Закон і Бізнес


Секретар пленуму ВССУ Дмитро ЛУСПЕНИК:

«Постійна зміна правових норм спричиняє неоднакове їх застосування та веде до сваволі. Й наші постанови покликані завадити цьому»


№6 (1200) 06.02—12.02.2015
ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ
4761

Однією з особливостей Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ є наявність двох рівнозначних палат. Про те, яким чином вони спільно працюють над підготовкою постанов пленуму, «ЗіБ» вирішив дізнатись у Дмитра ЛУСПЕНИКА, який перебуває на посаді секретаря пленуму з 2011 р. Також ми поговорили про те, чи змінились останнім часом умови підготовки роз’яснень, які перспективи ухвалення спільних постанов пленумів усіх вищих судів та на які проблеми потрібно буде звернути увагу першочергово.


«Кожна постанова, як правило, готується доволі тривалий час, нерідко понад рік»

— Ви перебуваєте на посаді секретаря пленуму з 2011 р. Які завдання ставили перед собою, обіймаючи цю посаду, і чи вдалось їх реалізувати?

— Перш за все дякую за увагу до роботи нашого суду. Як ви знаєте, до ВСС я перейшов з Верховного Суду, де активно займався напрацюванням щорічних правових позицій, а також був автором, співавтором і доповідачем багатьох постанов Пленуму ВС, зокрема про захист гідності, честі та ділової репутації, про захист авторського права та суміжних прав, і практично всіх останніх постанов із процесуальних питань. Як для судді, науковця й перш за все процесуаліста зазначена робота для мене є дуже важливою, оскільки, по-перше, допомагає самому професійно вдосконалюватись, а по-друге, дозволяє допомогти судам у застосуванні норм матеріального та процесуального права при здійсненні правосуддя, що зрештою впливає на єдність судової практики. Саме такі завдання я покладав на себе, даючи згоду бути обраним секретарем пленуму ВСС. Уважаю, що мені вдалося реалізувати їх. А крім того, вони й наразі реалізовуються, оскільки йде підготовка до роз’яснень багатьох інших спірних питань судової практики.

Нагадаю, що ВСС як суд касаційної інстанції розпочав роботу 1 листопада 2010 р., а вже 24 червня 2011-го було проведено перше засідання пленуму. Після прийняття регламентних, процедурних постанов, що унормовують засідання пленуму, ми розпочали приймати постанови, в яких давали судам роз’яснення з питань застосування норм права.

На сьогодні пленум ВСС прийняв 16 постанов щодо роз’яснення питань застосування норм права, затвердив
13 узагальнень судової практики різних категорій справ, регулярно заслуховував керівництво ВСС та апеляційних судів про стан здійснення правосуддя в державі й вирішував інші питання, наприклад звертався з поданням до Конституційного Суду.

Нам дуже хотілося б, щоб усі ці документи були скрупульозними й бездоганними не тільки з точки зору букви, а й духу закону, з чіткими правовими позиціями на основі узагальнень судової практики. Наскільки нам це вдалося — судити не мені, а іншим. Звичайно, хотілось би досягти більшого. Але, постійно виїжджаючи в різні області задля надання правової допомоги суддям, чую від них здебільшого вдячність за нашу роботу. Зокрема, я радий, що нам удалося направити в єдине русло вирішення більшості кредитно-іпотечних спорів, спорів, що виникають з приводу самочинного будівництва, про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, про захист права власності та інших речових прав.

Судам дані роз’яснення відносно застосування норм процесуального права, зокрема щодо наказного провадження, розкриття банківської таємниці, розгляду справ у зв’язку з нововиявленими обставинами, щодо юрисдикції та підсудності, судових витрат, оскарження дій державного виконавця тощо. Скажу відверто: я дуже гордий за дві останні наші постанови пленуму, які, без перебільшення, мають фундаментальний характер: «Про деякі питання дотримання розумних строків розгляду судами цивільних, кримінальних справ і справ про адміністративні правопорушення» від 17.10.2014 №11 і «Про застосування судами міжнародних договорів Украї­ни при здійсненні правосуддя» від 19.12.2014 №13.

