Закон і Бізнес


Під ковпаком суспільства

Інститут громадського обвинувачення уможливить масове ініціювання недобросовісних кримінальних проваджень і шантаж


№17 (1211) 25.04—01.05.2015
ВАСИЛЬ КОЛІШНИЙ
1806

До боротьби з корупцією вирішили долучити й громадськість. Планують вилучити з кодексу норму про відповідальність за незаконне прослуховування та обіг спеціальних технічних пристроїв, а докази, пред’явлені громадським обвинувачем, судам доведеться брати до уваги незалежно від способу їх отримання.


Відповідні зміни передбачені проектом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо поcилення ролі громадянського суспільства в боротьбі з корупційними злочинами» (№1165), який було прийнято за основу лише з третього заходу.

Інститут громадського обвинувачення стосуватиметься виключно правопорушень, передбачених ст.368 («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою») та ст.370 («Провокація підкупу») Кримінального кодексу. З відповідної заявою до слідчого зможе звернутися будь-яка фізична або юридична особа, котра безпосередньо потерпіла від такого правопорушення або якій стало відомо про його вчинення щодо інших осіб. При цьому в ролі громадського обвинувача зможе виступати й громадське об’єднання.

Втім, нардепів довелося довго вмовляти підтримати цей проект. Так, 21 квітня за нього голосували і під час денного, і на вечірньому засіданнях. Але не змогли навіть направити його на повторне перше читання. Наступного дня за документ голосували вже без обговорення й урешті-решт назбирали 228 голосів.

Небажання підтримувати такий спосіб боротьби з корупцією було викликане тим, що проект фактично позбавляє громадян конституційного права на приватне життя. Як наголосив член депутатської групи «Відродження» Антон Яценко, «проект прибирає будь-яку відповідальність за незаконне прослуховування, за проникнення в житло будь-якої людини або комерційної структури». На його думку, це вигідно колишнім правоохоронцям, які наразі працюють у приватних охоронних фірмах, а також різноманітним кримінальним угрупованням, аби легалізувати незаконне втручання в приватне життя, промисловий шпіонаж тощо. Та й обіг спеціальних технічних пристроїв для зняття інформації також обіцяє значні прибутки.

Чимало зауважень до проекту є й у парламентських експертів. Крім уможливлення дій, які обмежують права громадян, включаючи гарантовані Конституцією, звертається увага на той факт, що Кримінальний процесуальний кодекс пропонується доповнити нормою, яка зобов’яже органи досудового розслідування та суд визнавати допустимими докази, отримані внаслідок істотного порушення прав і свобод людини. Тобто без санкції суду, дотримання інших процесуальних вимог тощо. Єдина умова — використання спеціальних технічних засобів негласного отримання інформації та їх подання саме громадським обвинувачем.

Отже, за допомогою громадського обвинувача, який може навіть не бути потерпілим від правопорушення, легітимізуватимуться будь-які докази, включаючи ті, що отримані «внаслідок катування, жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність особи, поводження або погрози застосування такого поводження». Адже, за проектом, і ці умови недопустимості доказів не поширюватимуться на інформацію, яку надасть громадський обвинувач.

До того ж парламентські експерти застерігають, що інститут громадського обвинувачення «створює можливості для масових недобросовісних звинувачень суддів та посадових осіб», зокрема стороною, що програє справу, — у винесенні завідомо неправосудного рішення з отриманням неправомірної вигоди. І хоча будь-яких реальних доказів бракуватиме, це може бути приводом для «ініціювання кримінального провадження майже щодо кожного із суддів, що в перспективі може призвести до повного руйнування системи здійснення правосуддя в державі».

Небезпеку експерти вбачають й у зловживанні «громадським обвинуваченням» задля відсторонення від справи добросовісних суддів, прокурорів, працівників міліції тощо. Через це у висновку наголошується, що «запропонований інститут містить величезні корупційні ризики та можливості шантажу як стосовно недобросовісних, так і щодо сумлінних суддів, працівників правоохоронних органів та державних службовців».

Оскільки нардепів не зупинили перестороги фахівців щодо очевидних ризиків застосування запропонованих норм, не виключено, що саме це й мали на меті. Та й наполегливість, із якою проект проштовхували, змушує замислитися: чи не слугували благі гасла про боротьбу з корупцією лише ширмою для інших цілей?