Закон і Бізнес


Голова Голосіївського суду Олена Первушина:

«В окопах не відсидиться ніхто, дістанеться кожному. Відтак суддям слід згуртуватися»


№11 (1205) 14.03—20.03.2015
36487

Сьогодні судову систему хочуть знесилити. Мало не щодня представники органів влади перевіряють, чи вистоять володарі мантій перед новими випробуваннями. На думку голови Голосіївського районного суду м.Києва Олени ПЕРВУШИНОЇ, служителі Феміди не мають права мовчати. Вони повинні об’єднатися, аби відстояти судову систему й вилікувати суспільство від небезпечної заразливої хвороби — правового нігілізму. А ще — очистити судову владу від осіб, які не достойні носити мантію.


«У 50% судових засідань прокурор не може відстояти та обгрунтувати свою позицію»

— Олено Сергіївно, 6 березня очолювана вами установа відмовила в задоволенні клопотання Генпрокуратури щодо застосування відносно судді Печерського районного суду м.Києва Сергія Вовка запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Ця новина набула широкого розголосу. Рішення суду активно коментували в соцмережах. Думки користувачів Інтернету здебільшого зводилися до одного — звинувачень слідчого судді, яка розглядала клопотання. У свою чергу прокуратура не погодилася з рішенням суду, про що заявила представникам ЗМІ. Позиції суду ніхто не почув.

— Судді з обережністю ставляться до публічних заяв. Вони можуть сказати стільки, скільки їм дозволяє закон та Кодекс суддівської етики. Що стосується розгляду згаданого клопотання, то до слідчого судді Голосіївського райсуду м.Києва Оксани Мирошниченко, яка прийняла відповідну ухвалу, ніхто по коментарі не звертався. Мабуть, громадськість просто не хоче чути суддівських коментарів, людям більше подобається думка іншої сторони — прокуратури, яку вони навіть не ставлять під сумнів…

Останнім часом події довкола судової системи розвиваються настільки стрімко, що ніхто не хоче зупинитись і запитати себе: «Куди ми йдемо? Як далеко може все це зайти?» Так, через професійну специфіку судді не є пуб­лічними особами. Проте настає такий переломний момент, досягається така точка кипіння, коли не можна не говорити.

Я не можу мовчати, коли із судової системи знущаються. Сьогодні вона перебуває в катастрофічному становищі. Внаслідок того, що прокуратура, по-перше, неналежним чином ставиться до виконання своїх обов’язків — підтримання державного обвинувачення. По-друге, вона неадекватно сприймає судові рішення, безпідставно критикує їх та дозволяє коментувати в неприпустимій, непрофесійній формі. Це, напевно, бажання сподобатися суспільству, зіграти на почуттях, на ура-патріотизмі. Подіб­ними висловлюваннями прокуратура намагається приховати свій непрофесіоналізм, неграмотність, невміння працювати.

Звідки все це йде? Від незнання та нерозуміння завдань і функцій прокуратури. Якщо прокуратура звертається до суду з клопотаннями про застосування запобіжного заходу, з обвинувальними актами, здійснює інші повноваження відповідно до закону «Про прокуратуру», то повинна розгорнути Кримінальний та Кримінальний процесуальний кодекси і прочитати, як це робиться. Адже просто подати клопотання — замало, потрібно обгрунтувати його належними та допустимими доказами. Проте ні раніше, ні сьогодні прокуратурі чомусь не завжди вдавалось аргументувати свою позицію.

Судді не відмовляються розглядати клопотання, обвинувальні акти на підставі даних, які професійно зібрані органами досудового розслідування та перевірені процесуальним керівником. Суд повинен заходити до зали засідань і мовчки сидіти та слухати обидві сторони, а не усувати огріхи, допущені державним обвинувачем чи захисниками через їхню некомпетентність. Фактично в деяких ситуаціях суду доводиться виконувати функції сторін процесу. Сьогодні прокуратура не готова до змагальності сторін.

— Ви маєте на увазі, що прокуратурі не вистачає доказів, аби аргументувати свою позицію в суді?

— Так, і таких випадків багато. Чесно кажучи, у 50% судових засідань прокурор не може відстояти та обгрунтувати свою правову позицію засобами, передбаченими законом. Ви знаєте, яка велика кількість обвинувальних актів повертається процесуальним керівникам для приведення їх у відповідність до вимог КПК? Таке враження, що прокурорів ніхто не навчає, за якими правилами потрібно проводити досудове розслідування, які процесуальні вимоги мають бути дотримані.

