Голова Обухівського районного суду О.Степанова:

«Здійснення правосуддя — це не шоу-бізнес,не піар, а велика відповідальність перед людьми й самим собою»

Якість роботи судових органів залежить від їхніх керівників. В Обухівському районному суді Київської області лише півроку тому змінився очільник, а результати, як кажуть, навіч. Удосконалюється матеріально-технічна база, змінюється ставлення працівників суду до відвідувачів тощо. Головою суду стала молода, енергійна, цілеспрямована та добре обізнана в суддівській професії жінка. Вона прийшла на роботу до провінційного Обухова зі столичного Печерського районного суду. Про те, з якими проблемами зіткнулася на новій посаді, про непрості робочі будні та плани на майбутнє, а також про своє навчання й перші кроки в кар’єрі, залюбки розказала в інтерв’ю «ЗіБ» голова Обухівського районного суду Київської області Оксана Степанова.

«Вибір професії був інтуїтивний, так званий душевний поклик»

— Оксано Сергіївно, перед тим як перейти до питань, пов’язаних із вашою суддівською кар’єрою та обранням головою установи, в якій ми зараз перебуваємо, дозвольте поцікавитися вашим, так би мовити, досуддівським життям. Розкажіть, будь ласка, де навчались, які предмети були найулюбленішими?

— Навчалась у Національній юридичній академії України ім. Ярослава Мудрого в м.Харкові. Про академію — тільки позитивні враження, оскільки це дійсно школа найдосвідченіших учителів і надійний фундамент для майбутнього юриста. Любов до предмета залежить від викладача. У мене найулюбленішими дисциплінами були кримінальний і цивільний процеси та криміналістика. Під керівництвом доцента кафедри кримінального процесу Володимира Михайловича Хотенця я навіть писала наукову працю, яка брала участь у всеукраїнському конкурсі студентських наукових робіт з юридичних наук за підсумками 2001/2002 навчального року, за що отримала заохочувальний диплом. Незабутніми залишаються враження від вивчення цивільного процесу. Цю дисципліну викладав наш декан професор Володимир Іванович Тертишніков. Коли тобі викладає людина, яка сама пише кодекс, — це дуже цікаво.

— Чому обрали саме юридичний вищий навчальний заклад?

— Коли я закінчувала школу, в мене в сім’ї постало питання: бути юристом чи економістом. Чесно кажучи, в економічній освіті я себе не бачила, цифри — це не для мене. Батьки зав­жди прислухалися до моїх побажань, у межах розумного, звичайно, тому моє бажання навчатися в юридичному вузі вони підтримали. А щодо місця навчання (вузу), то його обирали мої батьки, яким, як і всім батькам, хотілося, щоб їх діти навчалися в кращих навчальних закладах та досягли у своєму житті більшого, ніж вони самі.

— Під час навчання не пошкодували, що обрали саме юридичну освіту, а не економічну, як пропонували батьки?

— Навпаки, зрозуміла, що не помилилась! В академії мене часто запитували, де працюють мої батьки. Отримувавши відповідь, що мій батько — зв’язківець, а мати працює в управлінні торгівлі, казали: «А ти що тут робиш?» (Посміхається). У моїй сім’ї юристів немає. Та це не повинно впливати на вибір професії. Треба завжди слухати своє внутрішнє переконання.

— Чому вирішили стати суддею, а не адвокатом чи прокурором? Що привабило в непростій суддівській професії: високий статус, оплата праці…

— Спочатку вибір професії був інтуїтивний, так званий душевний поклик. Коли навчалася на другому курсі академії, мене направили проходити практику до прокуратури. У перший же день разом з прокурором, який був державним обвинувачем у кримінальній справі, потрапила в судове засідання як вільний слухач. Добре пам’ятаю, як до залу суду зайшла секретар і сказала: «Прошу встати». Слідом за нею зайшла жінка-суддя: впевнена, вродлива, розважлива. Вона мене підкорила, а всередині щось зойкнуло. Протягом усього засідання, уважно слідкуючи за процесом, не могла відірвати від неї очей і розуміла, що з-поміж всіх учасників процесу я бажала б займати місце саме судді.  Це були тільки мрії студентки-другокурсниці, а попереду чекала важка та наполеглива, але від того не менш натхненна щоденна праця задля їх досягнення. Лише згодом зрозуміла, наскільки це відповідальна та важка професія, але мене це не злякало, навпаки, надало впевненості та рішучості. Результат поєднання мрії з наполегливістю ви бачите.

