Голова Корпорації «Українська правнича група» І. ФОМІН:

«Суддя має бути впевнений, що не буде позбавлений посади через примхи попередньої, теперішньої або наступної влади»

Формування складу Вищої ради юстиції набирає обертів. Суб’єкти, уповноважені призначати членів цього органу, невдовзі мають визначитися зі своїми представниками. Суспільство з нетерпінням очікує того, що спільнота «бездоганних» фахівців буде здатна створити бездоганний орган, який нарешті наведе лад у національній судовій системі. А от чого очікують самі кандидати від роботи в лавах Ради? Чи зможуть вони побачити проблемні аспекти, які потребують негайного вирішення та чи спроможні правники працювати разом задля досягнення спільної мети? Про це, а також про те, який інститут судочинства має стати панацеєю для правової системи України, «ЗіБ» розповів голова Корпорації «Українська правнича група», адвокат Ігор ФОМІН.

«ВРЮ повинна ще на перших етапах відбору виявляти мотиви особи, яка бажає обійняти посаду судді»

— Ігорю Юрійовичу, ви висуваєте свою кандидатуру до складу Вищої ради юстиції. Чи вважаєте, що, маючи статус члена ВРЮ, зможете якимось чином впливати на реформування правової системи?

— За довгі роки роботи в царині адвокатури в мене сформувалися певні переконання та ідеї, які я бажав би втілити в життя на цій посаді. Я, як і багато моїх колег, прагну навести лад у системі. Разом з тим хочу докласти зусиль до того, щоб Рада не сприймалась як репресивний орган, а була здатна забезпечити реальний захист представників суддівського корпусу.

Переконаний, найголовнішим зав­данням ВРЮ є гарантування представникам суддівства незмінності. Виносячи правосудне рішення, суддя має бути впевнений у тому, що він не буде позбавлений посади через прим­хи попередньої, теперішньої або наступної влади. Підставою для звільнення судді має бути лише порушення присяги. Однак це поняття має бути не оціночною категорією, що досі було закладено в нашому законодавстві, а переліком чітко визначених критеріїв.

— Із чого ви почали б свою роботу у ВРЮ?

— З пошуку однодумців. Адже змінювати систему самотужки неможливо: один у полі не воїн. Коли ВРЮ буде сформовано, її членам доведеться розв’язувати безліч проблем, що накопичилися за час бездіяльності цього органу. З приємністю можу зазначити, що наразі діє інший, не менш важливий для судової системи орган — Вища кваліфікаційна комісія суддів. Його очолює висококваліфікований фахівець, який, я маю надію, сприятиме співпраці ВРЮ та ВККС.

Що ж до роботи в самому органі, то я волів би зосередитися на наборі нових суддів, створенні системи тестування та системи психологічної експертизи. Адже ВРЮ повинна ще на перших етапах відбору виявляти мотиви особи, яка бажає обійняти посаду судді.

— Серед кого плануєте шукати однодумців? Адже в Раді будуть представники не тільки адвокатської, а й суддівської, наукової та правоохоронної спільнот?

— Будь-який державний орган бажає керувати судовою владою, бо лише вона може скасувати його рішення та захистити права громадянина. Це моя суб’єктивна думка.

Можливо, хтось прагне потрапити до ВРЮ з особистих мотивів, пов’язаних із кар’єрою або корупційними складовими. Проте я впевнений, що будуть і такі, хто так само, як і я, намагатимуться змінити судову систему. Адже, коли людина одягає мантію та чіпляє нагрудний знак, це ще не робить її суддею. Суддею її робить винесення правосудного рішення іменем України. Тому, сподіваюсь, однодумці будуть. Тим більше що окремих кандидатів я особисто знаю як порядних представників своєї професії.

Ми всі юристи, і ми всі врешті маємо усвідомити, що неможливо жити поза правовим полем. Якщо держава діятиме поза правовим полем, юристи не будуть потрібні взагалі. Будуть такі собі «рішальщики», які заходитимуть до суддів і вирішуватимуть питання. Навіщо тоді здобувати освіту, підвищувати свою майстерність тощо? Професійні адвокати, обвинувачі, судді не можуть не бути зацікавленими у відновленні правового поля.

