Олена Павлюк:

Хто буде наглядати за наглядачами, або чи готове суспільство захистити суд?

Реформування судової влади є одним із ключових факторів на шляху до побудови в Україні демократичної і правової держави, діяльність якої відповідала б європейським принципам справедливого, чесного та неупередженого судочинства. 11 квітня 2014 року набрав чинності Закон України «Про відновлення довіри до судової влади в Україні».

Найближчим часом вступить у дію також Закон України «Про забезпечення права на справедливий суд», який 26 лютого 2015 року було офіційно опубліковано у газеті «Голос України». Політичні експерти, аналітики, фахові юристи жваво обговорюють новели цих законів та їх недоліки. Та чи будуть ефективними новітні законодавчі механізми? Чи зможуть лише вони у кінцевому рахунку досягнути поставленої мети – створити сучасну та ефективну систему захисту прав та інтересів людини у всіх сферах суспільного життя? Очевидно, що ні. Адже проблема реформування судової влади є надзвичайно складною, і не може зводитись до прийняття нових законів, якими б досконалими не вважали їх автори.

Судова реформа як державна політика повинна значною мірою включати і питання формування у суспільстві авторитету суду. На жаль, говорити про повагу до суду в Україні не доводиться. Засоби масової інформації майорять заголовками та цитатами політиків і державних діячів, які змагаються у красномовстві на адресу як окремих суддів та судових установ, так і судової влади в цілому. І частіше такі вислови є скоріше політиканством, ніж конструктивною критикою. А тим часом у суспільстві поступово сформувався всім нині відомий негативний стереотип стосовно роботи судді, діяльності суду та його ролі у суспільстві. Насправді ж роль судової гілки у системі органів державної влади важко переоцінити.

Настав час запитати себе – який суд нам потрібен? Чого ми очікуємо від судової влади? Кожен, хто приходить до суду, розраховує на неупередженість, справедливість і об’єктивність. Ми просимо суд захистити нас від порушень з боку державних органів, та коли мова заходить про їх же втручання у діяльність суду, тиск на суддів, ми в кращому випадку заплющуємо на такі факти очі. А досить часто громадяни із захопленням спостерігають, як проходить «народна люстрація» смітником, як проводять обшуки у приміщеннях суду. І водночас дивуються, що судова влада неефективна та не виконує своїх функцій.

Чому б сьогодні не задати собі і інше питання - чи зможе суддя у такій ситуації бути неупередженим та самостійним? Чи такий суд ми хочемо бачити? Чи цивілізованими і адекватними є такі дії відносно суддів? Уже з міжнародних інстанцій на адресу України сьогодні лунають непоодинокі заклики не допустити фінансову залежність судів від виконавчої влади, не перетворити люстрацію на політичну розправу із окремими суддями. Про незалежність судді за таких умов  годі і говорити. А у суспільстві продовжує нагнітатись думка про те, що саме судова влада є джерелом переважної більшості проблем в Україні. При цьому майже ніхто не говорить про те, що однією з фундаментальних засад правосуддя є незалежність судді від будь-якого незаконного впливу та його недоторканність. Говорячи про механізми так званого громадського контролю за судовою владою взагалі забувають про відповідну необхідність контролю за невтручанням у діяльність судових органів. Суспільство повинно бути готовим не лише активно реагувати на факти можливих порушень з боку суддів, а й гарантувати зі свого боку їх захист від будь-якого незаконного впливу. Іншими словами, кожен із нас повинен бути готовим стати на захист судової влади, і відтак бути впевненим у тому, що судова влада захистить і його від незаконних дій.

На превеликий жаль в Україні суддівська робота сприймається  виключно з точки зору спостерігача. Ніхто не заперечує важкості роботи, наприклад, слюсаря чи фермера, відповідальності професії лікаря чи інженера. Чому ж тоді так жваво підтримується ідея звільнити усіх суддів? Чому б за таких обставин не звільнити усіх вчителів? У чому принципова різниця? А між тим робота судді за рівнем професійної підготовки, емоційного і фізичного навантаження навряд чи значно  відрізняється від  роботи лікаря чи бухгалтера, яку вже однозначно ніхто не назве легкою.

В Україні  дійсно існує високий запит на правосуддя, але чи готові громадяни поважати суд, а держава – гарантувати його незалежність? Загальні фрази про недопущення втручання у судочинство необхідно підсилити відповідним чітким механізмом невтручання. Дисциплінарна відповідальність суддів в жодному випадку не може бути політично вмотивованою, та перетворюватися на тиск або зведення особистих рахунків.

Динамічне сучасне життя ставить перед нами нові виклики, і те, що вчора відповідало б суспільним запитам і очікуванням, сьогодні вже потребує оновлення. Так відкритість і публічна доступність держаних органів ще кілька років тому не була критерієм їх ефективності. А вже сьогодні, у контексті широкого впровадження електронного урядування, виходить чи не на перший план. Проте залучення громадських організацій до співпраці із судовою гілкою влади у жодному разі не потрібно зводити до контролю над останньою.

Звертаючись до суду, ми очікуємо захисту наших порушених прав, професійного правосуддя. Водночас забуваємо про те, що ефективність судової влади неможлива без формування її авторитету, беззаперечного виконання судових рішень, незалежності та недоторканності суддів як носіїв судової влади. Сьогодні судова влада як ніколи потребує підтримки і поваги з боку суспільства і держави. Усвідомлюючи високу відповідальність та соціальну значимість своєї роботи, суди та громадяни повинні бути готовими до діалогу і порозуміння, і лише разом зможуть формувати демократичну правову державу, у якій людина, її честь і гідність, недоторканність і безпека є найвищою соціальною цінністю.