Закон і Бізнес


Суддя Печерського райсуду Києва Оксана Царевич:

«Крім нас самих, немає кому відповісти на безпідставну критику й погрози»


№8 (1202) 20.02—27.02.2015
КСЕНІЯ МАГНУШЕВСЬКА
127306

Сьогодні Печерський районний суд м.Києва, який часто стає епіцентром «політичних протистоянь», стикнувся з безпрецедентним втручанням у його діяльність. За словами служителів Феміди, сподіватися на захист із боку правоохоронних органів, представників виконавчої та законодавчої гілок влади марно. «ЗіБ» поспілкувався із суддею Печерського райсуду м.Києва Оксаною ЦАРЕВИЧ, дозволу на взяття якої під варту попросив у Верховної Ради Генпрокурор. Її підозрюють у постановленні неправосудного рішення. О.Царевич розповіла про тиск, який чинять на неї, про впевненість у законності рішення, ухваленого рік тому, та про віру в те, що Феміді вдасться вистояти в боротьбі за право бути незалежною.


«Держава самоусунулася від нашого захисту»

— Оксано Ігорівно, як уважаєте, сьогодні чинять тиск на вас особисто як на суддю чи на Печерський районний суд м.Києва загалом?

— Ситуація, яка склалася навколо Печерського райсуду м.Києва в цілому та навколо мене зокрема, є загальновідомою та не становить таємниці. Про факти відкритих погроз усьому колективу суддів та окремим суддям у зв’язку зі здійсненням правосуддя, заподіяння мені тілесних ушкоджень, протиправне проникнення та пошкодження майна іншої судді, безпідставні кримінальні переслідування повідомлено всі державні інституції, а також органи суддівського самоврядування.

Я схиляюся до думки, що ці дії спрямовані не тільки на заплямування моєї репутації чи репутації Печерського райсуду. Це тиск на всіх суддів України. Чому ж він розпочався саме з нашого суду? Відповідь очевидна: історично так сталося, що установа розташована на території, де розміщені всі центральні органи державної влади. Тому спершу і взялися саме за нас.

— Судова влада зазвичай мовчазна, не виносить сміття з хати. Але останнім часом усе частіше лунають публічні заяви служителів Феміди щодо тиску…

— Знаєте, донедавна я була переконана, що професійний суддя має неухильно дотримуватися обов’язку бути стриманим, як би емоційно важко інколи не було, і повинен захищатися, виключно звертаючись до органів суддівського самоврядування та правоохоронних органів.

Я вважала, що держава захищає суддів. Однак сьогодні склалася безпрецедентна ситуація: держава самоусунулася від нашого захисту, громадська думка та інтерес, які, безумовно, мають значення в політико-соціальних аспектах нашого життя, стали вищими за мету правосуддя. Так сталося, що, крім нас самих, немає кому відповісти на безпідставну критику й погрози, які лунають у бік суддівського корпусу. Суспільство вводять в оману, щоб знайти крайніх в особі окремих суддів і одночасно мати постійний вплив на судову владу — для досягнення свого інтересу при розгляді конкретних справ. Третя гілка влади незалежна, але комусь дуже вигідно тримати її в залежності від себе.

Я вірю, що мої слова поряд з висловленими останнім часом думками суддівських колективів та органів суддівського самоврядування дадуть можливість суспільству побачити та зрозуміти ситуацію, яка склалася навколо судової влади.

— Ви працюєте суддею майже 5 років. За цей час хоча б раз стикалися з проявами подібного тиску?

— Скажу відверто: 5-річний стаж судді — це не багато, але достатньо, щоб стверджувати: я ніколи не стикалася з проявами тиску на себе. Колеги (не тільки з нашого суду, а й з установ у інших регіонах) однозначно стверджують: раніше проявів такого тотального тиску на судову систему ніколи не було.

Так, сьогодні з боку представників як політичних сил, так і органів, покликаних забезпечувати правопорядок і законність у державі, лунають гучні звинувачення суддів у прийнятті завідомо неправосудних рішень.

Ще Аристотель у своїй праці «Нікомахова етика» зазначав: «Можна звинувачувати в неправосудності суддю, який навмисно, своєкорисливо, шукаючи подяки або домагаючись помсти, виносить несправедливе рішення. Але якщо судді чужі всі ці міркування й одночасно він перебуває в невіданні щодо тих чи інших обставин справи, то винесене ним рішення є неправосудним тільки відносно засудженого. Стосовно ж самого судді воно не може бути названо неправосудним».