Я дуже вдячний суддям ВСС за підготовку та прийняття вказаних постанов пленуму, це важка праця. Так само вдячний науковцям юридичних вищих навчальних закладів, членам науково-консультативної ради при ВСС, представникам ГПУ, Мін’юсту, інших відомств, суддям апеляційних судів за надані кваліфіковані та обгрунтовані зауваження та пропозиції до проектів постанов пленуму.

— За вашими спостереженнями, після того як очільників судів почали обирати самі судді, в роботі пленуму відбулися зміни? Судді активніше обговорюють проекти постанов? Чи авторитет призначеного керівника був чинником, який обмежував дискусії?

— Перепрошую, але мені взагалі не зрозуміле ваше запитання. Обговорення проектів постанов пленуму на його засіданні ніяким чином не залежить від особи голови ВСС і способу його обрання. Всі судді ВСС надзвичайно відповідально ставляться до своєї роботи й розуміють, яке значення постанова пленуму має для судів, тому хвилюються за її рівень, за викладені правові позиції.

Впевнений, що ви та багато ваших колег з інших ЗМІ часто буваєте присутніми на засіданнях саме нашого пленуму й нерідко бачите, що більшість постанов приймаються одноголосно й нерідко без зауважень. Про що це свідчить? Про скрупульозну й важку працю над її проектом, над зауваженнями та пропозиціями до проекту до і після першого читання. Кожна постанова пленуму, як правило, готується доволі тривалий час, нерідко понад рік.

Для опрацювання кожної постанови затверджується робоча група, куди, крім суддів, обов’язково входять науковці. Після цього робоча група на своїх численних засіданнях обговорює кожний пункт проекту, звіряє із судовою практикою правові позиції. На таких засіданнях точаться дуже жваві дискусії. З деяких питань, наприклад таких, як кредитні спори, самочинне будівництво, юрисдикційні, у нас проводилося по кілька засідань робочих груп із науковцями, у тому числі й секційні засідання НКР при ВСС. Також проводяться наради суддів судових палат ВСС для обговорення проектів. Тільки після цього документ виноситься на друге читання. Саме тому безпосередньо на засіданні пленуму виносяться питання, з яких судді дійшли згоди.

«Цивілістові важко давати роз’яснення з питань кримінальної юрисдикції та навпаки»

— Якщо проект постанови пленуму стосується розгляду кримінальних справ, чи долучаються до його підготовки представники цивільної палати й навпаки?

— Це питання для нас досить актуальне. На відміну від вищих господарського та адміністративного судів у нас фактично два вищі спеціалізовані суди: цивільної та кримінальної юрисдикції, також розглядаємо справи за правилами Кодексу про адміністративні правопорушення. До речі, зазначу, що ми брали й беремо участь у розробленні законодавства про судову реформу, зміні процесуального законодавства (паритетно з ВГС і ВАС). Ми завжди повинні доводити, що в нас два види юрисдикції та що цивілістові важко давати роз’яснення з питань кримінальної юрисдикції та навпаки.

Щодо вашого запитання, то відповідь однозначна. У робочих групах щодо доопрацювання проектів постанов пленуму ВСС до другого читання незалежно від того, якої юрисдикції стосується документ, активну участь беруть представники обох палат. Крім того, нерідко правові позиції перетинаються. Це стосується й постанов пленуму про розумні строки, про міжнародні договори, про юрисдикцію, про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки та ін. До слова, наразі спільно готуються постанови про судову експертизу, про застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод тощо.

— Кілька разів доводилося чути висловлювання, що судді всіх інстанцій мають сприймати постанови пленуму вищого суду як закон. Яка ваша думка із цього приводу? Суддя має непорушно дотримуватися викладених у проекті положень чи, якщо є потреба, може від них відступати?

— Дійсно, останнім часом як деякі вчені, так і практики, зокрема й судді, висловлюють думку про те, щоб позбавити пленуми права давати роз’яснення рекомендаційного характеру, мотивуючи це необхідністю забезпечення права на незалежність при ухваленні судового рішення й підкорення судді лише закону в силу конституційного принципу верховенства права. Посилалися при цьому на деякі рекомендаційні міжнародно-правові акти.