— Куди пішли працювати після закінчення академії?

— До Печерського районного суду м.Києва. Місяць тривало стажування, потім працювала в архіві, канцелярії. Згодом я була секретарем судового засідання, а потім і помічником судді. За весь цей час мені довелося попрацювати з двома суддями. Це суддя Квасневська Наталія Дмитрівна, в якої навчилася самостійності, а також заступник голови суду Горяйнов Андрій Миколайович, який навчив чітко витримувати процес у судовому засіданні.

— Пам’ятаєте, як вас перевіряли, чи достойні ви носити мантію? Важко було переконати, що ви гідна кандидатура?

— Було непросто. Проте мені допомогло те, що я 5 років працювала в суді, а тому була добре обізнана з роботою суду першої інстанції. Звичайно, мені було легше, ніж тим, хто, обираючись на посаду судді, ні дня в суді не пропрацював. Крім того, разом зі мною це випробування проходило ще кілька працівників цього суду. Вважаю, що я та ті працівники апарату Печерського райсуду, які також стали суддями, були цього дійсно гідні, продемонстрували свою підготовленість, високий рівень знань і морально-етичних якостей, а нині є достойними представниками професії. Впевнена: ми не розчарували тих, хто нам довірив вершити правосуддя.

«Вирішуючи будь-яку справу, суддя має керуватися правом»

— 13 листопада 2008 р. Президент підписав указ про ваше призначення, ви стали суддею Печерського районного суду м.Києва. Якою була перша справа?

— Країну охопила економічна криза. Банки масово почали звертатися до суду з позовними заявами про стягнення заборгованості за кредитними договорами, тому найбільше було справ цієї категорії. Для мене не було нічого нового, я десятки разів готувала проекти рішень у справах, будучи помічником судді. Проте, коли це твоя справа, доводиться самостійно приймати та проголошувати рішення в ній — відчуття зовсім інше.

Коли проголошували перше рішення, хвилювання було дуже важко подолати. А які враження, коли, працюючи вже понад 5 років у апараті центрального районного суду столиці та дивлячись на суддів як на еталон професіоналізму та еліту юридичної спільноти, ти сам уперше одягаєш мантію!.. Словами це не можна передати.

— Ви відразу потрапили до столичного суду. Важко було працювати? З якими проблемами стикалися?

— Морально не було важко. З 2003 ро­ку я працювала саме в цьому суді, добре знала колектив, з яким у мене склались і дотепер підтримуються дружні стосунки. Тому проблем, на щастя, не виникало. Поруч завжди були старші та досвідченіші колеги, з якими можна було обговорити проблеми правозастосування, подискутувати, набратися досвіду. До речі, багато з них сьогодні працюють у судах вищих інстанцій, однак, незважаючи на це, вони, як завжди, поруч.

— Про суддів рідко говорять у новинах. Хіба що пощастить (чи навпаки) розглядати справу за участю відомих політиків чи про резонансні вбивства. Про вас в Інтернеті, та й то — на сайті опозиції, можна знайти одне речення: «Суддя Печерського районного суду м.Києва прийняла незаконне рішення про арешт Юрія Луценка». Як можете це прокоментувати?

— Твердження про обрання мною запобіжного заходу Ю.Луценку не відповідає дійсності, оскільки такої справи я не вирішувала. У мене в провадженні була скарга Ю.Луценка на постанову про порушення кримінальної справи, яку я по суті так і не розглянула у зв’язку з тим, що на момент слухання справи в суді досудове слідство було завершено.

Думаю, ви погодитеся зі мною, що, вирішуючи будь-яку справу, суддя має керуватися правом, бути чесним, об’єктивним, неупередженим. Зважати потрібно виключно на те, чи прийнято справедливе рішення, як воно позначиться на долях людей. Суддя не повинен залежати від будь-якого стороннього впливу чи бачення ситуації, а тим більше думати про потрапляння до якихось новин чи інтернет-рейтингів. Здійснення правосуддя — це не шоу-бізнес, не піар, не розвага, а висока честь та велика відповідальність перед людьми, суспільством та, зрештою, перед самим собою. Вважаю, що не можна одягати мантію, коли приймаєш рішення не по совісті та закону, а переживаючи, що про тебе скажуть та як анонсують подію в новинах.

«Я захотіла змінити дійсність на краще»

— У грудні 2011-го Вища кваліфікаційна комісія суддів дала вам рекомендацію на переведення до Обухова. Чому вирішили змінити місце роботи?

— Змінити місце роботи вирішила у зв’язку із сімейними обставинами, про які не хотіла б говорити…

— Справи, які доводилося розглядати в новому для вас суді, відрізняються від тих, що були в столиці?

— Так, звичайно. Більшість справ, що розглядає Обухівський районний суд Київської області, стосується права на землю, нерухомості. Разом з тим, Обухівський районний суд Київської області, як і інші суди України, не обділений спорами, що стосуються розірвання шлюбу, стягнення аліментів, стягнення заборгованості за надані послуги, поновлення на роботі, та іншими категоріями справ.

— Невдовзі після переведення Вища рада юстиції рекомендувала вас на посаду голови цього суду. Чи легко було переконати членів ВРЮ, що ви гідні адмінпосади?

— Звичайно такі кроки легко не даються, разом з тим дякую за довіру і вважаю, що сьогодні потрібно давати дорогу молодим, досвідченим і енергійним людям. А гідна я цієї посади чи ні — покаже час.

— Коли ви очолили суд, знали, що робити? Страшно не було?

— Переступивши поріг суду, відразу зрозуміла, що тут є над чим працювати. Я захотіла змінити дійсність на краще. З організацією роботи в суді була добре знайома, адже працювала помічником у заступника голови Печерського районного суду. Цей досвід дозволив чітко зрозуміти, як і що маю робити, з чого починати, яких результатів прагнути. Енергії для того, щоб організувати роботу суду, ідей та планів з перетворення моїх задумів у життя маю достатньо. Але за один день усього не зробиш. Треба наполегливо працювати кожного дня. Я турбуюсь про суд, ставлюсь до нього, як до своєї дитини, і намагаюсь робити все для того, щоб він був зразковим та слугував гарним прикладом для інших.

— Як вас прийняли в новому колективі? Відразу знайшли спільну мову?

— Колектив апарату суду мене прийняв добре. Разом ми успішно працюємо, разом аналізуємо помилки та самовдосконалюємося. Недавно здали звіт за перше півріччя поточного року. Найголовніше, що громадяни здебільшого залишаються задоволеними.

А от щодо суддів… Вони не дуже зраділи моєму призначенню.

— Чому?

— Ідучи на посаду голови цього суду, мала твердий намір припинити ганебну практику роботи суду як комерційної структури, про що одразу дала зрозуміти колективу. То за що ж мене любити?

Поки очолюватиму суд, зроблю все можливе для того, аби кожна людина знала, що вона може звернутися сюди по допомогу та реальний захист своїх порушених прав і законних інтересів незалежно від соціального статусу та майнового стану, а не в порядку укладення договору купівлі-продажу необхідного судового рішення, як тут звикли. Є неприпустимим, коли майже кожна процесуальна дія відбувається виключно після певної «винагороди», а в протилежному випадку справа просто не приймається до провадження. Неприйнятно, коли у справі виноситься рішення, а після цього вона місяцями чи навіть роками не здається до канцелярії, що позбавляє сторону можливості оскаржити вердикт чи, навпаки, — отримати завірену копію рішення, звернути рішення до виконання та отримати присуджене. Є непристойним та свідчить про зневагу до себе, своєї посади, колективу та відвідувачів суду розпивання алкогольних напоїв на робочому місці, у суддівському кабінеті. Звичайно, старих звичок позбуватися важко, але все ж таки я впевнена, що ми їх викоренимо. Думаю, що для початку в Обухівському районному суді Київської області за прикладом Макарівського районного суду необхідно провести комплексну перевірку.

Разом з тим є в нас судді, які, хоч і нетривалий час працюють, мають високі морально-ділові та професійні якості, прийшли в суд дійсно працювати, стверджувати повагу до суду, суддівського корпусу, правосуддя.

«Щодо двох суддів ініціатором звернень до Вищої ради юстиції виступила я особисто»

— Скільки суддів у вашому суді? Навантаження велике? Скарг на них до ВРЮ та ВККС надходить багато?

— У суді згідно зі штатним розписом працює 9 суддів, вакансій немає. Навантаження по області середнє, а якщо порівнювати зі столичними судами, то й узагалі відсутнє. Залишок справ на одного суддю за наслідками кожного місяця становить приблизно 20 цивільних і 7 кримінальних справ. А в Печерському райсуді бувало й по 120 цивільних справ. Коли я йшла з нього, мала в залишку 50 справ.

Скарги на дії суддів надходять і до ВРЮ, і до ВККС. Їх досить багато, проте сам факт подання скарги ще не свідчить, що викладені у ній обставини будуть підтверджені в ході проведення цими органами перевірки. Водночас мушу констатувати, що інколи обставини для обгрунтованого звернення до компетентних органів дійсно є. Щодо двох суддів ініціатором звернень до Вищої ради юстиції виступила я особисто. З огляду на те, що законом «Про судоустрій і статус суддів» право на звернення до ВРЮ та ВККС надано будь-якій особі, якщо їй стали відомі факти про обставини, які можуть слугувати підставами для притягнення судді до дисциплінарної відповідальності чи свідчити про порушення ним присяги, я, як голова суду та просто свідомий громадянин, не могла обійти факти порушень, що стали мені відомі. Не могла вчинити по-іншому, адже тоді кожен думав би, що так можна робити. Поки триває перевірка, вважаю некоректним називати імена цих суддів.

— Чи запроваджена у вашому суді спеціалізація?

— Ні. Це питання в нашому суді неодноразово обговорювалося та викликало, хоч як дивно, жваві дискусії. Я та ще двоє суддів підтримують запровадження спеціалізації, решта — категорично проти.

Всі вищі суди мають палати, які спеціалізуються на певній категорії справ.

Суди апеляційної інстанції — колегії. Спеціалізація запроваджена в багатьох місцевих судах першої інстанції. Мені достеменно відомо, що спеціалізація діє в Ірпінському міському суді Київської області. І це дійсно підвищує якість розгляду справ, дозволяє коригувати їх розподіл за категоріями новопризначеним суддям, які ще не мають достатнього досвіду, і навпаки — найдосвідченішим. Крім того, новий КПК прямо передбачає затвердження спеціалізації в частині визначення слідчих суддів, суддів, уповноважених здійснювати розгляд справ щодо неповнолітніх та високопосадовців.

— З якими проблемами під час слухання справ найчастіше стикаються служителі Феміди вашого суду?

— Трапляється, що сторона недобросовісно здійснює свої процесуальні права, а інколи не виконує обов’язків, що, у свою чергу, тягне за собою елементарне порушення строків розгляду справи.

Що стосується матеріально-технічного забезпечення, то тут проблем значно більше. Жоден з 4 залів судових засідань не обладнаний кондиціонером. Коли на вулиці спека, а в залі суду площею 15 м² перебувають: суддя (в мантії), секретар, підсудні та конвой, захисники, прокурор, потерпілі, можливо, свідки, — суддя змушений оголошувати перерву навіть під час проголошення рішення, щоб не знепритомніти. Також елементарно не вистачає марок для відправлення кореспонденції. Є справи, в яких, наприклад, по 150 відповідачів. Одна повістка коштує 8,30 грн., виходить, аби викликати всіх учасників процесу тільки на одне засідання, потрібно близько 1300 грн. І це без урахування необхідності направлення відповідачам копій позовної заяви та додатків до неї. У середньому суд за тиждень витрачає на поштову кореспонденцію 2500—3000 грн., за місяць — 10000—12000 грн.

Будівля суду була зведена наприкінці 1970-х рр. Тож не завадило б провести її капітальний ремонт. Зокрема, якщо відремонтувати підвальне приміщення, то там можна було б обладнати зали засідань, яких бракує. В ідеалі, хочу в підвальному приміщенні та на першому поверсі розмістити канцелярію та зали засідань, а на другому — кабінети суддів і помічників. А поки на порядку денному — заміна вхідних дверей, облаштування кімнати для охорони приміщення суду та санвузла, а також ремонт даху будівлі.

Далі, в межах наданого фінансування, разом з нашим територіальним управлінням судової адміністрації, яке нам завжди допомагає, будемо робити все можливе для відтворення в реальності згаданих проектів з покращення матеріально-технічної бази суду.

«Налагодження співпраці з міліцією та прокуратурою стало частиною моєї повсякденної роботи»

— У багатьох районних судах часто виникають проблеми з доставленням на засідання підсудних, які перебувають у СІЗО. Як у вас вирішується це питання?

— Дійсно така проблема існувала і в нас, але десь приблизно протягом одного місяця, через ремонт конвойної машини. Тепер з цим проблем немає. Разом з тим на сьогодні здебільшого причиною затягування розгляду кримінальних справ, незалежно від того, перебувають особи під вартою чи ні, є неналежне ставлення до виконання своїх обов’язків органами досудового слідства. Так, непоодинокими є випадки відкладення судових засідань у зв’язку з невиконанням органами досудового слідства приводів підсудних, свідків та потерпілих. Коли мова йде про згвалтування або вбивство, а підсудний не визнає своєї вини, то як ми можемо без потерпілого чи свідків розглянути справу? Звичайно судді в межах наданих їм чинним законодавством повноважень реагують на такі випадки, як можуть, в тому числі й окремими постановами. Місцева ж прокуратура не бажає здійснювати дієвого контролю за виконанням органами досудового слідства постанов про привід. Тому організаційна допомога при плануванні суддями графіків розгляду справ, налагодження співпраці з міліцією та прокуратурою стало частиною моєї повсякденної роботи.

— Новий КПК передбачає налагодження в судах системи відеоконференцзв’язку. Ви підтримуєте це нововведення?

— Звичайно. Це дуже дієво і зручно, дозволяє економити час, звільняє працівників конвойного полку для доставлення осіб у тих справах, де розгляд за їх відсутності не можливий, дозволяє не етапувати підсудних, коли їх тримають під вартою в інших регіонах України.

Новий КПК взагалі містить багато прогресивних моментів. Це зокрема:

• закріплення розгляду найрезонансніших справ (щодо високопосадовців, а також неповнолітніх) за найдосвідченішими суддями;

• посилення контролю за якістю й законністю на стадії досудового розслідування справи шляхом закріплення компетенції слідчих суддів;

• запозичення зі світової практики порядку кримінального провадження на підставі угод;

• закріплення можливості захисту збирати й подавати докази тощо.

Впевнена, що все це буде працювати й найближчим часом дасть свої плоди — якість рішень у кримінальних справах неодмінно поліпшуватиметься, строки розгляду справ скоротяться, припиняться зловживання, пов’язані з утриманням осіб під вартою, що нині є загальнодержавною проблемою, на яку неодноразово звертає увагу Європейський суд з прав людини.

— На передостанньому засіданні ВРЮ згадували про систему пропуску в суди. Так, на голову Індустріального райсуду м.Дніпропетровська Геннадія Кухтіна надійшло безліч скарг. Заявники нарікали, що охорона не пропускає їх до будівлі суду. Ваш суд відкритий для людей?

