Вся пара — в HUDOC

Від судових процесів за океаном або в Європі виграють виключно іноземні адвокати

Абревіатура HUDOC — зовсім не данина минулому Євро, під час якого було здійснено спробу зробити нашу мову зрозумілішою для інтуристів. HUDOC — це назва бази даних судових рішень Європейського суду з прав людини, де останнім часом нагромадилося безліч справ, фігурантами яких є багато наших колись можновладців. Проте, судячи з того, як поволі обертаються жорна європейської судової системи, і, головне, з того, що маємо в результаті, цілком доречно цю абревіатуру використовувати в її безпосередньому значенні — «гудок». Звук якого повинен нагадувати про викинуті на вітер гроші.

Прописні істини

Історія коли-небудь обов’язково встановить взаємодію між силою цього самого гудка і кількістю грошей, укинутих у судову топку. Цілком логічно припустити, що зв’язок цей прямо пропорційний. Досить пригадати «прецедент Тимошенко»: ще до оскарження винесеного ЄСПЛ вердикту в справі «Мирослава Гонгадзе проти України» тоді ще Прем’єр Юлія Тимошенко погодилася заплатити дружині зниклого журналіста €100 тис. в обмін на обіцянку «більш не чинити позовів проти України».

Шкода, що Юлія Володимирівна не стала брати приклад зі своїх попередників у тому, як треба захищати національні інтереси. До неї представники України без бою не здавалися, гудок, що в результаті прозвучав зі Страсбурга, трансформувався в несмілий писк. Приблизно таку ж суму, як Ю.Тимошенко сплатила М.Гонгадзе, в України зажадав любитель під диванних записів. Микола Мельниченко, керуючись досить сумнівною логікою, намагався переконати Суд (справа №17707/02), що наша країна винна йому €100 тис. у формі моральної компенсації, а також зобов’язана відшкодувати в повному обсязі недоотриману депутатську зарплату. Нардепом, як уважає сам М.Мельниченко, він би обов’язково став, коли б не «підступи» ЦВК, для котрої, як виявилося, прописка в паспорті — зовсім не аргумент для того, щоб реєструвати громадянина як кандидата. Нагадаємо: суд абсолютно чітко розставив пріоритети для відмови в реєстрації М.Мельниченка кандидатом. Рішення Центрвиборчкому спиралося не на формальне місце проживання (зумовлене пропискою), а на істинне. Й у зв’язку із цим не викликає сумніву: М.Мельниченко в той час надав ЦВК неправдиві відомості.

Захищати інтереси гр. Мельниченка і за сумісництвом керувати машиною часу взявся Сергій Головатий. Проте його знайомства з кухнею ПАРЄ виявилося недостатньо для того, щоб переконати суддів, що статус політичного біженця в США, численні свідчення тривалої відсутності М.Мельниченка на батьківщині — ніщо порівняно з пропискою. З логіки С.Головатого випливає, що ця сама прописка — магічний кристал, через який слід розглядати події, які могли б відбутися, якби ЦВК не зациклювалася на суворому дотриманні українського законодавства.

Завдяки не тільки очевидній абсурдності аргументів, а й позиції представників України апетити майора вдалося стримати. Адже абсолютно очевидно: Феміда (незалежно від національної належності) оперує виключно фактами й подіями, а не віртуальними побудовами сумнівної ймовірності.

Закордонна Феміда не допоможе

Аналіз «прецеденту Тимошенко», який вона згодом творчо розвинула, підписавши газові контракти, зайвий раз засвідчив, що не за всяку справедливість потрібно боротися.

Але коли на кону особисті інтереси, мова не може йти про економію — гудок повинен бути максимально гучним. Свого часу не бажаючи без гарантій повернення їхати в Сан-Франциско, щоб виступити на суді над Павлом Лазаренком, котрого обвинувачували у відмиванні грошей, тепер Юлія Володимирівна найняла не останню в США адвокатську контору, аби та представляла її інтереси в суді Південного округу Нью-Йорка. Тут представники леді Ю. намірилися довести приблизно те, що свого часу не вдалося С.Головатому: машина часу існує, і Ю.Тимошенко точно знає, на які кнопки натискати, аби та працювала.