І сьогодні ці категорії є основними для визначення завідомо неправосудного рішення. Тоді чому органи досудового розслідування, не вдаючись до елементарної оцінки поняття «завідомо», не згадуючи про основні принципи, закріплені в Конституції, дозволяють собі публічно виловлювати думку щодо прийняття суддями саме завідомо неправосудних рішень? А ще звинувачувати їх у всіх смертних гріхах, в усіх проблемах соціуму та негараздах держави. Мені важко зрозуміти логіку органів досудового слідства.

— Якими можуть бути наслідки таких дій з боку прокуратури?

— Кожен має право знати й розуміти, що впевненість демократичного суспільства в незалежній судовій владі — це об’єктивна необхідність. Сьогодні, коли суспільство прагне побудувати нову правову державу, кожен має розуміти, що це будівництво починається з його правомірної поведінки, зокрема неухильного дотримання закону. Це стосується й питання притягнення осіб до юридичної, а тим більше кримінальної відповідальності. І якщо сьогодні органи прокуратури розпочали з протиправних дій, аби якомога швидше притягнути до кримінальної відповідальності суддів, то завтрашня перспектива тільки одна — подібні дії будуть вчинятися щодо кожного, кого прокуратура буде вважати за необхідне обвинуватити.

«Публічний характер притягнення суддів до кримінальної відповідальності створив безпрецедентний випадок у світовій практиці цькування суддів задля піару»

— 29 січня Вища кваліфікаційна комісія суддів відмовилася задовольняти клопотання Генпрокурора щодо відсторонення вас від займаної посади. Чи очікували такого рішення?

— Я вірила, що комісія прийме таке рішення. На той момент у мене не було статусу підозрюваного. А вносити такі клопотання можна виключно щодо осіб, яким вручено повідомлення про підозру. На мою думку, від комісії не можна було очікувати іншого рішення. Відмова у відстороненні мене від посади — це підтвердження того, що Україна невеликими кроками рухається в бік європейських стандартів.

— ВККС уперше в історії не задовольнила клопотання Генпрокурора. На вашу думку, зі зміною складу комісії змінилися й підходи до розгляду таких клопотань?

— Я б так не сказала. Ми постійно вивчаємо практику ВККС, і раніше жодного разу не було такого, щоб Генпрокуратура вносила клопотання, попередньо не вручивши підозру судді. Це було вперше: ГПУ звернулася до комісії ще до того, як суддя набув статусу підозрюваного. Тому ВККС іншого рішення, як мені видається, не могла прийняти.

— Спроби вручити вам повідомлення були?

— Були, і я цього не заперечую. Проте ці спроби здійснювалися не в процесуальний спосіб. Законом «Про судоустрій і статус суддів» передбачено: судді може бути повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення лише Генеральним прокурором або його заступником.

— Але ж Генпрокуратура стоїть на своєму. 12 лютого на сайті ГПУ з’явилася інформація: Генпрокурор Віктор Шокін звернувся до Верховної Ради з поданнями про надання згоди на затримання та обрання запобіжних заходів у вигляді тримання під вартою щодо 3 суддів Печерського райсуду м.Києва, у тому числі й вас. До того ж Генпрокурор поставив перед ВККС питання про відсторонення вас від посади.

— На мою думку, подання до парламенту — це підтвердження відсутності будь-яких доказів на доведення вини у скоєнні злочину. Це черговий спосіб залякати судову владу, змусити мовчати та беззаперечно виконувати побажання керівника органу досудового розслідування в безпідставному кримінальному провадженні.

Щоб звертатися з таким поданням до ВР, потрібно мати на те вагомі підстави. Метою застосування запобіжного заходу є запобігання спробам:

переховуватися від органів досудового розслідування та суду;

знищити, сховати або спотворити будь-яку з речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні.

Всім відомо моє місцезнаходження, я ні від кого не переховуюся. Впливу на свідків при кваліфікації завідомо неправосудного рішення не може бути, адже про те, що відбувається в нарадчій кімнаті, знають лише суддя і Господь Бог. Знищити та пошкодити речі теж неможливо: справу розглянуто, рішення постановлено ще рік тому, його вже не можна переписати, знищити, адже воно набрало законної сили.

До того ж, незважаючи на відмову в задоволенні клопотання про відсторонення від посади, анонс по­в­торного звернення в одному і тому ж провадженні є ще одним цинічним проявом психологічного тиску на окремих суддів та судову систему. Пуб­лічний характер притягнення суддів до кримінальної відповідальності, підкріплений численними виступами керівництва прокуратури м.Києва, Генпрокуратури в ЗМІ, фактично витіснив поняття «законність та об’єктивність» кримінального провадження, перекреслив абсолютно всі розумні принципи та створив безпрецедентний випадок у світовій практиці цькування суддів задля піару.