«Дисбаланс виник у всій судовій системі»

— З якими проблемними аспектами національної правової системи доведеться зіткнутися ВРЮ?

— Я практикую в кримінальному процесі з 1987 року. За цей час ми встигли змінити країну, систему управління й, відповідно, правову систему. Формуючись у незалежній Україні, правова система вбирала в себе як позитивні, та і негативні аспекти. Серед останніх найвагомішими є адміністративний ресурс, суспільний тиск і корупція. Особливо вони давалися взнаки в останні роки, і це значно ускладнює роботу адвоката.

Сьогодні до цих факторів додається ще й зниження кваліфікації працівників правоохоронних органів. Представники старої школи з усім своїм досвідом і навичками роботи йдуть у минуле, не залишаючи гідної заміни. У середині системи втрачається наступність, що негативно позначається на її функціонуванні.

— Однак наразі закиди в бік правоохоронців є досить стриманими. Усі ж негаразди правової системи приписують переважно представникам суддівського корпусу. З усіх трибун, починаючи від парламенту та закінчуючи різноманітними круглими столами, спікери закликають суспільство люструвати, переатестовувати, притягувати до кримінальної відповідальності володарів мантій. Наскільки правильною є така позиція?

— Дисбаланс виник у всій судовій системі, звісно, у цьому не варто звинувачувати лише суддів. Свою роль тут відіграють й інші учасники процесу. Так, представники захисту, без якого правосуддя стає неможливим, забувають, що потрібно опікуватися не тільки інтересами конкретного клієнта, а й інтересами всього суспільства. Адже ніхто не повинен бути зацікавленим у тому, щоб безвинна особа опинилася за гратами або винна особа понесла відповідальність більшу, ніж та, на яку вона заслуговує.

Представники державного обвинувачення перестали захищати в суді інтереси народу України, як сформульовано в Основному Законі. Сьогодні, на мою думку, прокурори представляють радше інтереси або окремої групи посадовців, яку ми називаємо державою, або власні, пов’язані з кар’єрним зростанням, показниками роботи, корупційними чинниками тощо.

Звісно, суддівський корпус не стоїть осторонь, оскільки судді є частиною соціуму й не можуть залишатися поза його впливом. Цей вплив полягає: в схилянні до корупційних правопорушень, коли суддям пропонують певні матеріальні блага, в адміністративному тиску, коли влада вимагає від них прийняття рішень незалежно від доведеності юридичних фактів, у суспільному тиску.

До речі, суспільний тиск є колосальним чинником, що впливає на будь-яку особу. Мені довелося зіткнутись із цим феноменом, коли я брав участь у досить гучних кримінальних процесах, захищаючи публічних осіб. Можу зрозуміти, як непросто прийняти правосудне рішення про виправдання особи у зв’язку з відсутністю доказів її вини, коли проти цієї особи налаштоване суспільство.

«Будь-хто має нести відповідальність незалежно від посади чи статусу»

— Одначе правосудні рішення не завжди приймаються й у менш гучних справах. Відповідальність за такі діяння, вчинені умисно, передбачена ст.375 Кримінального кодексу, яка нині стала досить популярною в представників правоохоронних органів. А чи дійсно можна довести умисел судді при винесенні ним неправосудного рішення?

— Щоб відповісти на це запитання, необхідно з’ясувати, яким чином та ким установлюватиметься правосудність чи неправосудність судового рішення. У нас існує процедура оскарження, за якої представник обвинувачення або захисту в разі наявності сумнівів щодо законності вердикту може звернутися до суду вищої інстанції. Якщо рішення місцевого суду визнається незаконним, скасовується, лише тоді можемо говорити про його неправосудність.