— Це стосується й клопотання, яке суд розглядав 6 березня? Прокуратура не впоралася, так би мовити, з екзаменом на застосування норм КПК?

— Після оголошення слідчим суддею ухвали представник прокуратури в коментарях журналістам заявив: вони вивчать ухвалу, оскаржать її та нададуть суду апеляційної інстанції докази про наявність ризиків, що підозрюваний може вдатися до таких дій, аби перешкоджати кримінальному провадженню: переховуватися від органу досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, потерпілу тощо. Вибачте, але в мене виникає запитання: що заважало прокуратурі долучити ці докази до клопотання про застосування запобіжного заходу, яке розглядала слідчий суддя Голосіївського райсуду? Поясню, чому в мене виникло саме таке запитання.

Ми очікували, що розгляд клопотання Генерального прокурора щодо застосування відносно судді С.Вовка запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою приверне увагу суспільства та представників ЗМІ. Однак така прискіплива увага жодним чином не вплинула на суд: до розгляду цього клопотання не було особливого підходу, ставлення до нього було таким, як і до решти клопотань.

Так, відповідно до ст.177 КПК при розгляді клопотань про застосування будь-якого запобіжного заходу підставою для цього є сукупність двох факторів — наявність обгрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення та наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може вдатися до певних дій, а саме: переховуватися від органів досудового розслідування; знищити, сховати або спотворити будь-яку річ або документ, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на учасників кримінального провадження; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, в якому підозрюється, обвинувачується.

Якщо під час розгляду клопотання в судовому засіданні прокурор не доведе наявності одного із цих факторів, то таке клопотання задоволенню не підлягає.

До того ж в ст.184 КПК зазначається: у клопотанні прокурор має не тільки перерахувати ризики, а й викласти обставини, на підставі яких слідчий, прокурор дійшов висновку про наявність одного або кількох таких ризиків, зазначених у його клопотанні, з посиланням на матеріали, що підтверджують ці обставини. Крім цього, він повинен обгрунтувати неможливість уникнення ризиків, указаних у клопотанні, шляхом застосування більш м’яких запобіжних заходів.

Наприклад, доказом може слугувати той факт, що особа знімається з реєстрації з постійного місця проживання, продає майно, придбала квитки для виїзду в іншу країну тощо.

Доказом ухилення від явки до органів досудового розслідування може бути, наприклад, рапорт слідчого, який викликав підозрюваного на визначену дату для проведення процесуальних дій, а той не з’явився. Факт неявки чи ухилення потрібно зафіксувати в процесуальний спосіб.

При розгляді згаданого клопотання в судовому засіданні прокурор категорично стверджував, що в органу досудового розслідування відсутні будь-які докази, котрі б свідчили про намір підозрюваного переховуватися від органів досудового розслідування. Відсутні й факти ухилення підозрюваного від явки до слідчого, прокурора для проведення процесуальних дій. До того ж прокурор заявив про відсутність доказів того, що підозрюваний здійснює тиск на свідків, потерпілу.

Одного лише зазначення в клопотанні того, що підозрюваний намагатиметься переховуватися від органів досудового розслідування та суду чи вчиняти інші дії, недостатньо, це тільки припущення. Все це має підтверджуватися та обгрунтовуватися відповідними доказами. Їх прокуратура пообіцяла надати суду апеляційної інстанції. Чому ж слідчий суддя Голосіївського райсуду не отримала таких матеріалів?

«На жаль, і в суді, і в прокуратурі, і в міліції існує прошарок непрофесіоналів, які випадково потрапили в ці органи»

— На вашу думку, прокуратура нехтує нормами КПК?

— Так, це часто трапляється. Якщо прокуратура несвідомо допускає такі процесуальні помилки, то це через незнання та непрофесіоналізм. Якщо ж свідомо, то це вже маніпуляція громадською думкою та зловживання своїми правами.

— Як боротись із цим явищем?

— Тільки за допомогою процесуальних важелів. Судді повинні приймати рішення відповідно до закону. Вони мають викласти в рішенні всю аргументацію, щоб кожному було зрозуміло, чому суд дійшов того чи іншого висновку.

— Сьогодні громадськості, мабуть, більше до вподоби те, що робить і про що говорить прокуратура...

