Перший заступник Голови ВС Ярослав Романюк:

«РСУ повинен припиняти найменші посягання на незалежність судді»

Нове зводити і легше, і складніше водночас. Легше, позаяк немає потреби прилаштовувати стару побудову до нових умов. Складніше — через брак досвіду попередників, які могли б визначити орієнтири для просування вперед. Йому ж випала доля двічі безпосередньо долучатися до перебудови: у 2010 році забезпечувати своєчасну реалізацію новел судової реформи на чолі вищого органу суддівського самоврядування, а за рік — налагоджувати роботу найвищого судового органу з новими повноваженнями. Наскільки міцним на опір виявився законодавчий фундамент реформи, а які прогалини довелося «цементувати» вже під час її реалізації, а також про які досягнення звітуватиме на ХІ з’їзді суддів — розповів у ексклюзивному інтерв’ю кореспондентові «ЗіБ» Перший заступник Голови Верховного Суду України, голова Ради суддів України Ярослав РОМАНЮК.

«Ми наполягатимемо на виключенні органів виконавчої влади з процесу формування бюджету  судової системи»

— Ярославе Михайловичу, вам довелось, як кажуть, з нуля організовувати роботу реформованої Ради суддів. Що встигли зробити із запланованого 2 роки тому?

— Першочерговим завданням для новообраних членів РСУ було напрацювання цілої низки положень, чого потребували норми нового закону «Про судоустрій і статус суддів». Нагадаю, що склад РСУ сформовано 16 вересня 2010 року Х з’їздом суддів України й уже до 1 грудня ми мали розробити та затвердити за погодженням з ДСАУ Положення про автоматизовану систему документообігу суду, яке ставало обов’язковим для використання з 1 січня 2011-го. Також у стислі строки необхідно було затвердити Положення про Державну судову адміністрацію України, Положення про автоматизовану систему визначення члена Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, який проводитиме перевірку даних щодо наявності підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності, Положення про помічника судді, зразки посвідчень судді, голови суду та його заступника, судді у відставці, народного засідателя та присяжного, погодити Положення про службу судових розпорядників тощо. Тобто насамперед ми зосередилися на підготовці нормативних документів, яких вимагав реформений закон.

Разом з тим життя ставило перед нами й інші проблеми, які потребували нагального розв’язання. Напевне, пам’ятаєте, скільки спорів спричинила норма закону щодо заповнення та оприлюднення щорічних декларацій про майновий стан суддів. Нам удалося переконати Міністерство фінансів, що затверджена форма декларації ставить під загрозу незалежність судді. Адже за наявності оприлюдненої інформації про його місце проживання та місцезнаходження нерухомого майна, яке належить йому та членам його сім’ї, сторони процесу могли використати ці дані для тиску на суддю задля прийняття бажаного для них рішення. Спершу нам вдалося домогтися внесення змін до порядку заповнення декларації, за якими графи щодо місця свого проживання та місця знаходження нерухомого майна судді той заповнював за власним бажанням, а через рік удалося на законодавчому рівні позбавити суддів обов’язку подвійного декларування — і за антикорупційним актом, і за законом «Про судоустрій і статус суддів». Одночасно було врегульовано питання щодо неоприлюднення особистих даних з декларацій суддів.

— Якщо в цьому питанні законодавець дійсно перегнув палицю, то дещо здивувала позиція РСУ, яка стала на захист керівників судів від перевіряльників з КРУ.

— Наша позиція полягала в тому, що представники органів виконавчої влади не в праві перевіряти фінансову дисципліну судових установ. За міжнародними стандартами, такими пов­новаженнями наділяються рахункові палати. Тим самим унеможливлюється конфлікт інтересів. Адже, з одного боку, органи контрольно-ревізійної служби (тепер — Державної фінансової інспекції) перевіряють дотримання судами бюджетного законодавства, а з другого — в самих судах перебуває на розгляді 1600 справ, у яких ці ж служби виступають як сторони спору. Погодьтеся, що за таких обставин можуть виникнути об’єктивні сумніви щодо неупередженості суду.

До речі, під час візиту в Київ делегації Верховного суду РФ його голова В’ячеслав Лебедєв підтвердив, що й у них виникла аналогічна ситуація. Тобто подібна проблема характерна не лише для України, а й для інших держав.

