Банкрутство не врятує від стягнення
Реалізація майна, проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє застави, яка зберігає чинність при переході права власності на предмет до іншої особи. До такого висновку дійшов ВСУ в постанові від 19 листопада 2014 р. №6-168цс14, текст якої друкує "Закон і Бізнес".
Верховний Суд України
Іменем України
Постанова
19 листопада 2014 року м.Київ №6-168цс14
Судова палата у цивільних справах Верховного Суду в складі:
головуючого — Яреми А.Г.,
суддів: Григор’євої Л.І., Гуменюка В.І., Лященко Н.П., Охрімчук Л.І., Романюка Я.М., Сеніна Ю.Л., Сімоненко В.М.,
розглянувши в судовому засіданні справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Альфа-банк» до Особи 9, третя особа — Особа 10, про стягнення заборгованості шляхом звернення стягнення на заставлене майно за заявою ПАТ «Альфа-банк» про перегляд Верховним Судом рішення Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ від 18.06.2014,
ВСТАНОВИЛА :
У липні 2013 року ПАТ «Альфа-банк» звернулось до суду із зазначеним позовом, мотивуючи вимоги тим, що 16.08.2007 між ним та Особою 10 укладено кредитний договір, відповідно до якого останній отримав кредит на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо» в сумі $47847,29 зі сплатою 12% річних зі строком повернення до 16.08.2013. З метою забезпечення умов договору зазначений автомобіль був переданий у заставу. У зв’язку з неналежним виконанням Особою 10 своїх зобов’язань станом на 16.06.2013 виникла заборгованість: за кредитом — у сумі $21002,98, за процентами — $3553,06, з виплати пені — $41628,97 та з неустойки — 36601 грн. 44 коп.
Постановою Господарського суду Харківської області від 24.12.2012 Особу 10 як фізичну особу — підприємця визнано банкрутом і відкрито ліквідаційну процедуру, в процесі якої спірний автомобіль реалізовано з прилюдних торгів.
30.01.2012 автомобіль знято з обліку для реєстрації в межах України, а 22.02.2013— зареєстровано за Особою 9.
Посилаючись на те, що у зв’язку з придбанням автомобіля Особа 9 набула обов’язків за договором застави, позивач просив звернути стягнення на предмет застави шляхом продажу спірного автомобіля із застосуванням процедури продажу, установленої ст.21 закону «Про заставу».
Рішенням Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області від 30.10.2013, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Дніпропетровської області від 20.02.2014, позов задоволено.
Рішенням ВСС від 18.06.2014 рішення районного суду та ухвалу апеляційного суду скасовано, в задоволенні позову відмовлено.
У заяві про перегляд рішення ВСС від 18.06.2014 ПАТ «Альфа-банк» порушує питання про скасування зазначеного рішення та прийняття нового рішення про задоволення позову, посилаючись на неоднакове застосування судом касаційної інстанції ст.589 Цивільного кодексу, ст.27 закону «Про заставу» і стст.9, 12, 23 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
На обгрунтування заяви ПАТ «Альфа-банк» надало ухвали ВСС від 11.04.2012 та 4.07.2012, в яких, на його думку, по-іншому застосовані зазначені правові норми.
Ухвалою ВСС від 29.09.2014 справу допущено до провадження ВС у порядку гл.3 розд.V Цивільного процесуального кодексу.
Перевіривши матеріали справи та наведені в заяві доводи, Судова палата у цивільних справах ВС уважає, що заява підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Відповідно до ст.353 ЦПК Верховний Суд переглядає судові рішення у справі виключно з підстав і в порядку, встановлених цим кодексом.
За положеннями п.1 ч.1 ст.355 ЦПК, підставою для подання заяви про перегляд судових рішень у цивільних справах є неоднакове застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень у подібних правовідносинах.
У справі, яка переглядається, судами встановлено, що 16.08.2007 між Закритим акціонерним товариством «Альфа-банк», правонаступником якого є ПАТ «Альфа-банк», і Особою 10 укладено кредитний договір, відповідно до умов якого Особі 10 надано кредит у сумі $47847,29 на придбання автомобіля марки «Тойота Прадо», 2007 року випуску, зі сплатою 12% річних і кінцевим терміном повернення до 16.08.2013.
З метою забезпечення виконання зобов’язань за кредитним договором між ЗАТ «Альфа-банк» і Особою 10укладено договір застави, за умовами якого встановлено заставу спірного автомобіля.
У зв’язку з невиконанням Особою 10 зобов’язань із повернення кредиту та сплати процентів за кредитним договором виникла заборгованість: за кредитом — у сумі $21002,98, за процентами — $3553,06, зі сплати пені — $41628,97 та неустойка — 36601 грн. 44 коп.
Постановою Господарського суду Харківської області від 24.12.2012 фізичну особу — підприємця Особу 10визнано банкрутом, відкрито ліквідаційну процедуру.
У процесі ліквідаційної процедури проведено прилюдні торги, на яких реалізовано автомобіль марки «Тойота Прадо» 2007 року випуску, за стартовою ціною 30294 грн. 67 коп. Відповідно до протоколу № 1 переможцем аукціону стала Особа 9, з якою укладено договір купівлі-продажу зазначеного автомобіля.
27.02.2013 постановою Харківського апеляційного господарського суду скасовано постанову Господарського суду Харківської області від 24.12.2012 про визнання Особи 10 банкрутом і припинено провадження у справі.
Ухвалюючи рішення про задоволення позову ПАТ «Альфа-банк», суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, виходив з того, що невиконання зобов’язань за кредитним договором Особою 10 є підставою відповідно до ст.27 закону «Про заставу» для звернення стягнення на заставлене майно, яке перебуває у власності Особи 9.
Скасовуючи рішення судів попередніх інстанцій та ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні позову, суд касаційної інстанції дійшов висновку про те, що оскільки спірний автомобіль був придбаний Особою 9 у порядку, встановленому для виконання судових рішень, то він не може бути витребуваний у останньої, яка є добросовісним набувачем.
Разом з тим в інших справах, які виникли з подібних правовідносин — звернення стягнення на предмет застави, в ухвалі від 11.04.2012 дійшов висновку про те, що реалізація рухомого майна банкрута, яке є предметом застави, в межах ліквідаційної процедури, проведеної з порушенням вимог закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» і закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», не припиняє застави, а тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених стст.25, 26 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Таким чином, існує неоднакове застосування судом касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права, а саме: ст.589 ЦК, ст.27 закону «Про заставу» та стст.9, 12, 23 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Вирішуючи питання про усунення розбіжностей у застосуванні судом касаційної інстанції вказаних норм матеріального права, Судова палата у цивільних справах ВС виходить із такого.
Застава є способом забезпечення зобов’язань; у силу застави кредитор (заставодержатель) має право в разі невиконання боржником (заставодавцем) зобов’язання, забезпеченого заставою, одержати задоволення за рахунок заставленого майна переважно перед іншими кредиторами цього боржника, якщо інше не встановлено законом (право застави) (ст.572 ЦК та ст.1 закону «Про заставу»).
Відповідно до чч.1, 2 ст.20 закону «Про заставу» заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, якщо в момент настання терміну виконання зобов’язання, забезпеченого заставою, воно не буде виконано, якщо інше не передбачено законом чи договором.
У разі ліквідації юридичної особи заставодавця заставодержатель набуває право звернення стягнення на заставлене майно незалежно від настання строку виконання зобов’язання, забезпеченого заставою.
Згідно із ч.1 ст.589 ЦК в разі невиконання зобов’язання, забезпеченого заставою, заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави.
Звернення стягнення на предмет застави здійснюється за рішенням суду, якщо інше не встановлено договором або законом. Заставодержатель набуває право звернення стягнення на предмет застави в разі, коли зобов’язання не буде виконано у встановлений строк (термін), якщо іншого не встановлено договором або законом (чч.1, 2 ст.590 ЦК).
Відповідно до ст.27 закону «Про заставу» застава зберігає силу, якщо за однією з підстав, зазначених у законі, майно або майнові права, що становлять предмет застави, переходять у власність іншої особи; застава зберігає силу й у випадках, коли у встановленому законом порядку відбувається уступка заставодержателем забезпеченої заставою вимоги іншій особі або переведення боржником боргу, який виник із забезпеченої заставою вимоги.
Зазначені норми застосовуються з урахуванням положень закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», який визначає правовий режим регулювання обтяжень рухомого майна, встановлених з метою забезпечення виконання зобов’язань, оприлюднення та реалізації інших прав юридичних і фізичних осіб стосовно рухомого майна.
Відповідно до ч.3 ст.9 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», якщо іншого не встановлено законом, зареєстроване обтяження зберігає силу для нового власника (покупця) рухомого майна, що є предметом обтяження, за винятком таких випадків:
1) обтяжувач дав згоду на відчуження рухомого майна боржником без збереження обтяження;
2) відчуження належного боржнику на праві власності рухомого майна здійснюється в ході проведення господарської діяльності, предметом якої є систематичні операції з купівлі-продажу або інші способи відчуження цього виду рухомого майна.
За змістом ст.23 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень», відповідно до забезпечувального обтяження обтяжувач має право в разі порушення боржником забезпеченого обтяженням зобов’язання або договору, на підставі якого виникло забезпечувальне обтяження, одержати задоволення своєї вимоги за рахунок предмета обтяження в черговості згідно зі встановленим пріоритетом.
Обтяжувач набуває права вимагати виконання забезпеченої обтяженням вимоги незалежно від настання строку виконання в разі, якщо порушено провадження у справі про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом.
Відповідно до ст.12 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» взаємні права та обов’язки за правочином, на підставі якого виникло обтяження, виникають у відносинах між обтяжувачем і боржником з моменту набрання чинності цим правочином, якщо іншого не встановлено законом.
Реєстрація обтяження надає відповідному обтяженню чинності у відносинах із третіми особами, якщо іншого не встановлено цим законом. У разі відсутності реєстрації обтяження таке обтяження зберігає чинність у відносинах між боржником і обтяжувачем, проте воно є нечинним у відносинах із третіми особами, якщо іншого не встановлено цим законом.
На підставі реєстрації встановлюється пріоритет обтяження, якщо інші підстави для виникнення пріоритету не визначені цим законом.
Це правило відповідає речовій природі застави як способу забезпечення, що отримало назву «право слідування».
За таких обставин реалізація майна, що є предметом застави, яка проведена в межах ліквідаційної процедури, без припинення обтяжень, не припиняє застави, тому застава зберігає чинність при переході права власності на предмет застави до іншої особи, отже, на неї може бути звернено стягнення з підстав, передбачених стст.25, 26 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень».
Саме до цього зводяться правові висновки, викладені в ухвалі ВСС від 11.04.2012, яка надана ПАТ «Альфа-банк» як приклад неоднакового застосування судом касаційної інстанції ст.589 ЦК, ст.27 закону «Про заставу» і стст.9, 12, 23 закону «Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень» у подібних правовідносинах, що потягло за собою ухвалення різних за змістом судових рішень.
Така сама правова позиція висловлена й у постанові ВС від 3.04.2013 №6-7 цс13.
Ухвалюючи рішення у справі, яка переглядається, суд касаційної інстанції наведені положення не врахував та не звернув уваги на те, що на час реалізації заставленого майна обтяження припинено не було.
За таких обставин рішення ВСС від 18.06.2014 підлягає скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Керуючись п.1 ч.1 ст.355, ч.1 ст.3602, п.1 ч.1 ст.3603, ч.1 ст.3604 ЦПК, Судова палата у цивільних справах ВС
ПОСТАНОВИЛА:
Заяву ПАТ «Альфа-банк» про перегляд Верховним Судом рішення ВСС від 18.06.2014 задовольнити частково.
Рішення ВСС від 18.06.2014 скасувати, справу направити на новий розгляд до суду касаційної інстанції.
Постанова ВС є остаточною й може бути оскаржена тільки на підставі, встановленій п.2 ч.1 ст.355 ЦПК.