Бронебійні для генералісимуса

Пару диверсантів обвинуватили в замаху на Сталіна, але засудили через 8 років

Деякі військові історики вважають, що справа №Н-21098 за обвинуваченням Петра Тавріна в підготовці замаху на Йосипа Сталіна сфабрикована НКДБ й НКВС. Дрібних нестикувань у цій історії можна знайти і справді немало. А про що свідчать матеріали слідства і суду?

Великий розтратник, дрібний злодюжка

29 травня 1942 року до опер¬уповноваженого особливого відділу капітана Васильєва ви¬кликали командира кулеметної роти 1196-го полку 30-ї армії старшого лейтенанта Петра Тавріна. Контррозвідці стало відомо, що раніше він мав прізвище Шило. Суті справи бесіда не з’ясувала, але вкрай стривожила самого П.Тавріна. Вранці з групою бійців він пішов у розвідку, по дорозі непомітно відірвався від товаришів і з німецькою листівкою для перебіжчиків у кишені пішов за лінію фронту.
Причин, що змусили П.Шила-Тавріна перейти на бік ворога, було більш ніж досить. У 1931 році, працюючи в Глухівському районі Чернігівської області уповноваженим у відділі праці, Петро програв у карти 5000 руб. казенних грошей. Спробував утекти, але в Саратові був арештований. Сидіти на нарах йому не сподобалося, тому, проломивши цегляну стіну тюремної лазні, П.Шило втік.
Ховався в Іркутську, потім у Воронезькій області. У 1934 і 1936 роках знову опинявся в тюрмі за розтрату й обидва рази зумів утекти. Скориставшись пожежею в квартирі, обпалив верх свого паспорта й отримав новий на прізвище дружини — став Гавріним. Пізніше переправив букву «Г» на «Т», вийшло «Таврін». Під цим прізвищем уступив у Воронезький юридичний інститут. Після закінчення першого курсу був прийнятий на посаду старшого слідчого у воронезьку прокуратуру.
За те, що самовільно залишив роботу, був знов арештований, проте покарання уникнув. У 1940 році виїхав у Сверд¬ловськ, де за підробленим паспортом улаштувався на роботу в трест «Уралзолото», звідки 14 липня 1941 року й був призваний у Червону армію. Воював, і навіть непогано, але...
У полоні П.Таврін розводитися з приводу свого кримінального минулого не став. Будучи сином шевця, німцям він сказав, що його батько — полковник царської армії, і тому, мовляв, його постійно переслідували органи радянської влади. Щоб набити собі ціну, розповідав небилиці про становище Червоної армії на тій ділянці, де воював. Брехав самозабутньо, не думаючи про наслідки.
Брехня й авантюризм були другою натурою цієї людини. Так, жінка, котра знала його по Свердловську, розповідала, що, знайомлячись із дамами, П.Таврін представлявся співробітником НКВС. «Мене, правда, дивувало, — згадувала вона, — що такий відповідальний товариш не упускав випадку поцупити що-небудь потроху. У мене, наприклад, прихопив шкіряну куртку, дещо з білизни».
Прибувши в німецький табір для військовополонених, Петро продовжував у тому ж дусі: незабаром його викрили в крадіжці грошей, а потім побили за шахрайство при грі в карти. Або ще один характерний випадок. Петро вимолив у начальства табору для себе легку роботу — набивати номери на жетони військовополонених, проте невдовзі його відсторонили, оскільки він попутно крав у каптерці картоплю і вермішель, а потім нахабно поїдав усе це на очах у товаришів.
У серпні 1943 року П.Таврін опинився у віденській в’язни¬ці. Там-то його і завербува¬ла німецька розвідка. Дав згоду без коливань, вважаючи, що це — шанс уціліти. Його перевели в спеціальний табір СД поблизу Зандерберга й зарахували в команду, де готували диверсантів і терористів.
У досьє агента з кличкою Політов містилися позитивні відгуки: ініціативний, має єзуїт¬ську вправність і природжений нюх провокатора.
У вересні табір відвідали колишні генерали Червоної армії Андрій Власов і Георгій Желенков. А.Власова П.Таврін побачив уперше. Г.Желенкова знав: зустрічався з ним у Летцинській фортеці в липні 1942-го. Г.Желенков пригадав свого сусіда по камері й вигукнув: «Нарешті я побачив тебе там, де ти повинен бути давно!»
З показань П.Тавріна: «Желенков рекомендовал мне принять задание по террору, за¬явив, что «это великая историческая миссия», которую я должен взять на себя. При этом он убеждал меня, что после свержения советской власти я займу видное место в России и «войду в историю». В конце нашего разговора Желенков заявил, что по возвращении в Берлин он примет необходимые меры к ускорению моей переброски в СССР. Тут же он сделал какие-то заметки в своей записной книжке».