Між іншим, ваше здивування позицією ради поділяли й окремі керівники судів. Пригадую, під час конференції суддів загальних судів, яка відбулася 9 вересня минулого року, очільник   одного з апеляційних судів публічно заявив, що органи суддівського самоврядування не повинні перейматися питаннями проведення перевірок. Натомість цього року, коли з такою перевіркою прийшли до його суду, він телефонував мені й просив поради, як поводитися в такій ситуації.

Зрозумійте правильно: ми не проти фінансових перевірок, але ми проти того, аби вони створювали підгрунтя для конфлікту інтересів, ставили під сумнів об’єктивність суду при розгляді справ, адже суддя не тільки фактично повинен бути неупередженим, але й має сприйматися будь-ким як неупереджений, інакше підриватиметься довіра суспільства до незалежності судової влади. Тому ми наполягаємо, аби контроль за господарською діяльністю судів здійснювався аудиторами Рахункової палати, яка, за своїм конституційним статусом, є незалежним органом.

— Недавно Рада суддів якраз розглядала висновок Рахункової палати щодо використання бюджетних коштів. Щоправда, не судами, а Державною судовою адміністрацією. На думку аудиторів, окремі видатки здійснено з порушенням закону або неефективно. Які заходи вживатиме РСУ для унеможливлення фактів нераціонального витрачання бюджетних грошей?

— За міжнародними стандартами, органи суддівського самоврядування повинні обов’язково впливати на процес формування кошторису судової влади. На превеликий жаль, у нас цей принцип у законодавстві не закріплено. Основним гравцем на фінансовому полі, який має захищати інтереси судів, є ДСАУ, котра відповідальна за складання бюджету в частині видатків на утримання органів правосуддя та його виконання.

Саме через ДСАУ ми і намагаємося впливати на процес формування бюджету судової влади.

Так, торік під час бюджетного процесу ми акцентували увагу голови ДСАУ на тих принципах та підходах, які він має відстоювати при складанні проекту державного кошторису. Адже Міністерство фінансів наполягало, аби суддівська винагорода та оплата праці працівників апарату здійснювалися за рахунок коштів, що надходитимуть від судового збору, які, за законом, повинні спрямовуватися виключно на здійснення правосуддя. Ми наголошували на неприпустимості такого підходу, оскільки суди не є госпрозрахунковими організаціями і не мають залежати від наповнення спеціального фонду держбюджету. Це створюватиме пряму загрозу незалежності служителів Феміди.

Таку ж позицію ми відстоювали й під час обговорення проекту держбюджету в Мінфіні (слід віддати належне, там погодилися на участь у засіданні представника РСУ). Нас почули, і було досягнуто домовленості, що видатки на оплату праці суддів виділятимуться із загального фонду. Компроміс зводився до того, що працівники апарату судів зарплату отримуватимуть усе ж за рахунок коштів від надходжень судового збору.

— Напевне, саме цим викликане доручення Кабміну від глави держави збільшити видатки за бюджетними програмами на зарплати працівників апарату судів та видатки на Національну школу суддів?

— Так, плоди такого компромісу ми пожинаємо сьогодні. Й абсолютно слушним і своєчасним є згадане вами доручення Президента. Кінцева мета — оплата роботи працівників апарату має проводиться також за рахунок загального фонду держбюджету.

— То чи не доречно зазначити безпосередньо в законі, що оплата праці суддів та працівників апарату здійснюється виключно за рахунок загального фонду?

— Абсолютно правильно. Крім того, ми наполягали й наполягатимемо на виключенні органів виконавчої влади з процесу формування бюджету судової системи.

— Тобто ви маєте на увазі право вносити до парламенту свої пропозиції щодо кошторисів органів правосуддя?