Її позовні вимоги — добре що американська практика дозволяє такий виклад — це суміш крутого детективу та слізної мелодрами, що розкриває страждання Юлії Володимирівни через майже 100 «кривдників». Одних додатків — на 400 сторінок! Слабкість фактологічної бази й дозволила відповідачам (не тільки українцям, а й громадянам США) зажадати від суду закрити справу, зважаючи на її непідсудність американській Феміді. До речі, раніше в тому ж суді було закрито справу «Юрій Луценко проти Віктора Пшонки», оскільки вона не підлягає юрисдикції цієї обителі Феміди.

Цілком очевидно, що виграли від цього виключно американські адвокати, які за свою старанність отримали непогані гонорари. Звичайно, непристойно рахувати гроші в чужих кишенях, але як чинити, якщо мова йде про наші з вами кошти? А те, що гроші, в усякому разі значна їх частина, — бюджетні, сумніватися не доводиться. Якщо вже в листопаді 2008 року Уряд Ю.Тимошенко з легкістю розстався з 300 млн грн. для компанії Blackstone за пораду, як правильно витратити кредит МВФ, то скільки не шкода віддати за гарну пораду собі?

Можна будувати припущення тільки за методом аналогії. Ось, наприклад, вартість аудиту, який проводила на прохання Уряду Миколи Азарова американська контора «Траут Качеріс», за офіційними даними, становила 23 млн грн. Сума в масштабах державних фінансів не абияка, але якщо пригадати, що ще в лютому 2010 року Президент доручив Генпрокуратурі перевірити діяльність попередників у бюджетній сфері, а в травні того ж року ГоловКРУ направило в ГПУ документи, які свідчили, що МОЗ купував препарати за завищеними цінами, навіщо залучати заокеанських аудиторів, якщо все розслідувано до них?

Погодимося з версією, що їхнє завдання — подати позови до зарубіжних судів (що й було зроблено в штаті Орегон і в Королівському суді Лондона). Коли на кону — репутація країни, це обходиться недешево. Ось, наприклад, вітчизняний МЗС прой­нявся необхідністю розробити стратегію поліпшення реноме України. Як наслідок, виникла солодка парочка — Спритко і Гарнюня. За прейскурантом — $100 тис. На виході — уся пара пішла в гудок: про ляльок забули, утім, і про ляльководів — теж. І про те, щоб повернути гроші, витрачені на Гарнюню, ніхто вже й не мріє.

Схоже, доведеться забути і про мрії повернути за допомогою маститих адвокатів багатократну переплату за поставлені вакцини. А які райдужні були надії!

26 травня 2011 року прес-служба Кабміну поширила заяву, з якої випливало, що з дня на день до бюджету буде повернено $19 млн, незаконно отриманих компанією «Олден груп» за поставлені Україні вакцини. «23 травня апеляційна інстанція підтвердила рішення суду, відхиливши вимоги захисту відповідача». Чи то в Кабміні немає тямущих перекладачів, чи то на вул. Михайла Грушевського неправильно «витлумачили» луну від удару молотка судді Енн Ейкін, але обнародувану інформацію слід розуміти з точністю до навпаки. Клопотання відповідача — задовольнити, а позивача — відхилити з огляду на те, що Окружний суд штату Орегон зовсім не те місце, де слід розглядати такі позови.

Як прес-служба переклала коротке і містке рішення «У позові відмовити» на цілих півсторінки — залишається загадкою. Як і те, в що обійшлося українській скарбниці це рішення. Справді, не всі ж справи вигравати! Зате гудок був яким протяжним — цілих 10 місяців!