Особливо цінний агент

Незабаром П.Тавріна до¬ставляють у Берлін до штурмбанфюрера Георга Грейфе. Той особисто хотів познайомитися з новим агентом для особливих доручень. На зустрічах розпитував Петра про причини, що спонукали його почати співпрацю з німцями, погляди, з’ясовував біографічні дані. У результаті П.Таврін був зарахований до категорії особливо цінних агентів «для виконання спеціальних, особливої державної ваги акцій». З табору в Занденбергу його перевели у Псков під командування начальника головної команди «Цеппелін» («Норд») майора Отто Крауса.
Тут П.Тавріну довелося поупрівати: інтенсивна фізична підготовка, стрільба зі всіх видів зброї, детальне відпрацювання легенди, і не однієї. З роз¬тратника і карткового шулера наполегливо, з німецькою педантичністю, робили супер¬агента. У кінці стажування, що значно збагатило пізнання П.Тавріна, — двогодинна бе¬сіда зі штурмбанфюрером Отто Скорцені, улюбленцем Адольфа Гітлера, главою есесівських диверсантів. Усі ці напружені заняття і таємні співбесіди започаткували здійснення гран¬діозного плану головного управління імперської безпеки Німеччини — вбивства Й.Сталіна.
Санкціонував процес рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер, реалізувати план мав колишній радянський зек Петро Шило, він же Таврін.
У грудні 1943-го його підготовка була фактично закінчена. Перед виконанням відповідального завдання йому дали відпочити. П.Тавріна перевели в Берлін, Г.Грейфе розпорядився ні в чому йому не відмовляти, добре одягати, годувати. І Петро шикував: купував дорогі костюми, відвідував ресторани, вів напівсвітський спосіб життя. Німці виділили йому машину з водієм. На прохання П.Тавріна в Берлін з Пскова доставили його дружину Лідію Шилову. Шлюб вони взяли в листопаді 1943 року в загоні «Цеппелін», де вона також проходила підготовку як агент. Через 10 днів їх відправили в Ригу.
Подружні пари агентів — явище вельми поширене. Дружина, попри те, що є найбільш довіреною особою в такій де¬лікатній справі, не завжди може розраховувати на абсолютну відвертість. Л.Шилову в суть підготовлюваної операції не посвячували: вона була потрібна лише як прикриття для П.Тавріна, та й то лише на початковому етапі операції.

Справжні ордени й фальшива радистка

Мистецтво розвідника вимагає жертв. Німці зажадали жерт¬ви й від Петра. На одній із зустрічей О.Краус повідомив, що керівництво має намір відправити П.Тавріна за лінію фронту під виглядом інваліда війни. Хірургами ризького військового госпіталю була розроблена методика проведення операції, в результаті якої П.Таврін стане кульгавим.
Одначе на це П.Таврін не пішов. Він був авантюрист, але не настільки. У результаті тривалих переговорів з О.Краусом П.Таврін погодився тільки на проведення кількох косметичних операцій на тілі. Під наркозом йому скальпелем зімітували велику рану в правій частині живота і дві невеликі — на руках. За два тижні їх неможливо було відрізнити від справжніх поранень.
На відміну від багатьох агентів, відправлених за лінію фронту, П.Таврін отримав більш ніж надійні документи. Замість фальшивих орденів, які зазвичай використовувалися, йому видали справжні: два ордени Червоного прапора, орден Леніна, орден Олександра Невського, орден Червоної зірки, дві медалі «За відвагу». Вінчала «іконостас» справжня зірка героя Радянського Союзу. Були виготовлені не тільки орденські книжки, а й вирізки з газет із текстами указів про нагоро¬дження, в яких фігурувало прізвище Таврін.
Для оперативного виготовлення фальшивих документів йому видали 116 мастикових печаток на всі випадки життя. Продумана була й система зв’язку. П.Тавріну дали кілька явок у Москві.

Заблукавши в трьох селах

Перша спроба перекинути П.Тавріна через лінію фронту була зроблена в червні. Але вона виявилася невдалою. Літак, що вилетів з мінського аеродрому, був обстріляний, отримав пошкодження й змушений був повернутися назад.
Невдовзі була призначена нова дата, але її кілька разів переносили через неготовність літака. П.Таврін став нервувати. За свідченням його дружини, одного разу повернувшись додому в особливо пригніченому настрої, він сказав: «Не знаю, чо¬го дочекаєшся від цих нім¬-ців — чи то літака, чи то кулі». Саме в цей час Петро поставив О.Краусу умову — щоб у радянський тил як радистка разом з ним летіла дружина. Це була авантюра: Л.Шилова не мала ніякого уявлення про радіосправу.
З показань Л.Шилової-Адамович: «Спешно стали меня обучать. И в 16 дней сделали радисткой. В последний момент перед отъездом (за 2 часа) устроили мне связь с Берлином. Связаться-то я связалась, и телеграммой обменялась, а принять — половину не приняла. Не смущаясь этим, они сами (то есть по приказу Крауса) ответили за меня Берлину. Сказали, что я настоящий радист, работала раньше. И Берлин дал разрешение на мой отъезд с мужем».
Увечері 5 вересня 1944 року на ризькому військовому аеро¬дромі стояв готовим до вильоту чотиримоторний військово-транспортний літак спеціальної конструкції «Арадо-232». Глушники на моторах, дерев’яні лопаті гвинтів, полум’ягасники, матово-чорне захисне забарвлення всіх нижніх і бічних поверхонь робили його майже непомітним під час нічних польотів. Навколо літака метушилися солдати. По металевому настилу вони вкотили в салон мотоцикл із коляскою, забитою валізами, вантажили пакунки і коробки.
Незабаром на аеродром прибули П.Таврін і Л.Шилова. Їх супроводжував О.Краус. Він знав, що цього російського диверсанта він бачить востаннє, але, підбадьорюючи, поплескував Петра по плечу, намагався жартувати.
З показань П.Шила-Тавріна: «Отъехав от самолета, я уперся в овраг. Обогнув его, заметил впереди деревню и поехал в этом направлении. В деревне я встретил девочку и спросил у нее дорогу на Ржев. Она села на мотоцикл и показала дорогу. На пути встретилась еще одна деревня, на окраине которой меня окликнул какой-то мужчина, я ответил, что мы свои и поехал на восток вслепую.
Часов в 6 утра, когда уже стало светло, у села Карманово навстречу нам попался вооруженный мужчина на велосипеде. Я снова справился о дороге, он показал, но я, очевидно, проскочил мимо поворота. Пришлось возвращаться обратно, и тут мы снова встретили того же мужчину. Он предъявил документы на имя начальника Кармановского райотдела НКВД Ветрова и сказал, что в этом районе приземлился вражеский самолет, вероятно, с диверсантами. Я предъявил ему свои документы и предупредил, что спешу. Но Ветров потребовал, чтобы я поехал с ним в райотдел. Я подчинился».
Там П.Таврін, звичайно, ви¬клав перед Вєтровим усі свої «козирі»: погони майора, груди в орденах, посвідчення заступника начальника відділу контррозвідки Смерш 39-ї армії 1-го Прибалтійського фронту, відрядження до Москви. Проте провести чекіста не вдалося. Подружжя тут же затримали.

Теракт

30 вересня 1944 року в Державний комітет оборони на ім’я Й.Сталіна і В.Молотова наді¬йшла доповідна записка №4126/М, в якій повідомлялося: «5 сентября с.г. близ районного центра Смоленской области — с.Карманово — сотрудники НКВД — НКГБ задержали показавшегося подозрительным неизвестного в форме майора Красной армии. Он следовал на мотоцикле с коляской по дороге на Ржев и предъявил документы на имя героя Советского Союза Таврина Петра Ивановича. Вместе с ним была задержана женщина, следовавшая в коляске мотоцикла, назвавшаяся женой Таврина — Шиловой Лидией Петровной...»
Далі в доповідній записці описується вилучений при обшуку спеціальний апарат «Панцеркнаке» з дев’ятьма зарядами, які є 30-міліметровими бронебійно-запальними гранатами кумулятивної дії з бронебійністю 35—40 мм при дальності стрільби до 300 м. Розміри гранатомета (довжина 170 мм і вага 235 г) дозволяють потай носити його в рукаві верхнього одягу. Приводиться апарат у дію електричною батареєю.
Після затримання П.Таврін навіть не намагався викрутитись і відразу виклав усі подробиці свого завдання. При цьому брехав самозабутньо. Півтому його свідчень перекреслено жирною червоною рискою з позначкою «липа». На допитах, які вели генерали НКДБ Райхман і Леонтьєв та полковник НКВС Баришников, П.Таврін сказав, що мав застосувати «Панцеркнаке» в тому випадку, якщо видасться можливість здійснити теракт на вулиці під час проїзду броньованої машини Й.Сталіна.
Для замаху в приміщенні в умовах близького контакту головний виконавець теракту був забезпечений автоматичним пістолетом з розривними й отруєними кулями.
Німецьку розвідку важко запідозрити в наївності, але все-таки, як в абвері уявляли собі «близький контакт» свого агента з керівником держави, котрого особливо охороняли?
Про те, як німецький агент мав намір діяти після легалізації в Москві, він детально відповів слідству. Звернемося до витягів з протоколу допиту.
«Вопрос. Расскажите подробно, каким путем вы должны были совершить террористический акт?
Ответ. …Обосновавшись в Москве, я должен был, расширяя круг своих знакомых, устанавливать личные отношения с техническими работниками Кремля либо с другими лицами, имеющими отношение к обслуживанию руководителей советского правительства. При этом Краус рекомендовал мне знакомиться с женщинами, в частности с такой категорией сотрудниц, как стенографистки, машинистки, телефонистки.
Вопрос. Для какой цели?
Ответ. Через таких знакомых я должен был выяснить места пребывания руководителей советского правительства, маршруты движения правительственных машин, а также установить, когда и где должны происходить торжественные заседания или собрания с участием руководителей советского правительства...
Краус предупреждал меня, что такие сведения получить нелегко, и поэтому рекомендовал с нужной мне категорией женщин устанавливать интимные отношения. Он даже снабдил меня специальными препаратами, которые при подмешивании в напитки вызывают у женщин сильное возбуждение, что я и должен был использовать в интересах порученного мне дела…
Для проникновения на торжественные заседания с участием членов правительства я должен был использовать изготовленные немцами на мое имя документы героя Совет¬ского Союза и соответствующие знаки отличия.
Вопрос. Какие именно?
Ответ. Перед переброской через линию фронта… мне были даны: золотая звезда героя Советского Союза, орден Ленина, два ордена Красного Знамени, орден Александра Нев¬ского, орден Красной Звезды и две медали «За отвагу», орденские книжки к ним, а также специально сфабрикованные вырезки из советских газет с указами о присвоении мне звания героя Советского Союза и награждении перечисленными орденами и медалями.
Должен заметить, что германская разведка своих агентов, забрасываемых в СССР, снабжает фабрикуемыми ею же поддельными орденами, но мне были выданы подлинные.
Узнав точно, где проходит заседание, я должен был проникнуть в помещение, приблизиться к Сталину и стрелять в него из автоматического пистолета отравленными пулями. Если бы я не смог приблизиться к Сталину, я должен был стрелять в Молотова, Берию или Кагановича».
Був ще один варіант здійснення теракту: П.Тавріну належало вивчити маршрути руху Й.Сталіна і членів радянського уряду, вибрати найбільш вдале місце і знищити «батька всіх народів» прямо в машині. Було встановлено, що автомобіль глави держави має особливу конструкцію і забезпечений броньованою обшивкою. А тому була потрібна потужна й надійна зброя, застосування якої могло гарантувати успіх. Це й був портативний апарат «Панцеркнаке».

Без права на полон

А чи був підбитий літак? Швидше за все, це версія ППО, яка таким чином намагалася виправдатися в тому, що в 1944 році ворожий літак міг безперешкодно долетіти практично до Москви. З показань П.Таврі¬на вимальовувалася інша картина.
Екіпаж літака вивантажив мотоцикл із коляскою, і П.Таврін з напарницею, захопивши зброю, комплект документів і гроші (428 тис. руб.), відправились у бік Москви. Через кілька годин їх затримали.
На пошуки членів екіпажу «Арадо-232» було кинуто близько 150 чоловік. До кількох груп увійшли співробітники Гжат¬ського і Кармановського райвідді¬лів і міськвідділу Вяземького НКВС, бійці винищувального батальйону й інших підрозділів. Біля літака була виставлена охорона.
Німецькі льотчики були виявлені 9 вересня за кілька десятків кілометрів від місця посадки. Незважаючи на безвихідність становища (до най¬ближчої лінії фронту було близько 1000 км), члени екіпажу чинили відчайдушний опір. На попереджувальні постріли і пропозицію здатися вони відповіли вогнем. Бортмеханік Браун у ході перестрілки був убитий, радист Гоберехт і стрільці Шнейдер і Геттеріх затримані. Командирові екіпажу Фірусу і штурманові Тідту вдалося втекти.
13 листопада в ДКО була направлена чергова доповідна записка про долю екіпажу літака: «...Из состава экипажа германского самолета «Ара¬до-232», производившего переброску Таврина через линию фронта, дополнительно разысканы и арестованы командир самолета Фирус и штурман Тидт… Таким образом, из 6 членов экипажа 5 человек пойманы и один убит при преследовании. Задержанные германские летчики показали, что они сотрудники герман¬ской разведки…»
Всі пілоти входили до складу особливої авіагрупи «КГ-200», що здійснювала за завданнями німецької розвідки закидання в тил Радянського Союзу агентів для шпигунства, виконання диверсійних і терористичних актів. Це означало, що після арешту в СРСР вони не можуть розраховувати на становище військовополонених, про що напевно були повідомлені ще до вильоту.
У серпні 1945 року за вироком особливої наради при НКВС усі члени екіпажу «Арадо-232» були засуджені до найвищої міри покарання — розстрілу.

«Туман» розвіюється…

П.Тавріну обвинувачення було пред’явлене 16 серпня 1951 року. Де ж він і його напарниця перебували майже 6 років? І тут починається найцікавіше.
З доповідної записки Й.Сталіну і В.Молотову: «Для выявления дальнейших намерений германской разведки по «делу Таврина» начата радиоигра с немцами. 25 октября с.г. (1944 г. — Прим. ред.) с радиоцентром противника установлена двусторонняя связь. В качестве радистки используется жена Таврина — Шилова Лидия Яковлевна (арестована), которая прошла у немцев курс радиодела и была заброшена в тыл вместе с Тавриным...»
Радіогра, якій було присвоєно кодову назву «Туман», тривала до 9 квітня 1945 року. Того дня черговий вихід в ефір Л.Шилової з конспіративної квартири НКДБ залишився з німецького боку в особі розвідцентру «Цеппелін» без відповіді.
Весь цей час оперативні співробітники НКВС і НКДБ продовжували слідчі заходи, намагаючись отримати якомога більше відомостей про розвідцентр, підготовлених ним агентів-диверсантів.
Після закінчення війни П.Шило-Таврін і Л.Шилова-Адамович продовжували жити на конспіративній квартирі як звичайні московські громадяни. Природно, під непомітним наглядом оперативників НКДБ. Чекісти розраховували, що «в гості» до сімейної пари можуть навідатися «законсервовані» німецькі агенти. Це теж було частиною гри розвідки і контррозвідки, властивої всім спецслужбам світу.
У 1951 році «Туман» став розвіюватися…
16 серпня 1951 року П.Шило-Тавріну було пред’явлене обвинувачення за п.«б»ст.581 і ст.588 КК РРФСР у тому, що, будучи військовослужбовцем Червоної армії, він зрадив Батьківщину і добровільно пере¬йшов до німців. Будучи завербованим німецькою розвідкою, в ніч на 5 вересня 1944 року був перекинутий на літаку в тил радянської армії зі «специальным заданием по центральному террору».
На запитання, чи зрозуміле йому обвинувачення, П.Шило-Таврін відповів ствердно. Проте визнав себе винним тільки за п. «б» ст.581, тобто в тому, що добровільно перейшов на бік німців, чим зрадив Батьківщину.
Стосовно інкримінованої йому ст.588 П.Шило-Таврін сказав: «Виновным себя не признаю, так как я никогда не был намерен выполнять задание немцев по центральному террору».
1 лютого 1952 року на закритому засіданні Військової колегії Верховного суду РРФСР без участі адвокатів П.Шило і його дружина Л.Шилова були засу¬джені до розстрілу. Л.Шилову розстріляли у квітні 1952 року, її чоловіка — 28 березня.
До смерті Йосипа Джугашвілі залишалося менше року.
 

Олександр МИХАЙЛОВ, Олександр СЕРГЄЄВ