Така думка має право на існування, але на сьогодні я не погоджуюся з нею й ось чому. Так, з погляду закону пленум не є судовим органом, справ у будь-якому провадженні не розглядає. Статтею 36 закону про судоустрій чітко визначено його завдання: вирішення питань, пов’язаних із забезпеченням єдності судової практики у справах відповідної юрисдикції. Також зазначено, якими методами це досягається, — узагальненням практики застосування судами матеріального та процесуального закону. Після цього судам і даються роз’яснення рекомендаційного характеру.

Ніким не оспорюється законодавче повноваження вищих судів давати роз’яснення з питань судової практики для забезпечення єдності в тлумаченні та застосуванні норм права. Це є одним із елементів конституційного механізму охорони єдності й несуперечливості правової системи. Здійснення вищими судами, зокрема ВСС, таких повноважень не може не грунтуватися на напрацьованих ними ж правових позиціях, які містять тлумачення положень законодавства, що застосовується при розгляді справ. Заперечення такого права вищих судів означало б применшення їх конституційних і законодавчих функцій та призначення як вищих судів.

Звичайно, пленум не має права виходити за межі своїх повноважень. При цьому, оскільки роз’яснення пленумів з питання судової практики не є офіційними актами, кожний суд при розгляді конкретної справи, не погоджуючись з конституційністю закону, який застосовується, у тому числі і з урахуванням його тлумачення вищим судом, має право в установленому порядку звернутися до КС.

Важливим є й те, що невизначеність змісту окремих правових норм, із чим мало хто сперечається, постійна їх зміна, суперечності між ними, тягнуть за собою неоднакове їх розуміння й застосування, що створює можливість необмеженого розсуду та веде до сваволі. А наші постанови покликані завадити цьому. Адже принципи верховенства права не можуть бути забезпечені без однакового розуміння та тлумачення норми закону всіма правозастосувачами. Крім того, роз’яснення пленумів формально адресуються тільки судам відповідної юрисдикції. Проте тлумаченнями законів, що даються в цих постановах, керуються не лише суди.

Тож, на моє переконання, необхідно визнати, що постанови пленумів, у яких містяться напрацьовані в процесі судової діяльності правила, котрі конкретизують і роз’яснюють закон, мають авторитет і відіграють важливу роль у забезпеченні однакового застосування закону.

— Як ви оцінюєте роботу науково-консультативної ради при ВСС? Інколи доводиться чути докори, що деякі члени дорадчих органів не долучаються до роботи. Яка ситуація у вашому суді?

— Ви все правильно кажете. На засіданні пленуму ВСС ще 30 вересня 2011 р. затверджено положення про науково-консультативну раду та визначено її персональний склад. Після цього вносилися зміни у зв’язку з об’єктивними причинами. Вченим секретарем НКР є досвідчений суддя ВСС, кандидат юридичних наук, доцент Олег Ткачук, який приділяє роботі НКР чимало часу.

У положенні про НКР зазначено, що рада є дорадчим органом, до якого входять висококваліфіковані фахівці в галузі права, завданням котрих є розроблення науково обгрунтованих рекомендацій з принципових питань судової практики, підготовка яких потребує наукового забезпечення. До складу НКР обрані кращі представники різних галузей права. Для керівництва ВСС, пленуму суду робота НКР завжди була пріоритетною.

Але, на жаль, члени НКР працюють на добровільних засадах, і доводиться констатувати, що не всі члени ради працюють активно, є й такі, що взагалі не відповідають на наші запити чи прохання, не беруть участі в роботі секцій. Ми проводимо аналіз такої ситуації, з’ясовуємо причини та приймаємо відповідні рішення щодо їх подальшої участі в роботі НКР. Адже всі вони добровільно виявили бажання працювати у складі ради.

«У деяких державах спільні постанови пленумів приймалися понад 10 років»

— Уже минуло близько півроку відтоді, як з’явилась ініціатива проведення спільних засідань пленумів усіх трьох вищих судів. Проте відповідний регламент ухвалено тільки в першому читанні. Чому так повільно просувається робота?

— Ще у ВС і з перших днів роботи у ВСС я завжди підтримував ідею проведення спільних засідань пленумів, раніше — ВС та ВГС, а тепер — трьох вищих судів. Однак лише після зміни керівництва всіх вищих судів це стало можливим, оскільки раніше такого бажання не виникало. І запевняю, що поява даної ініціативи не пов’язана з ідеєю ліквідації вищих судів.