Можна лише припустити, що ставила собі за мету ГПУ, оголосивши на всю країну про необхідність застосування запобіжного заходу стосовно суддів. Це черговий спосіб з боку органів прокуратури змусити задуматися суддів, які їм рішення приймати, аби задовольнити інтереси прокуратури.

— Як уважаєте, чому в першому поданні Генпрокурора зазначалося, що вас підозрюють у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.375 Кримінального кодексу. А в другому — передбаченого вже ч.2 ст.375 КК?

— Я не бачила тексту подання. Тому висловлю припущення: це все для того, щоб надати більшої ваги та більшого суспільного резонансу цій справі. Частина перша — це постановлення завідомо неправосудного рішення, а друга — ті самі дії, які спричинили тяжкі наслідки або вчинені з корисливих мотивів чи в інших особистих інтересах. Звичайно, можна припустити, що більший резонанс у суспільстві викликають справи з обтяжуючими обставинами: мовляв, суддя не тільки прийняв неправосудне рішення, а й вчинив це з корисливих мотивів.

«Я готова пройти атестацію, якщо вона буде об’єктивною, а не спрямованою на звільнення неугодних суддів»

— Чи не закрадалась у вас рік тому думка, що розгляд однієї зі справ про адміністративне правопорушення може призвести до таких наслідків?

— Протягом року я розглядаю понад 1,5 тис. справ про адмінправопорушення. Ту січневу справу я сприймала як звичайну. Вона нічим не відрізнялася від решти. Особа, яку притягали до адмінвідповідальності, кілька разів не з’являлася на засідання. Потім вона отримала рішення та сказала, що згодна з ним. Я досі не розумію, в чому була неправосудність цього рішення та ще й завідомо. Сьогодні, навіть знаючи, які випробування чекатимуть мене в майбутньому, я прийняла б таке саме рішення.

Всі справи про адмінправопорушення розглядаються за однаковою процедурою: ти отримуєш справу, відкриваєш, знайомишся з матеріалами. Джерелом доказування в таких справах є протокол. Викликаєш особу на засідання, аби забезпечити всі її права, у тому числі й право на доступ до правосуддя. Особа не з’являється. Кодекс про адміністративні правопорушення дозволяє слухати справу за відсутності правопорушника, тобто неявка особи не перешкоджає розгляду справи. Я ж не можу застосувати до неї примусовий привід! До того ж справи про адмінправопорушення потрібно розглянути в короткий строк — за 15 днів.

Поясню, чому в цій справі була застосована така санкція, як позбавлення керування транспортним засобом на півроку, а не накладення штрафу. По-перше, зазначене стягнення застосовано в межах санкції статті.

А крім цього, ні для кого не секрет, що судді зобов’язані контролювати виконання судових рішень. Якщо я стягую на користь держави штраф, зобов’язана контролювати його стягнення органами виконавчої служби. На жаль, часто трапляється, що штрафи не сплачуються. Невиконання судового рішення в частині стягнення коштів у дохід держави й неналежний контроль за цим — це порушення присяги.

— Якщо ж орган досудового слідства передасть вашу справу до суду, якого розвитку подій очікуєте?

— Я вірю в справедливий суд, у законність судових рішень, які можуть бути прийняті в моїй ситуації, готова в судовому засіданні довести всю абсурдність тверджень обвинувачення. При цьому, незважаючи ні на що, хочу ще раз підтвердити: рішення, постановлене під моїм головуванням, яке прокуратура вважає «завідомо неправосудним», — не оскаржене, в тому числі тією ж прокуратурою, котра наділена таким правом. Рішення набрало законної сили.

Я переконана: судова влада — незалежна, її представники — вірні присязі та здатні в процесуальний спосіб довести кожному громадянину, що право на справедливий суд є в кожного з нас, незважаючи на сили зовнішнього тиску!

— Зважаючи на перипетії, тиск, погрози, які переслідують вас у Печерському райсуді м.Києва, не виникало бажання перевестися до іншої установи, до якої не так прикута увага суспільства?

— Ні, такого бажання ніколи не виникало. Стіни суду — це частина мене. Тут я починала працювати оператором ЕОМ. Реєструвала в цивільній канцелярії справи, які надходили. Займала посаду консультанта, помічника. Для мене Печерський райсуд м.Києва — рідний. Тут іноді краще, ніж удома.

— На вас часто скаржилися громадяни до ВККС? Чи були ці скарги обгрунтованими? Вас притягували до дисциплінарної відповідальності?

— Безумовно, скарги були, оскільки рішення суду — завжди на користь однієї зі сторін. Другу сторону воно часто не влаштовує. Взагалі-то на того немає скарг, хто не працює. За час роботи в суді щодо мене тільки один раз було прийнято рішення про відкриття дисциплінарного провадження — в березні минулого року. Проте до цього часу комісія ще не розглянула справу. Що ж стосується інших скарг, то ВККС не знайшла підстав для відкриття дисциплінарних справ.

— Чи готові ви пройти атестацію, передбачену законом «Про право на справедливий суд»?

— Я готова пройти атестацію, якщо вона буде об’єктивною, а не спрямованою на звільнення неугодних суддів. Я впевнена, що більшість суддів не бояться перевірки знань, бо не сумніваються у своїх силах. Тільки б ця атестація проводилася незалежно та неупереджено.

— Через 3 місяці ви вже зможете звернутися до ВККС із заявою про надання рекомендації для обрання суддею безстроково. Не передумали продовжувати суддівську кар’єру?

— Ні, не передумала. Мені подобається суддівська робота. Думаю, ми вистоїмо, незважаючи на шалений тиск, і доведемо: судова влада непохитна, нікому не підкоряється, ніколи не буде виконувати чиїсь накази, а рішення прийматиме відповідно до закону.

— Не боїтеся, що під час розгляду в парламенті питання про продовження вашої кар’єри народні депутати будуть перешкоджати обранню безстроково?

— Я вірю, що ми йдемо до Європи, житимемо за європейськими стандартами. Сподіваюся, що народні депутати, які не втомлюються кожного дня заявляти про необхідність реформування судової системи, аби унеможливити політичний вплив на неї, не відступатимуть від своїх декларацій та діятимуть виключно в правовому полі.

— Змоделюємо ситуацію: парламент не проголосував за ваше обрання. Що тоді?

— Я оптиміст, тому не моделюю таких ситуацій. Думаю, народні депутати не відступатимуть від заявлених принципів. Якщо представники влади не нехтуватимуть законом, то зміняться настрої в суспільстві. Адже кожен громадянин повинен усвідомити: суть правосуддя полягає в оцінці судом наданих сторонами доказів відповідно до вимог закону, і тому справи, в яких обставини, які здаються очевидними та загальновідомими в суспільстві через підвищений до них інтерес, постійне їх висвітлення в ЗМІ, не знаходять свого об’єктивного підтвердження в засіданні. Іншими словами: не завжди та особа, у винуватості якої переконане суспільство, є винною за законом і має бути притягнута до відповідальності.

В адвокатів є вислів: «Судове рішення не тільки має бути законним і обгрунтованим, а й здаватися таким оточуючим». Однак суспільний інтерес не може стати вищим за мету правосуддя. Це об’єктивна істина, яку має прийняти кожен громадянин. І це стає зрозумілим, якщо відверто спитати себе: якщо завтра в тебе виникне необхідність захисту своїх прав та інтересів у судовому порядку, чи будеш прагнути захистити себе шляхом справедливого суду, незалежного від думки оточуючих, якщо будеш упевненим у своїй правоті, чи буде для тебе мати значення, що рішення суду на твою користь не задовольнить суспільний інтерес?

Кожен, хто підтримує політично мотивовані громадські акції з метою погрози суду й окремим суддям чи бере участь у них, має розуміти, що це прямий недопустимий вплив на правосуддя, що завтра він може стати учасником судового спору, який буде викликати підвищений суспільний інтерес. У такому разі особа має запитати себе: чи згодна вона, щоб питання про її відповідальність вирішував суддя, якому погрожують звільненням і розправою над ним та членами його сім’ї, знищенням майна, якщо він не притягне тебе до відповідальності. На мою думку, кожен має запитати себе, чи хоче він такого суду, чи вважає він такий суд незалежним. Тоді й прийде усвідомлення: якщо хочеш отримати справедливе рішення, не чини несправедливо стосовно того, хто це рішення приймає.

Оксана ЦАРЕВИЧ народилася в м.Коростені Житомирської області.
У 2003 р. закінчила Івано-Франківський інститут права, економіки і будівництва, у 2005 р. — Міжнародний науково-технічний університет за спеціальністю «правознавство».
У 2008-му закінчила навчання на факультеті підготовки професійних суддів Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого за спеціальністю «правознавство». Указом Президента від 19.11.2010 призначена суддею Печерського районного суду м.Києва.