— Найбільша біда в нашій країні — небажання поставити себе на місце інших людей, розібратися з проблемами, які виникли. Зміни потрібно починати із себе. І не кричати: «Посадити!», «Розстріляти!» Важливо не піддаватися на провокації та маніпуляції, не йти на повідку в когось. Необхідно сісти, прочитати, подумати, а тоді вже робити певні висновки. Криками зміни неможливо провести. На жаль, і в суді, і в прокуратурі, і в міліції існує прошарок непрофесіоналів, які випадково потрапили в ці органи. Однозначно, що представники всіх цих органів повин­ні пройти переатестацію.

— Суди приймають законні рішення. А прокуратура в окремих випадках продовжує нехтувати нормами КПК. І часто в програшному становищі опиняється не прокуратура, а суд. Усе через те, що представники прокуратури коментують рішення суду, а володарі мантій тікають від журналістів. Природно, у громадян формується думка: якщо суддя тікає, значить, йому є що приховувати, і вони стають на бік прокуратури. Як із цим бути?

— Багато громадян не знають, які підстави є достатніми для застосування запобіжного заходу, яким є порядок розгляду клопотання, що має довести в судовому засіданні прокурор, які докази має надати сторона захисту. Вони черпають інформацію не з КПК, а зі слів сторони захисту чи обвинувачення.

Так, ст.178 КПК визначено обставини, які суд має врахувати при застосуванні запобіжного заходу. Їх ціла низка. Суд має оцінювати їх у сукупності. Так було зроблено й під час розгляду згаданого клопотання Генерального прокурора. Проте журналісти вирвали з контексту ухвали слова про те, що слідчий суддя лише врахувала позитивну характеристику та міцні соціальні зв’язки С.Вовка.

Відтак у суспільства формується думка, що слідчий суддя врахувала тільки ці обставини. Ніхто не висвітлює позицію прокуратури, представлену в судовому засіданні. Чомусь ніхто не говорить про те, що прокурор на прохання слідчого судді обгрунтувати наявні ризики перешкоджання кримінальному провадженню, неможливість застосування щодо підо­зрюваного більш м’якого запобіжного заходу не зміг надати відповідних доказів. Більше того, він повідомив, що і в нього, і в матеріалах кримінального провадження такі докази відсутні. Чому мовчать про все це?

— Можливо, суддям потрібно про це говорити? Не вдаючись до коментування рішення, роз’яснити, які обставини врахував суд і чому дійшов такого висновку?

— Судовій системі потрібно працювати над створенням прес-центру. Озвучувати позицію суду має прес-секретар, який би не оцінював рішення суду, а розтлумачив його.

«Мене дивує вибірковість прокуратури в розслідуванні кримінальних проваджень»

— Чи не остерігаєтеся, що у зв’язку з рішенням, яке прийняла слідчий суддя, завтра прокуратура може прийти з обшуком до Голосіївського райсуду?

— Ми готові до всього. Не виключаю, що події можуть розвиватися таким чином. Але ми не боїмося, якщо в суд прийде прокуратура. Ми скличемо збори суддів, звернемося до Ради суддів і вимагатимемо скликання позачергового з’їзду суддів. Ми повинні вислухати думки всіх делегатів про нинішню ситуацію. Інструментів впливу на інші гілки влади в нас немає. Ми не маємо права страйкувати, не розглядати справ. Єдиний вихід — приймати рішення відповідно до закону, не піддаватися на провокації та нічого не боятися. Зупиняти правосуддя — це не вихід із ситуації. Чому громадяни повинні страждати через те, що на нас хтось тисне? Ми будемо виходити в зали судових засідань і здійс­нювати правосуддя. Ми ж складали присягу. Якщо суд не зупиняв роботи, коли в Києві стріляли, палали шини, кидали коктейлі Молотова, не піддався тиску натовпу, жодного рішення не прийняв йому на догоду, то й тепер ми вистоїмо.

Страху в мене немає, тому що події, які відбулись у 2001 р., коли я ще була суддею Печерського районного суду м.Києва, загартували мене. Сталося це так. Я вирішувала питання про забезпечення цивільного позову Юлії Тимо­шенко до Генеральної прокуратури стосовно того, що їй перешкоджають у вільному пересуванні територією України. Нагадаю: у 2001 р. Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу щодо Ю.Тимошенко, до неї було застосовано запобіжний захід — підписку про невиїзд. Це не давало змоги їй вільно пересуватися по території країни та здійснювати передвиборну кампанію. Я прийняла ухвалу про забезпечення позову до розгляду справи по суті, зупинивши дію підписки про невиїзд.

У результаті Генпрокуратура порушила кримінальну справу щодо мене. Мене підозрювали в скоєнні злочинів, передбачених ч.2 ст.364 та ч.2 ст.375 КК. Я ходила до ГПУ на допити. Всі цивільні та кримінальні справи, які перебували в моєму провадженні, стали предметом ретельного вивчення Ген­прокуратурою. У результаті кримінальну справу закрили. Кваліфікаційна комісія не знайшла в моїх діях навіть ознак дисциплінарного порушення.

У зв’язку із цією ситуацією я 1,5 року не мала повноважень (у 2002 р. 5-річний строк, на який мене було призначено суддею, закінчився). Перед тим як питання про обрання мене на посаду судді безстроково мало розглядатись у Верхов­ній Раді, народні депутати отримали лист Генерального прокурора, в якому йшлося, що я недостойна бути обраною суддею безстроково. Незважаючи на це, 405 народних депутатів проголосували за обрання мене суддею безстроково. Адже справжні парламентарі повинні відкидати особисті претензії та комплексно оцінювати роботу судді.

— Очевидно, ви отримали такий результат, адже не поступилися, витримали прокурорський тиск…

— Так. Суддям властива витримка. Без сталевих нервів у суді немає чого робити!

— Виходить, завдяки гіркому досвіду ви тепер знаєте, на що здатна прокуратура.

— Я знаю, якої реакції можна очікувати від прокуратури. Її методи тиску на суддів залишаються незмінними. Перше, до чого вона може вдатися, — це гучні заяви в засобах масової інформації. Не виключено, що на суддів виливатимуть бруд, безпідставно звинувачуватимуть у всіх гріхах. Це гра на публіку, маніпуляція громадською думкою. Адже прокуратура не вдається до пояснення ситуації, не розповідає подробиць, не обгрунтовує власної точки зору, нарешті, не говорить, що насправді сталося, а робить звичайнісіньке інформаційне вкидання — звинувачення судової системи. Прикро, але зазвичай мас-медіа підтримують такі маніпуляції та не хочуть розбиратися, що насправді відбувалося: яке клопотання розглядалося, як кожна зі сторін процесу аргументувала свою думку, що суд узяв до уваги, а що відкинув. Тому першою може бути інформаційна реакція — атака в ЗМІ. Як варіант наступного кроку — прокуратура завітає до суду з обшуком. Можуть і кримінальне провадження відкрити… Такий сценарій використовують, аби виправдатися перед кимось, приховати власне безсилля.

Мене дивує вибірковість прокуратури в розслідуванні кримінальних проваджень. Я особисто зверталася до прокурора м.Києва із заявою про вчинення кримінального правопорушення суддею Голосіївського райсуду. Вона втручалась у здійснення правосуддя й намагалась отримати інформацію про час та місце проведення слідчих дій (зокрема обшуків) у конкретному кримінальному провадженні. Я повідомила про це прокуратуру, дані за моєю заявою були внесені до ЄРДР. На якій стадії досудове розслідування тепер — мені невідомо. Загадкою залишається й те, чому прокуратура не висвітлила цього факту.

Як бачите, система готова до самоочищення. Самі судді готові назвати імена тих, хто не гідний вершити правосуддя. Інші органи, мабуть, до цього не готові.

«Позиція Голови ВС — помилкова. Це було непрофесійне рішення»

— Напевно, не тільки прокуратура завдає клопоту судовій системі… Як суддівське співтовариство поставилося до того, що Голова Верховного Суду Ярослав Романюк підтримав подання Генпрокурора про надання згоди на затримання та арешт трьох суддів Печерського райсуду?

— Це його право — підтримувати чи ні. Спочатку, звичайно, таке рішення Голови ВС чисто по-людськи викликало обурення. Прочитавши ухвалу слідчого судді в справі про розгляд клопотання Генпрокурора, я зробила висновок, що позиція Голови ВС — помилкова. Не допускаю й думки, що тут було щось особисте. Але в тому, що це було непрофесійне рішення, немає сумнівів. Оскільки насамперед суддя, приймаючи будь-яке процесуальне рішення, передбачене законом, має вивчити надані матеріали. На підставі цих матеріалів дійти того чи іншого виснов­ку. Зважаючи на матеріали, зібрані та надані суду прокуратурою, висновку, який зробив Голова ВС, складно було дійти. Ми не згодні з його позицією. Можна ж було зібрати суддів Судової палати у кримінальних справах, порадитися з ними щодо обгрунтованості клопотання Генерального прокурора, дати оцінку обставинам, викладеним у клопотанні, та матеріалам. Уважаю, що при вирішенні таких важливих питань, як реагування на клопотання Генерального прокурора про арешт судді, повинна враховуватися думка колективу, а не однієї особи.