У серпні минулого року відбулася нарада керівництва вищих спеціалізованих судів, на якій були обговорені питання їх взаємодії, причини існування, на жаль, різної практики з певних категорій справ, затверджено меморандум про співпрацю між вищими судами. У ньому було зазначено, що однією з форм співробітництва є проведення спільних засідань пленумів вищих судів з метою забезпечення єдності судової практики та запропоновано розробити відповідний регламент.

На сьогодні регламент у першому читанні прийняли вже всі вищі суди. Чому так довго? А все дуже просто. Нам необхідно закріпити організаційні форми та прийоми роботи представників усіх вищих судів при підготовці та прийнятті спільних постанов, регламентувати погоджувальні процедури.

Найбільша проблема та прийняття спільних постанов пленумів — те, що всі питання, до найменших деталей, повинні прийматися більшістю голосів кожного пленуму окремо на спільному засіданні. Якщо хоч один пленум не погодиться із запропонованим варіантом чи то постанови, чи то деякого пункту, то вони не будуть прийняті. Саме тому ми детально обговорюємо кожен пункт і кожне процедурне питання.

— На вашу думку, спільні постанови з яких питань мають бути ухвалені першочергово? У чому основні розбіжності в судовій практиці загальних судів та господарських і адміністративних?

— Ми знаємо, які в нас на сьогодні найбільші проблеми. Це — вирішення юрисдикційних питань, земельні спори, кредитно-іпотечні спори, деякі інші питання договірних правовідносин, наприклад щодо поняття грошового зобов’язання, обчислення неустойки, оскарження дій державного виконавця. Є також спірні питання, розбіжності між кримінальною та адміністративною юрисдикцією та багато інших.

Нам усім дуже хочеться, щоб судова практика вищих судів йшла до досягнення спільної мети — правильного розуміння закону та правильного його застосування — не паралельними шляхами, де кожен напрацьовує свої правові позиції. Потрібно знаходити єдино правильні вирішення спірних питань. Від цього виграємо не тільки ми, а й уся судова система України, виграє держава.

— Деякі судді ВСС висловили побоювання, що представникам трьох вищих судів не вдасться дійти згоди стосовно наявних проблем. Адже деякі питання залишаються дискусійними навіть усередині цих установ. Які у вас очікування із цього приводу?

— Дійсно, такі побоювання були, адже як-не-як у кожному вищому суді велика кількість досвідчених суддів і кожен з них має свою думку. Коли ВСС приймав регламент спільних засідань пленумів, то побоювання деяких суддів стосувалися лише того, що це прямо не передбачено законом «Про судоустрій і статус суддів», хоча немає й заборони. Разом з тим, на моє переконання, тут проблема відсутня, адже в законі є головне — право вищих судів приймати постанови пленумів, а в яких формах це здійснюватиметься — то вже питання самих судів. Наприклад, у деяких державах спільні постанови пленумів приймалися понад 10 років, і тільки потім були внесені зміни до закону, і то не в усіх. Ми також пропонуємо закріпити таке повноваження вищих судів законодавчо.

Щодо того, чи вдасться нам приймати спільні постанови пленумів, враховуючи дискусійність усередині самих судів, то сподіваюся, що судді, усвідомлюючи свою відповідальність перед державою за належне здійснення правосуддя, свій обов’язок стосовно надання судам нижчого рівня методичної допомоги, докладуть максимум зусиль, аби такі постанови були прийняті. Також сподіваюся на допомогу науковців, практиків.

— Як ви ставитеся до можливості надання Верховному Суду повноважень щодо ухвалення постанов пленуму про неузгоджені питання правозастосування? Це могло б стати альтернативою спільним засіданням пленумів вищих судів?

— ВС є найвищим судовим органом у державі, і він має бути наділений тими повноваженнями, які б давали йому можливість належно виконувати покладені на нього завдання. Не бачу перешкоди тому, чому б ВС не міг приймати постанов пленуму з питань правозастосування.

Не думаю, що це було б альтернативою спільним засіданням пленумів, оскільки постанови Пленуму ВС за своїм статусом матимуть вищу силу. Та й чому це повинно бути альтернативою, ми ж не сперечаємося один з одним. Кожен з нас виконує покладені на нього окремі державні функції в судовій системі. Всі ми працюємо заради єдиного публічного інтересу — належного здійснення правосуддя.

