Закон і Бізнес


Спікера залишили з кріслом

Тепер він має переконати, що потрібен бодай 1/225 України


«А вас, пане Литвин, ми попросимо залишитися…»

№32 (1071) 04.08—10.08.2012
РОМАН ЧИМНИЙ
2865

Схоже, він більше не потрібний країні. Принаймні найближчі 5 років. Позачергова сесія, яку сам же і скликав Володимир Литвин, могла стати трампліном для його злету, а стала ланцюгом, що прив’язав його і до мовного закону, і до крісла спікера, і… до політичного офсайду.


Більшість, яка зібралася 30 липня в сесійній залі, «дотиснула» Володимира Михайловича. Спочатку — відмовившись відправити його у відставку, тобто, як пожартував «колишній товариш» Адам Мартинюк, фактично висловивши довіру. Згодом — відхиленням зауважень Голови ВР до закону «Про засади державної мовної політики» та аргументами щодо невідворотності його підписання.

І вже наступного дня, відразу по завершенні з’їзду Народної партії, з деякою розгубленістю на обличчі спікер підтвердив журналістам, що переконання подіяли. Навряд чи на В.Литвина так вплинули погрози відповідальністю за невиконання обов’язків Голови ВР. Хоча керівник фракції ПР Олександр Єфремов застерігав: «Якщо не підпише, то порушить закон, а отже, підпаде під відповідальність як посадова особа, яка свідомо це зробила». Та навряд чи головний парламентський «регіонал» мав на увазі 364-у чи 365-у статтю Кримінального кодексу. А санкції за порушення законів узагалі, на жаль для нас і на щастя для нардепів та чиновників, в українському законодавстві не існує.

Експерти припускають, що більш вагомі для спікера аргументи були пред’явлені набагато раніше. Одні натякають на «справу Гонгадзе», інші — на обіцяну підтримку влади в мажоритарному окрузі на Житомирщині, де Володимир Михайлович спробує переконати виборців, що потрібен хоча б 1/225 частині країни.

Після ж з’їзду НП стало очевидним: від проекту з гучною назвою «Блок Литвина», який завдяки «золотій акції» забезпечив своєму лідерові одну з найвищих державних посад, та його основи — Народної партії — залишиться тільки згадка в архівах Центрвиборчкому. «Народників» як політичну силу не брали в розрахунок і соціологи, залишаючи їм мажоритарні «крихти». Не вірить в успіх і сам лідер НП, тому відтепер триматиме на приколі старий корабель. Найбільш відомих однопартійців — Ігоря Шарова, Олега Зарубінського та Катерину Ващук — узяв на борт «регіональний» лайнер.

Така ж доля, схоже, спіткає й В.Литвина-політика. Навіть якщо він спроможеться повернутися в листопаді до сесійної зали, іншого варіанта, як пливти у фарватері колишніх союзників, у нього не буде. Без жодних претензій на керівні посади в наступній Верховній Раді та вплив на політичні процеси взагалі.

Не вірять у зірку В.Литвина й потенційні спонсори. Як наслідок, у партії банально нема коштів на ведення передвиборчої кампанії. Чим і пояснив Володимир Михайлович відмову партії від спроби подолати 5-відсоткову планку. «Відверто треба сказати, що 5-процентний бар’єр є складним, і я взагалі не сприймаю будь-який бар’єр», — зауважив лідер «народників». Можливо, всі фінанси були розтрачені у 2006 та 2007 роках, адже виборча кампанія Блоку Литвина тоді виявилася найдорожчою.

Що ж, цього разу спікеру доведеться бути ощадливішим, розраховуючи не стільки на фінансовий, скільки на інші ресурси. І деяка приреченість, яку можна було прочитати в його очах, наводила на роздуми, що ця перемога в окрузі стане для Володимира Михайловича найдорожчою — у моральному сенсі. Бо найнеприємніше відчувати, як влада вислизає з рук. Та кому, як не історику В.Литвину, знати, що «Sic transit gloria mundi»…