— До суду, канцелярії, архіву, до мене на прийом відвідувачі можуть потрапляти безперешкодно, дотримуючись найпростіших правил: мати при собі документ, що посвідчує особу, пристойно поводитися, не ображати інших відвідувачів. Звичайно, не допускаються до приміщення суду особи в стані алкогольного чи наркотичного сп’яніння. Ці самі правила є дійсними для осіб, які бажають потрапити на відкриті судові засідання. Жодних проблем із цим у нас не виникає. Суд має бути відкритим для людей, а правосуддя — доступним.

Разом з тим уважаю, що будівля суду повинна цілодобово охоронятися. Сьогодні ми працюємо над цим питанням також, і думаю, завдяки судовій адміністрації та спецпідрозділу судової міліції «Грифон» вже менше ніж через місяць в Обухівському районному суді буде цілодобова охорона.

А що стосується працівників суду, то хотілося б запровадити пропускну систему за магнітними карткам з фіксацією часу входу та виходу. Це дуже дисциплінує!

«Намірів звертати з наміченого шляху не маю»

— Як поставилася до вашого призначення сім’я? Адже відповідальність та обов’язки збільшились, а кількість вільного часу, навпаки, зменшилась? Якщо я не помиляюся, ви виховуєте малолітню дитину?

— Моя сім’я — це моя фортеця. Вона завжди підтримує мене. Бути чоловіком судді, а тепер ще й голови суду, не так уже й легко. Це теж свого роду професія. Нам допомагають: уміння слухати одне одного, іти на компроміс, із розумінням та увагою ставитися до потреб і проблем іншого. Брак вільного часу глобально не вплинув на сімейні відносини. Ми звичайна сучасна молода родина. Завжди знаходимо час для спільного активного відпочинку, для того, щоб просто побути разом, поділитися новинами, у важкий момент підтримати одне одного. А донечка в нас — просто молодець, ми вже нею пишаємося. Тільки уявіть: дитині 1 рік 4 місяці, а вона вже староста групи в центрі раннього розвитку дитини.

— Одна з найгостріших проблем в Україні — відсутність власного житла. Судді — не виняток. Як житлові проблеми вирішуються у вашому суді? Місцева влада допомагає?

— Дійсно, така проблема існує, і на сьогодні 5 наших суддів потребують поліпшення житлових умов. Однак це питання не одного дня, і ми над ним працюємо.

— Ви очолюєте суд уже півроку. У вас є табу як у керівника?

— Табу це чи ні, але я завжди намагаюся поважати думку іншого. Крім того, дуже важливо вміти почути протилежну позицію щодо спірного питання. І, звісно, треба ставитися до людей так, як хочеться, щоб ставилися до тебе.

— Яке ваше життєве кредо?

— Життя нічого не дає без праці та хвилювань. Прагнути йти вперед, стійко переносити труднощі, бути чесною із собою та радіти життю!

— Після закінчення 5-річного строку суддівства будете просити у ВККС рекомендації для отримання мантії пожиттєво?

— Судити про себе складно, проте вважаю, що сумлінною працею, професіоналізмом, принциповістю я довела: маю повне право носити високе звання судді. Намірів звертати з наміченого шляху не маю.

— Як бачимо, у вашому кабінеті висять мапи Франції та Печерського району столиці. Поясніть, який стосунок голова Обухівського райсуду має до Франції?

— Коли я йшла з Печерського райсуду, колеги подарували мені цілу бібліотеку про Обухів та Обухівський район, компас, щоб я ніколи не забувала дороги додому, та мапу району. До речі, компас у мене постійно знаходиться на столі, біля Феміди. Також вони презентували мені карту Франції, де розташовується страсбурзький суд. Вони побажали, щоб мій кар’єрний зріст не зупинявся та привів мене до суддівства у цій міжнародній установі.

На моєму першому місці роботи був дуже гарний колектив. Я вірю, що не гірший буде і в нашому суді.

— І наостанок. Якими будуть ваші побажання колегам та читачам «ЗіБ»?

— Натхнення, процвітання та віри в справедливість. Оскільки нині — пора відпусток, усім зичу гарного відпочинку.