Президентська паралель
Навіщо главі держави дублювати повноваження власної адміністрації?
З першої спроби парламенту не вдалось ухвалити закон, який би істотно розширив повноваження Ради національної безпеки і оборони. Насамперед — її секретаря, яким віднедавна став Олександр Турчинов. Та за два дні цю посаду все ж удалося піднести, за оцінками експертів, до рівня посади віце-президента.
Секретар із правами гаранта
З ініціативою покласти на РНБО додаткові функції, як не дивно на перший погляд, виступив особисто глава держави. Однак якби така пропозиція виходила від якоїсь групи нардепів, то небезпідставно заговорили б про чиїсь зазіхання на президентські повноваження. А так поява у ВР проекту «Про внесення змін до Закону України «Про Раду національної безпеки і оборони України» (№1343) саме за підписом Петра Порошенка зберігала видимість добровільного поділу відповідальності за «координацію і контроль у сфері національної безпеки і оборони».
Першими таку ідею досить дипломатично прокоментували в головному науково-експертному управлінні апарату ВР: «Звертає на себе увагу те, що зміст багатьох повноважень секретаря РНБО, якими пропонується наділити цю посадову особу (зміни до ст.13), по суті, перетинаються з повноваженнями керівника цього органу, яким згідно з ст.107 Конституції є Президент. Отже, наведені положення викликають сумніви з точки зору їх конституційності».
Крім цього, у п.8 ч.1 ст.13 проекту пропонується встановити координацію та контроль за виконанням рішень Ради центральними й місцевими органами виконавчої влади, правоохоронними органами, військовими формуваннями майже в усіх сферах їх діяльності. Тут фахівці ГНЕУ були більш категоричні: «Цим створюється основа для тотального контролю за діяльністю органів виконавчої влади з боку РНБО (який не є органом виконавчої влади), внаслідок чого виникає небезпека порушення принципу поділу державної влади в Україні на законодавчу, виконавчу та судову, закріпленого в Конституції».
До цих зауважень додамо й позицію Конституційного Суду, який за часів президентства Віктора Ющенка не раз завертав назад законодавчі новели, що ставили під контроль повноваження глави держави стосовно призначення керівників, зокрема в силових відомствах. Щоправда, тоді йшлося про погодження кандидатур із профільними парламентськими комітетами. Однак це не змінює наріжного принципу: будь-які конституційні права чи обов’язки державних органів можуть звужуватися чи розширюватися виключно через Основний Закон.
Були й спроби у 2005 році розширити сферу впливу секретаря РНБО аж до попереднього погодження указів Президента про перше призначення на посади суддів. Ідея перетворити Раду нацбезпеки і оборони з дорадчого на контрольний орган належала також П.Порошенку. Саме він тоді й очолював РНБО, але за півроку, після низки звинувачень з боку тодішнього Прем’єра Юлії Тимошенко та її команди, був звільнений, так і не домігшись перетворення цієї посади на владне крісло.
Сьогодні ситуація відмінна від розкладу сил десятирічної давнини. І ділитися владними важелями главі держави нібито немає потреби. Втім, у проекті закону за секретарем РНБО застережене, серед іншого, право «брати участь у розгляді пропозицій щодо кандидатур на посади в органах державної влади, діяльність яких пов’язана з питаннями національної безпеки і оборони України і які призначаються на посаду Президентом або за погодженням із ним». Якщо додати до цього можливість уносити «пропозиції щодо призначення і звільнення керівництва військових формувань, правоохоронних органів», то такого секретаря можна, принаймні формально, називати віце-президентом.
Поділяй і пануй
Коли 23 грудня дві спроби ухвалити закон у цілому провалились, у кулуарах насамперед заговорили про демарш «молодших сестер» коаліції, які в такий спосіб нібито продемонстрували, що також мають право впливати на владну політику. Втім, ця версія-постфактум — радше надування щік. Адже до заповітних 226 голосів обидва рази не вистачило лише 3 «за». При цьому новоспечений секретар РНБО під час такого важливого для нього голосування значився як відсутній. А кнопка спікера під час повторної спроби випадково (?) не спрацювала, хоча Володимир Гройсман і звернувся з проханням занести до протоколу його голос на підтримку проекту. Тож якби хтось із позафракційних чи опозиціонерів раптом вирішив поспостерігати з попкорном, як ділитимуть повноваження глава держави та секретар РНБО, то цілком міг би перекреслити цей «спланований» протест.
Інша версія, яка висловлювалась окремими політологами, зводилася до того, що досягнутий між Блоком Петра Порошенка та ПП «Народний фронт» компроміс щодо врівноваження сил за рахунок контролю за Адміністрацією Президента в останню мить перестав влаштовувати оточення глави держави. Адже саме в БПП виявилося найбільше тих, хто наважився піти проти лінії партії. Можливо, хтось пояснив гарантові небезпеку окремих положень проекту, як-от право РНБО не тільки давати поради, а й ухвалювати рішення, які б ставали для П.Порошенка фактично обов’язковими. Воєнні дії на сході, а саме їх як головний аргумент на підтримку статусу Ради як координаційного центру називали прибічники проекту, рано чи пізно завершаться, а повноваження залишаться…
Урешті-решт за 2 дні закон був ухвалений. Хоча й не усім складом коаліції: проти знову було ВО «Батьківщина», та й підтримка членів БПП істотно скоротилася. Втім, на думку експертів, Президент навіть за появи нового центру координації державної політики отримає свій бонус. Адже, не маючи «лави запасних» у власній команді, він змушений заповнювати вакансії на ключових напрямах або «легіонерами», або висуванцями з інших політичних таборів. А це таїть у собі ризик втрати контролю по вертикалі при незмінній власній відповідальності за ситуацію в державі.
Отже, поділені повноваження сьогодні — це менша відповідальність завтра. Та й дві структури — Адміністрація Президента та апарат РНБО, що формально працюватимуть на одну людину, не даватимуть спуску одна одній. Все, як радив Нікколо Макіавеллі: поділяй і пануй.