«І банк, і позичальник вишукують різноманітні способи судового захисту, нерідко спрямовані на порушення прав один одного»

— Після фінансової кризи 2008 р. різко зросла кількість справ щодо розгляду кредитних правовідносин. Економіка України також переживає непрості часи. Чи спостерігається збільшення кількості справ цієї категорії?

— Дійсно, інтеграція вітчизняної фінансової системи в міжнародну стала причиною того, що кризовий стан світової фінансової системи безпосередньо позначився й на її функціонуванні. Результатом цього для українських кредитно-фінансових організацій стало погіршення ліквідності в банківському секторі, швидке зростання курсу іноземної валюти, суттєве зменшення доходів населення та інші чинники, що призвело до великої кількості судових спорів щодо виконання кредитних договорів, договорів банківського вкладу, забезпечення договірних зобов’язань, звернення стягнення на заставлене майно, визнан­ня договорів кредиту, поруки, застави, іпотеки недійсними тощо.

Проте переважна більшість спорів усе ж таки пов’язана з неможливістю своєчасного виконання прийнятих на себе договірних зобов’язань щодо повернення як кредиту, так і вкладу через зміни у фінансовому стані учасників правовідносин. Нерідко присутнім є й суб’єктивний чинник небажання з різних причин повернути отримане за договором.

На жаль, кількість судових спорів щодо кредитних правовідносин не зменшується. Їх учасники — і банк, і позичальник — вишукують різноманітні способи судового захисту. І нерідко вони спрямовані на те, аби порушити права один одного. Ми, судді, у таких ситуаціях намагаємося чітко дотримуватися норм закону й також усвідомлюємо, що споживач є менш захищеним у цих спорах.

— Пленум ВСС ухвалив постанову «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» ще у 2012 р. На початку цього року до неї було внесено зміни. Чи можна сказати, що нині судова система повністю готова до розгляду справ стосовно кредитних правовідносин?

— Безперечно, що так. Зазначені роз’яснення пленуму ВСС та прийняті в подальшому рішення як суду касаційної інстанції, так і ВС дозволили в основному забезпечити єдність судової практики з більшості кредитних спорів, що виникали.

Разом з тим у наведеній вище постанові пленуму практично не були роз’яснені спірні питання судової практики, що стосуються стягнення неустойки за невиконання чи неналежне виконання кредитного зобов’язання. По-друге, вони й не могли бути роз’яснені саме в цій постанові пленуму, оскільки питання стягнення неустойки стосуються не тільки кредитних спорів, а й інших зобов’язань, і не лише грошових.

Не були порушені й деякі інші питання, оскільки постанова пленуму — це не коментар усього законодавства, а роз’яснення тих питань, які нам поставили судді (безпосередньо або в узагальненнях та своїх судових рішеннях на час прийняття постанови).

— Свою постанову щодо кредитних правовідносин наприкінці 2014 р. ухвалив пленум Вищого господарського суду. Чи є суттєві розбіжності між вашим баченням особливостей розгляду таких справ і точкою зору «господарників»? Чи розглядатимуться справи і в господарському, і в цивільному процесі за єдиними принципами?

— Я досконало вивчав дану постанову пленуму ВГС. Перш за все скажу, що їм було значно простіше її ухвалювати, адже на цей час є чимало обов’язкових до застосування постанов ВС у конкретних справах. Важче було нам у 2012 р., коли їх ще не існувало, а судова практика була надзвичайно різноманітною. У правових позиціях практично немає жодних розбіжностей, багато в чому погляди збігаються, що ще раз свідчить про те, що нам такі постанови слід приймати на спільних засіданнях пленумів.

Відмінність є тільки у спрямованості роз’яснень з огляду на особливості господарського судочинства, оскільки все ж ВГС більше уваги приділяв тим спорам, які розглядаються господарськими судами. Так, значно більше уваги приділено питанням укладання, зміни, розірвання кредитних договорів, дещо більше уваги приділено питанням забезпечення кредитних зобов’язань, наприклад таким, як гарантія, воно в цивільній юрисдикції практично відсутнє. І, звичайно, приділена увага застосуванню закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» у цих правовідносинах.