— Так, і це не є нашою примхою. Відповідно до міжнародних стандартів бюджет дійсно незалежної судової системи не повинен підлягати перегляду та змінам міністерствами в структурі виконавчої влади. Згідно з Конституцією України, як і в більшості демократичних систем, що грунтуються на принципах розподілу повноважень між гілками влади, повноваження щодо виділення коштів на забезпечення діяльності органів судової влади належать до законодавчих повноважень парламенту. На нашу думку, є абсолютно прийнятним те, що Міністерство фінансів консолідує бюджетний запит судової системи в загальне бюджетне подання до Верховної Ради. Однак, враховуючи розподіл повноважень та незалежність судової системи, є неприйнятним те, що Міністерство фінансів може скорочувати або іншим чином змінювати бюджетний запит судової системи. Це є функцією виключно Верховної Ради. Що ж до формування бюджетного запиту то до цього процесу слід активніше залучати органи суддівського самоврядування — збори суддів, ради суддів та конференції суддів спеціалізованих судів. На минулорічній конференції суддів загальних судів я пропонував започаткувати процедуру, за якою збори суддів за участі територіальних управлінь ДСАУ готували б обгрунтовані пропозиції до бюджетного запиту щодо обсягів фінансування кожного суду зокрема, ці пропозиції після попереднього погодження з керівництвом ДСАУ та рад суддів спеціалізованих судів передавались би на затвердження відповідною конференцією суддів. Саме затверджені на конференції суддів цифри голова ДСАУ повинен включати до бюджетного запиту. Така думка отримала схвальні відгуки й була підтримана колегами з органів суддівського самоврядування на словах. На ділі ж колеги спроб реалізувати її ще не зробили. 

До речі, у рекомендаціях, які були підготовлені за результатами минулорічного моніторингу незалежності суддів, також відзначалося, що відповідно до міжнародних стандартів органи суддівського самоврядування мають брати участь у підготовці кошторису судової системи.

«Тільки цього року до ради надійшло 5 заяв суддів про посягання на їхню незалежність»

— Які ще чинники, крім матеріального забезпечення, впливають на рівень незалежності органів правосуддя?

— Головним завданням для органів суддівського самоврядування є вжиття заходів щодо забезпечення незалежності суддів. Минулого року ми провели моніторинг стану незалежності, аби дізнатися від самих суддів про оцінку своєї захищеності, зокрема про те, чи були спроби впливу на них, чи намагався хтось утрутитися в їхню діяльність. Результати цього дослідження обговорювалися на конференції, за підсумками якої на засіданні РСУ були схвалені рекомендації щодо заходів для зміцнення незалежності суддів. Ці рішення були направлені до органів державної влади та парламенту для врахування.

— Чи знайшли розуміння ваші рекомендації в чиновників та нардепів?

— Так, Верховна Рада недавно ухвалила низку законодавчих змін щодо посилення незалежності судів та суддів, запропонованих главою держави. Йдеться про позбавлення прокурорів можливості тиснути на суд шляхом ініціювання перевірок та притягнення судді до дисциплінарної відповідальності.

До речі, цього року ми також започаткували моніторинг, що став уже традиційним, а тепер до опитування залучимо адвокатів і прокурорів. 15 серпня будь-який учасник судового процесу і взагалі кожен охочий, завітавши до суду, отримає анкету й на умовах анонімності зможе висловити свою думку з приводу того, чи є суд упередженим.

Також буде запропоновано оцінити умови, в яких працює суд. Адже суд — це установа, яка надає послуги з відправлення правосуддя. Вони мають надаватися якісно, в належних і зручних для отримувачів цих послуг умовах. Тобто має бути зручною у користуванні й доступною інформація про розгляд справ, наведені зразки документів, що подаються до суду, створені умови для ознайомлення з матеріалами справи, очікування судового засідання тощо.

— Яка мета такого опитування? Переконатися, що скарги, які надходять від громадян, відповідають дійсності?

— Ми хочемо скласти загальну картину стану судів по всій країні, аби виявити спільні проблеми та дати рекомендації стосовно їх вирішення. Під час останньої церемонії складання присяги суддями, призначеними вперше, глава держави також наголошував на необхідності створення в судах належних умов для реалізації громадянами своїх прав.

— У цьому ж виступі Президент підкреслив, що «суспільство потребує освічених, упевнених у своїх силах суддів, які не побояться стати перепоною беззаконню». Та чи готова держава реально, а не на папері захистити їхню незалежність?

— Новелою закону «Про судоустрій і статус суддів», яку, до речі, відзначили як прогресивну й міжнародні експерти та яку ставлять за приклад іншим державам, є право судді, котрий вбачає загрозу своїй незалежності, безпосередньо звернутися за захистом до Ради суддів. Ми, своєю чергою, зобов’язані невідкладно перевірити таке звернення й ужити відповідних заходів реагування.

Й останнім часом судді доволі активно послуговуються таким способом захисту. Тільки цього року до ради надійшло 5 заяв суддів про посягання на їхню незалежність.