Далі необхідно встановити умисел, адже не виключено, що неправосудне рішення може стати наслідком суддівської помилки. Є рішення, умисна неправосудність яких може бути встановлена шляхом аналізу їх змісту. У моїй практиці був випадок, коли суддя прийняв рішення про арешт клієнта, керуючись заявою прокуратури про те, що буцімто мій клієнт ігнорував виклики до слідчого. Проте документ був прийнятий у день відкриття кримінального провадження, і якраз в той день мій клієнт з’явився на виклик слідчого. Отже, мотиви, якими керувався прокурор, подаючи своє клопотання, а також суддя, виносячи рішення, були завідомо неправосудними.

В інших справах оцінювати складніше. Тут, як і в будь-якому іншому кримінальному провадженні, повинна бути своя методика розслідування. Для прикладу можу змоделювати ситуацію, коли суддя після прийняття рішення, в якому він неправильно застосував ту чи іншу законодавчу норму, відправляється на підвищення кваліфікації та складає якийсь іспит або проходить тестування, де цю ж норму застосовує правильно. Отримані дані можуть бути використані як доказ умислу на винесення неправосудного рішення. Таких ситуацій можна моделювати безліч, але цим повинні займатися правоохоронці.

— А як щодо інших учасників процесу, які приймають неправосудні процесуальні рішення. Чи мають нести відповідальність ті ж працівники прокуратури, про яких ви згадували у своєму прикладі?

— Будь-хто має нести відповідальність за порушення закону незалежно від своєї посади чи статусу. Представники прокуратури теж, особливо коли вони фальсифікують докази у справі, приймають рішення, що базуються не на доказах, і чинять тиск на суд, примушуючи його підтримувати свою позицію.

— У кримінальному процесі є й інші категорії учасників, зокрема ті, що дають показання. Ці показання не завжди є правдивими, проте мало хто з таких осіб притягається до реальної відповідальності. Як удосконалити цей механізм?

— У моїй практиці не було випадків того, щоб особа, яка давала неправдиві показання в судовому засіданні, притягалася до відповідальності. Ця система має бути змінена кардинально. Передусім особа, що дає свідчення, повинна це робити з повагою до суду та правосуддя. Для цього ми маємо відновити так звані ритуали, які раніше були притаманні процесу.

Перш за все особа має присягати, що говоритиме правду. Нікого страх кримінальної відповідальності не може змусити давати показання, що відповідають дійсності. Свідками може керувати безліч мотивів: жаль, особисті міркування, бажання отримати певні, зокрема й матеріальні, блага тощо. Тому особі необхідно усвідомити, що неправдиві показання спрямовані передусім проти суспільства, а також проти Бога, якщо ця особа є віруючою.

Якими можуть бути наслідки, спричинені брехнею під час судового засідання ? Показовим є досвід Великої Британії. Там показання свідка, отримані під присягою, вважаються одним з найсильніших доказів. Ми звикли, що папірець цінується набагато більше, ніж людина, оскільки вона може брехати. Внутрішньо ми навіть готові до того, що особа прийде до суду й дасть завідомо неправдиві показання. Натомість у Великій Британії розуміють, що неправдиві свідчення, дані під присягою (при цьому не говоримо про завідомо неправдиві, а просто про неправдиві), можуть потягти за собою наслідок у вигляді неможливості в подальшому давати показання та занесення особи до спеціального «переліку брехунів». Такий брехун зазнаватиме обмежень, наприклад при вступі на державну службу, адже нікому не потрібні чиновники, які не мають моральних меж і не гребують неправдивими свідченнями.

«Адміністративний ресурс має колосальне значення, це аж ніяк не позитив для реорганізації судової системи»

— З ваших слів можна зробити висновок, що кримінальний процес нині потребує змін. Утім, як і вся правова система. В якому напрямку має відбуватися перебудова?

— Так, правова система потребує повного «перезавантаження». Адже протягом тривалого часу вона не була спрямована на виконання своїх безпосередніх функцій. Аби це змінити, потрібне бажання.

Не варто багато очікувати від адміністративного ресурсу. Президент, представники Верховної Ради, чиновники, як і будь-хто, завжди прагнутимуть отримати рішення судів на свою користь. На відміну від інших громадян, вони мають можливості забезпечити прийняття таких рішень шляхом тиску на суд. Цей тиск може бути різноманітним: так зване телефонне право, заохочення, пропозиції кар’єрного зростання тощо. Наразі адміністративний ресурс має колосальне значення, це аж ніяк не позитив для реорганізації судової системи. Саме тому заклики, які чуємо протягом року, та нові органи, створені начебто для боротьби з корупцією, не приносять бажаного ефекту.

Сьогодні притягають до відповідальності представників колишньої влади. Наша влада не дозріла до того, щоб притягати до відповідальності нинішніх посадовців. Напевно, коли вона до цього дозріє, жити стане набагато легше.

— У кількох своїх виступах ви говорили про концепцію правової реформи. Як вона має виглядати?

— Кожен орган має повернутися до тих функцій, які він зобов’язаний виконувати. Поліція, міліція, кримінальний розшук (не має значення, як ми їх назвемо) повинні збирати та фіксувати сліди злочину з подальшим наданням фактів прокурору. Той має оцінити докази та зробити висновок, чи достатньо їх для того, щоб пред’явити особі обвинувачення. Сьогодні замість доказів прокурори послуговуються власними оціночними судженнями, дозволяючи собі говорити про винуватість особи. Так само поводять себе й, скажімо, експерти, забуваючи, що оцінку може давати виключно суд.

Професійних суддів, на мій погляд, також необхідно змінювати, оскільки вони тривалий час перебували під тиском різноманітних негативних чинників і вже не зможуть виконувати покладених на них функцій.

При цьому і діючі судді, і кандидати на ці посади повинні мати рівні можливості для того, щоб працювати. Якщо професійний суддя вірить, що зможе чесно виконувати свою роботу, він має пройти той самий конкурс. Тільки судді, які пройшли конкурс, мають отримати право виносити рішення іменем України.

Нагальною необхідністю для нашої правової системи є створення повноцінного інституту суду присяжних, який гарантований Конституцією. Особи, втягнуті в орбіту кримінального судочинства, повинні реалізовувати право на такий суд не тільки під час розгляду особливо тяжких злочинів, де суд присяжних схожий на суд народних засідателів.

Суд присяжних має постановляти вердикт про винуватість або невинуватість без професійних суддів. Професійні ж судді в процесі повинні приймати рішення про міру покарання, якщо особа визнана винною.

Створення суду присяжних дозволить сформувати конкуренційне середовище, в якому зростатимуть нові представники захисту та обвинувачення. Саме тоді ми матимемо змогу побачити талановитих, блискучих юристів. Необхідність переконати певну кількість осіб у своїй позиції сприятиме належній підготовці процесуальних опонентів до судового розгляду. Захисту та обвинуваченню доведеться формувати справу таким чином, щоб їхні аргументи стали зрозумілими для людей, що не мають юридичної освіти. Тим, хто не зможе впоратись із цим зав­данням, доведеться піти із системи.

— Коли ж, на вашу думку, громадянин України, приходячи до суду, зможе бути впевненим в об’єктивному та неупе­редженому рішенні?

— Якщо цього не буде найближчим часом, то не буде й України. Система переповнена невдоволеністю. Наближаємося до точки кипіння. Ми пережили два масштабні зіткнення, про які раніше не могли й подумати. Єдиний фактор, який може загасити невдоволення, — це судова система. Людина має прийти до суду, й навіть програвши справу, бути впевненою, що програла закономірно, що рішення було справедливим.

 

Ігор ФОМІНнародився 22 серпня 1959 р. у м.Києві.

З 1976 р. працював секретарем суду, а потім — секретарем судових виконавців. За рік вступив на юридичний факультет Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка.

У 1987 р. отримав посвідчення адвоката Київської міської колегії адвокатів.

З 1995 р. керує роботою створеного ним адвокатського об'єднання та був обраний головою Корпорації «Українська правнича група».

З 1999 до 2001 р. надавав юридичну допомогу Посольству України в Ізраїлі.

У 2004 р. працював старшим помічником Генерального прокурора України.

На початку 2005 р. йому присвоєно класний чин радника юстиції.

Сьогодні І.Фомін — практикуючий адвокат.