Ціна поступки Брюсселю

Вільна торгівля ставить Україну в нерівні умови з країнами Союзу

Аби пришвидшити інтеграцію в Єв¬росоюз, Україна повинна наважитися на проведення багатьох змін. І якщо у сфері політики нам це зробити не так уже й важко, то для «реставрації» економіки варто використовувати тонші ін¬струменти, а будь-які маніпуляції проводити обережно, прорахувавши всі можливі наслідки.

Конкуренція з преференціями

Нині для українського владного Олімпу пріоритетним завданням є створення зони вільної торгівлі з ЄС. По-перше, це одна з вимог Брюсселя, виконання якої допоможе Києву підписати омріяну угоду про асоціацію з Євросоюзом. По-друге, наша країна матиме безперешкодний доступ до великого і платоспроможного європейського ринку.
«ЗВТ — це не СОТ, тут більше ризиків і можливостей, головне — знайти баланс інтересів та правильно розставити акценти», — зауважила голова Комітету ВР з питань промислової і регуляторної по¬літики та підприємництва Наталія Королевська під час круглого столу «Зона вільної торгівлі з ЄС: плюси та мінуси для українського бізнесу».
За її словами, ЄС для нас — головний партнер, адже понад 30% експорту йде в Старий світ. Проте наше завдання — не лише експортувати сировину, а «сформувати той кошик пропозицій, який був би конкурентним при створенні доданої вартості».
«Держпідтримка окремих секторів економіки в Євросоюзі вимірюється мільярдами євро. Тільки прямі дотації сільгоспвиробникам в Європі оцінюються в ?45 млрд у рік. В Україні ця сума становить не більш як ?300 млн. Аби вітчизняні компанії могли конкурувати на рівних, їм необхідні преференції на європейському ринку», — зауважила Н.Королевська.

«Похибка» на 5%

Аби інтегруватись у внутрішній ринок ЄС, Україна має привести свою систему технічного регулювання у відповідність до європейських вимог, оскільки головні перешкоди для торгівлі з ЄС технічні — вимоги до безпечності та якості продукції, її характеристики, процедури оцінки відповідності.
Шанси пришвидшити цей процес є. Для цього, за словами представника Міністерства економіки Леоніда Пирожкова, Київ повинен проводити реформи, спрямовані на підготовку внутрішнього ринку до роботи в умовах підвищеної конкуренції.
«Сьогодні одним з важливих моментів, який розглядається за столом переговорів України з Євросоюзом, є тарифна пропозиція. Ми домовилися з європейською стороною, що має бути лібералізовано не менш ніж 95% тарифних ліній. Тобто переважна частина торгівлі має відповідати ініціативі «0 на 0» (готовність конкурувати з ЄС на рівних. — Прим. ред.)», — наголосив Л.Пирожков.
Нині обговорюється 5% тарифних ліній, які не потрапляють у режим повної лібералізації. «Тут перебуває певна кількість тарифних ліній, пов’язаних із сільським господарством, промисловістю, автомобілями. Ми відстоюємо кожну позицію», — поінформував представник Мінекономіки.
Ці горезвісні 5% тарифних ліній закрили доступ нашої аграрної продукції на євроринок. «Основна частина експорту до ЄС — це сировинні товари. Проте ми не задоволені рівнем квот, які ЄС надав для 5% тарифних ліній. Наприклад, для ячменю ця квота — 12 тис. т. Але це принизливо для нашої країни, адже її експортний потенціал — мінімум 13 млн т», — зауважив Сергій Іващук з Міністерства аграрної політики.

Географічна заковика

Укладення угоди про ЗВТ базується на умовах вступу України до СОТ, і ця домовленість ставить нас у нерівні умови з країнами ЄС. Адже при вступі до СОТ Київ відмовився від багатьох важливих для аграрного сектору аспектів.
За словами С.Іващука, використання експортних субсидій суперечить духу вільної конкуренції та дає переваги євровиробникам. «Якщо ми створимо ЗВТ, а ЄС і надалі матиме право використовувати цей механізм, то в Україні зникнуть деякі галузі. Так, після надання субсидії на молочну продукцію 3—5 років поспіль таке виробництво в нашій країні може знищитися», — зазначив урядовець.
Також, уступивши до СОТ, Київ відмовився від використання двосторонніх захисних заходів, а ЄС має право їх застосовувати. «Чим цінний цей інструмент? Коли настає критичний імпорт, тобто якщо імпорт протягом року в рази перевищує середні його показники за останні 3 роки, автоматично включається додаткове мито, яке захищає вітчизняних товаровиробників», — підкреслив представник Мінагрополітики.
Іншим, не менш важливим, питанням у рамках переговорів про створення ЗВТ є найменування продукції ЄС. Сьогодні понад 3 тис. назв використовується в Старому світі, і він наполягає на взятті під охорону Україною всіх без винятку.
«Що це означає для нас? Відмову від використання цих назв не лише при експорті до ЄС та третіх країн, а й на ринках нашої країни. У 99% ми готові піти на захист найменувань. Але є окремі чутливі для нашої економіки назви: шампанське, коньяк, портвейн, кагор. Ми не можемо від них відмовитися», — підкреслив С.Іващук.
Наприклад, від такої назви, як кагор, зауважив він, ми не можемо відмовитися з точки зору не тільки со¬ціально-економічних наслідків, а й релігійних. «Уявіть, як наша церква зможе купувати французький кагор за високою ціною?» — непокоївся урядовець.

Без утручання в стандарти

Заступник керівника проекту IFC «Інвестиційний клімат» Сергій Осаволюк привернув увагу до ще однієї проблеми — процедури технічного регулювання. За його словами, 84% товаровиробників-експортерів уважають корисним приєднання до ЗВТ. Але сьогодні на заваді експорту стоїть процедура технічного регулювання.
«Обов’язкові стандарти застосовують 35% україн¬ських підприємств. 3 15—16 тис. вітчизняних національних стандартів дві третини залишилися радянськими, прийнятими до 1992 року. А вони були розроблені в 1970—1980 роках. Чи можна виробляти конкурентоздатну продукцію відповідно до цих стандартів?» — наголосив С.Осаволюк.
Невід’ємною умовою приєднання до ЗВТ є приведення нашого законодавства та практики у від¬повідність до норм та положень ЄС, тобто його гармонізація. Але експерти пропонують термін «гармонізація» замінити на «транспозиція».
Гармонізація законодавства передбачає певну його адаптацію до наших реалій. На це витрачаються мільйони з держскарбниці. Більшість наших сусідів обрала простіший шлях — дозволила використовувати в себе в країні євростандарти без будь-якої адаптації. «Адапта¬ція — це абсурд. Можна просто використовувати міжнародний стандарт таким, яким він є: до останньої коми та крапки», — наголошують деякі експерти.
У цьому — суть транспозиції: з мінімальним утручанням у зміст запроваджувати євростандарт у своїй країні. Нині ж стандарти Старого світу приходять в Україну, перекладаються, надсилаються на погодження міністерствам і відомствам. Ті у свою чергу пересилають їх у про¬фільні інститути. Після проходження такого шляху виникають сумніви в автентичності цього стандарту. Та ще й доводиться фінансувати цей процес.
Київ може уникнути зайвих клопотів і мінімізувати витрати на приєднання до ЗВТ. Варто лише дослухатися до країн, які вже мають досвід переговорів з Євросоюзом.

Марина ЗАКАБЛУК