Зокрема, до нас звернулася суддя одного з районних судів м. Києва, яка розглядала цивільний спір, однією зі сторін якого був працівник міліції. Цей «правоохоронець» викликав суддю повісткою в підрозділ міліції, який займається боротьбою з організованою злочинністю, й повідомив, що невжиття нею заходів забезпечення його позову він кваліфікуватиме як корупційне діяння. Тобто в такий спосіб намагався схилити суддю до прийняття бажаного для нього процесуального рішення у власній приватній справі.

Ми провели перевірку фактів, викладених у зверненні судді, й у своєму листі до Генерального прокурора я просив розглядати моє звернення як повідомлення про злочин і відповідно до ст.97 КПК вирішити питання про порушення кримінальної справи за втручання в діяльність судових органів.

— Наскільки мені відомо, за ст.376 Кримінального кодексу дотепер не засуджено жодної особи…

— Усе колись буває вперше. Хоча ви праві: такі випадки не є поодинокими, але до винесення вироків саме за цією статтею КК справа доходить вкрай рідко. Утім, Рада суддів має негайно реагувати на кожне таке повідомлення, аби класти край найменшим посяганням на незалежність судді.

— А як ви розцінюєте дії судді, яка пішла на виклик працівника міліції?

— Вона вчинила як законослухняний громадянин. І вже під час розмови в міліції зрозуміла, що метою виклику була конкретна цивільна справа, яка перебуває у її провадженні.

«У питанні страхування судді опинились у гірших умовах порівняно з іншими державними службовцями»

— Як і будь-яка професійна самоврядна організація, Рада суддів має опікуватися ще й соціальним захистом…

— Так, це питання залишається надзвичайно актуальним для нас, адже є однією з основних функцій органів суддівського самоврядування. На виконання цих повноважень торік ми підготували законопроект, який стосується питання страхування суддів, і звернулися до Кабінету Міністрів як органу, який має право законодавчої ініціативи, із проханням унести його на розгляд Верховної Ради. Адже в цьому аспекті соціального захисту судді опинились у гірших умовах порівняно з працівниками органів прокуратури, міліції, податкової служби та іншими державними службовцями.

Приємно відзначити, що наша ініціатива знайшла підтримку й у народних депутатів. На останньому засіданні Комітету ВР з питань правосуддя голова підкомітету Дмитро Шпенов, доповідаючи відповідний проект, наголосив на його актуальності. І комітет вирішив рекомендувати парламенту прийняти документ за основу і в цілому.

Також торік ми розробили законопроект, який має привести у відповідність до вимог профільного закону порядок обчислення тривалості відпусток суддів. Адже згідно зі ст.130 закону «Про судоустрій і статус суддів» основна відпустка судді обчислюється в робочих днях, натомість закон «Про відпустки» тривалість відпочинку вимагає обчислювати в календарних днях. Більше того, у постанові про введення в дію закону «Про відпустки» передбачено, що інші нормативно-правові акти діють лише в тій частині, що йому не суперечить. При переводі робочих днів у календарні за «прадавньою» формулою тривалість відпустки судді «урізається».

Кабмін підтримав нашу ініціативу, й у висновку Міністерства соціальної політики відзначено, що наша пропозиція є слушною. Отже, є надія, що й цю проблему найближчим часом буде врегульовано.

— Літо — пора відпочинку, зокрема й для служителів Феміди. Натомість, як стало відомо, уряд АР Крим має намір забрати на свій баланс єдиний на півострові санаторій, в якому можуть відпочити українські судді та працівники апарату. Чи не надто затратно утримувати надалі цей заклад, якщо судді віддають перевагу іншим місцям відпочинку?

— Таке питання порушувалося ще восени 2010 року, коли РСУ тільки розпочала роботу в новому складі. І тоді було ухвалено рішення відмовити в переданні санаторію в підпорядкування Ради міністрів АРК. Своє повторне звернення до нас кримський уряд підкріпив статистикою, за якою торік у цьому закладі не оздоровився жоден суддя.

Аби краще зрозуміти суть проблеми, ми запросили на засідання РСУ директора санаторію й усе ж дійшли думки, що не можна відмовлятися від того єдиного, що є. Треба віднайти фінансування, створити сучасні умови для відпочинку та оздоровлення, і тоді судді та працівники апарату, члени їхніх сімей залюбки відвідуватимуть цей заклад.

«За умов перевантаження суддю не можна допускати до здійснення правосуддя»

— Однією з нагальних проблем для всієї судової системи, напевне, залишається визначення оптимального навантаження. На якому етапі перебуває вирішення цього питання?

— Цим питанням переймалися ще попередні склади РСУ, і Х з’їзд суддів доручив нам довести його до логічного завершення та нарешті запропонувати механізм визначення оптимального навантаження, аби Верховна Рада могла закріпити його на законодавчому рівні.

Зрозуміло, що метою такого доручення є не банальна зацікавленість статистичними даними. Нам необхідні критерії, які б допомогли з урахуванням медичних показників визначити обсяг роботи, що дозволяє судді працювати найбільш ефективно та якісно. Коли ж людина працює з перевищенням нормативу, очевидно, збільшується ймовірність помилкового рішення. За умов надмірного перевантаження суддю просто не можна допускати до здійснення правосуддя, оскільки тоді ймовірність помилки об’єктивно різко зростає, а він же вирішує людські долі.

— Тобто за цими нормативами визначатиметься й кількісний склад кожного суду?

— Так, ці дані мають бути покладені в розрахунок штатної чисельності судів. Крім того, за нормативом можна буде регулювати рівень оплати праці. Адже ні для кого не є таємницею, що в різних регіонах, а інколи й в одній області судді працюють з неоднаковим навантаженням.

— Тоді суддя буде зацікавлений, аби громадяни частіше зверталися до нього з будь-якого приводу…

— Йдеться про таку систему, коли за розгляд кількості справ, яка перевищуватиме норматив, окрім окладу, виплачуватиметься надбавка за інтенсивність праці. Водночас, якщо цей показник перетне критичну межу, робота взагалі не повинна оплачуватися, оскільки, як я казав, за таких обставин суддя не може якісно та ефективно виконувати покладену на нього функцію зі здійснення правосуддя.

— Отже, цей показник можна закласти в автоматизовану систему, і вона не повинна розподіляти справу судді, в якого вже перебуває на розгляді критична кількість справ.

— Абсолютно правильно. І таким шляхом пішли в Російській Федерації. Там є нормативи навантаження, внесено відповідний законопроект, і затримка тільки за тим, аби переконати законодавця в необхідності прийняття акта.

На початку цього року делегація РСУ їздила до наших північно-східних сусідів, аби перейняти досвід, зокрема ознайомитися з їхніми напрацюваннями стосовно методики визначення нормативного навантаження. А в перших числах серпня до Києва завітають члени Ради суддів Росії разом з її головою Юрієм Сидоренком. Думаю, ми продовжимо нашу розмову й, можливо, дізнаємося про щось нове й корисне для себе.

Наразі наша робота застопорилася на необхідності з допомогою фахівців визначити норматив навантаження на суддів. Потрібно провести експертизу, аби визначити санітарні, медичні, психологічні показники, які будуть покладені в основу методики.

— В Україні є такі спеціалісти чи потрібно залучати закордонних експертів?

— Ми знайшли в нас таку установу, яка погодилася провести впродовж 2—3 місяців комплекс відповідних досліджень. За попередніми підрахунками вартість такої експертизи — 180 тис. грн. На превеликий жаль, ДСАУ не може сплатити таку суму, хоча саме на цю структуру покладено обов’язок забезпечення діяльності органів суддівського самоврядування. Ми намагалися зацікавити цим питанням міжнародні установи, зокрема Центр суддівських студій, проект USAID «Україна: справедливе правосуддя», але не знайшли підтримки. Тепер звернулися до керівництва правового департаменту Ради Європи…

— Невже $22,5 тис. — такі великі гроші за цю роботу?

— Упевнений, що ні й урешті-решт ми знайдемо кошти для її продовження.

— До речі, чи будуть ураховуватися для виведення нормативу інтелектуальні здібності судді? Адже здійснення правосуддя — не фізична, а розумова праця, й у кожної людини свій показник IQ.

— Безперечно, не стану стверджувати, що майбутня методика враховуватиме всі чинники та індивідуальні особливості. Але намагатимемося, аби вона була максимально наближена до реальності, що допоможе виправити ситуацію з перевантаженням суддів.

— Напевне, першим кроком до такого наближення можна вважати підготовлений ДСАУ законопроект щодо підстав притягнення суддів до відповідальності. Але, на думку окремих членів РСУ, цей документ може перетворити на норматив надмірне навантаження, з яким працюють у більшості місцевих судів. І хіба можна вимагати від судді дотримання розумних процесуальних строків без визначення розумного навантаження на нього?

— Цілком погоджуюся з вами. Якщо цей закон буде прийнято, то матимемо за орієнтир «середню температуру по палаті»: в одних регіонах суддів кидає в жар від кількості справ (наприклад, у Білоцерківському міськрайонному суді Київської області навантаження на суддю становить 238 справ за місяць), які доводиться розглядати, а в інших — люди прохолоджуються (є суди, де навантаження на суддю за місяць не перевищує 37 справ). І при цьому і там і тут не перевищуватиметься середній показник навантаження за минулий рік.

Як на мене, при визначенні підстав для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності за порушення процесуальних строків не можна спиратися на якісь усереднені показники. У кожному конкретному випадку слід обирати індивідуальну оцінку. Навіть маючи значне навантаження, суддя може допустити безпідставну тяганину, якщо, не розібравшись, від чого залежить вирішення спору, вчинить процесуальні дії, які жодним чином не вплинуть на кінцеве рішення, або взагалі не докладе ніяких зусиль для розгляду справи в межах встановлених строків.

Розібратися з причинами порушень і врахувати фактори, які їх зумовили, зокрема й рівень навантаження на суддю, повинні органи, котрі відповідають за притягнення його до дисциплінарної відповідальності: Вища кваліфікаційна комісія суддів та Вища рада юстиції. Поки що в мене немає підстав стверджувати, що вони приймають необ’єктивні рішення, не враховують цього критерію.

Тому на останньому засіданні, коли розглядався проект ДСАУ, у членів Ради суддів виникли сумніви щодо його доцільності. Ми надіслали документ до рад суддів спеціалізованих судів, аби вони висловили свою думку й восени в органів суддівського самоврядування була єдина позиція: ініціювати прийняття цього закону чи відмовитися від ідеї.

«Судового втручання потребують лише такі ситуації, в яких наявний спір»

— Якщо за результатами експертизи буде виведений показник максимальної кількості справ, а їх надходження, як відомо, щороку зростає, то як довго державний бюджет зможе витримувати додаткові витрати на постійне збільшення чисельності судів та суддів?

— Саме тому, на мою думку, варто замислитися над тим, чи не слід рухатись і в іншому напрямку. Збільшення кількості суддів, передбачене останнім дорученням Президента, безумовно, потрібне, аби суди мали змогу виконувати функції, покладені на них новим Кримінальним процесуальним кодексом. Адже ставляться нові завдання, з’являється нова процесуальна фігура — слідчий суддя.

У багатьох державах світу навантаження на суддів зростає. Щоправда, якщо в нас середнє надходження справ і матеріалів на суддю за місяць — 140, то в сусідній Білорусі — 90, а в Німеччині — взагалі 50. Утім, німці вважають, що це — надзвичайно високий показник, і теж шукають способи, як його зменшити. Мета таких пошуків полягає не стільки в тому, аби полегшити роботу судді, скільки в забезпеченні ефективного та справедливого правосуддя в розумні строки. Це — проблема державної ваги, оскільки при великому навантаженні судова система дає збої.

На мою думку, ми маємо переглянути, чим узагалі повинен займатися суд. І виходити з того, що судового втручання потребують лише такі ситуації, в яких наявний спір. Адже якщо не потрібно встановлювати факти, які мають значення для вирішення справи, давати їм правову оцінку і залежно від цього вирішувати спір, а вимога зводиться до спонукання до виконання очевидного зобов’язання, то немає сенсу й у зверненні до суду. З такими функціями може впоратись і позасудовий орган.

Це стосується, наприклад, повернення кредитів. Про що можна сперечатися, якщо є документальні підтвердження виникнення зобов’язання та його невиконання? І рішення суду має звестися тільки до стягнення отриманої в кредит суми з відповідача.

У Цивільному процесуальному кодексі окремий розділ присвячений спрощеній процедурі судочинства — наказному провадженню. Воно застосовується при стягненні заробітної плати, комунальних платежів, заборгованості за телекомунікаційні послуги. Але наявність такої процедури не вирішує проблеми, оскільки в разі, якщо боржник заперечує проти судового наказу, той може бути скасовано і справа підлягатиме розгляду в порядку позовного провадження. Тобто суд виконує подвійну роботу. Водночас статистика свідчить, що 36% справ — спори, які можна було б вирішити шляхом звернення стягнення за виконавчим написом нотаріуса. Якщо закон дозволяє звертати стягнення за виконавчим написом нотаріуса на предмет іпотеки — нерухоме майно, то чому не можна в такий спосіб стягнути заборгованість із заробітної плати, розмір якої визнає працедавець?

Знову ж, проблема не лише в навантаженні на суддів. Якщо в державі не виконуються зобов’язання за значною кількістю договорів, влада має замислитися над цим і запропонувати ефективні важелі впливу, які б спонукали несумлінну сторону до виконання своїх зобов’язань. Як на мене, було б виправдано передати таку категорію справ до повноважень нотаріусів. І для кредиторів це було б більш прийнятно, оскільки повернення боргів відбувалося б оперативніше, ніж у разі судового процесу. Та й витрати становили б значно менші суми. Значно менш обтяжливою ніж судовий процес, така процедура була б і для бюджету. До речі, такий спосіб зниження навантаження на судову систему в серпні минулого року реалізовано в Білорусі. У безспірному порядку за виконавчим написом нотаріусів там тепер стягають не лише суми, про які йдеться в пп.1—4 ст.96 ЦПК України, але й заборгованість за кредитами, з орендної плати, страхові премії тощо. Такий самий спосіб розширення юрисдикції нотаріату передбачає й розроблений Міністерством юстиції Російської Федерації в листопаді 2011 року проект закону.

— Але ж свого часу із цією метою були створені третейські суди. Натомість згодом законодавець під гаслом унеможливлення зловживань став обмежувати їх компетенцію.

— Дійсно, є така тенденція. Крім того, у дискусіях наводився й такий аргумент: за Конституцією, юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, отже, кредитор має право звернутися безпосередньо до суду. На мою думку, це — хибне тлумачення норми Основного Закону.

Європейський суд з прав людини неодноразово висловлював свою позицію із цього приводу, яка зводиться до того, що право на звернення до суду не є абсолютним. Кожна держава може запроваджувати механізми, визначати органи, які повинні вирішувати спори в досудовому порядку.

— А як же право на судовий захист, гарантоване тією ж конвенцією?

— Це право зберігається, адже боржнику надається можливість оскарження рішення досудового органу до суду. Якщо, скажімо, боржник не погоджується з виконавчим написом нотаріуса, він має право оскаржити його до суду.

— І 99% звернуться до суду, аби відтягти момент сплати боргу.

— А статистика стверджує інше: лише 6,5% виконавчих написів нотаріусів в 2011 році оскаржено до суду. Адже в статусі позивача боржник має сплатити немалий судовий збір, послуги представника в суді й, усвідомлюючи свою неправоту, навряд чи погодиться на додаткові витрати.

Також варто перейнятися ідеєю запровадження процедури медіації, яка існує в багатьох державах світу. У Росії відповідний закон працює з 1 січня 2011 року, і в червні цього року президія ВС РФ уже затвердила узагальнення практики застосування судами цього акта. Аналогічний інститут активно діє в Грузії, Казахстані, Білорусі. Отже, і нам варто замислитися, чи дійсно всі ті питання, які наразі вирішуються українськими судами, слід залишати саме на їх розгляд. І в такий спосіб зменшити навантаження та створити умови для більш ефективного судочинства. Адже, повторю: завданням суду є вирішення спору за його наявності, коли люди відчувають потребу в тому, аби їх розсудили. Якщо ж суд через перевантаженість не здатний вирішити спір своєчасно, той утрачає актуальність, втрачається й сенс судового втручання.

«Повне оновлення складу РСУ нелогічне і недоцільне»

— Закон не забороняє повторного обрання суддів членами РСУ. Та й 2 роки — досить незначний термін, аби людина втяглася в роботу, розібралася з проблемами. Наскільки я розумію, ви не збираєтеся повторно претендувати на місце в раді, оскільки заборонено поєднувати адмінпосаду та членство в органах суддівського самоврядування…

— Аби зняти питання щодо суміщення мною членства в Раді суддів України й перебування на адміністративній посаді в Суді, завважу, що після того, як мене було обрано на посаду Першого заступника Голови ВС, я подав заяву про складання повноважень члена РСУ. Рада розглянула моє звернення й дійшла висновку, що обрання членів РСУ, а отже, і звільнення їх є виключною компетенцією з’їзду. Моя заява є, буде проводитися черговий з’їзд — він її розгляне. Інакше виходить, що делегати висловили мені довіру, обравши членом РСУ, я погодився працювати, аж раптом через рік відмовляюся від свого слова?!