У зв’язку із цією ситуацією на поверхню випливла ще одна проблема. Після набрання чинності новим КПК ми жодного разу не чули думок ВС  з приводу того, як розглядати клопотання щодо застосування заходів забезпечення кримінального провадження. Я розумію, що подібні категорії справ не доходять до ВС. Але ж можна було б суддям ВС зібратися, запросити нас і запитати, які труднощі виникають при застосуванні КПК та розгляді відповідних клопотань. Нас — суди першої та другої інстанцій — залишили із цією проблемою сам на сам.

— Сьогодні служителів Феміди звинувачують у тому, що вони не хочуть очищатися. Чи готові судді пройти люстрацію?

— Звичайно, ми готові, не відмовляємося. Проте виникають сумніви, чи відповідає закон «Про очищення влади» Конституції. У листопаді минулого року ВС звернувся до КС, аби він перевірив на відповідність Основному Закону окремі положення згаданого акта. Ми чекаємо. Чому висновку КС до цього часу немає, невідомо. Є розпорядження Кабінету Міністрів, що до грудня 2015 р. потрібно провести люстраційну перевірку. Збори суддів Голосіївського райсуду одноголосно підтримали таке рішення: поки КС не дасть своєї оцінки, поки ВР не приведе норми закону у відповідність до рекомендацій Венеціанської комісії, ми не будемо проводити люстраційну перевірку.

— Як ставитеся до проходження суддями первинного кваліфікаційного оцінювання, передбаченого законом?

— Позитивно. Головне, аби воно проводилось об’єктивно, неупереджено та відповідно до вимог міжнародного права, закону. Судді мають пройти незалежне анонімне тестування. Я згодна з тим, що не всі судді достойні носити мантію. Половину суддів потрібно переатестовувати на предмет знання матеріального та процесуального права. А ще їх варто перевірити на стійкість до стресів, психологічного тиску, бо не кожен зможе дотриматися вимог закону та не піддатися впливу, коли під судом палять шини, люди в балаклавах уриваються до залів судових засідань і вимагають від суду прийняття рішення, яке б їх задовольнило. Оцінка суддівських знань не повинна залежати від думки сторонніх осіб.

— На вашу думку, чому саме суди піддають нищівній критиці?

— Суди розглядають велику кількість справ. Але в поле зору громадськості потрапляють лише «обрані» справи. Це все — помста окремих людей, бажання поставити на коліна неслухняних суддів. На мою думку, люди, які досягли захмарних висот у політиці, не повинні опускатися до особистої помсти. Вони мають відстоювати права в установлений законом спосіб, а не будь-якою ціною намагатися принизити суддів. Урешті-решт запущений ними бумеранг помсти до них же й повернеться.

— То ви вважаєте, що знущання із судової системи скоро закінчаться?

— Так. Нас не знищать. Адже без судової влади не буде держави.

— Чи не здається вам, що сьогодні для суддів спеціально створюють нестерпні умови, аби вони самі йшли із системи?

— Можливо, такий психологічний прийом і застосовується. Але ми не підемо. Не потрібно знищувати суди, списувати на них власне безсилля.

— Але ж не всі готові стояти до останнього.

— Я переконана в одному: в окопах не відсидиться ніхто, дістанеться кожному. Тож усім суддям необхідно згуртуватися, не боятися шантажу, погроз, тиску, запастися терпінням. Нам потрібно бути мужніми, аби відстояти судову систему. Запевняю вас: Голосіївський районний суд м.Києва буде працювати. Незважаючи ні на що, ми здійснюватимемо правосуддя.

Сьогодні сон розуму породив зневагу до судової системи. Нам усім необхідно прокинутись і висловити власну думку, а не живитися інформацією, яку підкидають політики. Ми повинні вилікувати суспільство, яке заразилося правовим нігілізмом. Власним прикладом. Законними судовими рішеннями.

 

Олена ПЕРВУШИНА народилася 26 липня 1965 р.

У 1996 р. закінчила Національну юридичну академію України ім. Ярослава Мудрого.

Протягом 1989—1997 рр. займала посади юрисконсульта, завідувача юридичним відділом райдержадміністрації та райради. З червня 1997 р. — суддя Первомайського міськсуду Харківської області.

У 2000—2007 рр. — суддя Печерського районного суду м.Києва.

З 2007 р. — суддя, а потім голова Голосіївського районного суду м.Києва.

14 квітня 2014 р. зборами суддів знову обрана керівником установи.