Ні дня без тиску

Чи можна домогтися верховенства права та торжества закону в протизаконний спосіб?

Перефразовуючи класика: або випадків тиску на суддів раніше не було, або про них стали писати частіше. Кінець минулого й початок цього року ознаменувалися тим, що ледь не щодня з різних регіонів країни надходять заяви, скарги чи звернення про випадки втручання в правосуддя з боку громадських активістів різного штибу. Одні експерти пов’язують це із сезонним загостренням громадської активності, інші — вбачають конспірологічні чинники.

Які засоби, така й мета?

Здавалося б, після кількох хвиль очищення суддівських лав, які прокотилися країною за останній рік, напруження у відносинах суспільства та вітчизняної Феміди мало б піти на спад. Зі старими скаргами на «політичні» гріхи окремих суддів працює спеціальна комісія, з новими — розбирається переобрана Вища кваліфкомісія, а на тих, на кого не знайдеться компромату, чекають люстрація та переатестація. Тож прапорці розставлені, цілі оприлюднені.

Та, схоже, повільність процесу не влаштовує радикально налаштовану частину суспільства. Як повідомляв «ЗіБ» (див. №№4 та 5. — Прим. ред.), з регіонів дедалі частіше надходять скарги на відвертий тиск на судові установи. У Цюрупинську палають шини, в Харкові попереджають: «Якщо не буде виграна справа — судді вилітатимуть з вікон», у Кременці не обмежуються словами, а переходять до діла — витягують законників з будівлі та кидають до сміттєвого бака.

Кількість подібних фактів обструкції за два зимові місяці вже перевалила далеко за десяток, що не дозволяє назвати їх поодинокими випадками. І це лише тих, які стали відомі завдяки ЗМІ. Повідомлення схожі, різняться лише географія та дійові особи. Тенденція, одначе…

Учасники таких акцій не приховують, що в такий спосіб намагаються вплинути на суддів, аби було ухвалене бажане для них рішення — чи то звільнення з-під варти, чи то відмова в позові в люстраційному спорі. І не важливо — законним воно буде чи ні.

Причому йдеться не тільки про громадських активістів, чиї пізнання в юриспруденції обмежуються розділами про «маю право», а й про представників виконавчої та законодавчої гілок влади. Як, зокрема, зазначається у зверненні суддів Харківського апеляційного адміністративного суду, «спостерігається тенденція, коли дії вказаних суб’єктів виходять за межі повноважень, наданих законом, що полягає в намаганнях здійснювати позапроцесуальний контроль за розглядом справ та перевірку законності й обгрунтованості судових рішень, формування в суспільстві негативного ставлення до суддівського корпусу та відкритих погроз фізичного насильства».

Печерський плацдарм

Ця хвиля докотилася, а точніше — повернулася, і до столиці. Щоправда, не у формі мітингів, до яких тут уже звикли, а у вигляді «негласного тиску».

Як зазначено у зверненні суддів Печерського райсуду м.Києва (що наводиться нижче. — Прим. ред.), за останні два тижні відразу кілька їхніх колег зазнали тиску, «який полягає в намаганні протиправно використовувати суди для відстоювання інтересів певних груп чи осіб непроцесуальним шляхом, що є проявом неповаги до суддів, бажання їх дискредитувати».

Якщо висловлюватися військовою термінологією, то з погляду процесуального законодавства Печерський райсуд столиці — це той плацдарм, захопивши який можна проводити більш упевнені «бойові дії» на різних напрямах. Насамперед в оперативно-слідчих заходах та кримінальних провадженнях щодо резонансних злочинів.

Це припущення фактично підтверджує ще одне звернення «печерян» до Ради суддів, схвалене 3.02.2015 (з повним текстом якого можна ознайомитися на сайті «ЗіБ»). У ньому прямо вказується на певну тенденцію з боку ГПУ та місцевих органів прокуратури розпочинати досудове розслідування за фактом постановлення завідомо неправосудного рішення відразу після винесення ухвали чи вердикту не на їхню користь. «Прокурори та слідчі виявляють відверте нехтування гарантіями незалежності суддів, явну неповагу до них та вдаються до прямого втручання в здійснення правосуддя», — констатується у зверненні зборів суддів цієї установи.

Наразі немає доказів координованості негласного тиску з прилюдними заявами високопосадовців та порушеними прокуратурою кримінальними провадженнями стосовно самих суддів. Однак, на думку експертів, не можна скидати з рахунку бажання взяти під контроль одну зі знакових установ у судовій системі руками «невідомих осіб».

Тиснуть? Беріть самовідвід!

Водночас ні правоохоронні органи, ні вищі владні структури, які мають опікуватися безсторонністю правосуддя, ніби й не помічають негативних тенденцій. Так, уносять інформацію про злочин до реєстру, але ні про оголошення підозри, ні про затримання «невідомих осіб» далі не повідомляється.

У Міністерстві юстиції ж, з одного боку, попереджають, що суди не можуть перешкоджати проведенню люстрації й обіцяють неприємності тим, хто вийде за встановлені парламентом прапорці. З другого — не вбачають в акціях і погрозах на адресу суддів нічого екстраординарного.

Наприклад, як сказала на цьому тижні директор департаменту Мін’юсту з питань люстрації Тетяна Козаченко, «у випадку наявності зов­нішнього тиску судді зобов’язані були б взяти самовідвід». Так чиновниця прокоментувала відмову від позову колишнього начальника відділу по роботі з кадрами прокуратури Харківської області Володимира Суходубова. Свій вчинок він мотивував тим, що подальший розгляд справи в Харківському апеляційному адміністративному суді «може становити небезпеку для суддів, адже на них здійснюється тиск, у тому числі за допомогою ЗМІ, а також народними депутатами».

Урешті-решт громадсько-депутатське втручання допомогло міністерству взяти гору в цій конкретній справі. Але чи не є це пірровою перемогою? Адже, крім національних судів, є ще й суд європейський. Чи до Страсбурга також скликатимуть представників громадськості, аби захистити свою позицію?

Правосуддя під протестом

Коли в Україні тільки-но зароджувалася традиція скликати протестувальників під стіни судів, аби вплинути на вердикт, то влада й опозиція, як правило, опинялися по різні боки барикад у конкретному процесі. Тож суди, як одна з гілок влади, мали підстави розраховувати принаймні на захист від протиправних дій з боку активістів чи нардепів. Нинішня ж ситуація, на думку експертів, виглядала б доволі кумедною, якби не була такою сумною: представники законодавчої та виконавчої гілок влади настільки вжилися в роль опозиції, що судовій гілці залишається розраховувати тільки на себе та корпоративну підтримку колег.

При цьому жоден високопосадовець не дав своєї оцінки подібним акціям, не засудив її учасників і не попередив про протизаконність таких дій. Тож складається враження, що на владній верхівці вичікують: витримають судді тиск чи все ж попросять негласного покровительства?

Зі свого боку органи суддівського самоврядування дотепер не виробили єдиного підходу до методів захисту від посягань на безсторонність вітчизняної Феміди. Позачерговий ХІІ з’їзд суддів лише зобов’язав повідомляти Раду суддів про випадки тиску. Однак РСУ має єдиний інструмент для реагування — звернення до правоохоронних органів та керівництва держави щодо неприпустимості позапроцесуального втручання в правосуддя.

У жовтні минулого року, під час засідання Ради з питань судової реформи при Президентові, Петро Порошенко наголосив: «Мені та всьому суспільству потрібен суд, який захищає закон і громадянина». Та є сумніви, що суд стане таким, якщо сам не відчуває захисту ні від суспільства, ні від інших гілок влади.