— Так, це виглядало б неетично. Отже, ви складете повноваження після того, як відзвітуєте з’їзду про роботу Ради. А чи радитимете конференціям суддів залишити своїх представників у РСУ ще на один строк? Адже ненормально кожні 2 роки обирати нових людей, які знову витрачатимуть час на призвичаєння до нових обов’язків.

— Погоджуюся: повне оновлення складу РСУ нелогічне й недоцільне. На мою думку, можна було б обмежитися певною ротацією і зберегти спадкоємність у роботі ради. Адже нинішній склад РСУ за 2 роки набув певного досвіду роботи. І цей колектив варто було б зберегти, принаймні його кістяк.

— Тобто ви задоволені роботою своїх колег?

— Так, задоволений. У Раді суддів України представлені і Конституційний Суд України, і кожна юрисдикція та рівні суддів загальних судів, і різноманітні регіони. Всі члени ради люди небайдужі, переповнені енергією і бажанням працювати. Хоча спершу необхідно було провести межу між повноваженнями РСУ й рад суддів спеціалізованих судів. Адже певною мірою наші функції перетинаються. Були побоювання щодо дублювання роботи.

Однак нам удалося порозумітися з колегами й визначити, що РСУ опікується проблемами, які мають значення для всієї судової системи, а ради суддів спеціалізованих судів — більш прикладними, тобто тими, які стосуються окремого суду чи судді. Наприклад, вивчаючи стан здійснення правосуддя при розгляді справ, за якими підсудні тримаються під вартою, ми спрямовували свої зусилля на виявлення не стільки недоліків в організації роботи конкретного суду, скільки тенденцій, які є характерними для всієї системи, з тим щоб зрозуміти їх причини і вжити комплексних заходів до їх викорінення з системи в цілому.

— До речі, коли планується провести ХІ з’їзд суддів України?

— За законом, черговий з’їзд має скликатися раз на 2 роки. Цей термін спливає восени. Проте ми ще не визначилися з датою його проведення. Річ у тім, що в двадцятих числах листопада виповнюється 65 років одному із суддів Конституційного Суду, призначеному за квотою третьої гілки влади. Напевне, недоречно скликати форум знову через місяць-два заради вирішення одного питання — призначення судді Конституційного Суду України.

Крім того, ми сподіваємося, що до того часу зможемо запропонувати з’їздові методику визначення навантаження на суддів. Також планується затвердити нову редакцію Кодексу суддівської етики, який ми мали привести у відповідність до закону «Про судоустрій і статус суддів». Проект кодексу навесні був схвалений Радою суддів, і наразі відбувається його обговорення на круглих столах у регіонах.

— Які питання є ключовими в новій редакції кодексу?

— Ключовим є питання відокремлення принципів поведінки судді від системи дисциплінарних норм. Певної форми дисциплінарної відповідальності потребують усі правові системи. Проте в різних державах така потреба відчувається по-різному. У цьому відношенні існує базова відмінність між країнами загального права, в яких суддівський корпус є меншим та призначається з лав досвідчених юристів-практиків, і країнами континентальної системи з більшим суддівським корпусом, який складається з у середньому молодших суддів, які діють на професійних засадах. До таких держав належить і Україна. Кодекс суддівської етики повинен містити стандарти поведінки суддів під час здійснення ними правосуддя та у відносинах із засобами масової інформації тощо. Принципи професійної поведінки повинні надавати суддям керівні напрями того, як долати труднощі, пов’язані зі збереженням незалежності та безсторонності. Але зазначені принципи повинні бути повністю відокремленими від системи дисциплінарних норм. Просте недотримання професійних стандартів не може бути підставою для дисциплінарної відповідальності судді. Підставою для цього повинно бути кричуще порушення. Сутність дисциплінарного розгляду має полягати в притягненні судді до відповідальності за поведінку, яка у своїй основі суперечить тій, що очікується від представника цієї професії. 

Таким є моє бачення. Разом з тим остаточне рішення має прийняти з’їзд. Причому Рада суддів готується подати на його затвердження не тільки сам кодекс, а й коментар до його положень.

— І на завершення: що побажаєте своєму наступникові на посаді голови РСУ?

— Головне — не замовчувати проблем і не боятися стукати в усі двері задля їх вирішення. Адже від активності членів Ради суддів, їхньої наполегливості та переконливості у відстоюванні своєї позиції залежить доля і конкретного судді, і судової системи в цілому.