Закон і Бізнес


Три види спеціалізації об’єднані в рівності

Два роки тому суддівське самоврядування почало працювати за новими правилами


Перший з’їзд суддів згідно з вимогами законодавства провели три очільники рад.

№35 (1074) 29.08—07.09.2012
ОЛЕКСІЙ ПИСАРЕВ
4275

Серед змін, які принесла судова реформа 2010 року, — нові правила роботи органів самоврядування. Так, представництво на з’їзді суддів почало формуватися за пропорційним принципом, кожна юрисдикція отримала право на однакову кількість делегатів, таку ж рівність було запроваджено і в Раді суддів України. Разом з тим ради позбулися керівників, а чисельність служителів Феміди в них прописано в законі.


По 11 і досить

Закон «Про судоустрій і статус суддів» Президент підписав28 липня, а вже 20 серпня відбулися конференції суддів — в один день зібралися представники господарської та адміністративної спеціалізації, не набагато відстали й загальні суди. Саме ці конференції дали старт початку роботи органів самоврядування в оновленому вигляді, зокрема, судді визначилися зі складом своїх рад.

Відповідно до закону кількість членів рад було обмежено 11 осбами. До цього служителі Феміди вже встигли попрацювати за значно ширшого представництва, коли до ради входило кілька десятків осіб, а чисельність членів Ради суддів України наближалася до 80.

Звісно, таке обмеження викликало занепокоєння в деяких законників. «Оскільки в нас 27 адміністративних одиниць, то було б правильно, якби вони були представлені хоча б одним членом РСЗС», — відзначав на конференції суддів загальних судів очільник Апеляційного суду Запорізької області Віктор Городовенко.

Однак загалом служителі Феміди були готові до зменшення кількості своїх посланців у органах самоврядування. «Це позитивна зміна, яка дає можливість оперативніше вирішувати нагальні завдання», — відзначав очільник Ради суддів адміністративних судів Микола Кобилянський.

Уже коли органи самоврядування почали працювати і, зокрема, вивчати організацію роботи служителей Феміди, про можливість розширення складу говорив голова Ради суддів господарських судів Олександр Удовиченко. Мовляв, навантаження досить суттєве, а виконання основних суддівських обов’язків ніхто не відміняв. Однак згодом це питання фактично нівелювалося — законники звикли до такого обсягу роботи.

Та й невелика чисельність має свої переваги. Передусім це мобільність. За потреби члени ради можуть швидко зібратись і оперативно розглянути будь-яке питання. Крім цього, забезпечується краща атмосфера для роботи: не обов’язково розміщуватись у великих залах з президією та кафедрою, досить невеликого кабінету, й усі чудово бачитимуть і чутимуть одне одного. Навіть мікрофони не потрібні.

Не варто забувати й про бюджетну економію. Сумарні витрати на проїзд і добові становлять чималу суму. До того ж чинні правила не відривають від щоденної роботи великої кількості законників, через що могли б страждати учасники судових процесів.

«Суддів, які сьогодні присутні в РСЗС, абсолютно достатньо, аби справлятися з визначеним колом завдань. Тому збільшувати чисельність членів ради немає потреби. Від того, що поповниться склад органу суддівського самоврядування, його діяльність не покращиться. Як свідчить практика, робота в малих групах найбільш ефективна», — наголосив голова цієї ради Павло Гвоздик.

Розподіл місць

Законом «Про судоустрій і статус суддів» не визначено вимог щодо представництва регіонів та інстанцій у радах суддів. Тому це питання конференції вирішували на власний розсуд. Представники касаційної інстанції отримали всюди приблизно однакову квоту. В РСГС — 3 представники, в РСАС — 4. Цікаво, що на час проведення конференції суддів загальних судів відповідної касаційної інстанції ще не існувало, тому судді з неї, здавалося б, не мог­ли потрапити до ради. Однак згодом 3 обрані законників перейшли до Вищого спеціалізованого суду з розгляду цивільних і кримінальних справ, тому й загальні суди фактично сформували склад за спільними «параметрами».

Крім цього, конференціям доводилося вирішувати питання регіонального розподілу місць у радах. Найбільше ця проблема, схоже, турбувала представників загальних судів. Вони пропонували розділити державу на 11 умовних регіонів і обирати по представнику з кожного. Також була ідея ввести правило щорічної заміни кількох членів ради для того, щоб жодній області не було образливо, однак згодом питання регіональної різноманітності відійшли на другий план. Звісно, в кожній з рад є представники різних регіонів, однак після початку функціонування питання ротації відповідно до місця роботи людини видається швидше формальністю. Кожен з органів самоврядування вирішує значно важливіші проблеми. Та й, як відзначав П.Гвоздик, рада представляє всю країну, адже за її членів голосували на конференції, тобто представники всіх областей.

Втрата керівництва

Одне з найсуттєвіших нововведень в організації суддівського самоврядування — заборона головам судів уходити до складу рад. Причини цього очевидні — завдяки обмеженням вони не зможуть впливати на обрання очільників, тобто самих себе. Крім цього, ради займаються вивченням організації роботи в судах, тобто інспектують діяльність їхніх керівників. До того ж установити таке обмеження рекомендувала Венеціанська комісія.

Якщо ж поглянути на склад РСУ до проведення реформи, то вона нагадувала закритий клуб голів, розбавлений лише представниками Верховного і вищих судів. Рядові законники з регіонів виглядали в ньому випадковими людьми.

Впродовж останніх 2 років суддям доводилося кілька разів стикатись із проблемами сумісництва. Так, під час конференції суддів загальних судів висунутий до ради й навіть обраний її головою Павло Гвоздик очолював Апеляційний суд Івано-Франківської області. Щоправда, заяву про складання повноважень він тоді вже написав. Разом з тим Вища рада юстиції не поспішала з його звільненням. У ній заявили, що без відповідного подання РСЗС зробити цього не можуть, тому вирішили спочатку дочекатися рішення органу самоврядування. Таким чином, виникло своєрідне замкнене коло, яке зрештою вдалося розірвати. П.Гвоздик залишив адмінпосаду й став повноцінним головою ради.

Головні рекомендації

До судової реформи призначенням законників на адміністративні посади займалась РСУ. Однак наприкінці 2009 року Конституційний Суд виніс рішення, яким указав на неправомірність такого порядку. «Рада суддів України повноважна давати рекомендації стосовно такого призначення тому органу (посадовій особі), який законом наділений цими повноваженнями», — йшлось у рішенні.

Єдиною проблемою було те, що законодавство не визначало органу, який мав би здійснювати призначення керівників. Звісно, КС закликав парламент вирішити цю проблему, але вона так і залишалася неврегульованою аж до судової реформи.

Відповідно до нового закону ради адміністративних, господарських і загальних судів отримали право рекомендувати суддів на адмінпосади у судах своєї юрисдикції. Після цього кандидати на крісла керівників мають відвідати Вищу раду юстиції, яка й здійснює призначення.

Хоча за ВРЮ формально залишається останнє слово, ключову роль у процесі добору майбутніх керівників відіграють усе ж органи самоврядування. Звісно, були випадки, коли ВРЮ відмовляла претендентам у призначенні, але це радше винятки з правил. Зазвичай члени колегіального органу довіряють позиції рад. Крім цього, якщо на одне місце є кілька претендентів, то саме в органі самоврядування обиратимуть, хто з них найбільш достойний і перейде «на наступний рівень».

Цікаво, що законодавець вирішив не визначати процедури, за якою претенденти на місця керівників можуть заявити про свої амбіції та завітати на співбесіду до органу самоврядування. Тому кожна рада вирішувала цю проблему по-своєму.

Першими такий механізм розробили «господарники». РСГС створила кадровий резерв, до якого записували тих, хто бажає в майбутньому обійняти посаду керівника. При цьому не важливо, коли крісло звільниться. Наприклад, якщо до завершення пов­новажень голови ще 4 роки й іти з посади раніше він не збирається, це не означає, що інші законники не можуть  займати чергу.