А може, у Лондоні пощастить більше, і нашим зарубіжним адвокатам удасться прикувати до ганебного стовпа компанію «Лакшмі авто», яка нагріла наше МНС на кругленьку суму при закупівлі автомобілів? Інтереси міністерства в суді доручено представляти не аудиторам, а їхнім англійським партнерам — адвокатській компанії «Набарро». Судячи з того, як тримають оборону «набарровці», відфутболюючи охочих отримати хоч якусь інформацію про посередницьку PR-компанію First International resources LLC (яка теж, напевно, працює не на голому ентузіазмі), представники МНС усе ще шукають способів передати повістку відповідачам. Згадуючи історію про те, як довго намагалася передати повістку ЮТ і Ко американська компанія, котра все ще сподівається отримати від Ю.Тимошенко належні від 2004 року 16 млн, — і це при тому, що загальновідома нинішня «прописка» Юлії Володимирівни, — можна лише поспівчувати адвокатам МНС.

Судячи з матеріалів аудиту, наданих Кабміном М.Азарова, відшукати для вручення повістки переможця тендеру — компанію «Лакшмі авто», що є одним з відповідачів, буде дуже непросто. За адресою, вказаною в контракті (м.Київ, вул. Автозаводська, 25-а), як випливає зі звіту фірми «Траут Качеріс», розміщується... відділення міліції. Прізвище ж директора «Лакшмі авто» — Сергій Нікогда — теж не вселяє оптимізму. Скільки ще піде часу й грошей, перш ніж англійські юристи визнають себе переможеними, — поки що невідомо.

Тимошенко поза реєстрацією

Важко сказати, що краще: платити іноземним юристам, сподіваючись на те, що вони зуміють показати свою кваліфікацію, або, як у випадку зі спадщиною П.Лазаренка, тихо сподіватися на те, що виведені з України мільйони самі по собі повернуться на батьківщину. Втім, бажання спробувати щастя на полях зарубіжних судових битв ще не зникло.

Місяць тому стало відомо, що віт­чизняний Мін’юст уклав контракт з американською юридичною фірмою «Скадден», яка представлятиме в ЄСПЛ інтереси України в справі «Тимошенко проти України». Залишимо осторонь роздуми про те, як удалось умовити компанію, «за плечима» якої обслуговування в листопаді 2009 року операції зі злиття «Вимпелкому» й «Київстар» ($30 млрд), узятися за справу за гонорар 12 тис. «зелених». Хочеться вірити, що робота, покладена на заокеанських юристів, дійсно вимагатиме 12 год. (виходячи з помірної, за американськими мірками, погодинної ставки адвоката — $1000). І те, що представники американської фірми не стали шукати Ю.Тимошенко за місцем прописки, а відразу ж попросили побачення в Качанівській колонії, вселяє впевненість: свої гроші вони отримують не дарма (бесіда тривала 3 год.).

Правда, не зрозуміло, навіщо знадобилося звати на допомогу іноземних юристів, якщо заяву в Європейському суді можна «обнулити» практично безкоштовно. Досить поглянути на титульну сторінку, де вказано адресу заявниці. І ту, яка відповідно до прописки, і ту, де наша героїня нібито проживає.

«Нібито» — дуже доречне слово. І не тільки тому, що Юлія Володимирівна не проживала ні дня за адресою: вул. Туровська, 15. За вказаною адресою розміщується штаб-квартира ВО «Батьківщина» і, хоч як дивно, офіс англійської компанії, що активно судилася з Рінатом Ахметовим у Королівському суді Лондона за право володіння акціями «Запоріжсталі», — Midland Resources Holdings Ltd. Іншими словами, Ю.Тимошенко з якихось причин, не без наміру, зазначила неправильну адресу. Більш того, за цією адресою немає житлових будинків.

Цього не могли не зауважити представники України, оскільки заява потрапила в Страсбург у червні 2011 року, і напевно, була досконально вивчена. Невже фірма «Скадден» повинна, як і у випадку з кабмінівським аудитом, лише надати ваги думці української влади? Чи не надто висока ціна за право потрапити в HUDOC?