Гола ідилія

Право поселитися в найстарішому нудистському селі надається шляхом голосування.

Найстарішому поселенню нудистів у Британії виповнилося 85 років. У зв’язку із цим голі люди, які з 1929 року ведуть-автономний спосіб життя, покликали в гості пресу і навіть узяли участь у зйомках документального фільму. Перші публікації в національних ЗМІ про членів комуни в англійському Хартфордширі викликали суперечливі відгуки читачів.

Оголені будні

На перший погляд, комуна Шпільплац (нім. Spielplatz, «ігровий майданчик») у хартфордширській долині Брикет нічим не відрізняється від інших сонних англійських сіл. Проте за акуратно пофарбованими хвіртками й гарно підстриженими чагарниками приховуються не зовсім звичайні люди.

Вони привітні й доброзичливі, але навряд чи дозволять вам поселитися з ними, якщо ви не готові до довічного стриптизу: одягненим у Шпільплаці не раді.

82-річна Айзел Річардсон провела в Шпільплаці майже все життя. Комуну заснував її батько, Чарльз Макаскі. Заросла зеленню ділянка землі в 162 гектари обійшлася йому в ‡500.

Звісно, комуна не повністю автономна. Її жителям так чи інакше доводиться спілкуватися з одягненими співгромадянами — молочарем, листоношею, кур’єрами служби доставки супермаркету. Мешканці Шпільплаца говорять, що люди з «великого світу» вже звикли до їх оголеності й реагують нормально.

Квартирне питання

Сьогодні в невеликих бунгало проживає 34 сім’ї. Є ще 24 будиночки — влітку їх орендують відпускники (вони теж повинні поділяти нудистські цінності).

За організацією управління Шпільплац становить собою щось на зразок закритого клубу. Аби хтось новий отримав право поселитися в громаді, проводиться загальне голосування. Після чого починається «випробувальний термін» тривалістю один рік.

Лише потім новачок стає повноцінним членом комуни і може придбати бунгало. Будиночки продаються за ціною близько ‡85 тис., що досить недорого для Великої Британії.

І в раю бувають казуси

Натуризм — справа тонка. Наприклад, нудисти, хоч і не соромляться один одного, не люблять перебувати у присутності одягнених людей. Проте як бути, якщо когось із жителів відвідують родичі і друзі, котрі не хочуть роздягтися? Щодо цього питання мешканці комуни всі ніяк не досягнуть консенсусу.

Налаштовані більш консервативно наполягають: якщо вже приїхали — будьте люб’язні роздягтися, інакше громада рано чи пізно перетвориться на місце паломництва вуаєристів. Ну а більш ліберальні в одягнених гостях не бачать нічого поганого — хай собі приїжджають.

Інша справа, якщо хтось із постійних мешканців ігнорує головне правило. Так, наприклад, сталося, коли в одного з жителів з’явилася супутниця життя, яка пояснила, що постійно ходити в чому мати народила не зможе через те, що її шкіра дуже чутлива до сонячних променів. Як учинити, вирішували всім селом і в результаті дозволили їй носити парео.