Визначили в РСГС і те, хто може давати рекоменацію на внесення до резерву. Щодо будь-яких посад це можуть зробити збори суддів, щодо заступників керівників — голови, а щодо очільників місцевих судів — керівники відповідних апеляційних судів. Для того щоб потрапити до резерву як претендент посаду керівника апеляційного суду, можна також заручитися підтримкою голови вищого суду. «Коли ми його (резерв. — Прим. ред.) запроваджували, були певні побоювання, але за півроку переконалися в ефективності цієї системи», — відзначав О.Удовиченко.

Разом з тим інші ради спочатку вирішили не поспішати із запровадженням такого механізму. Проте цього року за перевіреним планом почали працювати й «адміністративники» та підготували відповідний документ. «Метою положення є забезпечення висококваліфікованого, виваженого, врегульованого та якісного формування резерву, а також недопущення недоліків у роботі при доборі кандидатів на адміністративні посади в адмінсудах», — пояснювала суть нововведень заступник голови РСАС Любов Гончар.

Одначе в РСЗС вирішили поки що не приєднуватися до ініціативи колег. «Спеціального порядку висунення кандидатури на керівну посаду в нас немає. Власне, право ініціативи належить раді суддів. Але це не означає, що до нас не може звернутися особа, яка бажає зайняти крісло керівника, чи голова суду. Я думаю, щось змінювати немає потреби. Якщо ми розпишемо в положенні, за чиїм поданням це відбувається, то вийде, що комусь віддаємо перевагу», — відзначив П.Гвоздик.

Зрівняні в правах

Ще до початку здійснення судової реформи в господарських й адміністративних судах говорили про несправедливість розподілу місць в органах самоврядування. Так, кілька років тому в РСУ абсолютну більшість мали представники загальних судів, представництво від яких в органі самоврядування перевищувало кількість «господарників» і «адміністративників» разом узятих. Пояснювалося це тим, що й суддів загальних судів у країні більше, ніж інших. Однак новий закон утвердив рівність кожної юрисдикції, запровадивши однакове представництво від них як у РСУ, так і на з’їзді суддів.

Так, на з’їзд усі три конференції обирають по представнику від кожної області, АР Крим, мм.Києва і Севастополя, плюс по 3 делегати від кожного вищого, Верховного й Конституційного судів. До РСУ входять по 3 представники від кожної конференції суддів та по одному — від КС і ВС.

Новації мали забезпечити умови, в яких голос жодної юрисдикції не губився б та вдавалося б почути позицію кожної зі сторін. І, схоже, цієї мети авторам змін досягти вдалося. Принаймні в судах погоджуються з правильністю такого розподілу.

За спільною роботою представників судів різної юрисдикції можна спостерігати не лише в РСУ, але й у ВРЮ, і в кожному випадку вдалось налагодити якісний механізм співпраці, демонструючи таким чином ефективність ідеї об’єднання суддів.

ПРЯМА МОВА

Павло Гвоздик

— Оскільки сьогодні суддівське керівництво позбавили значної частини адміністративно-розпорядчих повноважень, то відпала й необхідність його участі в роботі рад суддів. Крім того, рада, по своїй суті, є органом, який здійснює низку функцій щодо контролю діяльності голів судів. Тому цілком логічно, що ті особи, котрих мають контролювати, не входять до РСЗС.

Олександр Удовиченко

— До реформи представництво в РСУ було визначено таким чином, що судді загальних судів становили близько 60% від загальної кількості делегатів. Тому разом взяті представники господарських, адміністративних і військових судів були в меншості. І будь-яке питання вони не могли вирішити, якщо  воля представників загальних судів була іншою. У проекті ж закладено паритетний принцип формування РСУ представниками різних видів юрисдикції. Тепер для вирішення найважливіших питань треба буде досягати консенсусу, і саме це сприятиме єдності судової системи.

Микола Кобилянський

— Те, що голови судів не можуть бути обрані до РСАС, — позитив, оскільки навантаження на членів ради досить велике. Судді ж, які обіймають адміністративні посади, та секретарі судових палат ВАС мають також великий обсяг обов'язків, виконання яких потребує і часу, і знань, й енергії. Крім того, саме рада суддів уносить подання до ВРЮ щодо призначення суддів на адміністративні посади та звільнення їх з таких посад. Зрозуміло, що будь-яка зацікавленість або упередженість у цих питаннях недопустимі.