— Одне з найбільш дискусійних питань у цій категорії справ — визначення курсу, за яким слід повертати кредит. На вашу думку, коливання банківського курсу може бути підставою для зміни умов банківського договору?

— Ми це питання довго, детально й досконально вивчали перед прийняттям постанови пленуму, простежували як судову практику, так і бачення науковцями цього питання, обговорювали його з ученими в робочих групах. Ми дійшли висновку, що саме по собі зростання курсу іноземної валюти не є достатньою підставою для розірвання кредитного договору, оскільки це стосується обох сторін договору й позичальник при належній завбачливості міг передбачити в момент укладення договору можливість зміни курсу гривні та отримати кредит у національній валюті.

Нашу позицію повністю підтримав ВС у своїх рішеннях, а ВГС закріпив таке ж роз’яснення у постанові свого пленуму.

— Однією з основних проблем, з якими цього року стикнуться банки, є неповернення кредитів громадянами, які проживають у Криму чи зоні проведення АТО. Яка складається практика вирішення таких справ? Чи є потреба у внесенні змін до постанови пленуму?

— Ні, на мою думку, необхідності внесення змін до постанови пленуму на сьогодні немає, оскільки спірні питання ті самі, зміст договорів такий самий, хоча наслідки порушення зобов’язання дещо різняться. Проте ці питання ми вирішуємо шляхом ухвалення рішень, де судам даються роз’яснення. А проблема, як правило, одна, процесуальна, — як розглянути справу, яка до нас не надходить, і як повідомити учасників процесу. Звичайно, проблематичним є й виконання такого рішення суду.

— Верховна Рада оголосила мораторій на виселення з житла боржників за іпотекою, а Президент наклав на закон вето. Як часто суди ухвалюють рішення про позбавлення боржників житла?

— Якщо ви звернули увагу на роз’яснення постанови пленуму ВСС із цього питання, воно доволі жорстке для кредиторів, але, на мою думку, правильне й відповідає вимогам закону. Я постійно стежу за судовою практикою із цього питання й можу сказати, що суди дуже рідко задовольняють вимоги про виселення з іпотечного житла. Законодавець ставить суттєві вимоги для цього, і суди їх, як правило, дотримуються.

— Очевидно, що для розв’язання проблем як фінансового сектору, так і боржників необхідно внести зміни до законодавства. Які проблеми в цьому питанні, на які не звертає уваги законодавець, бачите ви? Які нововведення слід готувати невідкладно?

— Як ви правильно зазначили, необхідно вносити зміни до законодавства з метою захисту інтересів як банківського сектору, інакше економіка держави може бути зруйнована, так і боржників, простих позичальників, які потерпають від непомірних відсот­ків за користування кредитом, від фінансової кризи. Як наслідок, вони не можуть своєчасно й належно виконувати свої зобов’язання.

Однак мене як суддю більше цікавлять ті ситуації, які бачимо при розгляді справ. Наприклад, ми розглядали кілька справ, у яких банки надали багатомільйонні валютні кредити юридичним особам і всього-на-всього — під поруку однієї чи кількох фізичних осіб, без будь-якої іпотеки чи застави. Звичайно, кредит не повернутий, фірма збанкрутувала. А ці кошти можна ж було надати численним фізичним особам, тоді банки б не розвалювалися. Хто за такі дії фінустанов має нести відповідальність?

Щодо конкретних змін до законодавства, то вони мають бути спрямовані саме на забезпечення балансу між інтересами кредиторів та споживачів банківських послуг.

 

Дмитро ЛУСПЕНИК народився 30 вересня 1965 р.

Трудову діяльність розпочав у 1985-му.

У 1990 р. закінчив Харківський юридичний інститут ім. Ф.Е.Дзержинського.

Працював на посадах стажиста народного судді, судового виконавця Ленінського районного народного суду м.Харкова, судді, заступника голови Київського районного суду м.Харкова, судді Апеляційного суду Харківської області.

З 2008 до 2011 р. — суддя Верховного Суду.

16 червня 2011 р. обраний суддею Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ.

24 червня 2011 р. призначений секретарем пленуму ВСС.

Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук.