяви також додаються документи, вичерпний перелік яких установлюється Кабміном за поданням спеціально уповноваженого органу з питань ліцензування. З огляду на постанову Уряду «Про затвердження переліку документів, які додаються до заяви про видачу ліцензії для окремого виду господарської діяльності» від 4.07.2001 №756 ми можемо констатувати, що перелік містить близько 40 позицій, що відповідає приблизно 40 видам діяльності, які підлягають ліцензуванню згідно із законом №1775-III. Тобто фактично будь-яка господарська діяльність, що наразі підлягає ліцензуванню, ліцензується на основі як заяви, так й інших документів. При цьому старий закон не передбачає критеріїв, відповідно до яких повинні встановлюватися документи, що додаються до заяви.

Ліцензія в законі №1775-ІІІ визначається як документ державного зразка, який засвідчує право на провадження певного виду діяльності протягом конкретного строку в разі його встановлення Кабміном за умови виконання ліцензійних умов. Тому цілком логічним є припущення, що документи, які додаються до заяви про видання ліцензії, й повинні вказувати на наявність таких умов у ліцензіата. Опосередковано це підтверджує й така підстава відмови у виданні ліцензії, як невідповідність заявника згідно з поданими документами ліцензійним умовам, установленим для певного виду господарської діяльності.

Обмежені вимоги

У новому ж законі закріплюється безпосередня прив’язка до ліцензійних умов. Так, у ч.3 ст.11 прямо вказується, що до заяви додаються документи відповідно до ліцензійних вимог. З указаною нормою узгоджуються й інші положення, окремі з яких раніше не передбачалися в законодавстві про ліцензування. Так, відповідно до п.2 ст.1 закону №222-VIII закріплено поняття «здобувач ліцензії». Такою особою є суб’єкт господарювання, який подав заяву про отримання ліцензії разом із підтверджувальними документами згідно з відповідними умовами. Частиною 1 ст.9 передбачено, що здобувач ліцензії повинен відповідати ліцензійним умовам. Таким чином, новаціями визначено, що в зацікавленої особи вже є відповідні ліцензійні умови та документи, що їх підтверджують.

Саме поняття «ліцензійні умови» також зазнало змін. Так, у ст.1 закону №1775-ІІІ передбачалося, що ліцензійні умови — це установлений з урахуванням вимог законів вичерпний перелік організаційних, кваліфікаційних та інших спеціальних вимог, обов’язкових для виконання при провадженні видів господарської діяльності, що підлягають ліцензуванню. У свою чергу ст.8 ліцензійні умови визначалися, як нормативно-правовий акт, положення якого встановлюють кваліфікаційні, організаційні, технологічні та інші вимоги для провадження певного виду господарської діяльності. Натомість п.4 ст.1 закону №222-VIII закріплює, що ліцензійні умови — це нормативно-правовий акт Кабміну, положення якого встановлюють вичерпний перелік вимог, обов’язкових для виконання ліцензіатом, та вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії. Про виключний характер підтверджувальних документів, передбачених ліцензійними умовами, йдеться і у ч.4 ст.11 нового закону.

Позитивним моментом можна вважати й закріплення принципу ліцензування. Так, згідно з п.1 ч.1 ст.3 закону №222-VIII вичерпний перелік документів, що додаються до заяви про отримання ліцензії, визначається, виходячи з мінімальної кількості таких документів, достатніх лише для підтвердження виконання вимог відповідних ліцензійних умов. Звісно, ця норма, як і будь-який інший правовий принцип, грунтується на категоріях, котрі мають оціночний характер. Проте навіть за таких умов до відповідних документів, швидше за все, не належатимуть такі, що не мають стосунку до ліцензійних умов. До того ж зацікавлені особи зможуть у разі необхідності оскаржити той чи інший нормативний акт, якщо вважатимуть, що документ не стосується ліцензійних умов та що зазначений принцип порушується.

Час відповідальності

Серед інших підстав анулювання ліцензії ст.21 закону №1775-ІІІ окремо виділяє і факт повторного порушення ліцензійних умов та складання про це відповідного акта. При цьому згідно з ст.1 документа під таким проступком слід розуміти вчинення протягом строку дії ліцензії повторного порушення певних умов після застосування санкцій за аналогічне порушення. Враховуючи те, що відповідно до ч.4 ст.14 закону №1775-ІІІ з кінця 2009 р. ліцензії, як правило, почали видаватися на необмежений строк, склалася ситуація, коли між порушеннями можуть минути роки і навіть десятиріччя. Перший відповідний проступок може бути вчинено тоді, коли власниками суб’єкта господарювання або членами виконавчого органу були одні особи, а повторний — вже за інших.

Очевидно, що такий захід впливу, як анулювання ліцензії, за своїм характером є адміністративно-правовим. В адміністративному ж праві в разі накладення адміністративного стягнення особа вважається такою, що скоїла адміністративний проступок повторно тоді, коли це сталося впродовж року з моменту застосування до неї заходів адміністративної відповідальності за попередній вчинок. Приблизно такий підхід мав би бути закріплений і у законодавстві про ліцензування.

Фактично це й було зроблено в новому законі. Так, згідно з п.6 ч.2 ст.16 документа повторним порушенням ліцензійних умов вважається вчинення протягом 2 років з дня видання органом ліцензування розпорядження про усунення відповідних порушень нового порушення хоча б однієї з вимог ліцензійних умов, щодо якої видавалося таке розпорядження. Таким чином, нові власники суб’єкта господарювання зможуть не боятися наслідків порушень, які колись учинили їхні попередники.